Типи угрупувань деревно-чагарникових рослин

РОЗДІЛ 11. УГРУПУВАННЯ ДЕРЕВНО-ЧАГАРНИКОВИХ РОСЛИН ЯК КІСТЯК САДОВО-ПАРКОВИХ КОМПОЗИЦІЙ

Усі насадження деревних рослин різних розмірів та форм слід розділити на основні типи: солітер, группи, алеї та інші лінійні насадження, живоплоти, гаї, рідини та масиви.

Солітер – це розміщення окремо зростаючого дерева чи куща на відкритому просторі. Він передбачає умови його огляду зі всіх боків та фокусування на ньому уваги спостерігача, та характеризується яскравою індивідуальністю, що підкреслюється декоративними якостями, які вирізняють його серед оточуючих насаджень. Для повноцінного розвитку такої рослини необхідні оптимальні умови, що відповідають екологічному принципу його розміщення. Сфера впливу (біологічна та естетична) солітера визначається окружністю з радіусом, що рівний його висоті, якої він досягає в період його повного розвитку. Саме солітер переважно створює основний настрій. Вишуканість та легкість плакучих форм дерев з ажурною структурою крони (плакуча верба, береза повисла) асоціюється з сумом, ніжністю, задумливістю. Відчуття могутності та сили створюють дерева з щільною кроною, товстим стовбуром та розлогим галузистим гіллям (дуб, платан). Враження енергії та спрямованості догори, характерне деревам з пірамідальною та щільною кроною (ялиця, ялина, кипарис). Для солітеру велике значення мають колір, особливості будови крони, її фактура, рельєф, щільність, текстура кори. Форма крони може бути розкидистою, пірамідальною, колоно­видною, кулястою, овальною, зонтиковидною, плакучою, сланкою. За щільністю (визначається гілкуванням) крони умовно поділяють на чотири типи: щільнокронні, напівщільнокронні, напіважурнокронні, ажурнокронні. Варіанти використання солітерів у ландшафтних композиціях можуть бути наступними:

1) головний елемент, що фокусує увагу (об’ємна домінанта простору);

2) акцент (розміщується перед однорідними щільними насадженнями);

3) розчленування простору (декілька мальовничо розміщених дерев);

4) посилення декоративності головного елемента композиції (посилення нахилу схилу скелі або надання водоспаду враження «дикості»).

Група – це насадження, що зібране в самостійну композицію та розміщене окремо від масиву, яке займає ділянку, діаметр якої не перевищує подвійної максимальної висоти дерев. Підкреслене розміщення в просторі наближує її до солітерів. При створенні групи використовують як фізіономічний, так і екологічний та фітоценотичний принципи. Вони можуть розміщуватися навколо галявин, на галявинах, на пагорбах, біля водойм, на перехресті шляхів, біля будівель тощо.

Групи можуть бути чистими (майже всі групи від 2 до 7 дерев) та змішаними (за видовим складом), створеними з листяних (листопадних та вічнозелених), хвойних порід, змішаними хвойно-листяними. За кількістю рослин є малі (2–5 рослини), середні (6–10) та великі (10–20) групи. За складом вони бувають деревними, деревно-чагарниковими та чагарниковими.

За формою можуть утворюватися різні групи залежно від величини дерев, їх розміщення на плані та складу порід: сферичні, конусовидні, циліндричні, одноярусні та багатоярусні, симетричні без ядра (створені навколо уявних вісей симетрії) та асиметричні з ядром (що групуються навколо домінуючих в композиції дерев чи кущів), компактні (ущільненої посадки рослинного матеріалу) та розріджені (з великими відстанями між рослинами при висадці), щільні (переважно з рослин, що мають щільні та напівщільні типи крон) та ажурні (з ажурнокронних та напіважурнокронних рослин), регулярні (виконані в регулярних стилях) та іррегулярні (виконані з використанням прийомів пейзажної довільної архітектури), тощо.

