Практичні завдання. Задача 1. Підприємство шиє чоловічі штани і продає їх за ціною 150 грн

Задача 1. Підприємство шиє чоловічі штани і продає їх за ціною 150 грн. кожне. Змінні витрати на виготовлення одного виробу становлять 95 грн. Підприємство орендує приміщення, місячна орендна плата складає 1600 грн. Проведіть такі розрахунки:

1. Скільки виробів треба виготовити підприємству для досягнення точки беззбитковості?

2. Як зміниться точка беззбитковості, якщо ціна виробу зросте до 165 грн.?

3. Як зміниться точка беззбитковості, якщо змінні витрати на виготовлення виробу знизяться на 15 грн.?

4. Скільки виробів повинно виготовити підприємство, щоб отримати плановий прибуток в сумі 1200 грн.?

5. Який запас фінансової міцності має підприємство, отримуючи 1200 грн. прибутку за місяць?

Задача 2. Підприємство X має 70 % змінних витрат, а підприємство Y – лише 20 %. Дохід від реалізації продукції та прибуток в обох підприємств однакові – 500 тис. грн. та 60 тис. грн. відповідно. Провести порівняльний аналіз точки беззбитковості та операційного важелю цих підприємств.

Задача 3.. Підприємство випускає 100 тис. шт. виробів. Ціна реалізації – 2570 грн.; середні змінні витрати – 1800 грн./шт.; постійні витрати – 38,5 млн. грн. Визначити запас фінансової міцності підприємства. Провести аналіз чутливості операційного прибутку (його відсоткову зміну порівняно з початковою величиною) до зміни таких елементів:

1) 10 %-го збільшення ціни. На скільки одиниць продукції можна скоротити обсяг реалізації без втрати прибутку?

2) 10 %-ї зміни змінних витрат;

3) 10 %-ї зміни постійних витрат;

4) 10 %-го зменшення обсягу реалізації. Якою повинна бути ціна реалізації, щоб зберегти початковий рівень прибутку.

Задача 4. Дані про прибуток на акцію компанії за останні 10 років наведені в табл.5.10.

Таблиця 5.10

Рік	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Прибуток на акцію, грн.	1,70	1,82	1,44	1,88	2,18	2,32	1,84	2,23	2,50	2,73

Визначте суму річних дивідендів на одну акцію при використанні таких варіантів дивідендної політики:

1. Підтримування коефіцієнта дивідендних виплат на постійному рівні – 40

% (заокруглити до копійки).

2. Виплата фіксованих дивідендів у сумі 80 коп. та додаткових дивідендів з метою підвищення коефіцієнта дивідендних виплат до рівня 40 %, якщо його значення впаде нижче цієї величини.

3. Підтримання дивідендів на стабільному рівні, який час від часу підвищується. Коефіцієнт дивідендних виплат може з року в рік коливатися в межах від 30 % до 50 %, але його середнє значення повинно наближатися до 40 %.

4. Здійсніть оцінку кожного з цих видів дивідендної політики.

Тема 6. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

6.1. Активи як об’єкт фінансового менеджменту.

6.2. Управління оборотними активами.

6.3. Управління необоротними активами.

6.1. Активи як об’єкт фінансового менеджменту

Активи підприємства – це економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Їх класифікують за низкою ознак, основні з яких наведено в табл.6.1.

Класифікація активів підприємства

Таблиця 6.1

Ознака класифікації	Вид
1.Форма функціонування	матеріальні; нематеріальні; фінансові
2.Характер участі в господарському обороті	оборотні; необоротні
3.Рівень ліквідності	абсолютно ліквідні; високоліквідні; середньоліквідні; низьколіквідні; неліквідні
4.Спосіб обчислення	валові; чисті = (загальна сума активів – загальна сума запозичених коштів)
5.Форма володіння	власні; орендовані

6.2.Управління оборотними активами

Управління оборотними активами передбачає:

1) формування необхідного обсягу та складу оборотних активів;

2) раціоналізацію та оптимізацію структури джерел їх фінансування;

3) аналіз і контроль запасів.

