Вимоги до орфографічних вправ

У роботі з молодшими школярами правомірно застосовувати такі види орфографічних вправ, як:

- списування;

- диктанти;

- орфографічний аналіз;

- нестандартні прийоми роботи.

Традиційно в методиці навчання орфографії вчені та практики виділяли такі види вправ, як списування, диктанти та перекази, причому, за їх твердженням, вони мали носити не механічний, а свідомий характер, (що ґрунтується на основі граматичної теорії навчання грамотного письма), сприяти формуванню умінь запам'ятовувати графічні образи слів. Отже, основна умова їх виконання – розуміння роботи, яка виконується.

Завдання списування – навчити дітей писати каліграфічно, грамотно, без виправлень. З цією метою вправи на списування слід привчати виконувати за такою методикою:

1 Уважно прочитай слова (речення, текст), які ти будеш списувати;

2 Подумай, чи є там незрозумілі тобі слова. Якщо є, спитай учителя. (Вчитель має передбачити подібні запитання і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитання можуть іноді виникати в слабких учнів у силу недостатнього розвитку їхнього мислення.)

3 Списуючи, продиктовуй собі кожне слово складами;

4 Звір свій запис з тим, з чого списував.

Якщо текст вправи записаний на дошці, то його спочатку читає вчитель, а потім учні (хором разом з учителем й окремо). Вимога продиктовувати або проговорювати (пошепки чи напівголосно)кожне слово зумовлена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних зв'язків звук → буква, які є основою граматичного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, приговорювання сприяє усвідомленню послідовності звуків у слові, що запобігає таким типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.

У практиці навчання розрізняють такі види списування:

1 Списування з підкреслюванням букв, написання яких пояснюється вивченням правилами правопису;

2 Вибіркове списування (у зв'язку з поставленими завданнями чи запитаннями);

3 Списування із зміною форм слова;

4 Списування з фонетико – чи граматико – орфографічними завданнями;

5 Списування з дописуванням пропущених букв. Цей вид списування, як показали спеціальні дослідження, є менш ефективним у порівнянні з іншими видами, зокрема з першим, оскільки пропуск дозволяє учню не замислюватися над місцем орфограми в слові; тобто у цих вправах відсутній розпізнавальний етап у застосуванні знань;

6 Списування з різного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, орфографічними чи лексичними значеннями, будовою тощо.

Одним із видів списування є так звані зорові диктанти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам'ятовується: віршовані рядки, загадки, прислів'я, можуть бути окремі слова, речення. Дрібний матеріал записується на дошці чи кодокартку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний запис, розбір, пояснюється розділові знаки, після цього учні ще кілька раз читають текст, щоб запам'ятати. Далі текст закривається і учні пишуть його з пам'яті. З класу в клас кількість слів для такого списування зростає.

Всі перераховані види списування є досить ефективними формами роботи, оскільки в них беруть участь майже всі аналізатори: мовно – рухові (кінестетичні), зорові, рукорухові. При цьому відповідно до поставлених завдань здійснюються різного роду розумові операції: аналізу і синтезу, порівняння, відбору, класифікації.

Зорові диктанти крім того, сприяють розвитку пам'яті учнів, записують не побуквенно, а цілими словами.

Перед списуванням необхідно проводити роботу над змістом речень чи тексту, який буде списуватися, а також робити орфографічний чи граматичний розбір найбільш складних слів.

У процесі списування слід привчити учнів запам'ятовувати: спочатку цілі слова, словосполучення, а потім і речення, які треба записати. Сприятимуть цьому завданню і вправи, які тренують пам'ять дітей, зокрема зорові диктанти.

З метою перевірки якості умінь списувати застосовують контрольне списування тексту з дошки.

Основними вимогами, які ставляться до списування є грамотність, каліграфічна правильність і швидкість.

Якщо двом першим вимогам завжди приділялася достатня увага, то останній досить довго не надавалося великого значення. Однак виявилось, що якщо діти пишуть повільно, то за урок вони встигають виконати одну – дві вправи, що звичайно, не дає можливості сформувати потрібні уміння. Адже в цьому випадку й мови не може бути про якусь систему вправ, використаних на уроці.

Саме тому швидкість письма повинна стати повсякденною турботою вчителя. За контрольне списування рекомендується нині виставляти три оцінки: за грамотність, каліграфію, швидкість письма.

