Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 8 страница

• зберігання речей, що є предметом спору;

• зберігання автотранспортних засобів;

• охорона власності та недоторканності особи.

Ці в иди зберігання регулюються § 3 гл. 66 ЦК, а також окремими законодавчими та під законними нормативними актами.

§ 5. Договір страхування

Законодавчі норми щодо страхування та договорів, що оформлюють відповідні відносини, містяться у гл. 67 ЦК, § 2 гл. 35 ГК; базовим нормативним актом у сфері страхової діяльності є Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 p.). Оскільки страхування є видом фінансо­вих послуг, на нього поширюються вимоги Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правове регулювання страхування на рівні підзаконних норма­тивних актів здійснюється на основі Положення про порядок про­вадження діяльності страховими посередниками, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523, розпоряд­ження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 грудня 2003 р. № 155 "Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України", Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 травня 2004 р. № 736, та ін. Відповідні положення щодо страхування в сфері кредитування містяться і у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів". Крім того, для кожного виду страхування страховиком розробляються окремі локальні акти — правила страхування, які підлягають реєстрації в

Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг Ук­раїни при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Поняття договору страхування.

Згідно зі ст. 979 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхуваль­ник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як слушно зазначається в юридичній літературі, страхування є способом мінімізації ризиків (зокрема, кредитних ризиків під час страхування відповідальності позичальника у кредитних договорах). При цьому страхування не можна вважати способом забезпечення виконання зобов'язання. Його призначення полягає не у несенні відповідальності поряд із основним боржником, а у виплаті страхового відшкодування при настанні вірогідних і випадкових обставин, що пов'язані з цими договорами^[80].

Характеристика договору страхування.

1. Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. Проте учасників страхових правовідносин може бути більше — крім, власне, сторін договору страхування, до них належать застраховані особи, а також вигодонабувачі.

Згідно зі ст. 984 ЦК страховиком є юридична особа, яка спе­ціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяль­ності. Стаття 2 Закону "Про страхування" деталізує зазначене положення — страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом "Про і осподарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених іаконодавством про страхування, а також одержали у встановле­ному порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Наявність статусу фінансової установи у страховика обумовле­ний віднесенням Законом "Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринків фінансових послуг" послуг у сфері страхування ю фінансових (ст. 4). Страховик набуває статусу фінансової установи після внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України як складової частини Державного реєстру фінансових установ.

Учасників страховика повинно бути не менше 3. Страхова діяль­ність в Україні здійснюється виключно страховиками — резиден­тами України.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займа­ється видами страхування іншими, ніж страхування життя, встанов­люється в сумі, еквівалентній І млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн євро за валютним об­мінним курсом валюти України (ст. ЗО Закону "Про страхування").

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність як безпо­середньо, так і через страхових посередників. Ними можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Страховими брокерами є юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерського правочину з особою, яка має потребу в страхуванні як страхувальник. Пере- страховими брокерами вважаються юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерського правочину із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

Страховими агентами є громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одер­жують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань.

Страхувальниками, в свою чергу, визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (у разі обов'язкового страхування — ст. 7 Закону "Про страхування").

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Крім того, страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування. Страху­вальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

2. Предметом договору страхування, відповідно до ст. 980 ЦК, можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

• життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

• володінням, користуванням і розпорядженням майном (май­нове страхування);

• відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхуван­ня відповідальності).

3. Обов'язками страховика згідно зі ст. 988 1ДК. є:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страху­вання;

2) протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів дія своєчасного здійснення страхової виплати страху­вальникові. І,

Відповідно до ст. 8 Закону "Про страхування" страховим випадком вважається подія, передбачена договором страхування або законо­давством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкоду­вання) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. У свою чергу страховою сумою є грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодуван­ня проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступ­ника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхово­го акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страху­вання відповідальності (страхове відшкодування) Fie може пере­вищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здій­снюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за догово­ром майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (ст. 993 ЦК);

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником уразі настан­ня страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком захо­дів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.

ЦК як і Закон "Про страхування" передбачає підстави відмови у виплаті страхових сум, до яких згідно зі ст. 26 Закону належать:

• навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укла­дено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними грома­дянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

• вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладе­но договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

• подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

• одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

• несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страхо­викові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

• інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші

підстави дія відмови у здійсненні страхових виплат, якшо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаче­ного правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

4. До обов'язків страхувальника, згідно зі ст. 989 ЦК, належать:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором. Відповідно до ст. 10 Закону "Про страхування" страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) вважається плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Особливістю договору страхування є те, що обов'язок страхуваль­ника сплатити страховий платіж має місце завжди, а обов'язок стра­ховика сплатити страхову суму — тільки в разі настання страхового випадку^[81].

Сплата страхувальником страхових платежів має значення не тільки для належного виконання ним своїх зобов'язань за догово­ром страхування. Відповідно до ст. 983 ЦК (ст. 18 Закону "Про [рахування") договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено юговором страхування. Тобто, від внесення страхового платежу може залежати момент набрання чинності договором страхування;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові ін­формацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне зна- іення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який стра­хується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що "б'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;

4) вживати заходів шодо запобігання збиткам, завданим настан­ням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника.