Відстань між деревами в невеликих групах складає 3–5 м, в великих группах – 4-6 м, причому в центрі групи дерева висаджуються щільніше, ніж на периферії. В окремих випадках дерева в однопородних малих групах висаджуються методом гніздових посадок на відстані 0,5-1 м один від одного, утворюючи загальну крону великого діаметру («букетні групи»). Вони мають підкреслену силуетність та змінюють характер в залежності від різної зімкнутості дерев. При висадці світлолюбних порід відстані між саджанцями повинні бути – 3–5–7 м, при висадці тіневитривалих порід – 1–2–3 м. Відстані при посадці великих груп ажурнокронних дерев повинні бути – 4–5 м. При використанні маловікових саджанців відстані між ними будуть – 2–2,5 м (надалі проводять прорідження). В малих однопорідних групах дерев, з висотою штамбу 1,2–1,5 м, відстань між ними доцільно брати – 3-4 м. При створенні різнопорідних малих груп ця відстань повинна сягати 4-5 м (особливо при змішанні листяних та хвойних). На бідних ґрунтах відстань мід деревами буде становити 1/4 – 1/5, на багатих – 1/3 – 1/4 висоти дерева. Різнопорідні групи дерев можуть формуватися як гармонічні (нейтральні), або як контрастні (за контрастом форми, щільності, текстури крони, забарвлення кори, листя, квітів, гілок, плодів, структури ярусів).

Контрастні групи вирізняються асиметричним характером та динамічністю композиції. Частіш за все в ландшафтних композиціях використовують кольорові ньюанси, наприклад, використовуються породи контрастні за рядом ознак. Лінія силуета групи повинна бути красивою, врівноваженою та хвилястою, необхідно уникати хаотичності та одноманітності. Мимовільної симетричності силуету в пейзажних групах уникають шляхом розміщення в плані дерев за радіусами різної довжини, проведеними під різними кутами по відношенню до стовбура дерева, розміщеного посередині. В великих групах ріноманітність композиції створюють шляхом створення 2 або 3 вершин, одна з яких є домінуючою. Таким чином, декоративний вигляд групи визначається складом порід, числом та розміщенням дерев. Враховують також одинакову, або різну швидкість росту, довговічність порід, ефект феноритміки рослин (сезони квітування, утворення плодів, особливості та час осіннього забарвлювання листя).

Група дерев може бути доповнюючою в поєднанні з солітером або групою чагарників. Не рекомендується використовувати в одній композиції багато видів, найбільш ефектними є групи з 2–3 видів, причому один з них є домінантою, інші – підкорюються йому в біологічному та естетичному відношенні. Чагарники використовують при створенні груп для оформлення заднього плану композицій або для створення куліс, для прикривання недоліків забудівлі, в якості екранів при створенні ефекту несподіванки, для створення узлісь при переході до відкритих просторів, при створенні підліску. Яскраво та інтенсивно квітуючі чагарники використовують розміщуючи як поблизу, так і на віддалі від спостерігача. Види, що квітують не так інтенсивно, проте мають декоративні яскраві квіти, розміщують поблизу від доріжок. Це ж стосується і видів з яскравим забарвлення плодів.

Цікавими є групи чагарників змішані з багаторічними трав’янистими рослинами. Оптимальна кількістю чагарників в групі – 30–35, при найбільшому перерізі – 3–4 рослини (група має витягнуту форму та розміщується фронтально відносно основних точок огляду). Відстані між малими чагарниками – 0,5 м, між середніми – 0,75 м, між великими – 1,0–1,5 м, дуже великими – до 3 м. Оптимальний видовий склад – 5–6 видів, які підтримують декоративність протягом всього року. Чагарники з щільними та ажурними кронами в групах не поєднують. Враховують типологічний принцип підбору.

