Проходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 5 страница

117.Порядок створення міжнародних організацій: прийняття статутних документів, створення матеріальної структури, початок функціонування органів. Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації.Міжнародні організації є основною інституціональною формою співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування.Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повноваженнями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мають постійну структуру. Такими ж рисами володіла створена в 1919 році Міжнародна організація праці.Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версальської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року.Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років. Спочатку статут організації був підписаний 44 державами.Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був «розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і безпеки». У разі, якщо якийсь член Ліги вдавався до війни всупереч прийнятим на себе зобов'язанням, то інші члени організації зобов'язувалися негайно порвати з ним усякі торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним заінтересованим урядам виставити той або інший контингент військ, призначених для підтримки поваги до зобов'язань Ліги Націй. Хоча Ліга Націй не змогла справитися зі своїм основним статутним завданням, пов'язаним насамперед із запобіганням Другій світовій війні і з мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль, котра полягає в тому, що ця організація стала прообразом міжнародної універсальної організації світового співтовариства—ООН, тому що в рамках Ліги Націй був накопичений, нехай і не завжди ефективний, але досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.

Створення ООН. Першим кроком до створення ООН стала союзницька декларація, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі».14 серпня 1941 року президентом США Рузвельтом і прем'єр-міністром Черчіллем був підписаний документ, у якому вони запропонували звід принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки.ООН - міжнародна організація, створена для підтримки і зміцнення міжнародного світу і безпеки, розвитку співпраці між державами.Основи її діяльності і структура розроблялися в роки Другої світової війни провідними учасниками антигітлерівської коаліції. Назва "Об'єднані Нації" була уперше використана в Декларації Об'єднаних Націй, підписаній 1 січня 1942 року.Статут ООН був затверджений на Сан-Францисской конференції, що проходила з квітня по червень 1945 року, і підписаний 26 червня 1945 року представниками 51 держав. Дата набуття чинності Статуту відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.

118.Правосубєктність---міжнародних--організацій. Міжнародна правосубєктн.МО. є невідємною властивістю,закріпленою в Віденс. конвен. про право договор.за участю міжн організацій(1986р.)У загальноюр.плані ця правосубєкн. є сукупністю таких компонентів як правозд.,дієзадтн., деліктоздатн.і правотворча здатніс. рвосубєктн. МО залежить від обставин їх створення. Так згідно СтатутуООН„ця організ. має таку правоздатн.на територ. своїх членів,яка необхідна для виконання її ф-цій та досягнення її цілей.Це означає,що ООН має правосубєктн.згідно з внутріш.правом всіх своїх членів.В цілому міжн.правосубєктн.МО є поняттям відносним.Одна організація може мати певні права,яких не має інша організація.Слід зазначити,що міжн. організації прямо не творять МП,за винятком випадків,зазначених у Статуті ООН,наприклад Рада Безпеки може приймати резолюції,що є обов`язков. для держ. Окрім окрім того.через судові органи міжн. організаціями створюються прецеденти. Як зазначалося при розгляді теми про суб'єкти міжнародного права, міжнародні міжурядові організації належать до категорії похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права. Вони володіють похідною та функціональною правосуб'єктністю і мають такі невід'ємні ознаки:1.Міжнародна міжурядова організація (ММУО) створюється державами (первинними суб'єктами міжнародного права), які фіксують свій намір в установчому акті — статуті, що є спеціальним різновидом міжнародного договору.2.ММУО існує і діє в межах прийнятого установчого акта, який визначає її статус і повноваження, що надають її правоздатності, правам та обов'язкам функціонального характеру.3.ММУО є постійно діючим об'єднанням з такими невід'ємними рисами, як стабільність структури, наявність системи постійних органів тощо.4.ММУО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав — членів організації. Членство в ММУО підкоряється певним внутрішнім правилам організації, що характеризують участь держав-членів у діяльності її органів, и також представництво держав при організації.5.У результаті практичної діяльності ММУО держави — члени організації зобов'язані неухильно виконувати резолюції її органів. Це відбувається відповідно у межах компетенції цих органів і з урахуванням установленої юридичної чинності таких резолюцій.6.ММУО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеціальній конвенції. Реалізація цих прав відбувається на основі національного законодавства держави, на території якої ММУО виконує свої функції (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди, купує, володіє і розпоряджається майном, порушує справи в суді та арбітражі, виступає стороною в судовому процесі тощо). 7.ММУО має привілеї та імунітети, що забезпечують її ефективну повсякденну діяльність, а також визнаються як у місцезнаходженні штаб-квартири організації, так і в будь-якій іншій державі при виконанні статутних завдань організації. Правосуб’єктність міжнародних організацій: укладати договори з державами й іншими міжнародними організаціями; нести міжнародно-правову відповідальність за свої дії; звертатися до держав та інших міжнародних організацій із вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної міжнародним правопорушенням; обмінюватися офіційними представництвами з державами й іншими міжнародними організаціями; наділяти своїх посадових осіб привілеями й імунітетами тощо.

