Українська революція ( 1917 – 1918рр.): проголошення УНР, початок установлення більшовицької влади, війна радянської Росії з УНР, проголошення незалежності УНР

Білет № 6

25—26 жовтня (7—8 листопада) 1917 р. у Пет­рограді більшовики, здійснивши державний переворот, захопили владу й утворили новий уряд — Раду народних комісарів на чолі з Володи­миром Леніним. Більшовицький переворот різко змінив ситуацію в Росії і Україні. Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовтня резолюції Центральна Рада наголошу­вала, що влада має належати всій революційній демократії, а не більшовикам, які становлять ли­ше її частину.

За нових обставин, коли юридично припинив існування всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяль­ність щодо державотворення в Україні. 31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення про поширен­ня її повноважень на територію Харківщини, Кате- ринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній. 7 листопада Центральна Рада прийняла III Універсал, проголо­сивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії у складі Російської республіки, яка повинна стати «федерацією рівних народів». Уряд УНР планував вступити у федеративні стосунки з ти­ми державами, які утворяться на руїнах імперії.

Основним суперником більшовиків у боротьбі за владу в Україні була Центральна Рада. На той час РСДРП(б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення. Так, під час грудневих ви­борів до Всеросійських установчих зборів партія більшовиків набрала лише 10 % голосів виборців України, тоді як українські партії — 75 %.

Протистояння між Центральною Радою і Раднаркомом Росії вилилося у конфлікт. Більшовики наполягали на переобранні складу Центральної Ради на Всеукраїнському з’їзді рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, сподіваючись забезпечити собі більшість його голосів.

2 грудня 1917 р. Раднарком з метою активізації боротьби проти Центральної Ради надіслав їй уль­тиматум. Більшовицький уряд заявив, що, визна­ючи УНР і її право відокремитися від Росії, він не визнає Центральну Раду повноважним представни­ком українського народу, оскільки вона не бажає скликати Всеукраїнський з’їзд рад. Зазначений з’їзд відкрився у Києві саме 4 грудня. Ультиматум повинен був підготувати підґрунтя для збройного втручання Раднаркому у внутрішні справи УНР.

Визнаючи за українською нацією право на са­мовизначення, уряд Леніна не визнавав того само­визначення, яке відбулося, і прагнув мати в Україні маріонеткову владу.

Сподівання більшовиків переобрати склад Цен­тральної Ради на Всеукраїнському з’їзді рад не виправдалися. Перебуваючи в значній меншості (127 осіб з 2,5 тис. делегатів), вони залишили Київ і 24—25 (11—12) грудня 1917 р. провели в Харкові альтернативний з’їзд. Харківський з’їзд не був правочинним — 200 його делегатів представляли лише 89 рад із понад 300 існуючих в Україні. Та це не за­вадило з’їзду проголосити встановлення радянської влади в Україні, створити Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд — Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Сек­ретаріату та про початок боротьби з «контрреволю­цією». Раднарком Росії визнав новостворену владу і надав їй допомогу в боротьбі проти Центральної Ради, надіславши в Україну війська (близько 60 тис. осіб) на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Так більшо­вики нав’язали Україні громадянську війну.

Війна більшовиків з УНР тривала впро­довж грудня 1917—січня 1918 р. Центральна Ра­да виявилася не готовою до успішного збройного протистояння ворогові. Найдраматичнішою сто­рінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М. Муравйовим на Київ. Біля залізничної стан­ції Крути їх спробував зупинити поспіхом зібра­ний загін із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули в нерівному бою 16 (29) січня р. Крути стали символом національної честі й гідності українського народу За умов наступу більшовиків та переговорів делегації УНР у Бресті з країнами німецько-авс­трійського блоку 22 (9) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла IV Універсал, який проголошував УНР незалежною державою. IV Універсал став вер­шиною державотворчості Центральної Ради. Але прийняття цього важливого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. Сили під Києвом були занадто нерівними: радян­ські війська мали перевагу в живій силі в 20 разів, а в озброєнні — у 40 разів. Керівництво УНР не змогло організувати боєздатні збройні сили.

