Версальсько-Вашингтонська система. Мирні договори із союзниками Німеччини. Вашингтонська конференція

Після підписання Німеччиною 11 листопада 1918 року Комп'єн-ського перемир'я, почалася підготовка мирних договорів. Для цього 18 січня 1919 р. була скликана Паризька конференція, в якій прийняли участь 27 країн. Переможені країни, а також Росію, де проходила грома -дянська війна, на неї не запросили. Головну роль на конференції грали прем'єр-міністр Великобританії Девід Ллойд Джордж, президент США Вудро Вільсон та прем'єр-міністр Фраьції Жорж Клемансо.

Розробка мирного договору з Німеччиною закінчилась у квітні 1919 року. Спроби її представників внести які-небудь зміни г чього на користь Німеччини успіху не мали. 28 червня 1919 р. у Версальському палаці відбулось підписання цього договору, який і став називатися Версальськті. Згідно договору Німеччина втрачала значну частину своїх територій: Ельзас і Лотарінгію вона повинна була передати Франції, три округи — Бельгії, Чсхословаччині — частину Сілезії, Польщі — частину Пруссії і Помор'я, а також Познань, Данії — Північний Шлезвії. Крім того, Франція отримувала для використання на 15 років вугільні шахти Саару. Німеччина втрачала всі свої колонії. Вона не мала права розташовувати свої війська в зоні р.Рейн. її армія не повина була перевищувати 100 тис.чоловік. Заборонялося мати генеральний штаб, військову і морську авіацію, підводні човни, обмежувалася кількість військово-морських надводних кораблів. Версальський договір зобов'язував Німеччину, як винуватця війни, сплатити країнам, що постраждали від її агресії, репарації загальною сумою в 132 мільярди золотих марок.
На Паризькій конференції були підготовлені також мирні договори із колишніми союзниками Німеччини. Сен-Жерменський договір з Австрією від 10 вересня 1919 р. визнавав її суверенітет виключно в етнічних межах австрійської нації. Заборонялось об'єднання Австрії з Німеччиною. Нейський договірз Болгарією, підписаний 27 листопада 1919 p., зобов'язував її передати деякі території Румунії і Югославії.

4 червня 1920 р. був укладений Тріанонський договір з Угорщиною, яка понесла значні територіальні втратгг Трансильванію і частину Банату вона передавала Румунії, Словаччину і Закарпатську Україну -Чехословаччині, Хорватію та деякі інші території — Королвству СХС(сербів, хорватів, словенців) Договір з Османською імперією був підписаний 10 серпня 1920 року в м.Севр (Франція), коли уже султанський уряд не контролював ситуацію, а імперія розпалася. Севрський договір позбавляв Туреччину суверенітету навіть над територіями, де турецьке населення складало більшість; встановлювався контроль переможців над турецькою економікою і фінансами, морськими протоками Босфор і Дарданелли. Визвольний рух, який спалахнув у Туреччині, перемога турецьких військ над інтервентами Антанти призвели до заміни у 1923 році Севрського договору новим договором з Туреччиною — Лозанським.

Всі договори з союзниками Німеччини подібно Версальському зобов'язували переможені країни сплатити репарацію, значно обмежували чисельність їх армій і флоту, забороняли мати деякі підрозділи сухопутних, повітряних і морських сил.

Але Версальська система мала суперечливий і нетривкий характер. Це було зумовлено перш за все тим, що її творці поставили багато народів і держав в умови, в яких вони не могли не боротися проти цієї системи. Так, відповідальність за війну і післявоєнну відбудову в основному була перекладена на переможені країни, що не могло не вражати національні почуття їх народів. Не сприяли спаду націоналізму і реваншизму і рішення проблеми кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів, переможці самі ж його і 'порушували. В результаті переділу кордонів виникли в деяких нових державах райони з компактним проживанням національних меншин. Так, за межами своїх держав опинилися майже 12 млн. німців, 2,3 млн. угорців та ін. народів, що створювало нові протиріччя і нові райони політичної нестабільності.

Поза рамками Версальської системи опинилась і Радянська Росія, яка була відсунута від рішення важливих міжнародних проблем і на певний період ізольована, що не могло не поставити Росію в опозицію до Версальської системи.

Нічого фактично не змінилося і в становищі колишніх німецьких і турецьких колоній. Для них нова система була лише зміною володарів. Виникли протиріччя і в таборі переможців. Вони загострились між Італією, яка вважала, що її обділили на Паризькій конференції, та Великобританією, Францією і США.
Міжнародні відносини в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні все більше загострювалися. Японія, що виступила 23 серпня 1914 р. на боці Антанти, в Європі не воювала, а використала війну для захоплення німецьких володінь у Китаї, Маріанських, Маршалових і Каролінських островів, що
особливо небезпечним було для європейських країн і США посилення японського фінансового і економічного проникнення в Китай, використання його великої сировиної бази і емкого внутрішнього ринку, в яких були зацікавлені і ці держави.

Другою причиною загострення відносин між великими державами було прискорення гонки морських озброєнь, головними учасниками якої були Великобританія, США, Японія.

Щоб досягти спеціальної угоди з названої та інших проблем, було прийнято рішення скликати у Вашингтоні міжнародну конференцію, що проходила з 12 листопада 1921 р. до 6 лютого 1922 р.
В роботі Вашингтонської конференції брали участь 9 держав. Радянська Росія на неї запрошена не була.
Результатом роботи конференції було піписання трьох основних договорів. В договорі чотирьох держав від 13 грудня 1921 р. США, Великобританія, Франція та Японія взаємно гарантували свої острівні володіння в районі Тихого та Індійського океанів, що фактично означало остаточне визнання за Японією Маріанських, Маршалових і Каролінських островів.

Згідно договору п'яти держав (США, Великобританія, Японія, Франція, Італія) про обмеження морських озброєнь встановлювалося співвідношення між лінійними флотами, їх загальна гранична водомісткість в пропорції відповідно 5:5:3: 1,75: 1,75. Це була перша в історії міжнародних відносин угода про обмеження гонки озброєнь. Також вперше Великобританія погодилася на паритет (рівність) свого військово-морського флоту з флотом США.

Договір дев'яти держав від 6 лютого 1922 р. (США, Великобританія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Китай) зобов'язував Японію повернути Китаю захоплені нею колишні німецькі володіння в Китаї. Він проголошував принцип поваги до суверенітету і цілісності Китаю. Великі держави зобов'язувалися не прагнути до розподілу Китаю на сфери впливу і притримуватися принципу "рівних можливостей" в торгівлі та інших економічних відносинах з Китаєм. Цей договір був невигідним для Японії, тому, хоча вона його і підписала, але боротьбу за свій монопольний вплив в цій країні не припинила, що і стало в майбутньому однією з причин загострення міжнародних відносин на Далекому Сході.

Дата добавления: 2015-05-26