Основні тенденції трансформації соціальної структури сучасного українського суспільства

Чинники, що визначають масштаби, тенденції, глибину і особливості трансформації соціальної структури.

Поняття «трансформація».

БІЛЕТ 24

1. Соціальна динаміка та зміни соціальної структури.

Поняття “трансформація” сьогодні використовується для характеристики стану пострадянських суспільств, змін, які відбуваються у них. У науковому колі триває і, імовірно, буде тривати ще десятиліття, дискусія щодо сутності, векторів і доцільності цих змін. Зазначимо, що такий стан є, в принципі, нормальним, бо соціологія, як ми пам'ятаємо, є наукою поліпарадигмальною. Разом з цим, переважна більшість опонентів погоджуються з визначенням джерела і темпорального початку трансформаційних процесів, вважаючи ним суспільно-політичні перетворення у СРСР, які відбулися у середині 1980-х років. Тоді, як пам'ятаємо, державним (партійним) апаратом було проголошено курс на “перебудову” - практично докорінне реформування радянського ладу.

На сьогодні дослідницькою метою соціологів виступає методологічне обґрунтування зовнішніх і внутрішніх чинників структурних перетворень в українському суспільстві, а також аналіз передумов, закономірностей, тенденцій і особливостей протікання трансформаційного процесу.

До внутрішніх чинників можна віднести тимчасову протяжність соціальних процесів, управлінську дію, інформаційно-пізнавальний рівень суспільства і т. п. Зовнішнім чинником структурних перетворень виступає трансформація соціального простору. Нерідко соціальну структуру ототожнюють з соціальною стратифікацією і соціальним простором. Проте, якщо співвіднести їх основні властивості, можна виявити суттєві відмінності: основні властивості соціального простору – протяжність і об’єм, тоді як для соціальної структури характерні, перш за все, впорядкованість, стійкість зв’язків та елементів, які до неї входять.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких полягає у зміні функціональних зв'язків у суспільстві, її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів: економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури: класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації - втрати особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Маргіналізація є процесом зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX- XXІ ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», со-ціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в сучасному вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Однак стосується воно спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед економічної, юридичної та управлінської.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інлелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала сорокове місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення - різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно»: жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

Структура сучасного українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським періодом його існування, дотепер зберігає багато його ознак. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, така подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові відмінності стають особливо відчутними.

2. Розвиток німецької соціологічної думки друга половина XIX ст.

Франкфуртська школа в соціології склалася на базі Інс­титуту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні в 20-30-ті pp. XX ст. Найбільш знані її представники: Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, Хортхаймер.

Головна соціологічна ідея - відчуження людини, стандартизація і знеособлення в сучасному суспільстві. Характерна також жорстка і нещадна критика сучасного суспільства - і капіталізму, і соціалізму; тотальне заперечення будь-якої ідеології.

Основна проблематика досліджень цієї школи: теоретичне обґрунтування концепції авторитарної особистості; розробка проблем гуманізму, теорії соціального характеру, соціального здоров'я; критичне осмислення "масової культури" й культурної індустрії та становища інди­віда в суспільстві; вивчення проблем комунікативних дій у суспільстві.

У розвинутому індустріальному суспільстві переважає комфортабельна, спокійна, розумна демократична несвобода – ознака технічного прогресу.

Герберт Маркузе (1898-1979) - вважав, що в результаті дії держави і панівних класів через засоби масової інформації навмисно формується одномірне бачення світу: орієнтація на абсолютну ефективність виробництва, орієнтація на штучне створення розбещених потреб у людей, подання про тотожність технологічного та духовного розвитку суспільства. У результаті пролетаріат перестав бути революційним класом, інтегрувавшись в звичну систему цінностей, а суспільство втратило можливості розвитку.