21. Види диктантів та методика їх проведення.
Диктант - це такий прийом організації навчальної діяльності на уроці, в процесі якої учні відтворюють письмово сприйнятий ними на слух (продиктований частинами) текст. Терміном диктант позначаємо і продукт цієї діяльності - різновид письмової роботи, виконаної піддиктовку.
Істотним як для характеристики самих диктантів, так і їх класифікації є характер відтворення продиктованого тексту. Залежно від завдання, яке випливає з конкретної навчальної мети, продиктований текст учні можуть записувати без змін (слово в слово) або з більшими чи меншими змінами - вибирати лише окремі слова, словосполучення, змінювати їх, доповнювати текст, передавати його власними словами і т.п.
Ознаками (основами) для поділу загальної категорії диктантів на типи можуть бути:
1) мета виконуваної роботи;
2) особливості тексту, який диктуємо;
3) характер відтворенння учнями продиктованого тексту - без змін чи із заданими змінами і якими саме;
4) спосіб (методика) проведення диктанту.
Залежно від мети виконуваної роботи диктанти бувають навчальними або контрольними (перевірними).
Текст, що диктується, може бути зв'язним (єдиними, цілісним синтаксично і за змістом) або складатись з окремих речень, словосполучень або слів.

Залежно від того, як учні записують продиктований їм текст - без змін чи із змінами і якими саме, - диктанти поділяються на чотири групи:
1) текстуальні (дослівні);
2) вибіркові;
3) вільні;
4) творчі.
Самі назви вказуть на специфіку кожного виду.
Текстуальний (без зміни тексту, дослівний) - це такий диктант, при якому учні без будь-яких змін, дослівно відтворюють продиктований їм текст (незалежно від того, зв'язний він чи складений з окремих речень, словосполучень чи слів). При вибірковому диктанті школярі згідно з поставленим завданням фіксують з продиктваного тексту тільки окремі його частини (слова, групи слів, речення). До вільних диктантів належать вправи, в яких учням (при можливості точного відтворення змісту продиктованого значними частинами тексту) дається право використовувати і свої слова, вирази. Під творчим слід розуміти такий диктант, при виконані якого діти вносять конкретні, вказані вчителем, зміни в продиктований (а не створений, складений учнями) текст.
Залежно від способу (методики проведення) навчальні диктанти розділяються на попереджувальні й пояснювальні.
Якщо спочатку робиться усний аналіз тексту, що диктується, чи практикуються інші форми, щоб попередити неправильне виконання учнями певного завдання, не допустити помилок, то такі диктанти називаються попереджувальними. Попередження помилок може бути лише усним, але з цією метою можна використовувати також таблиці, класну дошку, друкований текст (для зорового сприйманна) тощо. За даною ознакою слід розрізняти слухові і зорово-слухові попереджувальні диктанти.
Так зване коментоване письмо часто розглядають як окремий вид вправ, що знаходиться між попредужвальними і пояснювальними диктантами, оскільки пояснення тексту, що диктується здійснюється у процесі його написання, проте беручи до уваги, що коментування має на меті все ж попередити появу помилок на письмі, то "коментований диктант" на цій підставі слід розглядати як один з різновидів попереджувального.
Пояснювальні диктанти виступають як протилежність попреджувальним - текст спочатку під диктовку записується, потім здійснюється його розбір, виправлення, коментування. Це найчастіше робиться усно, але іноді вдаються і до наочності, щоб ефективніше допомогти учням виправити свої помилки, переконатися в правильності виконання вправи. Тому пояснювальні диктанти відповідно можуть бути слуховими або слухо-зоровими.