5. Договір страхування укладається в письмовій формі. Факт складання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), яке є формою договору стра­хування, що, однак, не позбавляє сторони цього договору права викласти його в іншій письмовій формі.

Зважаючи на вишенаведене загальне правило про момент набрання чинності договором страхування, він є реальним за своєю правовою природою. Проте, якщо в договорі страхування застере­жене набрання ним чинності з моменту досягнення згоди зі всіх істотних умов (наприклад, з моменту підписання договору сторона­ми), договір страхування вважатиметься консенсуальним. Істотними умовами договору страхування за ст. 16 Закону "Про страхування" вважаються такі:

• назва документа;

• назва та адреса страховика;

• прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та зас- ' рахованої особи, їх адреси та дати народження;

• прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва виго- юнабувача та його адреса;

• зазначення об'єкта страхування;

• розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж чоговір страхування життя;

• розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

• перелік страхових випадків;

• розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

• страховий тариф (страховий тариф не визначається для стра­хових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

• строк дії договору;

• порядок зміни і припинення дії договору;

• умови здійснення страхової виплати;

• причини відмови у страховій виплаті;

• права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

• інші умови за згодою сторін;

• підписи сторін.

6. Договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Згідно зі ст. 997 ЦК якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору стра­хування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором.

Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за 30 днів до припинення договору, якщо інше не вста­новлено договором. Страховик не має права відмовитися від до­говору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено до­говором або законом.

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхо­виком страхових виплат. Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, страховик по­вертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім до­говору страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов до­говору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених стра­хових виплат.

Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору стра­хування, договір припиняється.

7. Договір страхування визнається судом недійсним у випадках, встановлених ст. 998 ЦК:

• якщо його укладено після настання страхового випадку;

• якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

§ 6. Договір доручення

Інститут договору доручення безпосередньо врегульований і.т. 68 ІДК, а також загальними положеннями гл. 17 Кодексу щодо представництва. Відносини комерційного представництва (ст. 243 ЦК), що оформлюються різновидом договору доручення — агент­ськими договорами, — регулюються гл. 31 ГК і розглядаються у цій книзі окремо. Правила посвідчення нотаріусами договорів дору­чення встановлені Законом "Про нотаріат", а також прийнятою на його виконання Інструкцією про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, затв. наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5.

Поняття договору доручення.

Згідно зі ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (пові­рений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Характеристика договору доручення.

1. Предметом договору доручення є вчинення певних юридич­них дій. Такими діями, враховуючи специфіку договору доручення, зокрема можуть бути:

• вчинення правочинів (укладення договорів купівлі-продажу, поставки тощо). Причому в цьому разі в обов'язки повіреного можуть входити як пошук можливих партнерів, так і власне укладення угоди на умовах, що вказані в договорі доручення;

• представництво перед третіми особами (в тому числі представ­ництво в судових та інших державних органах та недержавних орга­нізаціях). Причому в цьому разі в договорі доручення може бути обумовлено необхідність досягнення повіреним відповідного результату внаслідок такого представництва (виграш судової справи) та залежність розміру винагороди від досягнення такого результату;

• вчинення інших дій, не заборонених законодавством (наприк­лад, доручення клієнта банку на перерахування останнім певної суми з рахунку клієнта. Щоправда, в цьому разі відносини доручен­ня оформлюються не договором, а шляхом прийняття банком до виконання платіжного доручення клієнта — ст.ст. 1089—1091 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 1000 ЦК договором доручення може бути вста­новлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Вчинення юридичних дій є однією з істотних умов договору до­ручення, що відрізняє його від інших договорів, зокрема, від дого­ворів підряду, предметом яких є не дії, а кінцевий матеріальний результат.

Згідно зі ст. 1004 ЦК повірений зобов'язаний вчиняти дії відпо­відно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це. Комерційний представ­ник повинен в розумний строк повідомити довірителя про допу­щені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено до­говором.

Після виконання доручення повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням дору­чення (п. З ст. 1006 ЦК).

2. Юридичні дії вчиняються від імені довірителя. Фактично, йдеться про представництво повіреним інтересів довірителя. Згідно зі ст. 239 ЦК правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє; відповідно, правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, при­пиняє цивільні права та обов'язки не повіреного, а саме довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦК). Іншими словами, повірений жодних цивільних прав та обов'язків за правочинами, які він вчинив на виконання договору доручення, не набуває.

Для належного виконання умов договору доручення необхідно, щоб довіритель видав повіреному довіреність, форма якої повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися право­чин, на вчинення якого укладений договір доручення (ст. 245 ЦК). Видача довіреності є одним з обов'язків довірителя (ст. 1007 ЦК).

За ст. 1003 ЦК у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. З огляду на це виникає питання про різницю між довіреністю та договором доручення.