119.Членство в міжнародних організаціях. Характерна риса міжнародних організацій складається в тому, що їх членами є лише суверенні держави, саме держави, а не їх органи, незважаючи на те що такі організації зазвичай іменують міжурядовими. Не можуть бути членами міжнародної організації частині держави. Всі члени рівноправно органів беруть участь у роботі організації і несуть відповідальність за його діяльність, роблять внески до її бюджету.Питання членства у міжн. організаціях на перших стадіях розвитку було заплутаним.Оскільки в л-рі наводи-лися різні позиції щодо складу і класифі-кації членів міжнародних організацій. проте згодом були знайдені певні форми членства:загальновизнано,що всі члени міжн. організації рівні і повноправні,а з ін.–держави,що беруть участь у заснуван-ні міжн. організації називаються”члени-фундатори”,а дрежави,що приєдналися згодом „члени-організації”Поряд з такою класифікацією у міжнародній практиці існує кілька типів(видів)держав,які не є членами організацій,але беруть участь в їхній роботі.Це асоційовані члени, спостерегачі і неурядові організації, яким надається консультативний статус

120.Органи міжнародних організаæй:правовий статус,система,повноваження. Міжнародна (міждержавна) організаæя — де об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору для виконання певних æлей, що має систему постійно діючих органів, які володіють міжнародною правосуб'єктністю, й засноване відповідно до міжнародного права.

Правосуб’єктність міжнародних організаæй.Вони володіють похідною та функæональною правосуб'єктністю і мають такі невід'ємні ознаки:1. Міжнародна міжурядова організаæя (ММУО) створюється державами (первинними суб'єктами міжнародного права), які фіксують свій намір в установчому акті — статуті, що є спеæальним різновидом міжнародного договору.

2. ММУО існує і діє в межах прийнятого установчого акта, який визначає її статус і повноваження, що надають її правоздатності, правам та обов'язкам функæонального характеру.3. ММУО є постійно діючим об'єднанням з такими невід'ємними рисами, як ста¦льність структури, наявність системи постійних органів тощо.4. ММУО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав — членів організаæї. Членство в ММУО підкоряється певним внутрішнім правилам організаæї, що характеризують участь держав-членів у діяльності її органів, и також представництво держав при організаæї.5 У результаті практичної діяльності ММУО держави — члени організаæї зобов'язані неухильно виконувати резолюæї її органів. Це відбувається відповідно у межах компетенæї цих органів і з урахуванням установленої юридичної чинності таких резолюæй.6. ММУО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеæальній конвенæї. Реалізаæя цих прав відбувається на основі наæонального законодавства держави, на території якої ММУО виконує свої функæї (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди, купує, володіє і розпоряджається майном, порушує справи в суді та ар¦тражі, виступає стороною в судовому процесі тощо).7. ММУО має привілеї та імунітети, що забезпечують її ефективну повсякденну діяльність, а також визнаються як у місцезнаходженні штаб-квартири організаæї, так і в будь-якій іншій державі при виконанні статутних завдань організаæї.ООН - це універсальна міжнародна організаæя, створена для підтримання міжнародного миру, загальної безпеки та для сприяння розвитку все¦чного співро¦тництва між державами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на Конференæї в Сан-Франциско та набув чинності 24 жовтня 1945 р.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соæальна Рада (ЕКОСОР), Рада з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. На сьогодні членами ООН є 191 держава.

