85. Систематизація НПА. Інкорпорація.
Інкорпорація – це така форма систематизації, за якої різні НПА об’єднуються в один збірник без будь-якої переробки їхнього змісту за: хронологічною ознакою; галузевою, коли поєднуються акти однієї галузі; алфавітною.
Інкорпорація буває двох видів.
Неофіційна інкорпорація може здійснюватися будь-якою фізичною або юридичною особою, але на збірники, які є результатом неофіційної інкорпорації, не можна посилатися при вирішенні конкретних справ. Це означає, що такі збірники мають тільки інформаційний, довідковий характер.
Офіційна інкорпорація здійснюється тими державними органами, які приймали ці акти, що об’єднуються в певні збірники. На збірники, які є офіційними, можна посилатися при вирішенні конкретних юридичних справ, які потребують застосування права.
Найпоширеніші види інкорпорації: хронологічна та систематична.
— спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу в дію;
— спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності.
10) 54. Поняття свободи в теорії права.
Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують. Свобода завжди є обмеженою конкретними рамками (мірою), які не допускають антигромадських актів «користування свободою». Це — рівність у свободі.
Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.
35. Основні причини правопорушень в суспільстві.
У вітчизняних наукових джерелах пропонуються різні критерії поділу причин правопорушень:
1) за рівнем прояву — це причини, що проявляються на індивідуальному, колективному та суспільному рівнях:
2) за своїм змістом, що визначається основними сферами життя суспільства, причини поділяються на: економічні; соціальні, політичні, ідеологічні, юридичн;
Основні причини правопорушень:
1. Об’єктивні причини (не залежать від особи, вони зумовлені обставинами) – причини економічного характеру, соціальні причини, обставини особистого характеру, суперечність чинного законодавства основним правам людини. 2. Суб’єктивні причини (пов’язані з самою особою) – темперамент особи, незнання особою вимог закону, конкретні психічні відхилення, схильність людини до вживання алкогольних напоїв, наркотичних або токсичних речовин. Правопорушення зумовлюються не однією окремою причиною, а відразу кількома.
69. Правомірна поведінка як гарантія свободи громадян.
Правомірна поведінка – це свідомо-вольова поведінка особи (дія або бездіяльність), що відповідає вимогам правових норм і забезпечується державою. Виникає в результаті належного рівня правової свідомості та правової культури.
Ознаки:
- є різновидом соціальної поведінки особи. оскільки завдяки їй забезпечується правопорядок, реалізуються права і свободи;
- відповідає вимогам правових норм;
- гарантується й охороняється державою;
- є бажаною і допустимою;
- має свідомо-вольовий характер, проявляється як дія чи бездіяльність;
- відповідає інтересам правової держави та громадянського суспільства.
29) 84. Система права.
Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.
Існує кілька класифікацій системи права:
1. за призначенням виділяють матеріальне і процесуальне право. Норми матеріального права безпосередньо регулюють суспільні відносини (наприклад, цивільне право, кримінальне право), тоді як норми процесуального права встановлюють порядок застосування норм матеріального права (наприклад, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право).
2. за характером регульованих відносин — приватне і публічне право.
3. за формою права — звичаєве, прецедентне, договірне і статутне (інша назва право законів, кодифіковане, декретне право) право.
Отже, структура системи права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм держави та в їхньому розподілі за галузями та інститутами права.
Основними елементами структурисистеми права є 1) правові (юридичні) норми, 2) інститути права, 3) галузі права.
100. Унітарна держава: основні правові ознаки.
Це держава, яка складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, губерній, провінцій), які не мають ніяких ознак державного суверенітету.
1. Єдина Конституція.
2. Єдине законодавство, що діє на всій території країни.
3. Єдина система органів державної влади з суворим підпорядкуванням владних структур по вертикалі.
4. Єдина податкова система.
5. Єдині державні символи.
6. Єдине громадянство.
7. Єдині загальнонаціональні збройні сили.
Головною ознакою є те, що адміністативно-територіальні одиниці, які входять до її складу, не мають ніяких ознак державного суверенітету, а це означає, що вони не можуть вийти зі складу цієї держави і утворити свою незалежну, самостійну державу.
57. Поняття та ознаки державного суверенітету.
