Утворення та розвиток старовавілонської держави

В добу після падіння Шумеру розвиток Месопотамії на якусь мить зупинився. Невеликі міста-держави були зайняті боротьбою між собою і шукали найманців для своїх армій. В якості дружинників вони використовували військові загони з Сірійського степу. Це були племена скотарів, яких називали амореї (від слова “амурру” - “західні”). На початку XIX століття до н.е. вожді і командири цих аморейських дружин стали захоплювати владу в містах Верхньої і Нижньої Месопотамії.

Близько 1900-1850 рр. до н.е. в Месопотамії утворився ряд держав з аморейськими династіями на чолі. Колишні шумерські міста та округи стали центрами племінних угрупувань та племінними територіями. Так наприклад. Ларса стала центром племені ямутбала, Терка - ханеїв.

Після цього перетворення, історія могла розвиватись в двох напрямках. Або племя зберігало своє значення і цар. управляючи такою державаою залишався передусім племінним ватажком. Таким шляхом пішов розвиток державного утворення Марі на середній течії Євфрату. В іншому випадкупосилення влади царя приводило до послаблення племені і все поверталось до централізованої держави, яка об”єднувала і місцеве населення і прийшлі племена на правах автономії. Таким варіантом пішов розвиток Ларси та Вавілону.

Царство Ларса виникає за дуже незвичними обставинами. Ларса входила в склад царства Ісіна, але до влади в ній прийшли амореї-ямутбала. В 1924 р. до н.е. в Іссіні помирає Ліпіт_Іштар і до влади прийшов Ур-Нінурта, який називав себе сином Ішкура (бога грому та бурі). В якості найближчого радника він обирає правителя ларси Гунгуму. Але цей союз тривав недовго. Між Ларсою та Іссіном розгорілось запекле суперництво.

В 1860 році в Іссіні трапилась кур”йозна обставина. В царювання правителя Ераіміті відбуваллась звичайна для шумеро-аккадської традиції подія. Ритуал передбачав підміну справжнього царя і возведеня на престол простої людини, яку потім вбивали. цей ритуал існував як пепрежиток родового часу, коли необхідно було позбутись престарілого вождя. Замість Ераіміті на престол на короткий час було посаджено садовника Еллільбані. Але несподіванно для всіх вільний від престола цар помирає від ненажерства, а Еллільбані залишається на престолі до 1837 року. Такими негараздами скористалась Ларса, яка в правління Нур-Адада (1865-1850 рр. до н.е.) веде активне будівництво палаців та іригаційних каналів.

Близько 1894 р. до н.е. один з аморейських вождів за ім”ям Сумуабум створює самостійну державу зі столицею у місті Вавілон (назва походить від аккадського слова Бабілу, що в перекладі значить - врата бога). Нове царство включало весь округ вздовж каналів Арахту та Анкаллату. Крім Вавілону в його склад входили міста Борсіппа та Дільбат. В правління його наступника до царства були включені міста кіш і Сіппар.

Місто Вавілон було самим молодим з міст Месопотамії. Основним населенням міста були аккадці. Амореї з племені амнанів, які захопили владу в місті розчинились в середовищі місцевого населення і говорили в основному на аккадській мові. Жителі Вавилону продовжували вчити шумерську мову. Вони продовжували шанувати шумерсьих богів і зберігали культурні традиції цього народу. Навіть храму головного бога Вавілона Мардука, вони дали шумерську назву: Есагіла, або “дім, де піднімають голову”. Самі вони називали своє місто приблизно так: “ Бабілі, маркас шамэ у ірсітім” (в перекладі “пуп неба і землі”). Згідно з віруваннями бог побудував місто на небі за один рік, а потім переніс його на землю. Головним місцем в місті була знаменита Вавілонська башта. Про неї говориться у Біблії. Біблійська легенда розповідає, що народ землі Шінеар (Шумера), що говорив тоді однією мовою, почав будувати з обпаленої глини башту, для якої будівельним розчином була смола, яку видобували з землі, тобто природній асфальт, який зустрічався в долині двох річок. Проте, коли башта мало не досягла неба, бог змішав мови будівельників, щоб вони не розуміли один одного робота застопорилась, а потім і зовсім припинилась, і багатомовні народи розсіялись по землі.