Мета управління оборотними активами – забезпечення платоспроможності підприємства, рентабельності продукції та запланованих результатів фінансової діяльності.

Виділяють три принципові підходи до формування оборотних активів: консервативний, помірний

(поміркований, компромісний) та агресивний (табл.6.2).

Підходи до формування оборотних активів підприємства

Таблиця 6.2

Підхід	Зміст підходу
Консервативний	Передбачає забезпечення поточної потреби у всіх видах оборотних активів та створення високих обсягів резервів на випадок непередбачуваних труднощів у діяльності (у забезпеченні сировиною, матеріалами, погіршенні внутрішніх умов виробництва, затримки інкасації дебіторської заборгованості). Гарантує мінімізацію операційних та фінансових ризиків, однак негативно впливає на ефективність використання оборотних активів – оборотність та рівень рентабельності.
Помірний	Полягає у повному задоволенні поточної потреби у всіх видах оборотних активів та створенні нормальних страхових резервів на випадок найтиповіших труднощів у процесі операційної діяльності. Забезпечує середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику та рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.
Агресивний	Дає змогу мінімізувати всі форми страхових резервів за окремими видами оборотних активів. Він забезпечує найвищий рівень ефективності використання оборотних активів в тому разі, якщо немає перебоїв у ході операційної діяльності.

Формуючи оборотні активи, необхідно враховувати, що потреба в них коливається у зв’язку із сезонними особливостями операційної діяльності підприємства.

Тому виділяють постійну та змінну частину оборотних активів. Постійна частина оборотних активів

не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності. Змінна частина оборотних активів коливається разом з сезонними чи циклічними коливаннями обсягу виробництва та реалізації продукції. Її значення дорівнює різниці між мінімальною та максимальною потребою в оборотних активах. Величина

постійної і змінної частини оборотних активів впливає на прийняття рішення щодо вибору джерел їхнього фінансування.

Виділяють чотири принципові моделі фінансування оборотних активів: ідеальну, агресивну,

консервативну, компромісну (помірну, помірковану) (рис. 6.1).

Ідеальна модель Агресивна

модель

Консервативна модель

Компромісна модель

Необоротні активи

ВК + ДЗ

ВК ВК ВК

Постійна частина

оборотних активів ДЗ

ПЗ

Зміна частини оборотних

активів ПЗ

ДЗ ДЗ

ПЗ (50%)

* ВК – власний капітал; ДЗ – довгострокові зобов’язання; ПЗ – поточні зобов’язання.

Рис.6.1. Моделі фінансування оборотних активів

Підходи до фінансування оборотних активів характеризує коефіцієнт чистих оборотних активів (чистого робочого капіталу).

Чисті оборотні активи (чистий робочий капітал) обчислюють як різницю між валовими оборотними активами та короткотерміновою поточною заборгованістю підприємства.

Коефіцієнт чистих оборотних активів характеризує ту частину оборотних активів, яка формується за

рахунок власного та довготермінового позикового капіталу. Мінімальне значення коефіцієнта чистих оборотних активів свідчить про вибір підприємством агресивного підходу. Доволі високе значення, яке наближається до одиниці, характеризує консервативний підхід.

Основною у фінансуванні оборотних активів є короткотермінова заборгованість, тому детальніше зупинимося на питаннях управління цим джерелом фінансування.

До джерел короткотермінового фінансування оборотних активів підприємства належать:

· короткотерміновий банківський кредит;

· товарний (комерційний) кредит;

· внутрішні джерела залучення позикових коштів (частина поточної кредиторської заборгованості підприємства).