22. Умови успішного формування орфографічних умінь, методика їх формування. Використання навичок правильної вимови в процесі навчання грамотного письма. Особливості проведення уроків фонетики, граматики і правопису в умовах класів – комплектів.
Засвоєння орфографії забезпечується вмілим використанням методів теоретичного вивчення рідної мови. Добір методів, прийомів і вправ для кожного конкретного випадку при вивченні орфографії має бути винятково дбайливим, враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього розвитку й те, які психічні якості учнів удосконалюються: пам’ять, увага, сприйняття тощо. Оскільки вивчення орфографії будується на базі граматики (опрацювання якої передує вивченню орфографії), то цілком природно, що такого типу написання можна вільно з'ясувати шляхом бесіди. Спостереження й аналіз мовних явищ як метод теоретичного вивчення доцільний тоді, коли виникає потреба користуватися зіставленням і порівнянням для усвідомлення правопису орфограми. Це стосується вивчення правопису букв, що позначають ненаголошені голосні, написання слів, де відбуваються асимілятивні процеси і т. ін. Доступні для самостійного опрацювання всьому колективові класу теми варто вивчати шляхом роботи з підручником. Вивчення орфографії має носити проблемний характер, щоб постійно зацікавлювати учнів, спонукати їх до творчої праці, шукати й знаходити розв'язання тих чи інших поставлених завдань. Метод вправ сприяє виробленню орфографічних умінь і навичок, реалізації принципу свідомості й автоматизму. Для успішного навчання орфографії велике значення має якість дидактичного матеріалу. Цікаві, різноманітні за змістом речення й тексти зміцнюють орфографічні навички і разом з тим підвищують рівень знань і загальний розвиток учнів. Засвоєння орфографії успішніше тоді, коли воно здійснюється на широкій лексичній базі.Вищий рівень грамотності певною мірою зумовлює чітке, охайне письмо. Здебільшого учні, які пишуть старанно, чисто, охайно, гарним почерком, мають кращі орфографічні навички. У таких учнів і зошити в належному порядку, і завдання виконані дбайливо.
Для засвоєння орфографії використовуються різноманітні види вправ, які можна об'єднати в такі групи: 1) списування, 2) диктанти, 3) орфографічний розбір, 4) робота з орфографічним словником, 5) довільне письмо — добирання слів з орфограмами, 6) вправи з розвитку мовлення (переклади, перекази, твори), які включають і орфографічні завдання.
Найбільш поширеними вправами є списування з різними завданнями і диктанти.Згодом школярі виділяють відповідно орфограми й без аналітико-синтетичної діяльності, пізнають їх і пишуть автоматично.
З орфографією пов'язані і заняття з розвитку мовлення. Адже в процесі довільного, творчого письма, яким є вправи з розвитку мовлення, активізується і збагачується словник учнів, удосконалюється їх мовлення в цілому, в тому числі з боку орфографічної грамотності. Учні повинні навчитися розпізнавати орфограми й правильно писати їх не тільки у виконуваних вправах, а й у довільному письмі.
Орфографічна грамотність як частина загальної мовної культури складається внаслідок вивчення теорії, свідомого засвоєння правописних правил і проведення системи тренувальних вправ, що забезпечують вироблення необхідних умінь і навичок.

З орфографією пов'язані і заняття з розвитку мовлення. Адже в процесі довільного, творчого письма, яким є вправи з розвитку мовлення, активізується і збагачується словник учнів, удосконалюється їх мовлення в цілому, в тому числі з боку орфографічної грамотності. Учні повинні навчитися розпізнавати орфограми й правильно писати їх не тільки у виконуваних вправах, а й у довільному письмі. Орфографічна грамотність як частина загальної мовної культури складається внаслідок вивчення теорії, свідомого засвоєння правописних правил і проведення системи тренувальних вправ, що забезпечують вироблення необхідних умінь і навичок. Однією з важливих ознак усного мовлення, яка виявляє постійний вплив на формування навичок орфографічного письма, є вимовна навичка. Відомо, що вимова здійснює різний за своїм характером і ефективністю вплив на становлення навичок грамотного письма. Цей вплив зумовлений, по-перш, якістю вимовних навичок учня (їх відповідністю орфоепічним нормам, що функціонують в даній мові), а по-друге, - характером співвідношень між орфоепічними та орфографічними нормами. Культура усного мовлення все ще низька, і в школі це особливо відчувається, а між тим, чим вища ця культура, тим грамотніше діти пишуть. Оволодіння правильним усним мовленням – процес, який складається з активних дій дитини.Із багатьох дій, які учень виконує в процесі мовного спілкування з учителем та з товаришами по навчанню, виділяються ті, без яких орфоепічні навички сформувати неможливо. Основна мета цього курсу – забезпечити розвиток, удосконалення умінь і навичок усного мовлення (слухання-розуміння, говоріння); навчити дітей писати і читати, працювати з дитячою книжкою, будувати зв’язні писемні висловлювання, сформувати певне коло знань про мову і мовні уміння, забезпечити мотивацію вивчення рідної мови.