В цей же час у Верхній Месопотамії посилюється держава на чолі з аморейським царем Шамші-Ададом І (1813-1781 рр. до н.е.). Це царство було розташоване на великій території від Іранських гір на сході до Центральної Сирії на заході, включаючи в свій склад царство Марі. Центром держави стало місто Ашшур. Але після смерті правителя воно розпалось.

На початку XVIII століття до н. е. з серйозних претендентів на лідерство в Месопотамії залишилось три. Це Вавілон, держава Марі на північному заході Месопотамії і Ларса на півдні. Вавілон знаходився у середній частині.

Період розвитку цих аморейських держав проходив дещо хаотично. З одного боку посилюється приватний сектор, розвивається дикий ринок. Проте вільних грошей в оббігу було мало. Всі, хто хотів збагатитись гостро потребували позик, також вимагали їх і бідні верстви. Типовим в галузі економіки в цей період стає поява лихварства. Позичка під 20 або 30 відсотків вважалась нормальною, навіть поміркованожорстокою. Йдуть процеси аренди та куплі землі, але держава розуміє що ідея вільного продажу землі не може бути популярною. До тогож втрата власниками своїх наділів свужувала коло платників податків. Тому царі цих держав час від часу “звільняли” боржників від сплати боргів (андурарум) або оголошували “справедливість” яка означала відміну всіх боргових зобов”язань та боргової кабали при вступі нового правителя на престол. Звільнені таким чином гроші активно вкладались в ремесло та торгівлю.

Для цієї доби характерне перше масове виникнення приватних господарст. Але відразу виявилось одне слабке місце. Для роботи в таких господарствах потрібні були робочі руки. Нав цій основі розвивається рабство. Тепер рабство стає повсякденною звичкою жителів Месопотамії.Рабів тримають в кайданах, мітять, навіть за допомогою зачіски відрізняють від вільних людей. Такі раби аббуттум мають чуба, але на скронях чисто виголені. В будинках всі верстви тримають рабів (ілід-бітім), що означає “народжені в домі”. Існує ще одна категорія кабальних рабів: це закладені кредитору та закабалені за борги. Рабів все ж таки не вистачалор і використовувалась найманна праця, як правило на місяць (платили за неї 10 сіла ячменю, тобто понад 7 літрів в день). Іноді робітник наймався на рік. Раб коштував в цей час в середньому 20-30 сіклів срібла і це була вартість 4500-5750 літрів ячміня. Одже говорити про низьку вартість робочої сили в цей час неправильно.

Податки. які сполачували вільні общинники становили 20-40 % валового доходу. Але в соціальному відношені з”являються дві категорії людей “мушкенуми” та “авілуми”. Перші, дослівно “ті, що падають навколішки перед царем” це переважно залежні від царя люди, або чиновники нижчого рангу, другі - “люди”, вільні общинники. Вавілоняни вживали спільний термін для рабів - “вардум”. Практично спільною мовою у всіх державах стає аккадська мова. Амореї не могли нав”язати своєї мови оскільки їх число в містах не сягало більше 1-2 %, а в сільських районах доходило до 5 %. Виключенням були лише райони степів між тігром та Євфратом де існував світ скотарів.

В ході боротьби з Іссіном Ларса у 1800 р. до н.е. в правління царя Рім-Сіна І вступає в союз з Вавілоном.. В 1792 році від Іссіна не залишилось і сліда. Саме в цей час на престол Вавілона вступає цар ім”я якого тісно пов”язано з утворенням Старовавілонського царства.

Цим царем став Хаммурапі(1792-1750 гг. до н.э). Спочатку цей цар завоював Урук і Іссін - два колишніх центри Шумера. Потім він пішов в похід проти Марі і Ларси і за десять років безперервних походів став правителем всієї Нижньої і частини Верхньої Месопотамії.

Адміністративна система нової держави була суворо централізованою. Проведена була судова реформа, а храми знов увійшли в підпорядкування царя. Приватна міжнародна торгівля була заборонена, і тепер царські чиновники повинні були її контролювати. Була заборонена купля-продаж землі, але міські наділи (тобто фінікові сади та городи) продавати було можна. Підкреслювалось, що всі ці заходи спрямованні на припинення роззорення та обезземелювання населення.

