Проходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 3 страница

85. Рішення М суду ООН щодо острова Зміїний. рішення по справі суд ухвалив 3 лютого 2009 року. Згідно з ним, острів Зміїний було визнано островом з територіальним морем у 12 морських миль, але при цьому о. Зміїний не може вважатися частиною прибережної лінії України у визначенні серединної лінії при делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони.^[4] В тому ж судовому рішенні було визначено лінію розмежування виключних економічних зон між Україною та Румунією (див. ілюстрації), що стала компромісом між румунською та укра позиціями.

86.Міжнародний кримінальний суд. Міжнародна кримінальна юстиція формувалась поступово, впродовж більшої половини ХХ століття. Проте, за весь цей період вона існувала лише ad hoc – тобто, для певного випадку. Відсутність постійно діючого кримінального суду та недосконалість юстиції ad hoc не могли вплинути на численні військові конфлікти. Людство стикалося з фактом `міжнародних злочинів лише тоді, коли такі злочини вже було скоєно. Міжнародна кримінальна юстиція вступала в дію лише за певних обставин, а не існувала незалежно від них. Такими обставинами, як правило, були війни, які призводили до серйозних порушень міжнародного права і несли в собі велику суспільну небезпеку. На сьогодні існує Міжнар кримінальний суд,який знаходиться в місті Гаага.У лютому 2003 року було формально обрано на 9-річний строк перші 18 суддів МКС. Обрані судді є незамінними впродовж найближчих 9 років, окрім як за власним бажанням або за станом здоров’я. Судді збираються на пленарні засідання якнайменше 1 раз на рік для виконання своїх функцій відповідно до Статуту, Правил процедури доведення та Регламенту Суду. Отже, згідно зі статтею 34 Статуту Суд складається з наступних органів: Президія; Апеляційна палата, Судова палата і Палата попереднього провадження; Канцелярія прокурора; Секретаріат. Міжнародний кримінальний суд є органом, де зосереджені майже всі стадії кримінального процесу, тобто органи попереднього розслідування та досудової підготовки, власне суд, що розглядає справу по суті, апеляційна інстанція, а також координуючі та допоміжні органи. МКС наділений міжнародною правосуб’єктністю. Він має весь комплекс прав та обов’язків, що передбачені для суб’єктів міжнародного права.Більш того, правоздатність МКС є універсальною бо, як визначає ст. 4 Стат“Суд має таку правоздатн, яка може бути необхідною для виконання ним своїх функцій

87.Регіональні міжнародні судові органи. Виникнення міжнародних організаційних механізмів захисту прав людини пов’язане з розширенням у цій сфері міжнародно-правового співробітництва після Другої світової війни. Це стало наслідком формування міжнародної єдності в розумінні цінності прав людини та їхнього захисту. Щойно таке розуміння було сформульоване у Статуті ООН, відразу ця організація стала центром міжнародно-правового співробітництва із прав людини. В її рамках були створені найбільш авторитетні міжнародні органи із захисту прав людини. З початку 50-х років почали виникати регіональні міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини, перший з яких створено відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини.У сучасному світі існує розгалужена система з декількох десятків універсальних і регіональних міжнародних органів із прав людини з різним обсягом компетенції. Це дозволяє класифікувати ці органи, щоб легше розібратися в особливостях їхньої діяльності. Існуючі міжнародні органи із прав людини поділяють насамперед на універсальні та регіональні.Регіональні міжнародні механізми захисту прав людини створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів. На цей час регіональні механізми захисту прав людини створено в Європі (у рамках Ради Європи — на підставі Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р.; у рамках ЄС — на підставі установчих договорів ЕС; у рамках ОБСЄ — згідно з Гельсінським Актом 1975 р.); в Америці — згідно з американською Конвенцією про права людини 1978 р.; в Африці — згідно з африканською Хартією прав людини 1981 р. Після розпаду СРСР у рамках СНД також було зроблено спробу створити міжнародну систему захисту прав людини на підставі Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини 1993 р.3. Регіональні органи з прав людини поширюють свою компетенцію на держав — учасниць відповідного регіонального міжнародного договору про права людини. Іменування таких органів «регіональними» до певної міри умовне, оскільки захист не лише відбувається в межах територій таких держав, а поширюється також на осіб, що знаходяться під їхньою юрисдикцією.Серед регіональних міжнародних органів із прав людини є судові органи (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини), квазісудові органи (Комітет незалежних експертів, утворений згідно з Європейською соціальною хартією), конвенційні органі (Європейський комітет із питань запобігання тортурам і такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, утворений згідно з Європейською конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню).