26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли в Київ. Унаслідок червоного терору в місті загинуло майже 5 тис. осіб. Центральна Рада і всі її заклади переїхали до Житомира, потім — до Сарн. Війсь­кові дії перемістилися на Волинь і Поділля. Та­ким чином, більшовицькі війська, скориставшись недбалістю керівництва УНР щодо збройних сил, легко отримали перемогу. Центральна Рада тепер могла сподіватися лише на зовнішню допомогу.

Проголошення IV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право пред­ставляти інтереси республіки на міжнародній арені. Центральна Рада розгорнула активну дип­ломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України.

9 лютого (27 січня) 1918 р. у Бресті між Цент­ральною Радою і країнами німецько-австрійсько­го блоку був підписаний Брестський мир. За його умовами Україна вийшла зі стану війни з країнами німецько-австрійського блоку, Німеччина та Авс­тро-Угорщина зобов’язалися допомогти Централь­ній Раді відновити контроль над усією територією УНР (Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну), Цент­ральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та інших продуктів і сировини. В Україну передба­чалися поставки сільськогосподарської техніки, машин. Українська дипломатія, укладаючи таку домовленість, прагнула запобігти продовженню війни з Німеччиною та Австро-Угорщиною і роз­членування ними України.

Росія, підписавши мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР. Український більшовицький уряд було розпуще­но, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки. Вигнані з України більшовики знайшли притулок у Росії.

Протягом лютого—квітня 1918 р. німецько- австрійські війська (450 тис. осіб) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Централь­на Рада. У ряді звернень до громадян України во­на пояснила мету приходу німецько-австрійських військ як безкорисливу дружню допомогу і заявила про незмінність своєї політики, проголошеної III і IV Універсалами.

Сподівання Центральної Ради на допомогу з бо­ку Німеччини і Австро-Угорщини та їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися ілюзорними. В Україні було встановлено жорстокий окупацій­ний режим. Були запроваджені військові польові суди, які здійснювали судочинства і розстріли мир­ного населення, в інтересах поміщиків головноко­мандуючий німецькими військами видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти, і перешкоджати в засіві поміщикам.

Центральна Рада втрачала реальну владу в Ук­раїні, втрачала авторитет серед населення, скомп­рометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю в здійсненні соціально- економічних перетворень. В опозицію до Централь­ної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, вимагаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї України Павла Ско­ропадського. У цей же день окупаційна влада розігнала Центральну Раду і визнала владу гетьма­на. В Україні відбувся державний переворот.

Мотиви окупаційної влади, яка сприяла пере­вороту, цілком очевидні: утративши контроль на місцях, Центральна Рада не могла забезпечити со­юзникам обіцяних поставок сировини і продоволь­ства. До того ж, Німеччину і Австро-Угорщину не задовольняв соціал-демократичний склад Цент­ральної Ради.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада схвалила текст Основного Закону — Конституції Української Народної Республіки («Статут про державний уст­рій, права і вільності УНР»). Цей документ фактич­но був першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова в історії України. Конституція містила чимало положень, які відповідають сучасним де­мократичним нормам. Це, зокрема, виключно судо­вий порядок позбавлення громадянства, визнання прав національних меншин, свобода пересування, можливість вільного виходу з громадянства УНР. Окремі норми Конституції навіть випереджали час, наприклад скасовувалася смертна кара. Передба­чався судовий порядок одержання згоди на арешт, обшук. У Конституції закріплювалися загально­визнані сьогодні принципи поділу влади, загально­го і рівного виборчого права, розроблено широкий спектр прав громадянина. Документ мав демокра­тичне спрямування, але державний переворот, що відбувся тоді, завадив його впровадженню

Дата добавления: 2015-05-26