Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі

Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють під­приємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне това­риство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК).

Визначальною ознакою підприємницького товариства є мета отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (коли учасників більше одного) або привласнення учасником (коли він один).

ЦК передбачені такі види підприємницьких товариств:

1) акціонерне товариство;

2) товариство з додатковою відповідальністю;

3) товариство з обмеженою відповідальністю;

4) повне товариство (товариство з повною відповідальністю);

5) командитне товариство.

Акціонерне товариство це підприємницьке товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номі­нальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. До акціонерних товариств належать відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розподілятися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонер­не товариство — акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки, купуватися та прода­ватися па біржі.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначаєть­ся установчими документами. Учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах їхніх внесків.

Товариство з додатковою відповідаїїьністю — це товариство, ста­тутний фонд якого поділено на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники відповідають за боргами това­риства своїми внесками до статутного фонду, а якщо цих сум не достатньо — також своїм майном в однаковому для всіх, кратному до внеску розмірі.

Повне товариство — вид господарського товариства, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Форма участі у справах товариства, розмір майнового внеску учасника визначаються установчим договором.

Командитне товариство — це товариство, у якому поряд з одним або кількома учасниками, які відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повновкладниками), є також один або кілька учасників, відповідальність яких обмежується сумою внеску в майно товариства. Таким чином, у командитному товари­стві розрізняють учасників з повною відповідальністю (вони мають право управляти товариством) і дестинаторів (осіб, які не беруть участі в управлінні товариством і тому відповідають за результати його діяльності лише своїм внеском).

Детально питання створення та діяльності зазначених товариств регулюються гл. 8 ЦК (сг.ст. 113—162).

Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать також виробничі кооперативи.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єд­нанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом. Види та правовий статус виробничих кооперативів визна­чаються нормами спеціального законодавства.

Непідприємницькі товариства — це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учас­никами.

Некомерційні товариства можуть створюватися в організаційно- правових формах, передбачених ЦК або іншими законами.

Крім того, чинне законодавство передбачає створення некомер- ційних організацій у інших (крім товариств) формах.

Наприклад, непідприємницькими організаціями є релігійні гро­мади (парафії, церкви тощо), інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Створення і діяльність таких некомерційних юридичних осіб регулюється Законом України від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні організації".

Згідно зі ст. 36 Конституції громадяни України мають право об'єд­нуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних і інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Отже такі об'єднання, партії та інші ана­логічні утворення також набувають у відповідному порядку статусу непідприємницьких юридичних осіб. Основні засади створення та діяльності об'єднань громадян передбачені законами України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", від 15 квітня 2001 р. "Про політичні партії".

Діяльність недержавних організацій, головною метою яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або ок­ремих категорій осіб, передбачена Законом "Про благодійництво та благодійні організації". Діяльність таких організацій є безкорисли­вою, такою, що не передбачає одержання прибутку. Благодійниками, за змістом зазначеного Закону, можуть бути як фізичні так і юридичні особи. У їх власності згідно зі ст. 18 Закону можуть пере­бувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні активи, кошти, інше майно. Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, яке є у її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України.

Джерелом формування майна і коштів благодійної організації не можуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутку. Відповідно до Закону "Про благо­дійництво та благодійні організації" (ст. 19) джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Різновидом непідприємницьких організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі Закону України від 2 грудня 1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до цього Закону торгово-промислова палата є недержавною непри­бутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, які зареєстровані як підприємці. Законом передбачено, що торгово-промислові палати мають право створю­вати за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети, ради підприємців, цільові секції фахівців- консультантів, виконувати інші повноваження.

Некомерційною, непідприємницькою організацією є також профспілки. Закон України від 15 вересня 1999 р. "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначає основні принципи, статус і завдання профспілок.

Оскільки різні види некомерційних організацій поки що не повною мірою узгоджуються з положеннями ЦК щодо юридичних осіб, це питання має бути вирішене у процесі подальшого вдоско­налення цивільного законодавства.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднан­ня громадян тощо) та установи можуть, поряд зі своєю основною діяльністю, займатися підприємництвом тобто здійснювати діяль­ність, метою якої систематичне отримання прибутку.

Така діяльність допускається за двох умов: 1) якщо вона не заборонена законом для цієї юридичної особи або для такого ви­ду юридичних осіб; 2) якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК).

Наприклад, об'єднання громадян вправі здійснювати госпо­дарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення установ і організацій, які мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до шлей і завдань, передбачених їх статутами (ст. 24 Закону "Про об'єднання громадян"). Відповідно до ст. 13 Закону "Про благодійництво та благодійні організації", благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що сприяють виконанню статутних завдань, а також бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.