88.Механізм мирного вирішення спорів Міжнародними організаціями. Сучасне МП забороняє звертатися до війни і вимагає вирішення всіх спорів мирним шляхом. Ст.33 Статуту ООН конкретизує питання про засоби вирішення спорів.Вона вказує на те,що сторони,які беруть участь в спорі,продовження якого могло б загрожувати підтриманню міжнар. миру і безпеці,зобов'язані намагатися вирішити його шляхом(способами): перегово-рів,добрих послут,обстеження (міжнародна слідча процедура),посередництва, примирен-ня,арбітражу,судового розгляду, звернення до регіональних органів або утод чи ін.мирними засобами на свій розсуд. Рада Безпеки ООН при необхідності може вимагати від сторін вирішення їх спору зазначеними засобами. ООН також забезпечує,щоб держави-не члени ООН діяли у відповідності з даним принципом,оскільки це необхідно для підтримання міжнар. миру і безпеки. Міжнародний суд ООН - головний судовий орган ООН.Крім судових функцій суд здійснює консультативні функції (дає висновки по юридичним питанням за проханням Генеральної Асамблеї і Ради безпеки).Найпошир. універсальним засобом встановлення і врегулюв. міждерж. відносин є безносередні переговори між держ. Міжнар переговори –це спосіб виріш. різних питань міжн. життя,розробки міжна-правов.норм мирного розв`яз.спорів, оснований на безпосередньому письмовому або усному контакті належним способом уповноваж на те осіб, відповідних заінтересов. S МП. Певну специфіку мають консультації,як особлива форма врег.міждерж. відносин. В міжнар практиці є 2 різновиди консультацій: факультативні і обов’язкові (договірні)консульт.–це такі,до яких сторони в спорі звертаються за взаємною згодою.Обов`язк.консульт. застос. за умов,передбач. у між догов. на вимогу будь-якої сторони спору.Різновидом мир-них засобів розв”яз міжнар. спорів є також добрі послуги і посереднецтво, що передбач. сприяння,як правило 3-ої сторо-ни у розв`яз. проблеми між суб”єктами спору. Добрі послуги –це різного роду дії, спрям. на організацію переговорів між держ,які перебувають у спорі. Посередництво –це пряме ведення 3-ою держ. дипломатичн. переговорів із сторонами, що сперечаються на основі пропозицій, зробл. цією 3-ою держ В міжнар. практиці виникла погоджувальна процедура,тобто, спосіб розв`яз. спорів шляхом передачі їх у комісію,яка розслідує факти і складає доповідь,що містить пропозиції, стосовно врегулювання спору.

89.Мирне вирішення спорів в рамках ООН. Статут ООН робить упор на інтереси підтримки міжнародного миру і безпеки при вирішенні спорів. Одна з головних цілей ООН полягає в розв'язанні не всяких спорів, а тих, що можуть створити загрозу миру або призвести до порушення миру (п.1 стаття 1 Статуту ООН).Центральне місце в процедурі мирного вирішення спорів займає Рада Безпеки ООН, що вправі за власною ініціативою розглянути будь-який спір для визначення того, чи не може продовження цього спору загрожу-вати підтримці міжнародного миру і безпеки (стаття 34 Статуту ООН).

