Білет № 7. Перегляд повоєнних договорів у 20-х рр

Перегляд повоєнних договорів у 20-х рр.. ХХ ст. Найголовніші рішення Генуезької, Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій. Договір у Рапалло. Плани Дауеса та Юнга. Значення пакту Бріана-Келога у системі міжнародних відносин.

Після підписання Версальсько-Вашингтонської системи договорів міжнародна ситуація в Європі стабілізувалася. Однак «відкритим питанням» залишалася Радянська Росія: європейські уряди не визнавали більшовицького режиму, намагалися ліквідувати його під час громадянської війни у Росії; радянський уряд відмовився розраховуватися за царськими кредитами. Це стримувало її міжнародне визнання і розвиток торгівлі. Винятком став торговий договір Росії з Англією 1921 року.

Початком виходу Росії з міжнародної ізоляції стала Генуезька конференція, яка проводилася з квітня по травень 1922 року. Основне питання конференції - взаємне визнання боргів. Однак Росія погодилася оплатити царські борги у тому випадку, якщо європейські держави відшкодують збитки від інтервенції 1918 - 1920 років. Оскільки остання сума, з точки зору Росії, перевищувала борги періоду царизму, а європейські країни це не влаштовувало, - конференцію було припинено. Проте у містечку Рапалло 16 квітня 1922 р. підписано договір Росії з Німеччиною, за яким країни визнали одна одну і встановили тісні політичні, військові та економічні зв'язки.

11 січня 1923 р. франко-бельгійські війська окупували Рурську область Німеччини через те, що остання не мала можливості виплатити астрономічну суму репарацій. Уряд Німеччини закликав населення не співробітничати з окупантами, не працювати на виробництві, а Німеччина продовжувала виплату заробітної плати у цьому регіоні. Це призвело до гіперінфляції - ціна одного американського долара дорівнювала сотням мільярдів марок.

У серпні 1923 р. Німеччину охопив загальний страйк. У результаті посилився вплив радикальних партій (лівих - комуністичних і правих - фашистських). Лідер до цього невідомої націонал-соціалістичної партії А. Гітлер навіть закликав до походу на Берлін.

Фінансові питання розглядалися і на Гаазькій конференції влітку 1922 р., однак теж безрезультатно. Єдиним практичним результатом її стало визнання Радянської Росії повноправним учасником міжнародних відносин без будь-яких поступок з її боку

На Лозаннській конференції 1922 - 1924 рр. укладено договір (1924) європейських країн та Туреччини, що замінив Севрський договір. Відповідно до Лозаннського договору встановлені сучасні кордони Туреччини.

За Локарнськими угодами жовтня 1925 р. гарантована недоторканність кордонів між Францією і Бельгією та Німеччиною. Східні кордони Німеччини гарантуванню не підлягали. Німеччину було прийнято до Ліги Націй. З Саарської області виводилися французькі війська.

Поступово країни Європи відходили від принципів Версалю, ставали на шлях визнання СРСР, і до 1925 р. він був визнаний 22 країнами.

Після Рапалло зав'язалися найтісніші контакти СРСР і Німеччини, особливо у військовій сфері: з 1923 р. практикувалася спільна підготовка офіцерів Червоної Армії і Рейхсверу, провадився обмін військовими технологіями. На території СРСР таємно вироблялися підводні човни, зброя для Німеччини. Взаємні кредити становили 700 млрд марок. У квітні 1926 р. між СРСР і Німеччиною підписано договір про ненапад і нейтралітет.

У 1924 р. голова американської репараційної комісії, директор банку Моргана у Чикаго Ч. Дауес запропонував знизити суму репарацій і надати Німеччині кредит у 800 млн золотих марок для стабілізації її валюти - так званий «План Дауеса». За шість років Німеччина виплатила 7,5 млрд, а отримала кредитів на 21 млрд марок.

За «Планом Юнга» (1929 -1931) репарації зменшено, а з 1932 р. за ініціативою Англії Німеччина взагалі звільнилася від них, виплативши 21,7 млрд, отримавши при цьому кредитів на 38 млрд марок.