Вищим органом ЕКОСОР є організаæйна сесія, що приймає рішення простою ¦льшістю голосів. При ЕКОСОР діють п'ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна і Соæальна комісія ООН для Азії та Тихого океану, Економічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Економічна комісія ООН для Латинської Америки та Карибського басейну.

121.Поняття та джерела права міжнародних організацій. Міжнародна організація—це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній,економічній,культурній,науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю,обсяг якої визначається волею держав-членів.Ознаки будь-якої міжнародної організації:—членство трьох і більше держав.При наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних задач;—повага суверенітету держав-членів організації іневтручання у внутрішні справи.Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної організації, тому що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права і несуть рівні обов'язки в якості суб'єктів міжнародного права незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших ознак, що характеризують державу. Джерелами є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж входять Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організацій та ін.

122. Принципи правового регулювання міжнародних організацій. Міжнародні організації належать до категорії похідних суб’єктів права. Нині налічується близько 600 міжнар. Організацій, тому. Як засіб зміцнення й упорядкування відносин між цими організаціями, між міжнародними організаціями та іншими суб’єктами МП, розвивається кодифікація і прогресивний розвиток норм. Кожна міжн.організація має властиве тільки їй коло прав та обов’язків. Проте усім міжнародним організаціям мають бути властиві також невідьємні принципи їх створення і діяльності, такі як: невтручання у внутрішні справи держав;суверенна рівність членів; сумлінне виконання міжнародних обов’язків; договірна правоздатність; відповідальність у разі порушення загальновизнаних міжнародно-правових принципів та норм.

123.ООН та організацйні системи ООН. (ООН)—міжнародна організація,заснована 26 червня 1945р. на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.Головні органи ООН:Генеральна Асамблея,Рада Безпеки,Міжнародний Суд,Секретаріат,також існувала Рада з опіки,але припинила свою дія-ть, оскільки не стало територій,якими слід було опікуватися.Члени-засновники-51 держава (в т. ч. Україна). На 2002 рік має 192 держави-члени. ООН- міжн.організація,основною метою діяльності якої є підтримання міжнарод миру і безпеки,відвернення війни.Ініціаторами її заснування стали держави-учасниці антигітлерівської коаліції:Англія,Британія,Китай, СРСР(у тому числі Укр.,що виступала як S на міжн. арені),Франція.Сьогодні ООН налічує 190 країн (з Югославією,поверненою у 2000р.).Об'єднуючи майже всі держави світу,ООН фактично стала всесвітньою організ.24.10.1945р. набрав чинності Статут ООН,і за рішенням Генеральної Асамблеї ООН 1947р.цю дату щорічно відзначають як День ООН. Керує роботою генеральн.секретар,функції якого носять координаційний характер.Генеральні цілі ООН за її Статутом: підтримання міжн.миру та безпеки:розвиток дружніх відн. між націями та народностями;міжн. співробітництво у розв'язанні проблем економіч, соціальн,культурн і гуманітарн. характеру; захист прав і основних свобод людини незалежно від раси,статі,мови і релігії.

124.Міжнародні регіональні організації (ОАД, Асоціація держав південно-східної Азії, СНД, Рада Європи, ОБСЄ). Організація Американських Держав(ОАД) -міжнародна організація на американському континенті. ОАД була заснована в 1890 р. для виконання переважно комерційних функ­цій.Метою діяльності було проголошено,зокрема,мир і процвітання країн Західної півкулі.До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постій­ні спостерігачі від багатьох інших країн світу, в тому числі і з України.Найвищим органом є Генеральна Асамблея, що складається з представників держав-членів.Генеральна Асамблея ОАД скликається щорічно.Сесії відбуваються почергово у столицях дер­жав-учасниць.Виконавчий орган—Постійна рада, розташована у Вашингтоні. Асоціація держав Південно-Східної Азії - регіональне об’єднання, сформоване у Бангкоці в 1967.Цілі -економічне,соціальне,культурне і політичне співробітництво.Членами Асоціації є:Індонезія,Малайзія,Філіппіни,Сінгапур,Таїланд. Штаб-квартира знаходиться в Джакарті.

Співдружність Незалежних Держав(СНД)— це об'єднання незалежних держ,яке має на меті зберегти історичну цінність народів і зв'язки,які між ними склалися шляхом координації політики, рівно-правного і взаємовигідного співробітництва.СНД створено трьома держ.Білорусією,Росією,Україною Пізніше до них приєдналось 9.СНД здйснює діяльність через спільні координаційні органи:Раду глав держ, Раду глав урядів,Раду міністрів іноз. справ, Координаційно-консультативний комітет,Головне командування об'єднаних ЗбройнихСил, Рада командуючих прикордонними військами. Відносини між державами у СНД будуються на основі норм і принципів МП,оскільки це не державне утворення.Правову основу СНД складає ряд угод та ін.документів. Рада Європи —міжнародна організація 46 держав-членів в європейському просторі. Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства закону і гарантують основні правалюдини і свободи для своїх громадян. Один з найбільших успіхів Ради це Європейська Конвенція Прав Людини 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), раніше називалася Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Її було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації.Внаслідок розпочатого у 1972 році процесу НБСЄ, у 1975 році було ухвалено Гельсінський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях.

125.Міжнародні неурядові організації, їх поняття та роль у міжнародному праві. Це громадське об’єднання індивідів або груп, яке бере участь також у політичній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші:Міжнародна амністія,Нагляд за правами людини.Міжн неурядові орг не є суб'єктами міжнародного права і не володіють міжнародною правосуб'єктністю. Їхні рішення не носять обов'язкового характеру і,загалом,виконують рекомендаційні,консультативні, дорадчі функції.Міжнародні неурядові організації (МНУО) — організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя. У МНУО можна виділити певні ознаки міжнародних організацій (створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.), а також застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО діляться на такі групи:
— політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації;
— жіночі організації, а також організації з охорони родини і дитинства;
— молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітні організації;
— організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення;
— організації місцевих (регіональних) влад.

126.Поняття та джерела права зовнішніх зносин. Право зовнішніх зносин являє собою галузь загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які виражають узгоджені волі суб'єктів міжнародного права щодо прав і обов'язків їхніх офіційних органів, що виступають у міжнародному спілкуванні, і регламентуючих їхній стан і діяльність зі здійснення зовнішніх зносин відповідно до загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права. Право зовнішніх зносин є галуззюМП, що складається із системи юр.норм,які регулюють становище і діяльність S МП у здійсненні їхніх зовні.зносин відповідно до основних принципів МП.Дипломатичним і консульським правом регулюється офіційна діяльність S МП в області зовнішніх відносин,зокрема форми представництва держ.за кордоном,форми ведення переговорів,підготовки і створення дипломатичних актів, їх кодифікація та ін.Нормами права зовн. відносин є міжн.-правові норми,які містяться у міжн.звичаях,договорах, регламентах і постановах міжн.конференцій і організацій.У 1961р.була прийнята Конвенція про диплом.відносини,в 1963р.-Конвенція про консульські відносини,у правоввму регулюванні консульської діяльності велику роль відіграють внутрішні закони держави,наприклад,консульські установи держ.,які визначають організацію консульської служби даної держ.,права і обо-в'язки її посадових осіб. Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії органів зовнішніх зносин:1) дипломатичну — на рівні традиційних каналів (міністерство закордонних справ — посольства і місії за кордоном);2) консульську сферу;3) дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;4) здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями.

127.Державні органи зовнішніх зносин. В сучасному розумінні орг.зовн.зносин–це діючі на терит.держ. та за її межами спец. органи,що представляють держ. в її офіційних відносинах з ін. S МП та забезпеч. виконання їх зовнішньоекон.цілей мирними,передбаченими нормами МП,засобами, з метою захисту прав та інтересів даної держ.,а також її установ і громад,що перебувають за кордоном.Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії органів зовнішніх зносин:1)дипломатичну—на рівні традиційних каналів(міністерство закордонних справ —посольства і місії за кордоном);2)консульську сферу;3)дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;4)здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями.Будь-яка держава,створюючи свій орган зовнішніх зносин,повинна повідомити іншим державам та іншим суб'єктам міжнародного права про це,зі вказівкою, що саме їй доручена реалізація визначеної сфери зовнішніх зносин держави.Органи зовнішніх зносин поділяться на:—внутрішньодержавні органи,що постійно знаходяться на території даної держави;—закордонні органи зовнішніх зносин, що перебувають за межами даної держави.У свою чергу, внутрішньодержавні органи діляться на дві групи органів:1)загальної компетенції і 2)спеціальної компетенції.

128.Склад та функції дипломатичного представництва. Дипломатичне представництво—це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави, для здійснення дипломатичних зносин із нею.Структура дипломатичн. персоналу:голова дипломатичного представництва і персонал дипломатичного представництва,який поділяється на дипломатичний,адмністр-технічний і обслуговуючий. Голови представництв діляться на три класи: послів і нунціїв;посланців і інтернунціїв; повірени.За існуючою практикою дипломат. представництво очолюване послом або тимчасово повіреним у справах, називається посольством,а очолюване посланником або повіреним у справах місією. Правовий статус дипломат. представництв визначається Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961р, двосторонніми угодами. Функції: представницька функція, що полягає в представництві держави, яка акредитує, у державі перебування; — захист у державі перебування інтересів держави, що акредитує, і її громадян у межах,що допускаються міжнародним правом;—ведення переговорів з урядом держави перебування;—інформаційна ф-ція—з'ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;—ф-ція заохочення дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування та розвиток їхніх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки.

129.Початок і припинення дипломатичної місії. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року зв'язує момент початку дипломатичної місії в державі перебування, тобто початок виконання главою дипломатичного представництва своїх функцій із практикою, що існує в конкретній державі,котра повинна застосовуватися одноголосно або:а)із моменту вручення своїх вірчих грамот;б)із моменту повідомлення про своє прибуття й представлення засвідчених копій вірчих грамот міністерству закордонних справ держави перебування або іншого міністерства, у відношенні якого є домовленість. Більшість держав, включаючи Україну, дотримуються практики, що глава дипломатичного представництва приступає до виконання своїх функцій із моменту вручення своїх вірчих грамот главі держави,що приймає,або особі,яка його заміняє.

Глава дипломатичного представництва виконує покладені на нього міжнародним і внутрішньодержавним правом обов'язки до припинення своїх офіційних функцій.У міжнародній практиці і міжнародному праві склалися такі підстави припинення місії дипломатичного представника:а)відкликання його державою, що акредитує;б)оголошення його persona non grata за діяльність, несумісну зі статусом дипломата;в)розірвання дипломатичних відносин між державами;г)війна між державою, що акредитує, і приймаючою державою;д)припинення існування держави, що акредитує, і приймаючої держави як суб'єктів міжнародного права. Дипломат -посадова особа відомства закордонних справ,у тому числі дипломатичного представницт. держ.за кордоном,що має дипломатичн. ранг.Бере безпосередню участь у виконанні ф-цій відомства,зокрема офіційних контактів у сфері міжн.зносин з представника ін.держави.Як пралило,має дипломатичний імунітет.Дипломатичне представництво-постійний закордонний держ.орган зовнішніх зносин,очолюваний,дипломатичн. представником,створений на основі спільної угоди однією державою на території ін.для підтримання постійних офіційних контактів. Диплом.представн. виступає від імені своє країни у всіх питаннях,що стосуються відносин з ін.стороною.Призначення диплом. представника відбувається після того,як акредитуюча держ.переконається в тому,що держ.перебува. дала агреман,на ту особу,яку вона передбачає акредитува-ти як голову представництва.Держава перебування може оголосити консульського або диплома. представника персоною нон-грата.Персона нон-грата-особа, кандидатура якої як диплом. представн. викликає заперечення уряду держ. перебування.У такому разі держ.,що призна-чила особу,відкликає її.Припинення повноваження представника:відкликання державою інтереси,якої представляються,оголошення персоною нон-грата,відмова дипломата виконувати власні ф-ції через певні причини, припинення існування як суб'єкта МП держ.,яка акредитувала представника або держ. перебування, докорінна зміна держ. устрою в держ.,що акредитувала диплом. представника, розірвання дипломат. відносин або виникнення стану війни між держав.

130.Імунітети та привілеї дипломатичного представництва та його персоналу. Дипломат. привілеї та імунітети-це сукупність особливих пільг,прав і переваг наданих іноз..дипломат. представникам,їх персоналу та ін. особам, що користуют. за МП захистом на території держ.перебування.У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обґрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:

—принцип взаємності— у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі; —принцип альтернативності —у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави; —принцип функціональної необхідності —у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності.До привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв належать такі:-недоторканність помешкань представництва—вона означає, що власті держави перебування не можуть ступати в це помешкання без згоди глави представництва. - Фіскальний імунітет означає звільнення дипломатичних представництв від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види обслуговування. - Недоторканність архівів і документів представництва—ці об'єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони теоретично не знаходилися. - Свобода зносин представництва—означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися та ін.

131.Правовий статус спеціальних місій. Спеціальна місія в МП-це різновид тимчасових закордонних органів зовнішн. зносин,що складаються з представників, які направляються однією держ ін.для виконання конкретних завдань,обумовлених згодою між цими держ.Спеціальні місії регулюються Конвенцією про спеціальні місії від 8.12.1969р., і Факультативним протоколом про обов`язкове розвязання спорів. Спеціальні місії,так само як і посольства,реалізують міжн. првавосубєкність держ.,а також відповідають принципам Статуту ООН,шо стосується суверенної рівності держ.і розвитку дружніх відносин та співробітництва між ними.Спеціальні місії мають істотну особливість:вони можуть функціонувати навіть за відсутності дипломатичних або консульських відносин між S МП.

132.Законодавство України про дипломатичну службу. Дипломатична служба України-це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Відносини, що виникають у зв'язку з проходженням дипломатичної служби, регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про державну службу", Кодексом законів про працю України, Консульським статутом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Основні принципи дипломатичної служби:служіння Українському народові; відстоювання національних інтересів України; пріоритет прав і свобод людини та громадянина; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; професіоналізм, компетентність, ініціативність, об'єктивність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і додержання дисципліни. Основними завданнями дипломатичної служби є: забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв'язків з іншими державами, міжнародними організаціями; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном та ін. .Законодавство україни про консульську службу У. Задачами консульських установ України відповідно до Консульського статуту України є:—захист за кордоном прав і інтересів України, юридичних осіб і громадян України; —сприяння розвитку дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгових, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму;—сприяння вихідцям з України та їхнім спадкоємцям у підтримці контактів з Україною.Правовою базою діяльності консульських установ України є: Консульський статут України; поточне законодавство України;міжнародні договори України;міжнародні порядки. У відповідності зі статтею 2 Віденської Конвенції про консульські зносини 1963 року встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою.Консульська установа (консульство)—це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між двома державами для виконання консульських функцій у визначеному консульському окрузі. У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ:1. Генеральне консульство; 2. Консульство; 3. Віце-консульство; 4. Консульське агентство.

Дата добавления: 2015-05-31