Суб'єктом революції можуть стати лише ті, хто ще не став рабом «одновимірного свідомості». До них вони відносили расові, національні і релігійні меншини США; критично мислячу інтелігенцію та студентство капіталістичних країн; відсталі і жебраки народні маси «третього світу». За панування «одновимірного свідомості» «одновимірний людина» цього суспільства не здатен ні виробити, ні навіть сприйняти те революційне соціалістичну свідомість, що, відповідно, марксизму-ленінізму, є неодмінною умовою та передумовою пролетарської соціалістичної революції.

Соціальній революції повинна передувати «революція людини», відмова від «одновимірного свідомості», яка нав'язується кожному засобами масової інформації, від тих норм пануючої моралі, які інтегрують людей в це суспільство і, нарешті, індивідуальний бунт кожного.

Макс Хоркхаймер (1895- 1973).В основу соціально-філософської та історичної концепції багатьох робіт була покладена ідея "божевілля" буржуазного розуму, "пошкодженого" нібито в силу початкового протистояння його природі у вигляді волі до влади, котра і придушувала "природне" як в самій людині, так і поза неюНа протилежність "офіційній", західній соціології М. Хоркхаймер стверджував в якості основних завдань критичної теорії "теоретичне сприйняття" (відчуття, рефлексію) соціальної реальності, радикальну критику всіх виявів гноблюючого, антиособистісного характеру сучасного "пізньокапіталістичного" суспільства в усіх сферах, особливо в масовій культурі. Спочатку, щоправда, вчений пов'язував соціальні корені критичної теорії із пролетаріатом як суб'єктом історичного процесу. Однак в міру розчарування, після перемоги нацизму (опора на робітничий клас), Хоркхаймер покладав свої надії на "критично мислячу" інтелігенцію".

Одним з провідних представників цієї школи був німецький соціальний філософ, соціолог мистецтва та літератури Визенгрунд-А. Адорно (1903-1969). Деякі важливі ідеї його являли собою програмний виклад соціальної філософії неомарксизму та історії, в світлі якої еволюція людини є не що інше, як історія "невдалої цивілізації", посилюючого "відчуження", викликаного "буржуазним" розумом, що протипоставив себе природі. Адорно трактує історію Заходу як патологічний процес посилюючого божевілля і втрати індивідуальної свободи. В дусі цих ідей Адорно піддав соціально-філософському аналізу сучасну західну музику та інші елементи культури. В даному контексті мистецтво розглядалося як зброя критичної революції. В той період всі соціальні та політичні загострення наклали відбиток на появу, активність та характер тодішнього молодіжного руху (лівоекстремізм, нігілістичні мотиви, анархічність).

Особливих тенденцій набрала форма боротьби проти "зневажливого суспільства", у формі "життя поза ним". Формувалися молодіжні рухи контркультури, установкою яких було задоволення та самовираз як спосіб життя. Революцію Адорно визначав як найбільш глибокий вихід людей "із себе", звільнення від "буржуазного "Я". Будучи одночасно і корінним переворотом в "структурі потягів", вона є справді "тотальною революцією", яка має привести до виникнення дійсно нового індивіда.

Еріх Фромм (1900-1980).. За Фроммом, історія - це розвиток людської суті в умовах ворожої їй соціальної структури. Сучасне суспільство він ототожнював із відчуженням людської суті у зв'язку з "машинізацією", "комп'ютеризацією" і "роботизацією" людини в процесі розвитку НТР. Важливою особливістю поглядів Фромма є критичне ставлення до капіталістичного суспільства, яке довело до межі процес самовідчуження особистості. Пошуки ідеального типу соціальної структури "здорового" суспільства, що дозволяла б розкрити безмежні можливості людської природи, привели вченого до висунення утопічної теорії "гуманістичного комунітарного соціалізму".

3. Маси та масова аудиторія як суб’єкт масової комунікації та об’єкт інформаційно-психологічного впливу.

Питання комунікаційного впливу на маси у наш час є надзвичайно гост-рим і, можливо, нетерпимим з погляду свободи поведінки людини, демокра-тизації суспільного життя, входження України в загальноцивілізаційний, пе-реважно європейський, контекст соціально-політичних змін вбік гуманізації, толерування, демократизації стосунків між людьми.