90.Система врегулювання спорів в рамках ОБСЄ. до 1995 р. називалася Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Її було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В січні 1995 року набула статусу міжнародної організації.У процесі розвитку розпочатого 1972 року процесу НБСЄ 1975 року було укладено Гельсінський Заключний акт. Цей документ охоплює широке колостандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях.Знаменною віхою в розвитку процесу НБСЄ став Стокгольмський документ 1986 р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, положення якого були доповнені й розвинуті в документах, ухвалених у Відні в 1990 і 1992 роках. На Гельсінській зустрічі в липні 1992 року країни-учасниці прийняли рішення заснувати у Відні Форум НБСЄ з питань співпраці в галузі безпеки (FSC), під егідою якого нині відбувається діалог з питань безпеки та переговори щодо контролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки.Впродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію 22 вересня 1992 року, тривали переговори щодо пакету документів за мандатом, узгодженим у Гельсінкі під назвою "Програма термінових заходів" з питань контролю над озброєннями, роззброєння та заходів щодо зміцнення довіри, безпеки та співробітництва і запобігання конфліктам.У руслі Програми термінових дій ще два елементи були узгоджені в грудні 1994 року напередодні саміту НБСЄ в Будапешті: нова редакція Віденського документа (Віденський документ-94), що об'єднала колишні Стокгольмський та Віденський документи й обіймала також тексти документів про Планування оборони та Контакти і співпрацю у військовій галузі, узгоджені 1993 року, а також документ про глобальний обмін військовою інформацією. Підсумковий документ саміту, який увібрав у себе нові Керівні принципи непоширення, став важливим кроком в узгодженні Кодексу поведінки з політично-військових аспектів безпеки, куди було включено нові суттєві зобов'язання щодо демократичного контролю над збройними силами та їх використання.У руслі контролю над звичайними озброєннями під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 року 22 країни НАТО та тодішньої Організації Варшавського договору підписали далекосяжний Договір про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ), який обмежує цю категорію сил в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір набув чинності 9 листопада 1992 року. 10 липня 1992року в рамках Гельсінського саміту НБСЄ було підписано Заключний акт Договору ЗЗСЄ - 1 А, яким вводились обмеження щодо чисельності звичайних збройних сил та запроваджувались додаткові стабілізаційні заходи.

91.Принцип сумлінного виконання прийнятих міжнародних зобов’язань в сучасному міжнародному праві. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань виник у формі міжнародно-правового звичаю pacta sunt servanda(лат. — угоди треба дотримуватися) на ранніх стадіях розвитку державності, а в даний час знаходить висвітлення в численних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угодах.В якості загальновизнаної норми поведінки суб'єктів зазначений принцип закріплений у Статуті ООН, преамбула якого підкреслює рішучість членів ООН створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що витікають із договорів та інших джерел міжнародного права. Розвиток міжнародного права підтверджує універсальний характер принципу, що розглядається. Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1968 року кожен чинний договір обов'язковий для його учасників і повинний ними сумлінно виконуватися. Більш того, учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору.Сфера дії розглянутого принципу помітно розширилася в останні роки, що одержало відбиток у формулюваннях відповідних міжнародно-правових документів. Так, відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року кожна держава зобов'язана сумлінно виконувати зобов'язання, прийняті нею відповідно до Статуту ООН, зобов'язання, що витікають із загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, а також зобов'язання, що витікають із міжнародних договорів, діючих відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.У Декларації підкреслюється необхідність сумлінного дотримання насамперед тих зобов'язань, що охоплюються поняттям «загальновизнані принципи і норми міжнародного права» або випливають із них. У різних правових і соціально-культурних системах існує своє розуміння сумлінності, що безпосереднім чином відбивається на дотриманні державами прийнятих зобов'язань. Концепція сумлінності одержала закріплення у великій кількості міжнародних договорів, резолюціях Генеральної асамблеї ООН, у деклараціях держав і т.д. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань поширюється тільки на дійсні угоди. Це значить, що розглянутий принцип застосовується тільки до міжнародних договорів, укладеним добровільно і на основі рівноправності.Будь-який нерівноправний міжнародний договір насамперед порушує суверенітет держави і як такий порушує Статут ООН, оскільки ООН заснована на принципі суверенної рівності усіх її членів, що, у свою чергу, прийняли на себе зобов'язання розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.