Має 2 прояви. Суверенітет держави у його внутрішньому прояві виражає верховенство і повноту державної влади по відношенню до всіх інших елементів суспільства, її монопольне право на законодавство та управління в межах країни. Зовнішні характеристики держ. суверенітету виражають незалежність і рівноправність держави як суб’єкта міжнародних відносин у взаємовідносинах з іншими державами, неприпустимість втручання у внутрішні справи країни ззовні.
1) Верховенство – відсутність іншої влади більш вагомої, більш високої, чим державна влада на території країни та можливість скасування рішення інших суб’єктів (носіїв) суспільної влади.
2) Незалежність – можливість самостійно приймати рішення всередині країни і за її межами.
3) Неподільність або єдність – держава не делегує, не передає свої владні повноваження будь-яким іншим суб’єктам суспільних відносин.
4) Повнота – поширення державної влади на всі без виключення сфери суспільного життя і на все населення країни.
5) Рівноправність – наявність у держави в сфері міжнародних відносин таких же прав і обов’язків, як і в інших держав.
6) Наявність апарату публічної, політичної влади, який від імені державаи управляє, керує суспільством.
11) 55. Поняття соціально-економічної формації та цивілізації як критерію класифікації держав.
Типологія – це вчення про типи, групи, види тих чи інших явищ. Розподіл держав на певні типи дозволяє з ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, що об єднуються в певні типи.
Тип держави характеризується елітою, тобто класом, який при владі; системою економічних відносин і форм власності; системою методів і способів, що застосовує влада для захисту існуючих суспільних відносин і форм власності; змістом політики держави; рівнем культурного розвитку населення в цілому і особистості зокрема.
Засновниками формаційного підходу були Маркс, Енгельс, Ленін. Родоначальником цивілізаційного підходу був Арнольд Тойнбі. Формаційний підхід базується на категорії формація. Формація – це історичний тип суспільства і держави, який базується на певному способові виробництва. Відповідно до формаційного підходу тип держави визначається на підставі того, який спосіб виробництва, матеріально-технічна база в основі тієї чи іншої держави. За формаційним підходом існують слідуючі історичні типи: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.
Цивілізація – стан суспільства, який характеризується єдністю економічних, культурних, географічних, релігійних та психологічних факторів суспільного життя. Визначають держави: - Первинні (базуються на командно-адмін. організації державної влади, коли в системі заходів впливу на людину домінує примус, коли держава тотально контролює всіх івся) і вторинні (вплив держави на суспільство чітко обмежений законом, а в системі заходів впливу на людину домінує не примус, а переконання і заохочення).
- За рівнем захисту прав і свобод: правові і неправові.
- Залежно від способу встановлення держ. влади: легітимні і нелегітимні.
- Залежно від положення, яке займає індивід в державі: давньосхідний, давньогрецький, середньовічний, сучасний тип.
- Залежно від єдності релігійних, психологічних. культурних, геграфічних та ін. ознак: східний та західний, православний та мусульманський.
13. Джерела права.
Це зовнішній вираз та фіксація права. Всучасному світі існують 4 основні форми права: 1) правовий звичай – звичай, якому держава надала загальнооб. значення, зафіксувавши його в чинному законодавстві; 2) НПА – правовий письмовий документ, який приймається уповноваженим на те компетентним державним органом у суворій відповідності до існуючої процедури і в якому містяться норми права; 3) правовий прецедент – рішення держ. органу або юриста з конкретної справи, відповідно до якого у майбутньому потрібно вирішувати всі аналогічні, подібні справи; 4) нормативний або правовий договір – це угода двох або більшої кількості сторін, яка утворює правила у взаємовідносинах поміж ними (міжнародний, колективний).
39. Підстави виникнення правовідносин.
Юридичні факти – це ті життєві обставини, які повинні бути для того, щоб виникли, змінилися чи припинилися правовідносини.
- досягнення певного віку;
- наявність громадянства;
- правоздатність і дієздатність фізичної і юридичної особи;
- наявність вчинному законодавстві норм права, на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.
30) 82. Регулятивна і охоронна функції права: поняття, способи забезпечення.
Регулятивна – означає, що право регулює відносини поміж людьми в певних життєвих ситуаціях, які потребують застосування права, визначаючи їхні взаємні права та обов язки.
Існує у 3-х підвидах:
- регулятивно-статична, коли з допомогою права регулюються сталі суспільні відносини, які пройшли випробування часом;
- регулятивно-динамічна, коли з допомогою права надається динаміка, поштовх, прискорюється розвиток тих суспільних відносин, які тільки формуються, які є новими, прогресивними, відповідаючими потребам сьогодення;
- регулятивно-блокуюча, коли з допомогою права гальмуються, виштовхуються з суспільного життя ті явища, які є спадщиною і не відповідають потребам сьогодення.