Практично в галузі економіки у Вавілоні існували два сектори: державний та общиннно-державний. В межах обидвох секторів існували два типи господарств - дрібні та великі. До перших відносились наділи общинників. рядових чиновників, державних та храмових господарств,. землевласників- арендаторів. До других відносились замостійні господарства вельмож. великих чиновників та самого царя.

В дрібних господарствах виробництво носили натуральний характер, а надлишки продуктів утворювали запасний та ообмінний фонд. Військова експансія призводила до посилення державного сектору та управлінського апарату. Товарно-грошові відносини, які могли б стати регулятором економіки були направлені за межі державного сектора. Тому прийшлося шукати нові методи стабілізації економіки: тверді ставки роста на кредити, система державного кредити для приватних осіб (через тамкарі, чиновниками, які збирали податку та відали торгівлею), періодичне звільнення від боргів та кабали, державне примусове ціноутворення і т.п. Важливим засобом була міжнародна торгівля. Тамкари і інші чиновники активно залучали приватні кошти та свої власні для проведення торгівельних операцій. Цей товарообмін був нееквівалентним, проводився він стихійно (бо ціни не залежали від виробничих затрат). Приватний обмін фактично тільки у торгівлі діяв під прикритям державного сектору.

Важливими центрами економіки Старовавілонського царства стали міста.І хоча серед них (Ніппур, Кіш, Сіппар,Ур, Урук, Ісін, Ларса та Вавілон) було чимало відомих, ще з часів Шумеру, вони змінили вигляд. Міста займали площу 2-4 кв.км Вони нараховували декілька десятків тисяч жителів. Розміри будинків становили 35-70 кв. м., багато з них мали два поверхи. Вулички були вузенькими 1,5 - 3 метри. В межах міст громадяни мали фінікові сади, часто їх здавали в аренду. Іноді чиновники мали невеличкі 2-4 га наділи за службу. При храмах існували будинки для самотніх жінок, інвалідів, престарілих, сиріт, Існував при храмі і своєрідний банк речей. Це коли на збереження громадяни здавали у храм своє майно.

Взагналі характерною ознакою розвитку Месопотамії в першій третині ІІ тис. до н.е стала розробка законодавчої бази Першими були закони Шульги, на поч ХХ ст. до н.е. закони Ешнунни які встановлювали тарифи цін та оплати праці, потім закони Ліпіт-Іштара про статус раба. Згідно з останніми, рабиня, яка вступала в шлюб з вільним втрачала статус,а її діти рахувались вільними. Логічним завершеням цього процесу стали Закони Хаммураппі. Досить тривалий час йде дискусія про їх характер. як би там не було, але вони встановлюють принципи судочинства і є цікавою пам”яткою доби. Главою суду в часи Хаммурапі був рабіанум - глава общини, були також царські судді.

Закони починаються з пролога, в якому обгрунтовується історичне значення Віавілону. Статті 1-5 обгрунтовують принципи правосуддя, ст.6-25 торкаються охорони власності царя, храмів, общинників і царських людей. З 26 по 41 розглядаються злочини пов”язані із службовим майном, а статті 42-88 операцій з нерухомістю. Статті 89-126 розглядають особливості комерційних та торгівельних справ. В 127 -195 трактуються норми сімейного права. В 196-214 викладені конкретні випадки карного судочинства у справах про тілесні ушкодження. 215-282 статті трактують особливості операцій з рухомим майном та регламентують справи з найманою працею.

Після Хаммурапі правив його син Самсуілуна (1749-1712 рр. до н.е.), але йому прийшлось зіткнутись з новими противниками. В гірських областях, на північний схід від Вавілону, жили кассіти.. Вони почаливперті набіги і підірвали встановленний порядок в державі. Економічні труднощі і ріст лихварства призвели до обезземелення значної частини населення. А це завжди приводить до кризи в державі. Навала хеттів остаточно підірвала могутність Вавілону.

Вавілонська держава[2] не змогла вистояти і у в 1595 р. до н.е. стала легкою здобиччю касситів, панування яких тривало 362 роки. Цей період дістав назву касситського або середньовавілонського.

Дата добавления: 2015-05-26