Для отримання банківського кредиту підприємству необхідно вивчити та оцінити умови надання кредитів різними банками, зокрема такі як: гранична сума кредиту, граничний термін кредиту, валюта кредиту, рівень кредитної ставки, форма кредитної ставки (плаваюча, фіксована), вид кредитної ставки (відсоткова, облікова), умови сплати відсотків, умови погашення (амортизації) основного боргу, форми забезпечення кредиту. Вибирають банк-кредитор, оцінивши привабливість його кредитної політики. Рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, може бути лише допоміжним орієнтиром у його виборі. Оскільки банківський кредит в сучасних умовах є одним з найдорожчих видів позикового капіталу, то необхідно враховувати такі умови [11, т.1]:

· рівень кредитної ставки за короткотерміновим банківським кредитом повинен бути нижчим від рівня рентабельності господарських операцій, для здійснення яких він залучається;

· рівень кредитної ставки за довготерміновим банківським кредитом повинен бути нижчим від коефіцієнта рентабельності активів, інакше ефект фінансового левериджу буде від’ємним.

Використовуючи товарний кредит, підприємство може максимально задовольнити потреби в фінансуванні виробничих запасів сировини та матеріалів (у торгівлі – запасів товарів) та знизити загальну вартість залучення позикового капіталу.

Завданням фінансового менеджменту є мінімізація вартості залучення кожного товарного (комерційного) кредиту: чим нижча величина цінової знижки і чим більший період відтермінування платежу, тим нижча вартість товарного кредиту. Детальніше це питання буде розглянуто в темі 7.

Слід зважати, що вартість товарного кредиту не повинна перевищувати ставку відсотка за

короткотерміновий банківський кредит з аналогічним періодом. В іншому разі вигіднішим буде залучення банківського кредиту для розрахунків з постачальником.

Ефективне використання товарного кредиту може бути забезпечене у тому разі, якщо середній період

його використання перевищує середній період обертання запасів товарно-матеріальних цінностей, які він обслуговує. Чим більша різниця між цими періодами, тим ефективнішим є використання товарного кредиту. Тому доцільно намагатися збільшити середній період використання товарного кредиту чи зменшити середній період обертання сформованих за його рахунок запасів товарно-матеріальних цінностей.

До внутрішніх джерел залучення позикових коштів зараховують:

· приріст заборгованості з оплати праці;

· приріст заборгованості в розрахунках з бюджетом та позабюджетними фондами;

· приріст заборгованості в розрахунках зі страхування тощо.

Середньомісячну суму, яка може бути залучена з внутрішнього джерела позикових коштів конкретного виду, обчислюють за формулою:

ВДПК

СП м, (6.1)

де СП м

м = КП × 2

– місячна сума платежів за конкретним видом нарахувань, грн.; КП – передбачена кількість виплат

протягом місяця.

Внутрішні джерела залучення позикових коштів прямо залежать від обсягу господарської діяльності підприємства і насамперед - від обсягу виробництва і реалізації продукції. Тому розширення операційної діяльності підприємства не зумовлює пропорційного зростання обсягів залучення додаткового капіталу з зовнішніх джерел.

Ефект від збільшення внутрішніх джерел залучення позикових коштів розраховують за формулою:

ЕВДПК

= D В ДПК × ПВ, (6.2)

де D ВДПК – прогнозований приріст річної суми з внутрішніх джерел залучення позикових коштів по

підприємству, грн.; ПВ – середньорічна ставка відсотка за короткотерміновий кредит, який залучає підприємство, %.

Короткострокову потребу підприємства у грошових коштах для фінансування оборотних активів

визначають за формулою:

ПФП = ЗО + Д З - КЗ, (6.3)

де ПФП – поточні фінансові потреби;

ЗО – оптимальний запас матеріальних цінностей;

Д З – дебіторська

заборгованість; К З – кредиторська заборгованість.

Управління запасами

Управління товарно-матеріальними запасами передбачає: 1) оптимізацію загальної величини та структури запасів товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ); 2) мінімізацію витрат на їхнє обслуговування; 3) забезпечення ефективного контролю за їхнім рухом.

Загальну величину і структуру запасів визначають за допомогою їх нормування:

· прямим методом;

· аналітичним методом.

Оптимальний обсяг виробничих запасів визначають за критерієм мінімізації витрат на їхнє обслуговування. Ці витрати складаються з таких елементів (рис.6.2).

Витрати на обслугову- вання запасів

Дата добавления: 2015-05-26