Охоронна – встановлення мір юридичного захисту і юридичної відповідальності по відношенню до тих, хто вчиняє протиправні діяння.
Охоронний вплив права на суспільні відносини виражається в наступному:
- визначення заборон на здійснення протиправних діянь;
- встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь;
- безпосереднє застосування юридичних санкцій до осіб, що вчинили правопорушення.
87. Склад правопорушення.
Правопорушення – це винне, протиправне, суспільно небезпечне чи суспільно шкідливе діяння деліктоздатного суб єкта, що тягне юридичну відповідальність.
Склад правопорушення – це сукупність об єктивних і суб єктивних ознак, які характеризують протиправну поведінку (правопорушення), що є підставою для застосування юридичної відповідальності.
Елементи:
1) суб єкт – це осудна фізична особа, що володіє деліктоздатністю та є винною у скоєнні правопорушення;
2) об єкт – це суспільні відносини, що охороняються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення;
3) об. сторона – це зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, сукупність ознак, які характеризують конкретне правопорушення, суспільно небезпечне діяння;
4) суб. сторона – це особисте психічне ставлення суб єкта до скоєного ним суспільно небезпечного діяння.
28. Норми процесуального права, їх роль в процесі реалізації правових норм.
Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.
Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.
Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:
— матеріальними умовами життя суспільства;
— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують.
Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави.
Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).
Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:
— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;
— особливостями адресата;
— структурою побудови.
12) 26. Конституція України: місце в системі НПА.
Конституція України - це Основний Закон Української держави, що прийнятий 28 червня 1996р.
Характерні риси Конституції України виявляються у тому, що вона:
> виражає суверенітет і волю українського народу - громадян України всіх національностей;
> служить основою (фундаментом) чинного національного законодавства, її норми перебувають у центрі системи права, забезпечують єдність та узгодженість норм права, що закріплені різними нормативно-правовими актами;
> має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй і застосовуватися на її основі;
> норми її є нормами прямої дії, тобто вони гарантують можливість звернутися в суд для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, виключно на підставі Конституції України;
> має підвищений ступінь стабільності, що забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень - для внесення змін встановлений жорсткіший порядок, ніж для звичайних парламентських законів (необхідність 2/3 голосів депутатів від конституційного складу ВРУ); так і створенням системи правової охорони Конституції - системи конституційного нагляду і конституційного контролю;
> нормативні приписи мають не тільки регулятивний, а й установчий, програмний, політичний характер.
Верховенство Конституції України як юридичного джерела проявляється в системі нормативно-правових актів у тому, що норми Конституції мають базовий характер для всіх суб'єктів державно-правових відносин та для всіх галузей права.
45. Поняття і структура правопорушення. Види правопорушень.
Правопорушення – це суспільно небезпечне або шкідливо (протиправне) винне діяння деліктоздатної особи, за яке настає юридична відповідальність.
За ступенем суспільної небезпеки:
1) злочин – передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння, яке полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, права і свободи громадян, або яке посягає на правопорядок.
2) проступки – делікти – це правопорушення, що завдають шкоду особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.
Склад правопорушення – це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення суб’єкта права до юридичної відповідальності: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.
91. Структура правової норми.
Структуру норм права розглядати однозначно важко, так як існують різні норми. Наприклад, норми-принципи, норми-дефініції (поняття), норми-приписи, норми — правила поведінки. В сучасний період вивчена структура норм-приписів і норм-правил поведінки. Їх структуру розглядають як логічну структуру правової норми. В структурі логічної норми права виділяють 3 елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Це основні і обов'язкові елементи структури логічної норми права. Гіпотеза — це така частина правової норми, в якій виражаються обставини і умови, при яких наступає реалізація юридичних прав і обов'язків, виникають юридичні факти і правовідносини. Гіпотеза встановлює і обумовлює сферу і межі регулюючої дії диспозиції. До неї можна застосувати термін "якщо". Диспозиція — це така частина норми, в якій записано саме правило поведінки суб'єктів і виражається вона в юридичних правах і обов'язках. Вона описує, що суб'єкти можуть і зобов'язані робити, яка діяльність і поведінка заборонена. До неї можна застосувати термін “то”. Санкція — це частина норми, в якій закріплюються заходи державного примусу в випадку невиконання обов'язків або порушення диспозиції. Санкція наступає або може наступити за правопорушення. До неї можна поставити термін “то”, “інакше”.