92.Поняття та юридична природа міжнародного договору. Міжнародний договір - утода двох або більше держав щодо встановлення,зміни або припинення прав і обов'язків у політичних, економічн., соціальшіх,культурн. або ін.відносинах. Як основне джерело МП міжнародний договір може мати різні форми і назви: договір,утода,пакт,декларація,трактат, конвенція,протокол, заключний акт,тощо,які мають однакову юр. силу.Як правило міжнародний договір укладається у письмовій формі.В усній формі договір(джентльменська утода)в сучасному МП зустрічається рідко.За кількістю сторін, що його укладають,розрізняють двосторонні, обмежені,багатосторонні,універсальні договори. Договори,в яких можуть брати участь ін. сторони,називають відкритими, договори,де є обмеження для участі в ньому,називають закритими.За структурою міжн. договір переважно складається з преамбули,основних статей і заключних положень.Порядок укладення і розірвання договорів,систему їх дії на міжнародній арені та у внутрішньому правопорядку встановлено у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. та Віденська конвенція про право договорів між держ. і міжн.організаціями або між міжн. організаціями від 21.05.1986р. Юридична природа З визначення права міжнародних договорів видно, що воно регламентує процес укладання, дії та припинення дії міжнародних договорів. При розгляді цього процесу найбільш чітко виявляється юридична природа міжнародного договору.Особливо це характерне для першої стадії - укладання міжнародного договору, де відбувається начебто закладення юридичного фундаменту під міжнародний договір.У стадію укладання міжнародного договору включаються всі дії суб'єктів міжнародного права, зацікавлених в укладанні договору, починаючи від виникнення договірної ініціативи і закінчуючи вступом договору в силу. У зв'язку з цим весь процес укладання договору припускає проходження певних процедур. До таких процедур варто віднести:- договірну ініціативу;- підготовку проекту договору;- експертну оцінку запропонованого сторонами проекту;- переговори, обговорення, визначення позицій, пошук компромісів:- узгодження воль у результаті досягнення компромісних рішень; -голосування за прийняття погоджених положень;-відпрацювання автентичності різномовних текстів досягнутого договору; -парафування тексту договору (ad referendum), що засвідчить його дійсність і достовірність;- підписання договору уповноваженими на те особами - обмін документами;- ратифікацію договору національними законодавчими органами і обмін ратифікаційними грамотами між сторонами договору;- реєстрацію договору в секретаріаті ООН;- опублікування тексту договору в офіційних органах преси;- вступ договору в силу.Найважливішими з цих процедур, які підкреслюють юридичну природу міжнародного договору із міжнародно-правового погляду, є узгодження воль і голосування.

93.Класифікація міжнародних договорів. У питанні про класифікацію міжнародних договорів у міжнародно-правовій і національній доктрині одностайності немає. Особливо немає ясності, за якими критеріями повинна здійснюватися ця класифікація. Окремі автори це питання ігнорують взагалі. Однак при всій розмаїтості поглядів у цьому плані, віддаючи данину традиційному прагненню до класифікації, якісь критерії, проти котрих важко заперечити, все-таки можна виділити. На наш погляд, усі міжнародні договори можна класифікувати за такими критеріями:- за колом суб'єктів-учасників - на багатосторонні і двосторонні;- за просторовою сферою дії - на універсальні, регіональні та локальні;- за об'єктом правового регулювання - на політичні, економічні, з питань наукового, культурного співробітництва, з питань зв'язку, транспорту і т.д.;- за ступенем доступності - на відкриті й закриті;- за юридичною чинністю - на міждержавні, міжурядові, міжвідомчі;- за формою договору - на письмові та усні.В числі атрибутів, властивих і характерних для різних видів сучасних міжнародних договорів, можна відзначити:- назву договору (договір, угода, пакт, акт, статут, конвенція, протокол, декларація та ін.);- преамбулу договору, основну частину (зміст), заключну (протокольну)частину;- додаток до договору;- мови договору;- застереження до договору;- положення про депозитарій;- положення про денонсацію;- положення про вступ договору в силу та ін

94.Підготовка та прийняття тексту міжнародного договору. З метою підготовки тексту договору держ. вступають в переговори,шляхом делегування своїх повноважень повноважним представни-кам безпосередньо чи з використанням дипломатичних засобів для цього їм видаються спеціал. документи - повноваження.Для складання текстів багатосторонніх договірів держ.та міжн. організ. використовують міжн. конференції та міжн. організації. Прийняття тексту міжн. договору вира-жається в особливій процедурі голосування за згоду з формулюванням тексту договору.Така процедура прямо залежить від регламенту переговорів та кількості їх учасниів.Після того як текст договору погоджений і прийнятий, відбувається фіксування його як остаточно і такого,що не підлягає подальшим змінам,підписання- поряд з формою згоди на обов’язковість є і формою прийняття тексту та парафування -скріплення ініціаллами уповноважених осіб кожної сторінки тексту договору на знак згоди з текстом. Парафований договір підлягає остаточному прийняттю.

95.Встановлення автентичості тексту договору. Процедура, за допомогою якої прийнятий текст договору оглошується остаточним,називається встановленням автентичності (від грец-справжній,дій-сний,правильний,який відповідає оригіна-лові,який грунтується на першоджерелі) тексту.Встановленю автентичності тексту присвячена ст.10 Віденської конвенції.У ній записано,що текст договору стає антентичним і остаточним:у результаті застосування такої процедури,яка може бути передбачена в цьому тексті або погоджена між держ.,що беруть участь у його скла-данні;за відсутності такої процедури-шляхом підписання, підпи-сання ad refen-dum;або парафування представниками цих держ.тексту договору та подальша його ратифікація–затвердження договору одним із вищих органів влади держ. відповідно до процедури,передбаченої націонал. законо-давством.

