Методичні завдання та рекомендації. 1. Універсальні характеристики та основні різновиди авторитаризму

План.

1. Універсальні характеристики та основні різновиди авторитаризму. Причини домінування авторитарних політичних систем.

2. Універсальні характеристики тоталітаризму, його канонічна теорія та її криза.

3. Причини виникнення тоталітаризму, його основні типи та різновиди. Порівняння тоталітарних систем гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР.

4. Тоталітаризм на рубежі ХХІ ст. Неототалітаризм та його особливості.

Література

1. Андерсон Р. Д. Тоталитаризм: концепция или идеология?// Полис.-1999.-№3.

2. Баран В. Теорія тоталітаризму: генеза і сутність// Сучасність.-1996.-№9.

3. Гаджиев К. С. Политическая философия.-М., 1999.

4. Гелей С., Рутар С. Політологія.-К., 1999.

5. Игрицкий Ю. И. Снова о тоталитаризме// Отечественная история.-1999.-№1.

6. Курскова Г. Ю. Тоталитаризм на перекрестке мнений// Социально-гуманитарные знания.-1999.-№1.

7. Мирский Г. Ушел ли тоталитаризм вместе с двадцатым веком?// МЭ и МО.-2002.-№1.

8. Муханько В. К дискуссии о типах тоталитаризма//Вопросы истории.-2001.-№8.

9. Мосяков Д. В. Камбоджийский вариант тоталитарной системы// Восток.-1997.-№2.

10. Політологія\Упорядн. та ред. М. Сазонова.-Х., 1998.

11. Політологія посткомунізму: Політ. аналіз посткомуністичних суспільств.-К., 1995.

12. Пугачев В. П. Политология: Справочник студента.-М., 2001.

13. Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию.- М.,1999.

14. Романюк О. Посттоталітаризм як соціально- політичний феномен(концептуальні підходи та критерії)// Нова політика.-2001.-№6.

15. Соловьев Э. Г. Концепция тоталитаризма в западной политологии//Вестн. Моск. ун-та.-Сер.18.- Социология и политология.-1998.-№1.

16. Сумбатян Ю. Г. Политология. Авторитаризм как категория политичекой науки// Социально-гуманитарные знания.-1996.-№6.

Додаткова література (для поглибленого засвоєння матеріалу)

1. Арендт Х. Вирус тоталитаризма// Новое время.- 1991.-№1.

2. Арон Р. Демократия и тоталитаризм.- М., 1993.

3. Белов Г. А. Политология. Курс лекций.-М., 1999.-С.108-111,126,131-154,213-219.

4. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма.-М., 1990.

5. Бжезинский З. Перманентная чистка. Политика советского тоталитаризма//США: экономика, политика, идеология.-1990.-№7.

6. Гаджиев К. С.Введение в политическую науку.-М., 1997.

7. Дем’яненко Б. В. Порівняльний аналіз фашистської та сталінської моделей тоталітаризму// Нова політика.-1999.-№1.

8. Джилас М. Лицо тоталитаризма.-М., 1992.

9. Люксембург Р. Диктатура и демократия// Новое время.-1990.-№7.

10. Пугачев В. Информационно-финансовый тоталитаризм// Вестн. Моск. ун-та.-Сер.12. Политические науки.-1999.-№4.

11. Работяжев Н. В. Политическая система тоталитаризма// Вестн. Моск. ун-та.-Сер.12 Политические науки.-1998.-№1.

12. Хайек Ф. Дорога к рабству.-М., 1992.

Навести визначення авторитаризму, розглянути основні ознаки цього режиму та відповідного типу політичної системи (див.: Решетников С.В. Политология. М., 2001, с.72-74; Василик М. Политология. М.,1999,с.242-251; Пугачев В., Соловьев А. Введение в политологию. М., 1999, с.196-200; Гелей С., Рутар С. Політологія. К.,1999,с.132-134; Цыганков А. Современные политические режимы. М., 1995, с.167-182 тощо).

Досить цікавий і змістовний аналіз авторитарного режиму містить праця Г. Голосова (див.: Голосов Г. В. Сравнительная политология. СПб., 2001, с.68-83).Крім того, варто звернутися до статті Ю. Сумбатяна (див.: Сумбатян Ю. Авторитаризм как категория политической науки// Социально-гуманитарные знания.-1999.-№6, с.57-76), а також до підручника Піча В., Хома Н. Політологія. К.,2002. Оскільки майже сто держав світу є авторитарними, пояснити чому авторитарні політичні режими та системи мають таке поширення. Відповісти на питання, за яких умов авторитарний режим (його конкретний різновид) уявляє собою найбільш оптимальний спосіб організації політичного життя і керівництва суспільством. Навести приклади.