31) 58. Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу.
Законодавчий процес — це процедура прийняття закону, що складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.
Стадії законодавчого процесу:
1. Передпроектна стадія — законодавча ініціатива, тобто внесення проекту закону в законодавчий орган, що здійснюється в офіційному порядку певними органами та особами. Право законодавчої ініціативи мають Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України.
2. Проектна стадія:
• прийняття рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції в план законодавчих робіт;
• доручення на розробку законопроекту тим чи іншим органам;
• розробка законопроекту та його попередня експертиза;
• подання законопроекту до законодавчого органу, прийняття його до розгляду, обговорення законопроекту та його узгодження.
3. Стадія прийняття закону:
• прийняття закону шляхом голосування та відповідної постанови про введення закону в дію.
4. Засвідчувальна стадія:
• санкціонування (підписання) закону главою держави у встановлені конституцією строки.
5. Інформаційна стадія:
• промульгація закону — не тільки підписання закону главою держави, але й видання спеціального акта-розпорядження про офіційне опублікування закону;
• включення закону до єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується його реєстраційний код;
• опублікування закону в офіційних виданнях.
Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття закону всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами, вони змінюються лише іншим всеукраїнським референдумом. Конституційні закони, затверджені або прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш високу юридичну силу, ніж звичайні закони. Датою прийняття таких законів вважається день проведення референдуму. Вони набирають чинності в порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.
48. Поняття правовідносин. Елементи правовідносин.
Правові відносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами права, учасники яких мають відповідні суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що гарантуються та охороняються державою.
Суб’єкти – це їх учасники, сторони, які можуть бути носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків (фізичні особи або громадяни; організації або колективні суб’єкти: державні і недержавні; соціальні спільноти).
Об’єкти – це ті матеріальні та духовні блага, які слугують задоволенню потреб та інтересів громадян та юридичних осіб, і з приводу яких вони вступають у правовідносини, здійснюючи їх права та юридичні оболв’язки.
Юрид. зміст – це можливість або необхідність певної поведінки, тобто суб’єктивні права та юридичні обов’язки, зафіксовані нормами права.
Факт. зміст – це самі дії, сама поведінка уповноважених чи зобов’язаних осіб, завдяки чому реалізуються їхні права та обов’язки.
98. Тлумачення норм права: обмежувальне, поширене, судове.
Тлумачення норм права – це діяльність, яка має за мету з ясувати дійсний, реальний зміст правової норми, тобто того правила поведінки, яке заклав у відповідну статтю правотвортий орган.
1) обмежувальне – коли дійсний зміст норми вужче її текстового оформлення, тобто кінцевий результат з ясування за обсягом вужче граматичного тлумачення.
2) розширювальне – коли кінцевий результат тлумачення (справжня воля законодавця) за обсягом ширший за буквальний текст.
13) 94. Теорії походження права.
За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей.
Представники теорії природного права (Конфуцій, Арісто-тель, М. Т. Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями..
Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух.
Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру.
Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини
Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення).
27. НПА: поняття, правові ознаки, види.
НПА – це правовий письмлвий документ, який приймається у суворій відповідності до встановленої процедури, і в якому містяться загальнообов язкові норми поведінки, тобто норми права.
Ознаки:
- приймається тільки спеціально уповноваженим на те компетентними державними органами відповідно до їх повноважень;
- приймається у суворій відповідності до встановленого законом порядку, тобто до існуючої процедури;
- в ньому завжди містяться норми права, як загальнообов язкові правила поведінки;
- завжди має відповідну назву і відповідну внутрішню структуру;
- завжди діє в часі, просторі та по колу осіб;
- завжди є документом довготривалої дії;
- завжди містить норми права загального змісту, які неперсоніфіковані щодо окремих фізичних та юридичних осіб.
За юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти.
Залежно від дії по колу осіб – загальні і спеціальні.
За сферою дії – загальні, регіональні, локальні.
33. Основні ознаки тоталітарної держави.
Тоталітаризм – одна з форм політичного режиму, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над всіма сферами життя суспільства і окремо взятої людини: політичного, економічного, соціального і навіть особистого.