Специфіка проведення уроків у класі-комплекті зумовлює обов'язковість і різноманітність самостійних робіт. Часто застосовувана самостійна робота в класах-комплектах розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру.
Ефективність праці вчителя й учнів у будь-якій школі визначається взаємодією багатьох зовнішніх Стосовно малокомплектних шкіл зовнішніми (організаційними) умовами є: раціональне поєднання класів у комплекти, правильна побудова розкладу занять, забезпечення належної матеріально-технічної бази (технічні засоби навчання, роздавальний дидактичний матеріал та наочні посібники), вимогливість і відповідальність учителя, тісний контакт його з батьками. Внутрішніми (психолого-дидактичними) умовами є: визначення оптимальної структури й змісту уроку (особливо самостійної роботи) відповідно до рівня розвитку учнів і мети засвоєння ними знань у кожному класі; формування у школярів загальнонавчальних умінь і навичок; вибір оптимального поєднання методів і прийомів навчання; раціональне використання наочності й слова на різних етапах вивчення теми; технологічно вміле керівництво різновіковим колективом і внутрішніх умов організації навчально-виховного процесу. В умовах роботи вчителя з двома-трьома класами особливо цінна кожна хвилина. Ретельно продуманий розподіл часу на уроці, раціональне його використання – важливі умови ефективного навчання. Основними недоліками розподілу часу в класі-комплекті є фактична його втрата (простій) і неправильне дозування окремих етапів заняття або видів роботи. Досвід роботи передових учителів свідчить, що для 3–4-х класів, де урок розпочинається самостійною роботою, завдання доцільно оформляти заздалегідь у письмовій формі. Так, якщо класовод починає працювати з 1-м класом, то на парту кожного другокласника (третьокласника) черговий кладе конверт з карткою, на якій записано конкретне завдання або даються вказівки щодо виконання роботи за іншим джерелом. При колективній самостійній роботі зміст завдань і вказівки щодо їх виконання варто заздалегідь записувати на одній половині дошки. На початку уроку вчителеві досить буде розсунути шторку, і діти відразу ж зможуть розпочати роботу. Інколи в 2–4-х класах на початку уроку можна запропонувати учням самостійно закінчити роботу, розпочату на попередньому уроці або вдома. Бажано урізноманітнювати її види: вибіркове списування, фонетичний або граматичний розбір, творче завдання, тощо.
У комплекті, що складається з двох класів, як показує передовий досвід, на пояснення і первинне закріплення нового матеріалу під керівництвом учителя доцільно відводити десь 15–18 хв. І хоча ці межі певною мірою умовні, однак сама тенденція такого розподілу виправдана результатами роботи. В однокомплектній школі на такі види роботи варто відводити близько 10 хв. Майже на всіх уроках у кожному класі комплекту здійснюються пояснення нового матеріалу, закріплення, повторення, узагальнення знань. Для підвищення ефективності уроку в малокомплектній школі важливо правильно визначити, який етап у кожному класі проводитиметься під керівництвом учителя, а на якому діти працюватимуть самостійно. Для роботи з учителем передовий педагогічний досвід, спеціальні дослідження дають підстави рекомендувати: коротку фронтальну чи вибіркову перевірку рівня якості знань учнів; деякі підготовчі вправи (наприклад, фонетичні), пояснення нового матеріалу на основі попередньої самостійної роботи (або навчальної бесіди чи розповіді вчителя); евристичні бесіди; дидактичні ігри; первинне закріплення з перевіркою ступеня усвідомленості виучуваного матеріалу, показ раціональних прийомів застосування набутих знань під час виконання різноманітних вправ; тематичне й міжтематичне узагальнення матеріалу.

23. Методика формування поняття про однорідні члени речення. Формування уявлень про удосконалення речень однорідними членами.

Однорідні члени речення вивчаються у 4 класі, однак це не означає, що з явищем однорідності учні зустрічаються уперше. Цьому передують численні спостереження реченьз однорідними членами, що називають у 3 кл. - перелічуванням. При читанні окремих речень, постійно звертається увага на інтонацію. На уроках формування самого поняття «однорідні члени речення» учні повинні засвоїти, що: - однорідні члени відповідають на одне і те саме питання і зв’язані з одним і тим самим словом; - однорідними можуть бути підмети, присудки і однорідні члени речення; - поєднуються за допомогою інтонації, і сполучників - і, а,але; - при однорідних членах можуть бути залежні слова; - при відсутності сполучників, ставлять коми;. Учні повинні засвоїти, що однорідні члени можуть мати при собі залежні слова. Роботу над однорідними членами речення не слід завершувати уроками, присвяченими їх вивченню. Вона має на меті тривати до кінця року під час опрацювання інших тем граматики.

Дата добавления: 2015-05-26