Стаття 188. 2 страница

Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти и таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені що­до них, розголошення яких з будь-яких міркувань є для них небажаним. Це можуть бу­ти як відомості, які ганьблять потерпілого чи його близьких родичів (наприклад, пові­домлення про непорядні вчинки), так і відомості, які не принижують особу (зокрема, повідомлення про якусь її хворобу) або їх розголошення є суспільно корисним (скажі­мо, інформація про вчинений злочин). Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред'явлену до нього вимогу. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статтями 163 чи 168), вони підлягають окремій кваліфікації.

Відповідно до закону, погроза знищити чи пошкодити майно має місце тоді, коли вона стосується: а) майна, яке належить потерпілому або його близьким родичам за правом власності; б) майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною. Погрозу пошкодження чи знищення майна у складі вимагання можна визначити як залякування потерпілого приведенням у повну чи часткову непридатність майна, у збереженні якого він зацікавлений. Спосіб, яким винний погрожує привести таке майно у непридатність, характер, кількість, розмір майна у грошовому вимірі тощо значення для правової оцін­ки дій вимагача не мають. Фактичне знищення чи пошкодження майна потребуют:, кваліфікації за частинами 2, 3 чи 4 ст. 189 або іншими відповідними статтями Особли­вої частини КК.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досяг­
ла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання -
це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати ч\
же майно, право на нього або домогтися вчинення потерпілим інших дій майновою
характеру.

6. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнаї
вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, аби
3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою

нбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи зни­щенням майна (ч. 2 ст. 189), або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало шачної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. З ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпеч­ним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).

Вимагання, вчинене з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушко­джень, означає, що винна особа, пред'являючи майнову вимогу, висловлює погрозу позбавити життя чи нанести тяжкі тілесні ушкодження потерпілому або його близьким родичам у випадку невиконання пред'явленої вимоги.

Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, висловлена в процесі вимагання, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 і додаткової кваліфікації за І і 129 не потребує.

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли \ зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непридатним майно, у збереженні якого і.пптересований потерпілий. Такі дії можуть бути засобом підкріплення раніше вислов- іеної погрози або ж безпосередньо супроводжувати майнову вимогу з метою домогтися п виконання.

Для наявності складу вимагання, поєднаного з пошкодженням чи знищенням майна, непотрібно, щоб потерпілому було завдано шкоди у великих розмірах, що необхідно при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194). Для кваліфікації вима-і.шня за ч. 2 ст. 189 достатньо встановити, що мало місце безпосередньо пов'язане з май-поиою вимогою протиправне приведення певного майна у непридатність.

Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагання, якщо воно було ичпнене не шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, не заподіяло Майнової шкоди в особливо великих розмірах і не спричинило загибель людей чи інші ГЯЖКІ наслідки, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189. Додаткової кваліфікації за частина­ми 1 чи 2 ст. 194 у таких випадках непотрібно. Якщо ж майно було знищено чи пошко-

но шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло май­ні ту шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяж-і і наслідки, дії винної особи слід кваліфікувати залежно від наслідків за частинами 2, З

разі заподіяння такими діями майнової шкоди у великих розмірах), 4 (у разі запо-пчння майнової шкоди в особливо великих розмірах або заподіяння тяжкого тілесного. шкодження) і за ч. 2 ст. 194.

Поняття насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, у складі вимагання ана­ші Ічне поняттю такого насильства у складі розбою.

Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило ко­рі и кочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості и іесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя

■ здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюєть-
і 3 ст. 189 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Як поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження вимагання слід ви­пинати тоді, коли в процесі його вчинення потерпілому або його близьким заподіяно 11 іесне ушкодження, яке належить до категорії тяжких. Про поняття тяжкого тілесного

кодження див. ст. 121 та коментар до неї. Умисне заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, що не привело

< мерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за частинами 1 чи 2 ст. 121,

ільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 189. Якщо в процесі вимагання потерпілому або Мого близьким родичам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок

■ і о настала смерть кого-небудь із цих осіб, або кого-небудь було умисно вбито, дії
•инної особи треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за частинами 3 чи 4 ст. 189

ошакою насильства, небезпечного для життя, або заподіяння тяжких тілесних икоджень) і ч. З ст. 121 або відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І /

< шиття 190

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Вбивство через необережність при вимаганні потребує самостійної кваліфікації ч;і ст. 119.

Про поняття таких кваліфікуючих вимагання ознак, як вчинення його повторно, завдання ним значної шкоди потерпілому або майнової шкоди у великих чи особли­во великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього роч-ділу, а таких ознак, як вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою,- ст. 28 та коментар до неї. При цьому слід мати на увазі, що значною шкодою, а також майновою шкодою у великих і особливо великих розмірах < як шкода, заподіяна потерпілому у зв'язку з передачею ним майна вимагачу, так і шко­да, заподіяна потерпілому чи його близьким родичам пошкодженням або знищенням майна. Про поняття службової особи, вчинення вимагання якою з використанням свого службового становища також утворює кваліфікуючий склад цього злочину, див. приміт­ки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а та­кож заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений частинами 2, 3 чи 4 ст. 189, дії особи, яка, вчиняючи вимагай ня, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

7. Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежу­ванні вимагання від грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момеїп їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які вира­жають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстш або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а та­кож вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерш лого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодін ня майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимо­га про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах їм грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступні дії являли собою вимагання).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про користіш злочини проти приватної власності» (пункти 7, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 29).

