Україна на початку ХХ століття: територія і населення, стан розвитку сільського господарства та промисловості, політичне життя

Білет № 1

На початку ХХ ст. Україну ще не можна було знайти на політичних картах. Український народ не мав власної держави і входив до складу двох сусідніх імперій – Російської і Австро-Угорської.. Загальна площа суцільного масиву земель, заселених переважно українцями (українських етнічних теренів), становила понад 739 тис. кв. км. Кількість населення на цих територіях у 1914 р. сягала 46,0 млн чол.: з них 32,6 млн становили українці, 13,4 млн – представники інших національних груп.

Більшість земель, населених переважно українцями, перебувала у складі Російської імперії. Це насамперед територія 9 губерній, які називають українськими: Волинської, Катеринославської, Київської, Подільської, Полтавської, Таврійської, Харківської, Херсонської і Чернігівської. Ця територія одержала умовну назву Наддніпрянська Україна, або Наддніпрянщина.

Решта українських земель, які лежали на захід від річки Збруч, були під владою Австро-Угорщини. Ці землі відносилися до різних адміністративних одиниць. Зокрема, території сучасних Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей входили до складу коронного краю під назвою Королівство Галіції і Лодомерії * (скорочено – Галичина) з центром у Львові. Там перебували провінційні органи управління – намісник, якого призначав австрійський імператор, та представницький орган – Галицький крайовий сейм. Умовно Галичина поділялася на Східну (переважно українську за складом населення) і Західну (переважно польську). Східна Галичина охоплювала понад дві третини території та населення коронного краю, а Західна – третину. Представники українського населення впродовж багатьох десятиліть домагалися адміністративного поділу Галичини на Східну та Західну.

У сільському господарстві була зайнята більшість населення України – близько 90 %. Сільське населення виробляло більшу частину національного продукту України. Але техніка землеробства залишалася відсталою, ручна праця переважала, продуктивність була низькою, доходи більшості селян – незначними. Надбання модернізації – нові знаряддя праці, технології, освіта, книжки і газети – дуже повільно проникали в село. Абсолютна більшість сільських жителів були неписьменними. На початку ХХ ст. селянське господарство все ще залишалося значною мірою натуральним.

В умовах модернізації провідну роль в економіці починає відігравати промислове виробництво. Саме в цьому полягає господарська суть переходу від аграрно-ремісничої до індустріальної епохи.
В Україні з її великими родовищами корисних копалин у Донбасі і Криворізькому басейні великого розвитку набула кам’яновугільна і металургійна промисловість. Виходячи з інтересів збереження і посилення своєї військово-політичної могутності, Російська держава стимулювала розвиток саме цих галузей промисловості. Вони забезпечували імперію сучасним озброєнням і засобами для швидкої передислокації армії. Урал, який в умовах кріпацтва був основою воєнної могутності Російської імперії, занепадав, а вугільно-металургійна промисловість України, що будувалася на ринкових засадах, швидко розвивалася. У цих умовах Донбас став «всеросійською кочегаркою», а разом із Середнім Придніпров’ям – основною металургійною базою імперії. У 1900 р. Україна давала Російській імперії 68 % вугілля і 54 % заліза і сталі. Донбас, Харків і Катеринослав перетвори лися в індустріальні центри загальноімперського значення. В Україні використовувалася лише невелика частина виробленого на її території металу і добутого вугілля.

Центральні та північні райони підросійської України мали сприятливі умови для вирощування цукрового буряку, тому саме ці регіони імперії стали центром цукроваріння. Три галузі – кам’яновугільна, металургійна і цукрова – були китами, на яких трималася промисловість України.
Інші важливі галузі промислового виробництва, зорієнтовані на задоволення повсякденних потреб населення, зокрема текстильна, взуттєва, а також машинобудівна, в Україні були представлені слабко. Продукція цих галузей ввозилася в Україну з Росії чи з-за кордону. Виняток становило виробництво сільськогосподарських машин і реманенту, яке розвивалося в південних губерніях України.

Дата добавления: 2015-05-26