Суспільний устрій Великого князівства Литовського

Правове положення українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

1340 року литовський князь Ольгерд проголосив, що вся Русь повинна належати литовцям. У 1362 р. литовці зайняли Київ і рушили на Поділля, завдали нищівної поразки Золотій Орді. В той час до Литви відійшла приблизно половина земель Київської Русі. Велике князівство Литовське стало найбільшим у Європі.

Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. - з державних намісників. При Великому князі діяла так звана «Пані-Рада». Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.

Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину - так звану «поданщину» і брати участь у військових походах.

Так, Великим князем вводиться інститут намісництва. Місцеві руські князі поступово втрачали свою самостійність, а їх землі передавалися в управління великокняжих намісників. Разом з цими процесами великі князі литовські починають втручатися і у внутрішні справи українських земель. Це пов’язано з закінченням процесу об’єднання українських князівств навколо єдиного центру. В цей час майже вся повнота влади в державі опинилася в руках шляхти Великого князівства Литовського.

Пануючими верствами у Литовсько-Руській державі були: князі литовські, удільні українські князі, що мали родові земельні маєтки. Разом вони утворили аристократію і вважалися магнатами, але українські магнати не мали права займати державні посади. Нижче магнатів стояла шляхта, що мала землю за службу і була основною частиною війська.

Бояри стояли нижче шляхти і виконували різні державні повинності: розвозили пошту, несли «подорожну» повинність, «пут­ну» службу. «Панцирні слуги» - найнижчий службовий стан. Вони повинні були самі служити у війську без власної дружини. Серед селянства були ті самі верстви, що й за княжої доби: вільні, напіввільні, невільні.

Вільні селяни залежно від характеру повинностей поділялися на три категорії: тяглові селяни, службові селяни і ремісники, чиншові селяни. Студенти повинні розібратися в особливостях їх становища і характері повинностей, користуючись підручниками. Напіввільні верстви селянства (закупи) брали в борг гроші (купу) і до повертання боргу лишалися закупами.

Невільні селяни - колишні холопи, челядь. З розвитком фольваркової системи становище селянства додатково погіршується: зросла панщина, збільшилися натуральні повинності, селян­ство закріплюється за землею без права власності на землю (кріпацтво). До XVI ст. все селянство України було закріпачене.

Привілейоване становище мало купецтво. Всі категорії населення об’єднувалися в цехи: будівельників, лікарів, аптекарів, шевців та ін. Цехи мали свій статут, суд, органи управління на чолі з цехмайстрами, свої ікони, прапори, свята. Цехи сплачували податки державі, а в приватновласницьких і церковних містах - ще й власнику.

Дата добавления: 2015-05-26