Усі інститути масової комунікації, які створюють або руйнують маси, апелюють до особистості. Вони то пробуджують в ній масове, заховане гли-боко в психіці, то навпаки — витягують на світ Божий особистісне на проти-вагу масовому. Протистояти “пробудженню” масового можна тільки кри-тично налаштувавшись до комуніканта та піддаючи сказане чи написане ним ретельному аналізові.

Маса – будь-яка велика кількість людей, різної за своєю структурою і такої, яка не становить соціальної організації.

Масова комунікація — це "процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм тощо) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на кількісно великі, розміщені у різних місцях аудиторії"

Під масовим впливом слід розуміти таку дію, яку певна особа, найчас-тіше фахівець у галузі масової комунікації, виявляє стосовно інших осіб, викликаючи в них однакові настрої та формуючи однакові думки, й на основі сформованої масової свідомості об’єднує тих осіб у масу (публіку або натовп), в якій кожна людина здатна виявляти передбачувані або й не передбачувані фахівцем однакові емоційно-вольові, інтелектуальні або фізичні реакції.

Впливи бувають психологічні та фізичні. Різновидом фізичного впливу є психотропний вплив, тобто фі-зичний вплив на психіку через застосування спеціальних речовин, що діють на людину. Розглянемо психологічні впливи.

Перший вид масового впливу — масове (емоційне) зараження. Під час масової комунікації передача емоційно-збудливих станів від ко-муніканта до членів маси, яка відбувається на психофізіологічному рівні контактів поза поняттєвим впливом або паралельно з ним, називається масо-вим зараженням (запаленням).

Другий вид масового впливу відбувається у формі актів навіювання (масової сугéс-тії). Масове навіювання (масова сугестія, вербальна, зображальна, жес-тово-рухова) — психічний вплив комуніканта на членів маси у вигляді про-хання, наказу, переконування, демонстрування тощо, метою якого є поши-рення масових настроїв, формування громадської думки, її корекція серед членів маси. Масове навіювання також пов’язане з актуалізацією, передачею чи зміною установок, ціннісних орієнтацій, соціальних норм у членів маси.

Різновидом навіювання є переконання. Власне, будь-яке навіювання по-в’язане з бажанням поставити людину на свій бік, але переконання є словес-но-логічним варіантом навіювання, пов’язане з раціональною аргументаці-єю.

Третій вид називається масовою маніпуляцією, тобто процесом керуван-ня комунікатом, поза його усвідомленням процесу впливу.

Масова маніпуляція — прихований вербальний, зображальний, жесто-во-руховий вплив на членів маси, метою якого є поширення масових настро-їв, формування громадської думки, її корекція серед членів маси. Масова маніпуляція також пов’язана з прихованою для членів маси актуалізацією чи зміною їхніх установок, ціннісних орієнтацій або вчинків. Ефективність ма-ніпуляції визначається ступенем або несвідомого наслідування, або рефлек-сії й саморегуляції членів маси на основі оманливих уявлень про причини й наслідки того, що відбувається. Велике значення для ефективної масової ма-ніпуляції має масове зараження, яке передує маніпуляції або відбувається паралельно з нею.

Маніпуляція теж має різні методи — від прихованого впливу на прийнят-тя рішень до зомбування, тобто такої маніпуляції людиною, коли вона втра-чає волю, стає автоматом, яким легко керувати, “заражається” зомбі-програ-мою, за якою діє всупереч логіці, волі. Власне, зомбі втрачають здатність логічно мислити, почувати, приймати рішення.

Комунікаційний вплив на людей з метою їх масифікації та регулювання їхньої поведінки може називатися також масовокомунікаційною регуляці-єю, яка природно здійснюється шляхом зараження, навіювання, маніпуляції. Окільки масова комунікація є формою насамперед соціального регулювання, пов’язаного з дією на особливий соціальний суб’єкт суспільної поведінки — маси, через те масовокомунікаційне регулювання слід розглядати як форму особливої дії, спрямованої професійним комунікантом “на народ”.

