Загальне поняття пам'яті, його фізіологічні основи

Запамятовування, збереження і подальше відтворення людиною інформації називається пам’яттю.

Саме пам'ять забезпечує накопичення людиною інформації, яка в сукупності складає особистісний досвід є передумовою розвитку.

«Без пам'яті, - писав С.Л.Рубінштейн, - наша свідомість булаб свідомістю однієї миті. Наше минуле було б мертвим для майбутнього. Сьогодення, у міру його протікання, безповоротно зникало б у минулому»

Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою навчання, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без пам'яті неможливо нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам'яті, її вдосконаленню людина виділилася з тваринного світу і досягла тих висот, на яких вона зараз знаходиться. Та й подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції немислимий.

Пам'ять можна визначити як здатність до отримання, зберігання і відтворення життєвого досвіду. Без постійного оновлення такого досвіду, його відтворення в схожих умовах живі організми не змогли б адаптуватися до поточних швидко мінливих подій життя. Не пам'ятаючи про те, що з ним було, організм просто не зміг би вдосконалюватися далі, оскільки те, що він набуває, ні з чим було б порівнювати і воно б безповоротно втрачалося.
Пам'ять є у всіх живих істот, але найбільш високого рівня свого розвитку вона досягає у людини. Такими мнемічні можливостями, які має вона, немає у жодної іншої живої істоти у світі.

Фізіологічні основи пам’яті здійснюються на двох рівнях біофізичному та біохімічному.

В короткотерміновій пам’яті матеріал утримується завдяки циркуляції електричних потенціалів, що виникають в корі великих півкуль головного мозку в результаті збудження окремих нейронів.

Час, протягом якого здійснюється ця циркуляція становить не більше 30 хвилин. Якщо протягом цього часу інформація не переходить на рівень довготривалої пам’яті, то вона забувається.

Довготермінова пам'ять – результат біохімічних змін в структурі рибонуклеїнових та дезокси рибонуклеїнових кислот (РНК та ДНК). Причому в РНК зберігається набута інформація, а в ДНК – генетично успадкована.

Є й теорія, яка говорить про те, що людина ніколи нічого не забуває, а просто не може пригадати інформації, яка вважається забутою. На користь цієї теорії говорять експерименти, які проводилися під час операцій на головному мозкові. Коли під час цих операцій подразнювали певні точки кори великих півкуль головного мозку (доторк, чи дуже слабкі електричні імпульси), людина починала пригадувати те, що вважала давно забутим.

Дата добавления: 2015-05-26