З метою забезпечення миру в Європі 27 серпня 1928 р. у Парижі було підписано пакт Бріана - Келлога, за яким країни-учасниці пакту відмовлялися у взаєминах між собою від війни як знаряддя політики. Спочатку його підписали 15, а на 1929 р. - 44 країни.

Однак економічна криза 1929 - 1933 рр. зруйнувала багато міжнародних домовленостей, система договорів, що існувала, не змогла втримати фашистську агресію 30-х рр., не запобігла Другій світовій війні.

1. Гетьманат П.Скоропадського. Державний переворот 29 квітня 1918 р. Гетьман П.Скоропадський і його уряд. Внутрішня політика гетьманського уряду. Зовнішня політика Української Держави. Анулювання Брестського мирного договору, його наслідки для України. Падіння гетьманського режиму

Центральна Рада втрачала реальну владу в Ук­раїні, втрачала авторитет серед населення, скомп­рометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю в здійсненні соціально- економічних перетворень. В опозицію до Централь­ної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, вимагаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї України Павла Ско­ропадського. У цей же день окупаційна влада розігнала Центральну Раду і визнала владу гетьма­на. В Україні відбувся державний переворот.

Павло Петрович Скоропадський (1873— 1945 рр.) був вихований у повазі й любові до української культури (його предки походили з дав­нього козацького роду). Закінчив Пажеський кор­пус у Петербурзі. У роки Першої світової війни був командиром лейб-гвардійського полку, потім ко­мандував кавалерійською дивізією та армійським корпусом. Став генералом. Був обраний почесним отаманом Вільного козацтва України.

П. Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні кола (Українська де­мократична хліборобська партія), великих земле­власників (Союз земельних власників), військових й окупаційні австро-німецькі війська.

Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено. Центральну Раду розпущено. Державний лад по­винен був затвердити новий парламент — сейм. Гетьманові належала законодавча (видавав закони- універсали) й виконавча (формував і контролював уряд — Раду міністрів) влада, він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьмансь­ку варту (поліцію). Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося.

За часів Скоропадського відновлювалася при­ватна власність на землю, яку тепер можна було продавати й купувати. Передбачалася передача землі великих землевласників малоземельним хліборобам, але за викуп. Майно й земля поверта­лися поміщикам, які мали право використовувати примусову працю селян та їхні знаряддя праці під час збору врожаю; організаторів страйків на полях могли ув’язнити.

Політика уряду стосовно робітників вияви­лася невдалою. Власники підприємств одержали можливість збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати й нерегулярно видавати зарплатню, не ви­конувати умов трудових договорів, проводити локау­ти (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Функції профспілок обмежувалися, страйки заборонялися.

Гетьманському урядові на деякий час удало­ся відновити свободу торгівлі й підприємницької діяльності. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капі­талів у німецьких банках.

Метою військової реформи було створення на­ціональної армії кількістю 300 тис. осіб і реформу­вання військових частин Запорізької та Сердюцької дивізій, полку січових стрільців. Але створити ба­гатотисячну армію не вдалося, так само як і флот.

Національна політика гетьмана почалася з при­йняття законів про поширення громадянських прав на всіх, хто на той момент проживав в Україні, за умови прийняття клятви на вірність Українській Державі. Православна віра проголошувалася дер­жавною.

Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прий­нято закон про обов’язкове вивчення української мови, історії та географії України. В університе­тах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Відкрилися Українська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Національна бібліотека, На­ціональний На­ціональний архів, Національна галерея мистецтв, Національний театр, історичний музей.

Зовнішня політика була спрямована на під­тримку дипломатичних відносин з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, а восени 1918 р. — з Вели­кою Британією та Францією. Однак вирішити бес­сарабське і кримське питання Скоропадському не вдалося, а Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 лис­топада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпро­метувало його уряд.

Існування Української Держави П. Скоропад­ського призвело до встановлення військової дикта­тури у вигляді монархії (гетьманату). Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу, що обу­мовило падіння такого режиму

Дата добавления: 2015-05-26