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом об­
ману чи зловживання довірою (шахрайство) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходіп громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою
осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумш доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох ро ків, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі ни строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних опе­
рацій з використанням електронно-обчислювальної техніки,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і
прано на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, на­
приклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зо-
'мнГязаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар, викладений у

і.її альних положеннях до цього розділу.

2. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні
права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій
потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться

іно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня

сть потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ишаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення

і па шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права Иа нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий ро-"іі 11, це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоря-і кається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим ні іересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, вве- іенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи на- іання йому права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена об- іаном. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або інши-

обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх п и або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати доб-рітільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом і їй терпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одер-і.іпня права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсний або нікчемний правочин (статті 222-226 ЦК).

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на і.іке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або прихову-п.шия певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки іниерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як її швний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обста-ічпіи, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) ха- рактер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяль- МІсть винного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності

іедачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потер­пілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись

кою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шах-ічііством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, науко-удожню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193.

Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосов­но яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характери-I піки певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі),

ч'шетості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, 11 п окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виража-і ися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у т. ч. конклюдентних.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І /

< шиття 190

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представни цтво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншою підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або. навпаки, одержати товар без належної його оплати.

До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства на­лежать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж. оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують в об'ек-тивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів; обманне отри­мання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використо­вує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кре­диту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфі куватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі поса довій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство (у разі вчинення службовою особою - ще й за ст. 364). Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на давання хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.

Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йом\ майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад, для створення умов для наступного заволодіння майном усуне реч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчинж інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодім ня офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошко дження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайсіш завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні окре мо кваліфікуватися за ст. 353 або за відповідними частинами статей 357, 358 чи 366.

У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шах райського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене частинами 2, 3 або 4 ст. 190). Особа, яка підроби її

юкумент і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.

Не утворює складу шахрайства використання підроблених документів не з метою іііішлодіння майном чи правом на нього, а для досягнення іншої мети, наприклад, для працевлаштування. У разі зайняття особою відповідної посади за допомогою підробле­них документів і фактичного виконання нею трудових обов'язків з отриманням за свою працю відповідної матеріальної винагороди відповідальність за ст. 190 виключається, оскільки у такому випадку відсутнє безоплатне одержання чужого майна. Дії такої осо-ііп можуть розглядатися як відповідний склад підроблення і кваліфікуватися за стаття­ми 358 чи 366.

За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику

'ЖІсть із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, іпдиовідальність за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою голов­ним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. Н останньому випадку має місце так звана непередача належного.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння мийного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

3. Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона
і метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим станови-
ШСМ, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами
. гатей 190 і 364.

4. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисли-
іим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди

є бути як умисним, так і необережним.

5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрай-
■ і по: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або
і) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електрон-
по-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або
'■і організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2
І і 190).

Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної тех­ніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволо-іппія чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать об-іі чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину орюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислю-п.ної техніки є неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших рацій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюють-• ніерації, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, пі'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то роз-і іуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка (про її поняття див. коментар до ст. 361) у даному випадку виступає засобом вчинення злочи-в здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволо-пніїя чужим майном чи правом на нього.

Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння

ким майном утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 190, лише тоді, коли

шн і па особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при

ічиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають

огу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо)

понити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється

іиоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 1 1

і шиття 191

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за «сво­го»). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійс­нює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необ­хідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам не­законне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допо­могою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності від­повідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки ма< місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операцій і недобросовісно використовує ці відносини для не­правомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.

Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, на приклад, шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні опера­ції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки і них відсутні обман чи зловживання довірою. їх слід розглядати як крадіжку чужою майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 185.

Про поняття таких кваліфікуючих шахрайство ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах або завдання ним значної шкоди потерпіло­му, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб чи організованою гру­пою- ст. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корислнш злочини проти приватної власності» (пункти 18, 19, 20).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабаріш цтво» (п. 9).

Постанова ПВС від 12 квітня 1996 р. № 6 «Про практику розгляду судами кримінальнії справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» (п. 3).

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шля­хом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи пе­
ребувало в її віданні,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходін громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зло­
вживання службовою особою своїм службовим становищем -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати ся певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені по­
вторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбан ленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обі­ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох рокіи

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо
вони вчинені у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї
статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою
групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

І. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі:

1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;

2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191);

3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання
і -іужбовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, не-понерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з Наміром у подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У ре-

і.таті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користува- гись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє ма- геріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, без- Оплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого

і па, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний Поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними мплконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна пев­них матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Дата добавления: 2015-05-31