Будь-який режим має свої ознаки, які виділяють його серед інших. Сучасні дослідники називають наступні риси тоталітаризму:
1. Ліквідація багатопартійності і демократичних інститутів влади. Встановлення однопартійної системи і культа вождя (Муссоліні, Сталін, Гітлер та ін.). 2. Зрощування партійного і державного апарату. Тоб-то партійні структури починають виконувати владні повноваження. Підміняючи державні інститути.
3. Створення системи масових громадсько-політичних організацій, які охоплюють всі вікові верстви суспільства (жовтенята, піонери, комсомол, профспілки, комуністична партія – в СРСР). Це забезпечувало правлячому режиму повний контроль над всіми верствами суспільства, їх ідеологічну обробку.
4. Одержавлення економіки. Встановлення повного контролю над виробництвом і розподілом продукції, суспільних благ.
5. Мілітарізація економіки. У СРСР та Німеччині становила до 80%.
6. Агресивний характер зовнішньої політики. Ідеологізація зовнішньої політики. У СРСР – реалізація світової революції, в Німеччині – встановлення у світі „нового порядку” тощо.
7. Створення образу ворога (справжнього чи міфічного). Розгортання масової агітації та пропаганди з метою мобілізації населення для реалізації загарбницьких планів і ліквідації політичних конкурентів в середині країни.
8. Використання дармової примусової праці. Особливо ця система була розвинута в СРСР.
9. Масові репресії, як засіб боротьби з опонентами і як система залякування.
10. Ідеологічна обробка населення. Повний контроль над системою освіти, вихованням, засобами масової інформації тощо.
11. Ігнорування прав людини. Людина – є “гвинтик” великого державного механізму.
12. Прагнення до уніфікації: культури, свідомості, моди тощо.
13. Опора на власні сили (автархія) тощо.
32) 89. Співвідношення держави і права. Демократичні і антидемократичні режими.
Щодо залежності права від держави, то з того часу, як виникла держава, вона творить право, тобто встановлює загальнообов язкові правила поведінки, які потім фіксуються в законах та підзаконних актах Це означає, що право залежить від держави:
- у своєму виникненні, походженні;
- в своєму подальшому розвиткові;
- у його впровадженні в життя, у своєму функціонуванні.
Держава залежить від права:
- в здійсненні державою своїх функцій;
- в структурі, побудові і організації апарату публічної влади;
- у вдосконаленні подальшого розвитку;
- в авторитетності і престижності.
Право і держава взаємозалежні і в силу того, що вони виникають одночасно, причини, внаслідок яких сформувались держава і право, є тотожними.
Держава і право є тими соціальними інститутами, які в умовах соціально-неоднорідного суспільства забезпечують поєднання, узгодження особистих, групових і загально-соціальних інтересів.
Відмінність між державою і правом полягає в тому, що держава – це інститут влади, а право – це знаряддя, засіб здійснення цієї влади.
Демократичний державний режим – це такі способи та прийоми здійснення державної влади, які гарантують реальне народовладдя та забезпечують втілення в змісті НПА інтересів, потреб, прагнень та побажань абсолютної більшості населення країни.
Ознаки:
- наявність народного суверенітету;
- вищі органи законодавчої гілки влади і президент країни безпосередньо обираються і наділяються владними повноваженняти народом;
- державна влада існує як інструмент забезпечення різноманітних потреб усього суспільства та кожної людини зокрема;
- політична свобода особи;
- повага основних прав і свобод людини;
- гарантія прав меншості та запобігання свавілля з боку більшості;
- загальне виборче право;
- гарантована законом відповідальність органів влади перед виборцями.
Антидемократичний режим. В умовах такого виду державного режиму здійснення державної влади супроводжується значним обмеженням, а інколи повним усуненням можливостей громадян реально впливати на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини і громадянина, влада концентрується в рукаї обмеженої та неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Характерним є відмова від принципу поділу влад, відмова від свободи слова та інформації, наявність цензури, заборона свободи політичної діяльності
5. Вищі виконавчі органи державної влади. Їх місце в системі розподілу влад.
Вищим виконавчим органом є уряд - Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів - своєрідний штаб з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. Його очолює Прем'єр-міністр, який призначається Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради. Персональний склад уряду призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра. Уряд складається з Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, трьох віце-прем'єр-міністрів, міністрів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом. Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй.
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление
