Бочковський Ольгерт 2 страница

* Der Slaat als Lcbcnsfonn», стор. 116.

*• R e n-n e r, кит. ти., стор. 7,9, 35,69,100,1011 слід., 130.

*** R e n n c r, цит. те., стор. 67.

6-9-55 39

розгляд питання про відносини між нацією і державою, вже тут треба заз­начити. що протиставленнє обох, се протиставленнє нації — орґаиЬмдсдер-жави, механізмови, а не навпаки. "'"'--

Невидержаність становища, про яку згадано, доводить до помилкових висловів не тільки про суть національного суспільства, але і про конкретні прояви його життя.

Стихійний характер волі, яка творить національну спільноту, заключає в собі її араціональність. Вже висше вказано на значіннє сього моменту взагалі — тут приходиться вказати, як він характеризує зокрема націю.

Свідома воля, се воля спрямована до означеної ціли. Через се ся воля є предметово означена, вона є обмежена сею ціллю і не сягає поза неї. Сти­хійна воля не знає ціли, вона має тільки напрям; через те вона не знає обме­жень, які істнують для першої. В царині суспільного життя се має далеко-сягле принціпіяльне значіннє. Як чинник суспільних обєднаяь, свідома воля може переводити обєднання обмежені до означеної ціли чи цілей. Стихійна воля не знає таких обмежень, вона обєднує для самого обєднання людей не in abstracto, як носіїв означених інтересів, не людей в означеному напрямі їх діяльности, але конкретних, живих людей, нічого з них не полишаючи поза межами обєднання. Як в негативному відношенню до людей, свідома воля знає «противника», який поза межами конфлікту остає для неї байду­жим, так в позітивному, вона входить з ним як союзником в стичність теж тільки в межах спільної ціли. А стихійна воля бачить в першому випадку «ворога» в цілій його особовости — в другому «свого» теж в цілости, а не тільки в означеній та обмеженій сфері.

Усе те відноситься до нації як типової спільности.

Національне обєднаннє се не обєднаннє для означеної ціли, отже воно не є обмежене річево сею ціллю. Воно розтягається, або має тенденцію розтягатися на цілу людину, не полишаючи ніякої необнятої собою сфери її життя. «Ідеалом є все: нерозірвана національна спільнота життя в усіх сущних цілях буття»*— каже Майнеке, а Рімелін каже про приналежність одиниці до ріжиих суспільних звязків: «але наша душа все відчуватиме за­непокоєння і болітиме по причині такого поділу та заломадня нашого пост-рою; її товаришем буде все тиха туга за повною, одноцілою життєвою спільнотою. Перед нею буде все ідеальною метою центральна, обіймаюча всі ціли життя група»**. Се бажаинє та стремліннє випливає із самого єства нації, як спільноти. В життю воно не все здійснене. В міру поступленої

*Meineke,«WeltbOrgertum und Nationalstaat», crop. 11. " H. R fl ш e l i n, «Uber den Begriff des Voltes», (Aufsttze, L 103). 40

раціоналізації і само почуваннє зрікається з усяких областей, заявляючи що до них «незаінтересованність» з боку нації. Так сталося подекуди з ре­лігією - але далеко не скрізь та не всюди. В принципі нація, як «одиниця в потенції» (Челлєн), як «макроантропос» (Майнеке) каже про себе: «homo

^§um et nil humanum alienum a me esse puto». ^^Томушр нація є твором психольогії, а не витвором раціонального думан­ня, то і значпніє^інтересу» є для неї инакше, як для доцільно утворених спілок. Для останніх маєЧнтерес безпосереднє та рішаюче значіннє — він рішає про ціли, для яких утворюються спілки, отже про їхнє утвореннє та межі. Для утворення спільноти значіннє інтересу посереднєгнітерес.впли-ває на витвореннє спільноти тільки шляхом витворювання настроїв та по­чувань і тільки в міру того, як витворює їх. Він пособляє її створенню, або спиняє його в міру того, як впливає на стихійне, араціональне національне почуттє. Раз виникши, спільнота стає до певної міри вже незалежною від впливу інтересу*. Навпаки, тепер вона рішає про істнування нових інте­ресів, яких вона сама стає носієм. Зокрема економичні інтереси мають для справи нації таке власне значіннє. Сам факт істнування спільних або супе­речних економичних інтересів та само зрозуміннє сього факту може безпо­середньо дати почин до створення суспільности-спілки. Для створення нації він не вистарчає. Тільки там, де на тлі викликаної економичними противен-ствами боротьби витворилася відповідна психольогія, стихійна воля стано­вить звязану цілість-спільноту, тільки там виникла нація. Вона виникає на тлі економичних інтересів, а не як їх безпосередній вислів.

Два приклади, в яких економичний підклад виступає явно, доказують се. З одного боку. Північна Америка. Економичний конфлікт з метрополією довів Сполучені Держави до розриву з нею. Але не через противенство інте­ресів виникла американська нація. В першу чергу викликає воно бажаннє та спроби полагодити конфлікт інтересів не розриваючи звязку з метропо­лією. Що се було засадничо можливим, сьо,му доказом історія инших анг­лійських кольоній, які находилися та находяться'досі в положенню, в ос­нові не инакшому, як положеинє Сполучених Держав в XVIII століттю. Помимо сього Канада і Австралія не пішли шляхом відірваная від метро­полії. Економичні їх інтереси не покриваються з інтересами Великої Бри­танії, а через відмінні умовини життя витворюється в них окремий людсь­кий тип, окрема обєктивна «народність». Але через доцільну та послідовну політику, субєктивний процес не йде в них по лінії відділення. Противно, помічується еволюція англійського патріотизму в напрямі поширення його

* F r. Leni, «Staat wad Mandsmus», 1921., crop. 39 і слід. 41

на всю величезну імперію, так як колись поївщзилося було горожанство Риму. Бодай покищо, ся течія затісняє субєктивнуедність названих коль-оній з метрополією*. Усе те доказ, що не сама протилежйість інтересів з метрополією зродила окремішність американської націй Зродила^ОСшойно боротьба, що виявилася неминучою проти непримиримого становища Англии Їїсуспільно-психичним продуктом є почуттє своєї субєктивноїокремішно-сти від метрополії, його висловом, бажаннє не тільки улаштувати вигідно для себе свої відносини до неї, але стати супроти неї політично-самостійни­ми.

Так виникла нова нація. Замітне, що виникла покищо без обєктивної основи, яку дає окрема «народність». Окрема американська народність зро­дилася щойно пізнійше, як доповненнє психольоґічного процесу, якого початком неминуче була боротьба за самостійність американських Сполу­чених Держав. Так спілка перетворилася в спільноту, держава дала почин до утворення нації. Другий приклад, більш наглядний, бо приклад недо-кінченого процесу, представляє Бельгія. Тільки спільний економичний інте­рес удержує єдність країни, заселеної двома ворожими собі та більш менш рівно сильними націями. Він настільки сильний, що хоронить державу від розпаду — але далі не сягає його сила. Усі спроби та зусилля витворити одну «бельгійську душу» та спільну батьківщину остали без успіху. Г. Шарріо, який присвячує історії сих зусиль три перші розділи своєї ціка­вої книжки про Бельгію, змушений заключити: «Нема бельгійської душі, але є бельгійська свідомість»**. Причому розуміє він сю свідомість, як «здо­ровий розум, сучасну форму античної мудрости».

З другого боку, нація сама стає центром інтересів. Раз заістнувавши, вона справляє, що противні собі економичні інтереси зводяться до спільно­го знаменника, або інтереси однакові росходяться відповідно до приналеж-ности їх носіїв до одної, або до ріжних націй. Так економичні інтереси б. Росії ділилися територіяльно; і зовсім певно інтереси України йшли в розріз з економичними інтересами корінної Росії. Ломимо сього, істнував інтерес російського капіталу як окремий, спільний цілій Росії. Згадані суперечно-сти інтересів не встигли поділити російської буржуазії на національне во­рожі табори, вона почувала себе російською також на терені України. З другого боку, в Галичині інтереси польської та української буржуазії були обєктивно однакові — а одначе молода і слаба ще українська буржуазія не тільки з польською не зливалась, але находилася з нею в гострій боротьбі.