Згідно зч. З ст. 244 ЦК довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Основною метою довіреності є засвідчення факту упов­новаження особи на вчинення певних юридичних дій. Натомість основною метою договору доручення є визначення умов такого уповноваження. Наприклад, якщо між сторонами укладений договір доручення, метою якого є купівля автомобіля за кордоном для довірителя, предметом такого договору є укладення повіреним договору купівлі-продажу із закордонним продавцем в інтересах до­вірителя (вчинення юридичних дій). Повноваження повіреного на укладення договору купівлі-продажу, на сплату митних, податкових та інших платежів під час його оформлення, перетину кордону, а також на керування придбаним для довірителя автомобілем тощо підтверджуються довіреністю. Умовами договору доручення є процедура доставки автомобіля довірителю, виплата винагороди повіреному тошо, тобто, дії, які є необхідними для виконання дого­вору дорученая.

У разі представництва інтересів довірителя довіреність видається повіреному у будь-якому разі, на відміну від договору доручення, укладення якого може не вимагатися. Наприклад, довіреністю можна уповноважити на виконання певних дій особу, яка перебуває в трудових відносинах із довірителем і в силу своїх трудових функцій зобов'язана або має право вчиняти певні дії (уповноваження пра­цівника кур'єрської служби на отримання товарно-матеріальних цінностей). У цьому разі умови такого уповноваження виникають не з договору доручення, а з посадової інструкції працівника. Договір доручення укладається між особами, які не зв'язані трудовими відно­синами (або якщо до посадових обов'язків працівника не входить виконання дій, на які його уповноважують).

3. Юридичні дії вчиняються за рахунок довірителя. Пояснення містяться у ст. 1007 ЦК при визначенні обов'язків довірителя. Так, згідно з ч. 2 цієї статті довіритель, зокрема, зобов'язаний:

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконан­ня доручення;

2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

У свою чергу, після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов'язаний, зокрема, надати звіт про виконання доручення та виправдні доку­менти (до яких належать документи про зроблені витрати), якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення (п. 2 ст. 1006 ЦК).

З питанням відшкодування витрат тісно пов'язане питання виплати повіреному винагороди за виконання договору доручення. За змістом ст. 1002 (ч. 4 ст. 1007) ЦК повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручен­ня не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до зви­чайних цін на такі послуги.

4. Сторонами договору доручення є довіритель і повірений. Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи незалежно від наяв­ності статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо відносини доручення виникають у сфері і з приводу підприємницької діяльнос­ті, суб'єкти яких мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, оформлення таких відносин здійснюється за допомогою різновиду договору доручення — агентського договору. В інших випадках (якщо, наприклад, одним із суб'єктів є особа, що має статус суб'єкта підприємницької діяльності, для якої представництво є видом під­приємницької діяльності, а іншим суб'єктом є особа без такого статусу), такі відносини оформлюються не за правилами про агентський договір, а за загальними положеннями про договір доручення.

За вимогами ст. 1005 ЦК, загальним для всіх договорів про надан­ня послуг, повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо по­вірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, який передав виконання дору­чення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір замісника.

Довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений.

Якщо замісник повіреного був указаний у договорі доручення, повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. Повірений відповідає за вибір замісника у разі, якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у до­говорі не вказаний.

5. Строк не є істотною умовою договору доручення. Проте, від­повідно до ст. 1001 ЦК він може бути визначений, і саме протягом цього строку повірений має право діяти від імені довірителя.

Схожі положення містить ЦК і щодо довіреності. Згідно зі ст. 247 Кодексу строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Єдина обов'язкова вимога — зазначення дати вчинення довіреності, без якої вона є нікчемною.

6. ЦК встановлені спеціальні підстави припинення договору до­ручення, а також наслідки такого припинення. Згідно зі ст. 1008 ЦК договір доручення припиняється на загальних підставах припи­нення договору, а також у разі:

1) відмови довірителя або повіреного від договору;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором. У разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному.

Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата — також виплатити йому плату про­порційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням дого­вору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник. У свою чергу, відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завда­них довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови пові­реного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

7. Договір доручення належить до консенсуальних і двосторонніх договорів.

§ 7. Агентський договір

Відносинам комерційного посередництва (агентським відно­синам) у сфері господарювання та відповідним договорам, що їх оформлюють, безпосередньо присвячено гл. 31 ГК та ст. 243 ЦК щодо комерційного представництва; також на загальному рівні відповідні відносини регулює гл. 68 ЦК.

Як йдеться у ст. 295 ГК, комерційним посередництвом (агент­ською діяльністю) є підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередниц­тва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Така діяльність охоплюється більш широкою за- гальноцивільною категорією "доручення" (див. ч. 2 ст. 305 ГК) зі специфікою, обумовленою, зокрема, сферою існування агентських відносин — підприємницька діяльність, сферою застосування — на­дання послуг в укладенні угод та іншими чинниками, про шо йдеться далі. Тому на неї, як вже зазначалося вище, поширюються загальні положення ЦК, що регулюють відносини доручення, та спеціальні положення ГК щодо відносин доручення (або терміно­логією ГК — агентських відносин).

Дата добавления: 2015-05-31