Бібліотеки в Київській Русі

Основні принципи та етапи реабілітації.

Принципи фізичної реабілітації:

7. Ранній початок реабілітаційних заходів. Це допомагає швидше відновити функції організму, попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності — боротися з нею на перших етапах лікування;

8. Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип є основою ефективності реабілітації, тому що тільки безперервність та поетапна черговість реабілітаційних заходів — запорука скорочення часу на лікування, зниження інвалідності і витрат на відновне лікування;

9. Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря, реабілітація проводиться й іншими фахівцями: соціологом, психологом, педагогом, юристом та ін.;

10. Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми складають індивідуально для кожного хворого чи інваліда з урахуванням загального стану, особливостей перебігу хвороби, вихідного рівня фізичного стану, особистості хворого, віку, статі, професії тощо.

11. Необхідність реабілітації у колективі. Фізична реабілітація розглядає людину у взаємозв'язку з навколишнім середовищем (і живим, і неживим), тому бажано, щоб пацієнт проходив реабілітацію або ж у звичному тренувальному середовищі, або ж у середовищі пацієнтів, які мають такі ж рухові дисфункції.

12. Повернення хворого чи інваліда до активної праці.

Процес реабілітації розділяється на етапи:

Ø госпітальний етап – ліквідація основної клінічної симптоматики при загостреннях хронічних патологічних процесів; адаптація до умов і навантажень щадного санаторного режиму;

Ø санаторний етап – повна ліквідація клінічної симптоматики і морфофункціональних порушень або формування нестійкої компенсації дефіцитних функцій при загостренні хронічних патологічних процесів; адаптація до умов і навантажень амбулаторного режиму;

Ø диспансерний етап – повна реадаптація і ресоціалізація до передуючого захворювання або травми навантаженням і умовам або стійка компенсація дефіцитних функцій, адаптація до змінених умов життя при загостренні хронічних патологічних процесів.

За літописними свідченнями, перша бібліотека Київської Русі – бібліотека Ярослава Мудрого. Час заснування бібліотеки невідомий. У «Повісті врем'яних літ» про неї згадується під 1037 роком. У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-39 років, написано і проголошено знамените «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, створено «Ізборник Святослава». Є підстави стверджувати, що бібліотека Софії Київської і книгописна майстерня, заклали основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, а також бібліотек інших великих міст Київської Русі. Взагалі, розвиток бібліотечного процесу на наших землях припадає на час заснування Десятинної церкви в Х ст.. У кінці ХІ століття головним культурним центром Київської держави став Печерський монастир. Тут близько 1113 року літописець Нестор написав "Повість временних літ".

Дата добавления: 2015-05-08