Основним механізмом масової пове-дінки (робити так, як всі!) є масове наслідування. Це особлива форма пове-дінки членів маси, пов’язана зі свідомим або несвідомим відтворенням тих дій, стилю, рис характеру, ідеалів, соціальних норм, ритуалів, звичаїв, пра-вил поведінки і т. п., носіями яких є або члени маси, або її творці чи лідери.

Технологічним об'єктом праці професійного комуніканта є певна фізич-на, емоційно-вольова або розумова реакція людей, тобто поведінка комуні-ката.

Технологічними засобами праці є ті словесні, аудіовізуальні засоби і твори, виготовлені за їх допомогою, які й використовуються як засоби масо-вого впливу чи масифікації людини.

Що ж до технологічного процесу, то до них належать дії, операції та способи їх виконання, які й використовуються професійним комунікантом як процедура масового впливу.

Масовий вплив на людей здійснюється в два етапи:

1) створюється атмосфера довіри між комунікаторами;

2) впроваджується у свідомість людини необхідна інформація на основі довіри за допомогою методів і технологій, зручних для досягнення цілей ко-муніканта.

Механізм керування масою. Середовище масової комунікації вимагає ке-рування масовою поведінкою. Для цього комунікантам необхідно “техноло-гію керування” вибудовувати на механізмі природної, стихійної масової по-ведінки.

Початковий етап. Важливим компонентом механізму виникнення сти-хійної масової поведінки є так звана циркулярна реакція, пов’язана з фор-муванням емоційної спільноти, в якій стираються індивідуальні розбіжності. Викликати циркулярну реакцію можна анекдотом, смішною або страшною історією і т. п. Сміх або страх має заражати всіх. До того ж емоція повинна циркулювати, набираючи більшої експресії (запальний сміх, проникаючий страх). Апогеєм є гіперемоційний стан: усі сміються, бо смішно, тому що сміються; усі бояться, бо страшно, тому що бояться.

Наступний крок. Коли циркулярна реакція досягла найвищої точки, а лю-ди стали відкритими до сприймання будь-якої інформації, яка може підтри-мувати емоційний стан, коли вони втратили здатність критично оцінювати себе, дивитися на себе збоку, коли люди втяглися в активне запальне обгово-рення того, що викликало сміх чи страх, коли вони готові негайно діяти,— можна “вкидати” потрібний об’єкт реагування. Ним є новий віртуальний образ когось або чогось, який спільно витворюється членами маси в процесі обговорення. Так, після розповіді про природну катастрофу в деталях, як у фільмі жахів, коли слухачі розпалили цей жах в собі, можна переключити увагу на можливу катастрофу там, де перебуває маса. “Новий об’єкт” пови-нен теж піддатися активному обговоренню в масовому середовищі. Він стає еквівалентом емоційного стану маси: тільки від згадки про “новий об’єкт” у людей виникає жах.

Завершальний етап. Доведену до емоційного вибуху масу й зосереджену на певному об’єкті спонукають до активності. Так виникає масова паніка, агресія або інші форми масової поведінки. Маса стає активною через акти навіювання, яке здійснює лідер. За відсутності зовнішнього лідера маса сама стихійно знайде об’єкт своєї активності під упливом власних тимчасових “лідерів думок”.

ЗМК, окрім упливу, здійснюють ще й тотальний контроль над су-спільством та іншими інститутами соціальної й політичної влади. Конт-роль виявляється у здатності медіа відстежувати наміри, плани, знання, по-гляди та думки людей, інститутів, суспільства, використовувати їх для пла-нування змісту медіатворів і через систему, зокрема, новин цілеспрямовано впливати на людей.

