Політичні теорії ренесансу, реформації

Оновлення, модерн і диверсифікація форм і методів вивч П в конт. Бол. пр.

Для входження України в Європейське та світове співтовариство та подальший її розвиток необхідно послідовно проводити модернізацію і диверсифікацію форм і методів вивчення політології, застосовуючи системний підхід, забезпечити соціальне становлення особистості, політичну соціалізацію як процес активного засвоєння індивідом політичних цінностей та нормсуспільства, а також формування їх в усвідомлену систему соц.-політ настанов, яка визначає позиції, поведінку та практичне включення індивіда до політичної системи суспільства. Політична содіалізація досить складна І має системну залежність від соціально-економічних, соціально-політичних та індивідуально-психологічних факторів.

Визначна роль у цьому належить політичній науці, недарма, враховуючи особливе сусп.-політ значення політології, ЮНЕСКО рекомендувала її ще у 1948 р для вивчення у ВНЗ країн світу. В сучасних умовах мод та диверс форм і методів у вищій школі ґрунтується на єдності завдань розвитку науки, техніки, політики, культури суспільства та освіти, які перебувають у взаємозв’язку та залежності. Перехід до кредитно-модульної та кредитно-трансферної системи організації праці підвищує роль і значення замостійної роботи учнів, також підвищує роль і значення такої важливої форми навч-вих роботи у вищій школі як семінарські заняття, це навчає студентів самостійно мислити і говорити, виражати своє ставлення до об’єкту пізнання та предмету вивчення. Сучасний стан вищої школи і тенденції її розвитку висувають одним із злободенних завдань підвищення якості освіти, активізацію студ наук пошуків і наукового мислення.

Період Реформаціїв більшій частині Західної Європи характеризувався зародженням нових економічних від­носин, активними політичними рухами низів і бурхливими сплесками в духовному житті.

М. Лютер виступав проти претензій католицького духовен­ства на контроль віри й совісті на правах посередника між людьми та Богом. Була висунута вимога ліквідації відособле­ного стану священиків, усієї їх надзвичайно дорогої ієрархії. Підупав авторитет папських декретів і постанов, рішень собо­рів. Єдиним авторитетом залишалося Святе писання.

Т. Мюнцер також виступав проти офіційної церкви. Він стверджував, що тільки трудовий народ, "ремісники і плугатарі", здатні розуміти мету Бога, адже їх інтереси цілком збігаються. На думку Мюнцера, майбут­ній лад можливий лише як результат боротьби народних мас проти поневолювачів. Ліквідацію феодалів і передачу всіх ма­теріальних благ до рук трудящих шляхом зрівняльного розпо­ділу він вважав початком "майнової спільноти".

Т. Гоббс доводив, що монар­хія — одна з найкращих форм влади. Водночас відкидав теорію божественного походження королівської влади. У праці "Левіафан" він описує хаос при­родного, додержавного існування людей. Це було суспільство, де йшла "війна всіх проти всіх". На відміну від Т. Гоббса, Дж. Локк у "Другому трактаті про державу" дає філософське обґрунтування "славної революції" й установлення обмеженої монархії. Його ще називають зас­новником лібералізму. Він уперше чітко розрізнив такі понят­тя, як "особа", "суспільство", "держава", причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права "на життя, свободу і власність". Приватна власність — не абсолютна цін­ність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння влас­ністю впливає на формування індивідуальності.

У праці "Про дух законів", розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн, Ш. Монтеск'є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, вини­кають не за волею Бога й не за бажанням людини. Вони мають розумну підставу, їх причина — в навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв'язку з іншими законами. Він розглядав державу як структуру, певну реаль­ну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої є законодавство. Теорія поділу влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну (проти зловживання).

Ж.-Ж. Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природ­ному стані й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівнос­ті. Такий підхід стимулював швидкий, але дуже суперечливий процес.

Дата добавления: 2015-05-26