Висвітлення другого питання доцільно почати з визначення тоталітаризму та наведення його універсальних характеристик(див.: Решетников С.В. Политология. М., 2001, с.69-72; Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. К., 2002; Василик М. Политология. М., 1999, с.238-239). Особливо корисним буде використання підручника: Пугачев В., Соловьев А. Введение в политологию. М.,1999, гл.10,§2. Для поглибленого вивчення можна звернутися до першоджерел – праць Х.Арендт, Р.Арона, М.Джиласа та З.Бжезинського (див. список літератури). Звернути увагу на те, що деякі політологи заперечують науковість концепції тоталітаризму (Р.Андерсон та інш.), або розглядають його як сучасну форму диктатури (М. Василик, с.233), а також на розбіжності в поглядах багатьох політологів стосовно визначальних ознак та рис тоталітаризму (диктаторський характер влади, відчуженість від влади, тотальні репресії та примус, масова політична партія тощо). Тому варто підкреслити, що головною ознакою тоталітаризму є його претензія на управління свідомістю людей (див.: Пугачев В. Политология: Справочник для студента. М., 2001, с.204-205). В цій роботі В. Пугачова особливої уваги заслуговує виокремлення класичної/канонічної теорії тоталітаризму та ґрунтовний аналіз її кризи (недостатня наукова обґрунтованість, обмеженість кількості країн як бази теорії, її політична заангажованість тощо).

Характеристику причин виникнення тоталітаризму в руслі його канонічної теорії містить підручник М. Василика (с.239) та у більш розвинутому вигляді – В. Пугачова та А. Соловйова (гл.10,§2). У цьому зв' язку доцільно звернутися до тоталітаризму в форматі політичної філософії, розглядаючи його як одну із сторін взаємодії/боротьби двох протилежних засад суспільного життя: частини (індивідуального) vs цілого (колективного), прагнення позбавитися панування (свободи) vs прагнення керувати через підпорядкування (контроль), дезінтегративного (хаос) vs інтегративного (упорядкованість) начал в політичному житті. В такому разі тоталітаризм можливо визначити як такий політичний спосіб організації життя суспільства, за яким інтегруючі, мобілізаційні, упорядковуючі спрямування влади набувають крайніх, в тому числі жорстоко-репресивних форм контролю та регулювання життєдіяльності соціуму, поширюючись на свідомість особи. Такий підхід веде з одного боку до думки про існування проявів тоталітаризму або його історичних попередників за усіх часів, а з другого – до пошуку специфіки тоталітаризму як феномену 20 ст. (див. статті Ю. Ігрицького, Г. Курскової, Г. Мирського).

Відповідно до В. Пугачова, можливо виділити три головні типи тоталітаризму: релігійний, політичний, інформаційний (див.: Пугачев В. Политология: Справочник для студента. М., 2001, с. 205). Розглянути особливості кожного типу, особливу увагу звернути на різновиди політичного: комунізм, фашизм, націонал-соціалізм або в іншому варіанті “лівий” та “правий” тоталітаризм. При порівнянні тоталітарних систем сталінського СРСР та гітлерівської Німеччини використати статті Г. Мирського та Б. Дем'яненка, підручники К. Гаджиєва (с.167-182), М. Василика (с.240-241), А. Колодій (гл. 14.1) – див. список літератури.

Прагнення заорганізувати життя суспільства заради стабільності та керованості, обмежити особисту свободу як джерело непередбаченої/небезпечної поведінки, сформувати лояльний до існуючого ладу тип особистості і підпорядкувати індивіда, в тому числі його думки і вчинки державному або іншому соціальному контролю – все це набуло такого розмаху в житті багатьох країн світу, що дозволяє говорити про зародження нової сучасної форми тоталітаризму - інформаційного. Далі зупинитися на особливостях неототалітаризму: інформаційне маніпулювання свідомістю та телевізійний терор, ілюзорність демократії, “кастовість” неототалітарного суспільства, культивування масового страху і т.д. (див.: Пугачев В. Политология: Справочник студента. М., 2001, с.213-227).

Додатковий матеріал: 1) “... Тоталітаризм – це теоретична фікція, спроба заповнити теоретичний вакуум. Існує лише старий, як світ, деспотизм...”- проф. політ. наук Нью-Йоркського ун-ту О. Янов (Изобретение демократии//Диалог.-1991.-№9, с.77). Прокоментувати.

2) Кількість жертв “культурної революції” в КНР (60-ті роки 20 ст.) склала близько 100 млн. люд.

3) За часів комуністичної перебудови Камбоджі (70-ті роки 20 ст.) режим Пол Пота знищив біля 2 млн. осіб, тобто близько третину населення країни.

4) Режим Іді Аміна в Уганді (70-ті роки 20 ст.) відповідальний за загибель 250 тис. осіб з 16,6 млн. населення країни.

5) В Радянському Союзі (Росії) за 1918-1949рр через війни, репресії, голодомор тощо загинуло близько 74 млн. осіб, загальна кількість померлих становила 160 млн. осіб. (Лебедев О. Перечекнутая Россия// Век 20 и мир.–1990.- №2).

Групове заняття №5. Динаміка політичних систем та політичних режимів (1 год.)

Дата добавления: 2015-05-26