За призначенням всі групи поділяються на: групи, що є головним композиційним центром паркової частини (розміщують на галявинах, в так званих кишенях та ті, що завершують перспективу, закріплюють повороти доріжок, біля води); групи, що створюють фон для споруд або інших акцентів; групи, як перехід від масиву до відкритого простору; групи, що утворюють паркові куліси – рами та багатопланові перспективи; групи на узліссі масиву або куртини, що виділяються як акценти. До рядових насаджень відносять алеї та живоплоти. Вони є регулярними елементами, тому використовуються переважно при, створенні регулярних композицій, хоча можуть використовуватись і в ландшафтних композиціях.

Алея – це дорога для прогулянок, що обсаджується ритмічними рядами дерев та формує вузький простір, спрямований на який-небудь елемент композиції, що особливо виділяється. На територіях з пейзажним стилем, алеї слід розміщувати на тих ділянках доріг, де необхідно підкреслити композиційне значення об’єкту, розділити 2 відкритих простори або виділити простір з массиву насаджень (при цьому в останньому випадку алеї обсаджуються деревами, що відрізняються своєю формою від породного складу масиву). В регулярних композиціях алеї, як правило, спрямовані до головних композиційних вузлів та створюють враження парадності, тому необхідно створити враження великого масштабу (алея робиться достатньо широкою, зрідко висадженими високими деревами), в один або декілька рядів регулярно скомпонованих груп по 4–6 дерев. Для досягнення враженя урочистості використовують різні форми фігурної та геометричної стрижки крон дерев та живоплоти. Художній ефект алеї визачається ритмом силуетів крон та стовбурів певних характерних видів дерев, що віддаляються в перспективу. Якщо алея складається з дерев з формою крони, що звужуються доверху (колоновидні, пірамідальні, овальні), то буде зберігатися відносно великий просвіт неба і алея буде особливо урочистою. При використанні дерев з розлогою, кулястою або зонтичною формою крони, або при зімкненні на вузьких алеях крон напротів розміщених дерев та утворенні пологу, створюється лірична атмосфера. Існують також «криті» алеї, що створюються за допомогою перголи (опори для ліан та інших рослин). Використовують також трельяжі та арки, а також каркаси, які використовують для створення берсо (зеленого склепіння з гілок великих дерев на каркасі). Таким чином, спочатку визначається настрій композиції, а потім вже розробляється варіант алейної обсадки.

Живопліт – це щільне, зімкнуте рядове насадження дерев або чагарників однакової висоти, що створює враження «завіси» або «зеленої стіни». Він проектується з 2 та більшої кількості рядів дерев та чагарників, висаджених в шаховому порядку. Він може бути одноярусним чи багатоярусним, однопорідним чи різнопорідним, вільнорослим (з порід, що повільно зростають та мають компактну форму крони або гарно квітують та не витримують стрижки), стриженим (топіарні, що формуються фігурною обрізкою крони) та таким, що створюється із застосуванням спеціальних конструкцій (з витких рослин), та шпалерним, який створюються переплітанням гілля чагарників у вигляді решітки з прикріпленням пагонів до спеціального каркасу).Основна вимога до живоплоту – його непрозорість та одноманітна, відносно вертикальна бічна поверхня та спокійна лінія верхнього обрису крон.

Залежно від призначення, живоплоти бувають різні заввишки: бордюри – до 0,5 м (для влаштування партерів), низькі – 0,5–1,5 м, середні – 1,5–3 м, високі – више 3 м. Живоплоти використовують для захисту території, для виділення полотна дороги та розмежування смуг руху, для обрамлення та поділу ділянок парку (щільне обрамлення боскетів, зелених театрів, естрад та куліс, для маскування споруд та краєвидів. Використовують живоплоти переважно в регулярних композиціях.

Боскет – це замкнутий простір геометричної форми, що обмежується зі всіх сторін стриженим живоплотом з дерев та чагарників. Всередині нього розміщуються зелені театри, фонтани, декоративні басейни, лави для відпочинку, квітники.

Фігурні зелені насадження, або топіарі – це штучно сформовані за допомогою обрізки, переплітання гілок та інших засобів формування крон композиції з дерев та чагарників.