Політичні партії та створювані ними установи і організації не можуть бути засновниками підприємств, крім засобів масової інфор­мації, а також займатись господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).

§ 6. Виникнення та припинення юридичних осіб

Традиційно у радянському та пострадянському цивільному праві розрізняли три способи виникнення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний і дозвільний.

Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника. Це було характерним способом створення державних юридичних осіб.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок означає, що у випадках, коли юридична особа створена відповідно до умов, закріп­лених в законі, то державний орган не може відмовити їй у легаліза­ції (державній реєстрації).

Дозвільний порядок полягає у вимозі отримання дозволу відповід­ного державного органу, підприємства тощо на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов'яза­ною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров'я, освітою.

іноді у цивілістичній літературі згадується також договірний порядок виникнення юридичних осіб¹. Однак слід зазначити, що така класифікація є неточною, оскільки у ній певною мірою ото­тожнюються порядок і підстава виникнення юридичної особи.

Так, підставою виникнення можна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичної особи. Відповідно, класифікація може бути проведена залежно від характеру такого волевиявлення:

а) створення юридичної особи шляхом одностороннього воле­виявлення (розпорядження Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу міс­цевого самоврядування — для юридичних осіб публічного права, власника або уповноваженої ним особи — для юридичних осіб при­ватного права). Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується "розпорядчим порядком";

б) створення юридичної особи шляхом договору між її заснов­никами. У таких випадках ініціатива щодо створення юридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішення зборів засновників тощо.

Слід зазначити, що законодавчими актами не встановлені будь- які спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створен­ня юридичної особи, проте за загальноприйнятими вимогами таке рішення має бути оформлене розпорядженням суб'єкта публічного права, актом управління, виданим власником майна (уповноваже­ним ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір.

Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується "договірним порядком".

Отже, розпорядчий і договірний порядок — це класифікація шляхів створення юридичної особи залежно від підстав її виникнення.

Якщо взяти за критерій класифікації власне порядок легалізації, то можна зробити висновок, що юридичні особи виникають або у нормативно-явочному, або у дозвільному порядку.

При цьому юридичні особи, які створюються шляхом розпо­рядження, легітимуються у нормативно-явочному порядку, а ті, які створюються шляхом договору, легітимуються у нормативно- явочному або у дозвільному порядку.

Порядок створення юридичних осіб приватного права визнача­ється актами цивільного законодавства. Передусім, це ЦК. Крім того, порядок створення юридичних осіб, які мають на меті занят­тя підприємництвом, додатково регламентується Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців".

' Див., наприклад: Цивільне право України. — Кн. 1. — К., 1997. — С. 117; Цивільне право України. Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнщо- вої. - К„ 2002. - С. 114-115.

Реєстрація об'єднань громадян провадиться залежно від їхнього статусу або Міністерством юстиції, або місцевими органами вико­навчої влади (ст. 14 Закону "Про об'єднання громадян").

Юридичні особи публічного права утворюються в порядку, передбаченому окремими законодавчими актами.

Створення юридичних осіб приватного права має відбуватися відповідно до положень ст.ст. 87 — 89 ЦК.

Згідно із зазначеними нормами для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

У статуті товариства вказуються:

— найменування юридичної особи;

— органи управління товариством;

— компетенція органів управління товариством;

— порядок прийняття рішень органами управління товариством;

— порядок вступу до товариства та виходу з нього;

— інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або угодою засновників.

Засновницький договір як і рішення про створення підприємства повинен укладатися в письмовій формі, оскільки законодавство передбачає подання цього документу для здійснення державної реєстрації.

Засновницький договір вважається укладеним, коли між сторо­нами досягнуто згоди за усіма істотними умовами, які необхідні для його здійснення і виконання.

У засновницькому договорі товариства визначаються:

— зобов'язання учасників створити товариство;

— порядок їх спільної діяльності щодо його створення;

— умови передання товариству майна учасників;

— інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або заснов­никами.

До засновницького договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного уста­новчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи уста­новчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

В установчому акті установи вказуються:

— мета установи;

—> майно, яке передається установі, необхідне для досягнення її

мети;;

— структура управління установою.

До установчих документів можуть бути включені будь-які умови, не передбачені законодавством, але такі, які не супере­чать йому. Невідповідність їх вимогам закону (коли такі точно визначені) можуть зумовити недійсність установчих документів. Підставами для визнання недійсними установчих документів і рішень про створення юридичної особи, наприклад, можуть бути невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду юридичної особи, мети її ство­рення тощо.

Щодо акціонерних товариств, то установчим документом в них є статут, хоча передує статуту укладення договору між засновниками. Відповідно до Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господар­ські товариства" акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне това­риство — установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Дата добавления: 2015-05-31