• K. K j e 11 ć n, «Die GroBmachte und die Weltkriege», 1921, crop. 89, 96 і слід.

**Henri Charriaut, «La Belgique modernę», Paris. 1910, crop. 75. 42

І взагалі, в міжнародніх відносинах виступають «національні» економичні інтереси, себто інтереси тихсамих економично-пануючих кляс ріжних націй, як окремі інтереси. Се вказує, що нація є тим центром, довколо якого еко­номичний інтерес кристалізується в окрему цілість. Вона рішає про те, що на арені світа появляється субєктивний інтерес пр. англійського, фран-цуського чи німецького капіталу, як окремий чинник. Натомість «обєктивні» ^екеномичні інтереси хоча й мають для народження нації безперечне значіннє, але те^начнінєтільки посереднє*.

Що сказано прсГекономичні інтереси, відноситься до всіх инших. Вони всі мають на створеннє нації посереднпьвдлив та значіннє. Але раз наро­дившися, нація як спільнота стає самостійним їхнім центроі>ггаіюбієм-Вонц_ стають, або можуть стати інтересами нації. А томущо нація по своїй істоті обіймає цілих людей з «усім що людське», вона може признати кождий без виїмку інтерес за свій. Через те принціпово недопустимо і практично без-виглядно означати якунебудь сферу інтересів як «національну», а инші при­знавати за положені поза межами її заінтересовання. Конкретно може нація не проявляти в даному напрямі ніякого заінтересовання, але се буде все тільки випадковим, викликаним спеціяльними умовинами. Тесаме питаннє, яке в однім випадку лежить поза межами інтересів нації, в другому може бути предметом їїнайживіщого заінтересовання. Так, релігійне питаннє не будить ніякого національного інтересу для Французів, англійців і т. д., але воно має велике значіннє пр. для Ірляндців, Хорватів, Поляків, для Німців на їхній східній периферії, для Греків** та для Українців. Дрібні самі по собі питання азбуки, правопису можуть набрати в даних умовинах значіннє великих національних питань.

A priori про ніякий інтерес не можна сказати, що він не стане колись національним. Таку помилку робить м. й. Реннер — всупереч власному своє­му розумінню нації як спільноти. Він каже: «Національним інтересом є та­кий. який можна відділити організаційно від економичних та суспільних загальних інтересів: феодальний великий земельний власник уважає себе членом чеської нації, а одначе сидить разом з німецьким великим земель­ним власником в земельному з'їзді. Праський цукорник не перестав бути Чехом, коли спільно з німецькими цукерниками старається боронитись перед подорожіннєм свого засобу продукції»***. Безперечно, ані великий

* Питаннє про значіннє економичного інтересу для життя нації поставив в осередку своєї книжки Юліян Бачинський, «Україна Ірредента», 1895, стор. 66 і слід.

**A.Heisenberg, «Neugriechenland», 1919, стор. 110.

*** «Das Selbstbestimmungsrecht der Nationen», стор. 70. 43

земельний власник, ані цукорник не перестають"в<ім випадку бути Чеха­ми. Але се не доказує зовсім, що можна національний-ідтерес відділити органично від економичних та суспільних. Якраз наведений примір дока­зує, що се неможливе. Власне земельне питаднє має для ріжних нацїй,Асім числі і для Чехів, першорядне національне значіннє та становить один з найживіщих національних інтересів, як пр. для Українців.

Нема ніяких своєрідних «національних інтересів» які відповідалиби пр. економичним, політичним чи якимнебудь ившим. Національність не є об-єктивною прикметою, як економичне життє, культура і т. п., по якій мож-наби ділити інтереси на ріжні їх роди. Нація се субєктивний центр, що як такий має власні інтереси і то в основі та потенціяльно інтереси всіх мож­ливих родів. Можна, таким чином, говорити про національні інтереси тільки в значінню «інтересів нації», а не в значінню окремого рода інтересів. В такому значінню говорить про інтереси нації Житловський.

На його думку, нація «то гурт осіб, що протягом багатьох поколінь роз-вязав усі культурні завдання людства для себе, при чім деякі з них розвязав він инакше, ніж то роблять инші гурти людей, з котрими він стрічався, або порівнюється, наслідком чого в нім виробилися окремі, «національні» фор­ми творчости»*. Сим «моментам, що складають істоту нащ'ональности, відпо­відають три ріжні роди національних інтересів: інтереси національної неза-лежности, інтереси національних творчих «форм»**. Се інтереси, яких предметом є незалежність, відріжненнє від чужих та розвій власної творчо­сти. Не зважаючи на номенклятуру та на «емпіристичне» розуміннє нації Житловським, він говорить не про окремі «національні» інтереси, але про інтереси нації як індивідуального їх носія. І всі три роди інтересів можна звести до одного: «інтереси» зберегти та розвинути свою індивідуальність.

Недобаченнєм або недоціненнєм сього основного факту є доволі поши­рений поділ націй на «культурні» та «політичні»***. В його основі лежить погляд, що істнують два роди національних інтересів, культурно- та по­літично-національні, та що нація може вдоволитися тільки одним з них, стаючи, таким чином, або культурною, або політичною нацією. Історично сей погляд був пануючим в Німеччині на переломі XVIII та ХЕХ століття****.

* -Соціялізм і національне питаянє», стор. ЗО.

** Там же, стор. 31.

**• Fr. J. N e u m a n n, «Volk and Nation». 1888, crop. 132. 140. A. K i r c h-h о f f, «Żur Verstandigung ttber die Begriffc Nation und Nationalitat», 1905, crop. 52 і слід. M e i n e c k e, цят. п., crop. 3.

****• Meineckc, цит. тя., розділи III—X.

Але власне історія Німеччини доказує, що се розріжнюваннє було з одного боку, тісно звязане з пануючими політичними відносинами, чужою інвазією та політичним поділом Німеччини, з другогож, що воно було тільки про­явом незрілости національної ідеї та неповного її розуміння. Життє Німеч­чини блискуче перейшло до порядку під сим поділом. І власне твір Фіхте, з його наскрізь культурницькою концепцією нації,* став так дуже сильною ^бреєюдля здійснення політичних ідеалів німецької нації — її визволення та її полЇтотиогозєдинення.

Така конечністьа^аразом^юмилковість поділу націй на культурні та державні стає очевидною, коли тТльотизяга під розвагу значіннє вислову «культурна нація». Не можна розуміти під ним чог(Пппиоге»-яі^дарід,що має ріжну від инших культуру, при чому йде, очевидно, не тільки про так зв. матеряльну, але теж, і то в першій мірі, про внутрішню, духовну культу­ру. Отож духовна культура се не що инше, як внутрішня прикмета, внут­рішня індивідуальність, яка проявляється в життю народа. Натомість дер­жавність, се не внутрішня прикмета, але суспільна установа. Не можна протиставити державности — культури, бо се не однородні поняття. Дер­жавність нації не є протиставленнєм її культурного життя. З одного боку, вона є проявом і витвором культури, з другого, вона як організація влади дає можливість впливати на життє, вливати його в свідомо бажані форми, розвивати творчість, в найважнійших його напрямах — а все те не відбу­вається поза культурою, але становить її вислів та розвиває її. Значить, і нація, і держава живуть культурою. Якеж значіннє може мати розріжню­ваннє поміж культурною та державною надією, коли «культурними» є обі? Очевидно, йде тут мова тільки про державні та недержавні нації. Питаннє можна поставити тільки так: чи може недержавна нація відректися від дер­жавницьких стремлінь?

Коли розуміти культуру як внутрішню індивідуальність нації, то се ни-таннє значить тільки: чи може нація зректися проявляти свою культурну індивідуальність в усіх тих напрямах життя, в яких іде діяльність держави? Досить вказати на вагу таких напрямів державної Дгяльности, як її творчість в царині права, освіти, господарського життя, щоби мати відповідь. Куль­турне життє, яке розтягалосяб на всі сі напрями булоб життєм неповним, скривленим, без глибокого змісту та без вигляду на розвій.

Розумів се добре «культурник» Фіхте. В дванадцятій своїй бесіді він говорить спеціяльно про літературу: «яка се може бути література, літера­тура народу без політичної самостійности? Чогож бажає розумний пись-

* «Reden an die dcutschc Nation», бесіди 4, 5, 7, та голо—о 8. 45

менник і чого може він бажати? Нічого иншоЬа^як тільки встрявати в за­гальне та публично життє та перетворювати і переробляти його на свій образ; а коли він не хоче всього сього, тоді вся його моваєіюрожнім звуком для подразнювання лінивих ушей. Він хоче первісно та з глибини душевно­го життя думати для тих, що таксамо первісно ділають. т. є. правлять. Тому-він може писати в такій мові, якою думають також ті, що правлять, в мові, в якій правиться, в мові народу, що творить самостійну державу. Якаж мета всіх наших зусиль навіть в найбільше абстрактних науках? Нехай, що най-блища мета сих зусиль розвивати науку від покоління до покоління та удер­жати її в світі; але для чого мається удержувати її? Очевидно, для того, щоби в слушний час впливати на загальне життє та весь людський лад. Се є їх остаточна мета; посередньо отже, нехай аж в далекому майбутньому, служить кожде научне змаганнє державі. Коли вона знехтує сю мету, тоді гине все її достоїнство та її самостійність. Але хто має перед собою сю мету, мусить писати в мові пануючого народу»*. Хоч сей уступ, як усі «бе­сіди», має передовсім програмовий характер, він містить вірний, також з точки погляду теоретичного пізнання, погляд. Практична неможливість для нації замкнутися в межах тільки культурних інтересів випливає з самої її істоти. Незалежно від якихнебудь міркувань, нація, оскільки вона справді нація, мусить проявити тенденцію запанувати над своїм життєм в усіх його напрямах.

Се стремліннє стрічається з боку політичної практики з ріжнородною оцінкою. Для політичне пануючих націй представляє воно небажаний про­яв, оскільки відноситься до визвольних змагань поневолених націй. Зовсім незалежно від сього його відношення до світа істнуючих політичних інте­ресів, треба признати се стремліннє природним та випливаючим із сути феномену нації. Се і признає теорія, хоча не без виїмків. Так каже один з сучасних дослідників проблеми: «На означеному ступені свойого культур­ного розвою, змагає кождий обєднаний мовою нарід до одиоцілої органі­зації і через те уважає кожде обмежениє сеї організації як обмежеинє своєї волі. Коли нарід досяг єдности мови та взаємин, домагається правової дер­жавної єдности як природного доповнення. Нація є «психичним феноменом, що відповідає переведенню культурного стану в державний». Се «плутани­на, коли ставиться побіч себе як рівноправні поняття» «культурна» та «дер­жавна» нація, коли в дійсности вони тільки ріжні стадії розвою тогосамого організму, остання се «розвинена стадія» першої **.

* «Rcden an die deutsche Nation», crop. 205.

** Dr. Ludo Moritz Hartmann, •«Die Nation als polilischer Faktor* («Verhandlungen des 2. deutxhen Soziologenlages»), 1913, crop. 81-82. 46

Практична оцінка не може змінити істнування сього факту і практичній політиці не остає нічого, як тільки числитися з ним як з фактом. Не тільки в даному моменті, культурна нація все мусить переступити межі «тільки культурних» інтересів (Німеччина, Україна і т.д.), також і навпаки, політич­на надія переступить межі тільки політичної спільности (північна та південна Америка), щоби стати повною нацією. Обі категорії не є самостійними ро­ками нації, а тільки станами її розвою, є формами нації, яка не ровинулася ще^до^пння^Так розуміє їх і Бочковський* і тільки в такому розумінню розріжнюваннє^йж-культурною та політичною нацією є оправдане.

4. Стихійний щіперіялізій.Месїяіиам, Рівнобіжною з сією універсаль­ність» інтересів, які нація може признати за свої, йд^шождивість проявля­ти активність незалежно від істнування якихнебудь усвідомлених раціо­нальних інтересів. З сього боку нація як спільнота пригадує одиницю. Як одиниця, так і нація підчинена діланню вітальних, араціональних гонів — інстинктів. Під їхнім впливом вона може як і одиниця просто «виживатися» в якомусь напрямі, не для осягнення якоїсь ціли, а виключно з внутрішньої, психольоґічної потреби.

На сьому тлі виростає і розвивається «безпредметовий», «чистий імпе-ріялізм, що виступає незалежно від якоїнебудь конкретної причини... вико­ристовуючи так добре ту чи иншу нагоду». «Не так задля користей, які дає здобуттє і які є часто більше чим сумнівні, які також часто марнується неуважно, він цінить його, а тому, що воно є здобуттєм, успіхом, діяльні­стю. Тут не доводить до нічого поясненне конкретними інтересами в нашо­му розумінню. Противно, змаганнє волі побіджати само вимагає вияснен­ня»**. Для нашої теми вистарчить загальне не так поясненне, як сконстатованнє, що як одиниця так і нація, стає центром не тільки інте­ресів, але і соціяльних почувань та взагалі психичних станів.

На сьому примірі імперіялізму виступає ясно ріжниця поміж стихійною та свідомою волею, поруч з ріжницею поміж спільнотою та спілкою. Імпе-ріялізм державний є звичайно мотивований, скерований на означену ціль, згідну з інтересом держави, для пануючої її кляси-. Але тоді, коли державна спілка є заразом спільнотою, або коли держава остає зовсім в руках фізич­ної особи — деспота, може вона проявляти також немотивований, «чистий» імперіялізм, бо тоді істнує психичний, одиничний чи гуртовий центр, в

*Боіковський, цит. тв., crop. ЗО і слід. Глади м. й. R e n n e r, crop. 89 і слід.

""Josef Schumpeter, «Żur Soziologie der Imperialismen», 1919, стор. 5.

якому родиться отсей стихійний гін, незалеікяии від ніякої доцільности*. Майже всі народи переходили, або переходять всввїйісторії такий період імперіалізму. Колиж мати на увазі спеціяльно національний імперіялізм, то неможна не помітити одного: що він проявляється найяскравійіпс тоді, коли нація вступає в стадію довершення свого внутрішнього формуваиня.Їйпнце про се буде мова далі. Тут треба згадати тільки про сей біольої ічний фено­мен: Англія в час Кромвеля розпочинає національний наступ на Ірляндію. Франція в час великої революції і таксамо Росія в періоді своєї великої революції розвивають безмежний імперіялізм, якого елементи без сумніву є араціональиого, чисто стихійного характеру. Сей характер окривається за конкретні гасла та кличі, які намагаються мотивувати завойовницькі затії, але їх дійсний характер не знаходиться з сими спробами в ніякому звязку**.

Зовсім тотожним по своїй соціольоґічній сути з національним імперія-лізмом є прояв, охрещений назвою месіянізму. Се є переконаннє про окре­му, виїмкову ролю, про спеціяльву історичну «місію», яка припадає на долю власної нації та робить її «вибраним» поміж иншими народом. Як при сти­хійному імперіялізмі так і тут се переконаннє, чи властиво віра прибирає ріжні мотиви і проявляється в ріжних формах — і як суть стихійного імпе-ріялізму так і суть месіянізму є від сих форм та узасаднень незалежена та має наскрізь стихійній характер. Тут як і там стихійно проявляється жит­тєва сила, енергія, самопевність спільноти не тільки в моменти успіхів та підйому, але також в часи лихоліття та невдач. Предтечі модерних націй, народи старого світу знали сього рода концепції: Жиди уважали себе виб­раним народом, а Греки протиставляли себе «варварам» з такоюж вірою в свою вищість над усіма другими народами. В XIX століттю, разом з «націо­нальним відродженнєм», підіймається в Европі могучо хвиля національного месіянізму особливо в Італії, Німеччині та у Славян—Поляків, Москалів, Українців. В сей тон ударив Лєонарді в славній «Оді до Італії». В Німеччині вже Шіллєр проголосив, що «кождий нарід має свій день в історії, але день

* J o s e f Schumpeter, «Żur Soriologie der Inipenaliimen», 1919, crop. 18 і слід.

** Література иа тему імперіалізму дуже широка. Нас іитересує тут пнтаянє імперіалізму тільки остільки, оскільки ново кидає світло на явище вації. Дій сього інтересна не так теоретична література про імперіялізм, як визяаввя практичних політяпяяк ділг — імже вість числа. Дуже щиро висказує зазва-теяу тут психольоґію м. я. Theodore Roosevelt. «Die Moral der Individuen und der Nationen», deutsche Obersetzung v. J. Sachs, 1909, crop. 16 і слід.

Німців є жнивом усіх часів». Тесаме проповідувала німецька романтика ус­тами Новаліса і Фр. Шлєґеля, тесаме висказував Фіхте і правник Савіні і ціла плеяда письменників першої половини XIX століття*. На сьому тлі виросла велика фільософічна концепція Геґеля і Карл Маркс не був вільний від впливу сього німецького несіянізму**. Польський рівнож як і московсь­кий месіянізм XIX століття є загально відомими явищами. Український, ^{ріхлисленних уступів у Шевченка, найшов клясичний вислів у Костомо-рова «Кнйгах^битія Українського Народу»***.

В новій формі тгґзтювою.силою виявився національний месіянізм в най­новіші часи там, де з точки погляду абстрактної льоґіки найменш слідби було його сподіватися: в революційній Росії. —————_

Його поява така характеристична, що треба навести її просто як «шкільний приклад», в якому стихійність національних почувань, їх глибо ке єство проявляється не зважаючи на свідому волю і ставлені нею ціли. Ніколи розумова концепція політичного руху не була так ріжною від його психичного змісту як ідеольоґія принята російською революцією від пси-хольоґії національного месіянізму. Француська велика революція голоси­ла права нації, націю уважала носієм прав, за які боролася (народня суве­ренність) і героєм революційної боротьби. Російська революція поклала в основу своєї ідеольоґії право трудового люду всього світа і сей люд, всесвітній пролєтаріят, признала своїм героєм. Сей герой російської рево­люції, се льоґічно запереченнє думки про «націю», як замкнену субєктивну цілість. Льоґічно ідеольоґія всесвітньої соціяльної революції ділить люд­ство не на нації, тільки на борючіся суспільні кляси, з яких кожда, без огляду на національні межі всесвітня одноціла спільнота. Такій концепції відповідавби послідовно тільки психічний прояв плясового, а не національ­ного месіянізму. Колиж сталося инакше, то се доказ непереможної сили стихії. Вона не вяжеться з формальною, розумовою льоґікою. Вона — прояв сил, що ділають «причинове» по законам гуртової психольоґії. Через се власне національний месіянізм російської революції особливо інтересний і заслуговує на те, щоби приглянутися йому блище-

Проґрамово своїми політичними кличами революційна Росія пірвала всі звязки з минулим; одним із перших її вчинків було відречеинє від почувань

*Meinecke, цит. тв. P. J o a c h і m s e n, «Vom deutschen Volk, гшп deubichen Staat», 2. Anfl. 1920, стор. 33 і слід.

**В.Левинський. «Соціялістичний Інтернаціонал і поневолені народи».

*** Надруковані в журн. «Наше минуле», 1918 та окремою книжкою в «Новітній бібліотеці», 1921.

старої, «національної» Росії, з усіма її побажаннями та стремліннями. «Товарищъ, винтовку держи, не трусь! Пальнемъ-ка^вулей въ Святую Русь»* — було домінуючим тоном революції. А стихійно, шлїІХймнестрим-ного біольоґічного процесу, стара російська національна спільнотіГве^то що не роспалася під ударами революції, але безперечно скріпилася, погли­била свою самосвідомість та розвинула нечувано свою життєву енергію. Революційний месіянізм, яким надихані твори найвизначнійших поетів ро­сійської революції, — а власне поезія найбільш безпосередній, отже і най-щирійший та найвірнійший вислів дійсних настроїв та почувань — є в своїй істоті щиро та глибоко національним. В сьому напрямі не може бути ні тіни сумніву.

«О Русь. Приснодьва, поправшая смерть!»** захоплюється Есенін і кли­че земляків: «Ей, Россіяне! Ловцы вселенной. Неводомъ зари, зачерпнувшіе небо — трубите въ трубы!»***. Чиж се не стара пісня про вибраний нарід? Подібно відзивається Клюев: «Китай и Европа» і «Сьверь и Югъ»

«Сойдутся въ чертогь хороводомъ подругъ, Чтобъ Бездну съ Зенитомъ въ одно сочетать. Имъ Богъ - Воспреемникъ. Россія же мать»****.

Росія тут і там, скрізь осередком, довколо якого обертаються події світу, скрізь вона месією, носієм нових правд, нового ладу не тільки для себе, а Для всіх народів.

Найяснійше може висказує сю думку чи радше віру А. Бєлий. У вірші «Родина» він каже просто: «И ты, огневая стихія — Безумствуй, сжигая меня. — Россія, Россія, Россія — Мессія грядущого дня!» Тойже поет в по­емі «Христосъ воскресе» присвячує Росії ось які слова: «Россія, — Страна моя — Ты — та самая, — Облеченная солнцем Жена, — Къ которой — Воз-носяться Взоры... — Вижу явственно я: Россія — Моя, — Богоносица — ПобЬждающая змія...»*****. Врешті у згаданого вже Блока в поемі «Скивы» національний месіянізм звонить нанятою на найвищий тон струною націо-

*Александръ Б л о и ъ, поема «Двенадцать», crop. 57, в вид. «Снивы.. 1920.

** С e p r ь й Есенинъ «Триптихъ» (Изд. «Скивы»), 1920, стор. 8.

*** Там же, crop. 27.

***• H. К л ю e в ъ, «П»снь солнценосца» (Изд. «Скивы»), 1920, crop. 7.

***** Андрей В t, л ы й. «Христосъ воснресе* (Изд. Скивы»), 1920. crop. 57.

нального самопочування, яке переходить нескрито в стихійний національ­ний імперіялізм. Росія на рубежі двох світів, Европи та Азії, Росія рішаюча про вислід віковічного бою між ними обома — Росія, що вибивається отсею спеціальною місією на тлі усього світу, се тема поеми. Але головне в ній не питаннє, як сповнить Росія сю свою місію. Вона може виконати її так або инакше — для Блока найважніще не се. Для нього головне, що се власне ^Росії припала отся рішаюча роля, що Росія держить в своїх руках долю світу.Тцо^она непобідима.

«Мильоны — ваСБ.-Нас'іі— тьмы, и тьмы, и тьмы. Попробуйте, сразитесь съ намиГ -Да, скиты — мы. Да, азіатьі - мы. Съ раскосыми и жадными очами!».

Так починається поема. І не в історіософії, а власне в сих словах лежить її сущний зміст: се визов Европі, диктований почуттєм своєї окремішности, почуттєм істноваиня Росії як окремої субєктивної цілости та почуттєм її нічим неодолимої сили. «Скибы» се стихійна маніфестація стихійної жит­тєвої сили російської національної спільноти, голос російської нації.

Дата добавления: 2015-05-26