Етика як філософська наука про мораль

Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв'язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрець­кого «ethos», яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцезнаходження, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також уста­лену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель ан­тичності Аристотель (384—322 pp. до н. є.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив при­кметник «ethicos» — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо ■— відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистіші якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав «ethice» {етика). Так у IV ст. до н. є. етична наука дістала свою назву яку носить і сьогодні.

За аналогією, у латинській мові від терміна «mos» («moris») — крій одягу й мода, звичай і порядок, вдача і ха­рактер людини — давньоримський філософ Цицерон (106— 43 pp. до н. є.) утворив прикметник; «moralis» — «мораль­ний», тобто такий, що стосується характеру, норову, звичаю. Від нього пізніше увійшов у вжиток термін «moralitas» — «мораль» як наука про людські характери. Ці поняття виник­ли не у стихії народної свідомості, а були створені філософами для позначення певної сфери дослідження.

-4 -

-5-

Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основ­ному збігалися. Пізніше, у ході історико-культурного розвит­ку, зокрема розвитку науки і суспільної свідомості, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справед­ливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються.

Російським аналогом терміна «мораль» є поняття «нравст-венность» («моральність»). Першоджерелом стало слово «нрав» (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті, волі тощо), від якого утворився прикметник «нравственний». Він і став основою слова «нравственность». Вперше воно зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст.

Поняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розу­міння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усві­домлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил пове­дінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та ін­шими людьми.

Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність). Що ж яв­ляє собою мораль як соціальне явище і яку предметну сферу моралі вивчає етика?

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспіль­ство у процесі історичного розвитку виробило особливий со­ціальний інструмент для регулювання і спрямування поведін­ки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціаль­ним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах: особистіші моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо) і су­купність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (на-

приклад, «не вкради», «не вбий» тощо і «справедливо», «по­рядно», «доброзичливо» тощо).

Моральні якості характеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собі подібними і співіснування з ними. Вони виступають як риси характеру і виявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.

Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивіду­альних дій, один із способів зведення індивідуального до соці­ального. Вони визначають тип поведінки, необхідний кон­кретно-історичному суспільству або його більшості.

Отже, моральні якості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалі­зуються у стосунках між індивідами й виражають суспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає у суб'єктивно-особистісній формі, а у другому — як об'єктиво­ваний, надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні стосунки.

Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві сфери ■— сущого і належного. Сфера сущого виражається у реально існуючих норовах, дійсних ціннісних значеннях ре­альних форм суспільних зв'язків між людьми. Сфера належно­го містить нормативні настанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є та­кож ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у праістичній взаємодії людей. Узагальнюючи по­ведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, ве­ління (імперативи) «як має бути», які підтримуються гро­мадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історич­но склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визна­чається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.

Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп, до представ­ників світу природи і цінностей культури.

-6-

-7-

Отже, мораль зосереджена на людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона об'єднує людей, включе­них у різні види діяльності й стосунків. Найвищий сенс, при­значення моралі виражається у забезпеченні цілісності й гар­монійності міжлюдських стосунків, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного жит­тя, а має свою специфіку й відіграє свою роль у житті людини і суспільства, виражає ступінь їх людяності і є предметом ви­вчення етики.

Метою етики є раціональне обгрунтування моралі та вияв­лення її природи, сутності, місця і значення у розвитку люди­ни і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систе­матизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономір­ності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідо­мості.

Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія. Вона базується на двох засадах: фактах реального морального життя (вчинках індивідів і діяльності соціальних груп) та фі­лософському світогляді. Світогляд не може бути нейтральним, він завжди ціннісно орієнтований. Тому можна стверджувати, що скільки історичних типів світогляду, філософських на­прямів, стільки й етичних шкіл, систем.

Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків. 1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує норови, звичаї, мо­ральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвит­ку. 2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, струк­туру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя то­що. 3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам. 4. Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних

-8-

зразків поведінки. 5. Професійна етика, яка покликана опи­сати й обгрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності. 6. Історія етич­ної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підхо­ди до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, ЇЇ призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.

Етика як наука має свій понятійно-категорійний аппарат. Такі поняття як «норов», «вчинок», «моральна норма», «мо­ральний принцип», «моральний ідеал», «оцінка» тощо вжива­ються і змістовно розкриваються переважно в етиці. &о етич­них категорій належать «добро» і «зло», «обов'язок» і «совість», «честь» і «гідність, «справедливість» і «відповідаль­ність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо. У них розкриваються найістотніші властивості моральної ре­альності. У цілому ж система категорій і понять, або понятій­но-категоріальний ряд, розкриває зміст предметної сфери етики.

Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, ві­дображений в історії етичної думки, залежить від філософ­ської світоглядної системи, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу роз­витку суспільства, рівня розробки самого етичного знання, — тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму се­бе і соціального замовлення суспільства, окремих спільнот, держави на відповідні ідеї, концепції, теорії.

Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер.

Моральні явища дещо розпливчасті, невловимі, вони важ­ко фіксуються. Тому завдання етики — вирізнити моральну сторону (складову) з різноманіття людської діяльності, визна­чити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Опи­сування моралі — важке дослідницьке завдання. Мораль не є результатом людського свавілля, вона об'єктивно детермінова­на і виступає необхідною умовою самоорганізації суспільних індивідів. Соціально-моральна поведінка має свою чітку логі­ку. Завдання етики полягає в тому, щоб^вивчити реальні мо­ральні процеси. Отже, на описовому рівні- етика виділяє

-9-

об'єкт дослідження (мораль), вводить у науковий обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Опи­сова функція етики реалізується переважно у розділі про ета­пи історичного розвитку моралі, або історичну типологію моралі.

Філософсько-світоглядні орієнтації етики не є морально нейтральними, вони мають ціннісне значення, характеризу­ються моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні перспективи. Вона не створює нових форм моралі, а дає їм закінчені формулюван­ня, орієнтує на те, що має бути. Це досить складне і, по суті, аналітичне завдання. Для того, щоб з існуючого різноманіття моральних цінностей виділити ті, що найточніше виражають глибинні інтереси суспільства та його спільнот, мають істо­ричне майбуття, їх необхідно піддати науковому аналізу. Таке складне дослідницьке завдання має важливе орієнтуюче зна­чення для практики морального виховання. Звідси друга функція етики — ціннісно-орієнтаційна. Історичний досвід свідчить, що ця функція, залежно від головного принципу фі­лософського світогляду, пануючої ідеології, може виявлятися в апологетико-прикрашальній або оціночно-критичній формах, а також у формі моралізаторства чи ригоризму тощо.

Функція вироблення етичних знань пов'язана з пояснен­ням походження моралі, фактів морального життя, обгрунту­ванням моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, оці­ночних уявлень конкретно-історичного типу суспільства і зрештою — із створенням знань про мораль. Етика виробляє наукові знання про мораль, перетворюючи емпіричні мораль­ні факти на наукові.

Ця функція детально описана у розділі про історію етич­них вчень, або етичної думки. Ціннісно-орієнтуюча функція є складовою нормативної етики.

Дата добавления: 2015-05-26