Найбільш великими насадженнями в ландшафтному проектуванні є гаї та масиви. Вони використовуються для підкреслення характеру ландшафту, для маскування небажаних об’єктів, як обмежувачі зовнішнього простору, для зосередження та втілення форм певних порід або спільнот дерев. Їх інколи називають «лісними» ландшафтами, тому що вони відтворюють природний лісовий ландшафт. Ландшафти «лісового» типу – збірне явище, в якому внаслідок зміни структури, заміни одних компонентів іншими, збільшення одних елементів за рахунок інших, художньо підкреслюються головні риси композиції. Для цього необхідна достатньо значна територія.

Гай –це насадження площею0,5–1,5 га, що утворюється рідко розміщеними одновіковими деревами, та викликає враження одноманітного за характером відносно замкнутого простору. Його естетичний ефект створюється контрастом об’ємних форм дерев на фоні прогалин, мальовничою грою світла та тіні і сприймається, на відміну від солітера та групи дерев, з близької відстані. Тому при виборі асортименту враховуються також будова стовбурів, фактура та колір кори, структура гілкування, форма листя. Гаї можуть бути однопорідними та сформованими з двох порід, схожих за біологічними та декоративними властивостями. Вони використовуються як самостійні одиниці композиції, або як перехідний мотив від масиву до відкритого простору.

Массив формується біологічно стійким та декоративно підібраним угрупованням деревно-чагарникової та трав’янистої рослинності на площі до 10 га. Рослинний матеріал в масиві розміщується достатньо щільно (на відміну від гаю). Це сприяє формуванню однорідного та замкнутого характеру мікро­середовища. Зменшується прозорість масиву та проникність ділянок, що забезпечує сприятливі умови розвитку флори та фауни. Масиви складаються з дерев різного розміру та можуть бути різними за асортиментом, проте в центральній частині зберігають домінуюче значення однієї або декількох порід.

Масиви повинні характеризуватися більш розчленованою структурою та розсіченими краями (ефект узлісся). Узлісся масиву дозволяє створити фон для груп та солітерів, які виділяючись на ньому, збагачуючи загальний вигляд пейзажу. По краю масиву слід розміщувати дерева змішаних порід, різноманітний зовнішній вигляд яких сприяє оживленню зеленої маси. Розміщені на узліссі дерева мають розкішну крону, створюють декоративний ефект, що можна посилити висадкою чагарників, які створюють плавний перехід від деревостану до травостану. Розсіченість узлісся сприяє використанню дотичних сонячних променів при грі світла та тіні.

При створенні масивів переважно користуються фітоценотичними принципами, імітуючи природні угруповання деревних рослин з їх структурою та функціональними зв’язками. Серед рослин, що входять до складу масивів повинні виділятися едифікатори(створюють лісорослинні умови) та асектатори (квартиранти). Едифікатори, відповідно поділяються на домінанти (основна порода) та субдомінанти (доповнювачі).

Масиви, як і природні формації спільнот можуть бути сумеречними темнохвойними (з ялини, ялиці, кедрової сосни), радісними та жвавими світлохвойними (з сосни звичайної, модрини сибірської), ошатними широколистяними (дуб звичайний, липа серцелиста, ясен високий), світлими дрібнолистяними (осика, береза бородавчаста). Відомі також змішанімасиви (хвойно-листяні).

Цікавими є амфіценози, або екотони,угруповання, перехідні між різними угрупованнями, у яких є риси, характерні для обох висхідних угруповань (судіброви, субори, змішані ліси).

Цікавими є масиви, де добре сформована ярусність як деревно-чагарникового, так і трав’яного компонентів (наявність підліску, чагарникового ярусу, трав’янистого, мохового, лишайникового покриву, весняних ефемерів та ефемероїдів). В умовах степу досить актуальними є чисті насадження дубу, які є найбільш стійкими в зазначених умовах. Масиви з малою вертикальною зімкнутістю крон, що характеризуються відсутністю підліску називаються рідинами.

Дата добавления: 2015-05-26