96.Застереження до міжнародних договорів. Застереження, заперечення й прийняття застережень повинні оформлятися в письмовому виді й доводити до відомості учасників договору; згода ж на застереження може бути й мовчазним. Учасник договору, що зробив застереження, у будь-який час може відмовитися від її. При цьому згоди учасників, що прийняли застереження, не потрібно. Держава, що заперечує проти застереження, також може зняти свої заперечення в будь-який момент. І зняття застереження, і відмова від її повинні здійснюватися в письмовій формі.Поняття застереження означає: односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблену державою під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження договору чи приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити чи змінити юридичну дію певних положень договору в їх застосуванні до цієї держави.Віденська Конвенція про право міжнародних договорів закладає дві основні умови прийнятності застережень:а) застереження має бути прямим наслідком національного закону, який не відповідає положенню Конвенції (відповідно, закон має бути чинним на час реєстрації застереження); b) застереження має бути зроблене стосовно конкретного положення Конвенції. До цього часу Комісія і Суд не встановлювали різниці між термінами «застереження» і «заява про тлумаченння»; останній термін стосується конкретної заяви держави про те, що прийняття нею конкретного положення Конвенції залежить від певного тлумачення цього положення. Як застереження, так і заяви про тлумачення обмежують застосування і дію конкретного договірного положення в даній країні.

97.Реєстрація та публікація міжнародних договорів. Єдина система реєстрації і ведення міжнародних договорів України знаходиться у віданні Міністерства іноземних справ України.Реєстрація міжнародн. договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах інших міжнародних організ. здійснюється Міністерством закордонних справ. Міжнародні договори,які вимагають ратифікації, і міжнародні договори,які не вимагають ратифікації,приєднання до яких або прийняття яких проводиться від імені України,публікуються у "ВВР України",у газеті 'Голос України",в "Зібранні чинних міжнародних договорів України".Міжнародні договори, які не вимагають ратифікації,приєднання до яких проводиться від імені уряду України, публікуються в "Офіційному віснику України",в газеті "Урядовий кур'єр". Договори,укладені від імені міністерств або ін.центральних орган.виконавчої влади України,публікуються в "Зібранні чинних міжн.договорів України".Поняття «договір» у Віденських конвенціях вживається як родове поняття, що охоплює усі види міжнародних договорів. Міжнародні договори класифікуються на різних підставах: І. За кількістю учасників:1) односторонній міжнародний юридичний акт. До таких односторонніх юридичних актів належать:Нотифікація—повідомлення в установленій формі факту,із якого можуть випливати юридичні наслідки;Визнання—може мати форму як нотифікації, так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закріплення державної волі,що перетворює фактичне становище в юридичне(наприклад, визнання de jure);Протест—є дією зворотною визнанню.Його сутність складається в невизнанні законності чого-небудь.Протест повинен завжди походити від компетентного органу протестуючої держави, як правило, її спеціалізованого органу зовнішніх зносин;Відмова—це акт, що викликає наслідки тільки з волі того,хто відмовляється.2) двосторонні договори, у яких беруть участь два суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіації: з ОДНОГО боку, участь однієї держави, а з іншого боку—декількох;3) багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб'єкти;II. За сферою і силою дії:1)універсальні договори—у них беруть участь практично всі держави-члени світового співтоварис тва (наприклад, Статут 00Н);2)регіональні договори—у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього договору;3) субрегіональні договори—у них беруть участь держави всередині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів);III. За ступенем відкритості:1)відкриті договори—у них бере участь і до них управі приєднатися будь-яка заінтересована держава. 2) закриті договори—у них коло учасників заздалегідь визначене. IV.У залежності від суб'єкта, що укладає договір:— міждержавні договори (укладаються від імені держави);— міжурядові договори (укладаються від імені уряду);— міжвідомчі договори (від імені органів виконавчої влади держави — його міністерств і відомств).V. У залежності від форми договору:договір у писемній формі — більшість міжнародних договорів у даний час укладається в такій формі;договір в усній формі — так звана «джентльменська угода», зустрічається досить рідко. її прикладом може служити джентльменська угода про правила процедури III Конференції ООН з морського права, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16 листопада 1973 року. VI. У залежності від об'єкта міжнародно-правовогорегулювання:— договори політичні;— угоди з правових питань;— угоди з прикордонних питань;— угоди з економічних питань;— угоди з питань транспорту і зв'язку.