Навіювання думки через ЗМІ може відбуватися за допомогою наступ-них методів:

1. Відповідним дозуванням негативних та позитивних дрібниць…

2. Треба використовувати прийом порівняння для визначення тенденцій та масштабів явища…

3. Спеціальний підбір фактів для посилення або послаблення висловлен-ня…

Масова інформація як засіб впливу. Масовою інформацією називається таке відображення дійсності, яке зафіксовано у певній матеріальній формі, що виготовляється за визначеними технологіями у вигляді інформаційного продукту, який поширюється засобами масової комунікації в інформаційно-му просторі. Масову інформацію від немасової відрізняє те, що вона здатна виконува-ти функцію засобу масифікації або керування масами (публікою, натовпа-ми). Ця здатність визначається її актуальністю, тобто відповідністю місцю і часові сприймання, потребам кожної особи, яка належить до великої групи людей, об’єднаних одним настроєм, думкою, ідеєю.

Масифікація людини відбувається під час сприймання новинних теле- і радіопрограм. Комунікат немає змоги у тому самому часі, в якому потік ін-формації виливається на нього, здійснювати критичний аналіз новин, пере-осмислювати їх, давати їм аналітичну оцінку. Оскільки комунікат рідко коли є свідком подій, про які йде розповідь, йому залишається сприй-мати інформацію на віру, йти за логікою викладу й оцінкою подій так, як пропонує журналіст. Комунікат через те є керованим, він легко піддається навіюванню й дивиться на світ очима журналіста.

Повідомлення як засіб масового впливу. Дуже глибоко суть повідомлен-ня розкрив Д. В. Ольшанський: “У найпростішому розумінні комунікативне повідомлення — це згусток інформації про якийсь факт, що трапився. Про-те якщо інформаційні факти в житті і бувають “самі по собі”, то інфор-маційних повідомлень про “самі по собі” факти у масовій комунікації не бу-ває. З різних, до того ж неминучих, причин нема і не може бути повідом-лення про факт “у чистому вигляді”. Так чи інакше, об’єктивно або суб’єк-тивно, свідомо чи несвідомо, цілеспрямовано чи спонтанно, до інформації про факт завжди додається ставлення до нього… Один і той же вибух, не-хай у Чечні, може бути і “черговим злочином бандитів”…і… “ще одною ус-пішною операцією повстанців”. Тут все залежить від загальної політики комунікатора.

Існує багато методів і методик впливу на людину та людей. Розглянемо для прикладу кілька з них.

Метод "промивання мізків". Його основою є прийоми, способи впливу на свідомість людини чи лю-дей з метою її переформатування, формування нових понять, уявлень, знань. Метод спрямовано на переконання та прищеплення нових ідей шляхом змі-ни ідейно-концептуальної системи свідомості.

Метод переконання. Належить до ключових прийомів впливу на аудито-рію різних засобів пропаганди з метою її «переконання» у тих чи інших про-голошуваних цінностях, нормах, зразках поведінки.

Метод «наклеювання ярликів». Приписування ознак, властивостей, ха-рактеристик без додаткової аргументації.

Метод асоціативного формування позитивного ефекту. Спирається на престиж чогось аксіоматичного. Наприклад: на Заході ринкова економіка, конкуренція призвели до позитивних результатів у розвитку суспільства; де-які засоби пропаганди, вживаючи словосполучення «розширення ринкових відносин» стосовно до нашого суспільства, розраховують на формування відповідного позитивного ефекту в громадській думці.

Методи в рекламі. Привернення уваги до рекламного повідомлення до-сягається за рахунок низки прийомів. Побудова артистичного образу, а не рекламування дійсних переваг кандидата. Наявність персонажа, що викликає позитивні емоції (красива жінка, щаслива сім’я, дитина, що посміхається). В антирекламі використовуються негативні персонажі із відповідною ре-путацією.

Метод маркування маси. Використовується під час маніфестацій, пара-дів, мітингів для ідентифікації членів маси, а також гуртування людей. З ці-єю метою застосовуються маркери, маяки маси: стрічки, значки та ін.

Дата добавления: 2015-05-26