98.Чинність міжнародних договорів. Термін чинності міжн.договорів визначається у само-му міжн.договорі.При цьому умовно міжн. договори можна поділити на 4 групи:1.із визначеним терміном чинності (безумовно-визначеним,умовно-визначен.); 2.із невизначе-ннм терміном (коли він не містить певних дат,термінів);3.безстрокові (немає вказівок на денонсацію або припинення); 4.особливі (термін чинності яких тимчасово не встанов-лений.але в майбут це передбачено)Чинність договору до закінчення його терміну може бути пподовжена сторонами за їх згодою.Це називається пролонгацією.Розрізняють автоматичну і пролонгацію за згодою сторін.

99.Дія(застосування) міжнародних договорів. Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції 1969 p., міжнародний договір - це міжнародна угода, яка укладена державами у письмовій формі і регулюється міжнародним правом.Відповідно до міжнародного порядку, держави можуть укладати договори і в усній формі ("джентльменські угоди").З визначення права міжнародних договорів видно, що воно регламентує процес укладання, дії та припинення дії міжнародних договорів. При розгляді цього процесу найбільш чітко виявляється юридична природа міжнародного договору. У договірній практиці розрізняють питання"всуп в силу"і "надання чиності". Кожна з держав,що є сторонами конвенції на день вступу в силу,в шестимісячний термін вживе необхідні заходи для надання чиності Конвенції.При цьому під "наданням чиності" мається на увазі початок застосування договору.Хоч вступ в силу договору збігається,як правило,за часом із початку його застосування, зазначені моменти можуть і не збігатися. Дія міжнародного договору грунтується на загальновизнаному принципі сучасного міжнародного права "pacta sunt servanda" ("договір повинен виконуватися"). В силу цього принципу міжнародний договір, що офіційно набув чинності, стає юридично обов'язковим для кожного з його учасників і породжує для них певні права, обов'язки і відповідальність.Дія договору, застосування його положень на практиці зазвичай супроводжуються з'ясуванням його значення та змісту стосовно конкретних життєвих умов. Таке з'ясування здійснюється у процесі юридичного тлумачення положень договору. Процес тлумачення положень міжнародного договору повинен відповідати вимогам двох загальновизнаних принципів - кваліфікованості і сумлінності. Кваліфікованість тлумачення припускає участь у ньому процесі авторитетних юристів-міжнародників і може здійснюватись у двох формах -автентичній і міжнародній

100.Способи виразу згоди суб’єктів міжнародного права на обов’язковість міжнародного договору. Способам (формам)вираження згоди суб’єкта МП на обов’язковість для нього договору присвячена досить велика група статтей Віденських конвен. Згода держ. на обов’язковість для неї договору, як зазначено в ст.11,може бути виражена:підписанням догов.;обміном доку-ментами,що утвоюють договір; ратифікацією; прийняттям; затвердженням; приєднанням, будь-яким ін. Способом про який домовилися

101.Ратифікація----міжнародного---договору. Ратифікація -форма надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору. Ратифіка́ція —це затвердження договору одним із вищих органів держави відповідно до процедури передбаченої національним законодавством.Наприклад,міжнародні договори України ратифікує Верховної Ради України шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію,що його підписує Голова Верховної Ради України.Ця норма закріплена в ст7 "Закону про міжнародні договори У."Там же міститься перелік міжнродних договорів У,Що підлягають ратифікації: політичні договори,,договори,що стосуються прав і свобод людини,про громодянство і низка ін..Ратифікація втілюється в двох різних актах:а)Міжнародному-тобто ратифікація грамоті(документні,що підтвержує ратифікація між. договору правочинним органом держави.)Звичайно її підписує глава держави (уряд)і скріплює підписом міністрзакордоних справ.Вона може здаватися на збереження(депонуватися)депозитарій багатостороннього договору.При укладані двостороннього договору може відбуватися обмін ратифікаційними грамотами між його учасниками. Ратифікація не є обовязковою стадією укладання міжнар. дог. На це вказується в ст 14 Віденської конвенції 1969р.:"Згода держави на обовязковість для неї договору вважається ратифікація,якщо:а)договір передбачає,що така згода виражається ратифікацією.б)іншим способом утановлено,що держави,які беруть участь у переговорахдомовилися про необхідність ратифікації.г)представник держави підписав договір з умовою ратифікації.д)намір держави підписати з умовою ратифікації випливає з повноважень її представника чи був виражений під час договору".

Дата добавления: 2015-05-31