Співвідношення правової держави і громадянського суспільства

Громадянське суспільство – це, по-перше асоціація людей у який кожна людина вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства), по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальній, етнічній, релігійній і іншим належностям, політичним, професійним і ін. інтересам, що, по-третє формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, що розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угрупувань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства.

Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві: підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству; забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості, гуманізму і милосердя; не втручається з особисте життя людини і громадянина; регулює соціальні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів.

Між державою і суспільством повинна бути певна дистанція - такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму неприпустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхідною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватися, а й існувати. Громадянське суспільство, на думку Гегеля, характеризується трьома основними моментами: системою потреб; відправленням правосуддя; діяльністю поліції та корпорацій. У такій конструкції відчувається змішування функцій громадянського суспільства і держави, що привело Гегеля до їх ототожнення.

Отже, Гегель у питаннях свободи й недоторканності особи стояв на позиціях формальної рівності всіх суб'єктів громадянського суспільства. Держава і право є засобами визначення і забезпечення формальної рівності людини і громадянина, Увесь новітній час, починаючи від Реформації, Гегель присвятив німецькій нації, вважаючи, що США і Росія ще не проявили себе у всесвітній історії.

Становлення і функціонування громадянського суспільства у недержавній сфері суспільних відносин не означає його ізольованості від державно-правових інститутів, організаційної діяльності державних органів і організацій правових засобів впливу на діяльність організацій і поводження людей у системі громадянського суспільства. При цьому використовуються різні державно-правові засоби: законодавчі акти, правові відносини, що складаються в зв'язку з правовим регулюванням поводження людей, організацією, реорганізацією, діяльністю і припиненням об'єднань людей, функціонуванням інших інститутів громадського суспільства, договірні і позадоговірні засоби правового регулювання взаємин, взаємодії суспільства і держави, правоохоронна діяльність держави, його органів і організацій.

Демократична правова держава заснована і діюча на демократичних початках юридична організація суспільства, правова форма організації і діяльності публічно-політичної влади, і її взаємин з людиною різних цивільних (прав) стану і громадянському суспільством.

Найважливіші принципи громадянського суспільства і демократично-правової держави, їхніх взаємин на індивідуальному і масовому (асоційованому) рівнях закріплені й оформлені в системі конституційного ладу. У відмінності від суспільства, у яке держава входить у якості найважливішої політичної організації, центра, навколо якого «обертається» усе політичне життя, громадянське суспільство не включає державу, не дивлячись на те, що всі його потреби й інтереси в різному ступені і формі знаходять висвітлення в державній діяльності, переломлюються «крізь» волю держави, одержуючи загальне значення в системі законодавства, юридичних засобів, що забезпечують стабільність і нормальний розвиток цивільного суспільства.

Що ж до нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику "піскової терапії", лібералізацію цін, форсування ринкових відносин., заміна рубля купоном, пропаганда ї фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення. Сучасне розуміння співвідношення правової держави та громадянського суспільства пов'язане з усвідомленням аксіології їхнього взаємозв'язку.

Отже, громадянське суспільство і правова держава можуть співвідноситись як необхідні одна одній та взаємодоповнювальні системи. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільству і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність. Формування в Україні громадянського суспільства і правової держави є нагальною проблемою.

32. Основні ідеї марксистського вчення про державу і право

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — початку 50-х pp. XIX ст. Його основоположниками виступили Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони виступили з різкою критикою існуючих суспільних порядків, вважаючи їх нерозумними і не відповідними часу.

В основі життя суспільства, стверджували основоположники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати житло, вдягатись, тільки потім вони вже можуть займатися політикою, мистецтвом, науками і т.п. Тому виробництво матеріальних засобів до життя й економічний лад суспільства складають основу, базис, на яких розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї — надбудова. Держава і право як частини надбудови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походження сім´ї, приватної власності і держави» (1864 p.), виникла в результаті появи приватної власності і зв´язаного з цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтересами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює зіткнення класових інтересів. Панівний клас складається з представників нової «аристократії багатства», відтісняючих на задній план стару родову знать.

Ознаки держави: «у порівнянні зі старою родовою організацією, — писав Енгельс, — держава відрізняється, по-перше, поділом підданих держави за територіальним діленням,... друга відмінна риса — встановлення публічної влади...» її відмінність від суспільної влади, по-перше, полягає у класовому характері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по-третє, вона «складається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних придатків, в´язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому устрою»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян — податки»; по-п´яте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як орган суспільства, над суспільством. Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і є держава.

Сутність держави, пояснювали основоположники марксизму, це — суспільний інститут, за допомогою якого економічно панівний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залишається, власне кажучи, машиною для придушення пригнобленого, експлуатованого класу». Вона виступає як політична організація панівних класів, що служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається у всіх історичних типів державності — рабовласницької, феодальної, капіталістичної.

Свої надії на майбутню комуністичну революцію Маркс і Енгельс пов´язували, головним чином, із заснованим ними Інтернаціоналом, новими соціалістичними партіями і зростаючим робочим і національно-визвольним рухом.

За марксистським вченням, право має класовий характер. Звертаючись до буржуазії, автори «Маніфесту» писали: «Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу». Вони стверджували: право було, є і залишиться насамперед зброєю в руках економічно і політично пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідеології» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону...». Політичне панування, конституйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплення, прийняти тим самим «форму пануючої волі».

Тезу про єдність держави і права, права і закону, про особливий взаємозв´язок політичної і юридичної надбудов конкретизовано у Маркса і Енгельса рядом важливих теоретичних положень: 1) держава і право разом з´являються на історичній арені і разом зійдуть з неї. 2) Кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права. 3) Право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в правове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву. 4) Держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що «сама організація державного механізму повинна одержати своє оформлення в праві». По-друге, веління державної влади повинні бути обов´язковими для населення всієї країни, а це неможливо, говориться в «Німецькій ідеології», якщо не виражати державні веління у вигляді загальнообов´язкових правил поведінки, в нормах права. Саме державна охорона, можливість державного примусу, які стоять за правовою нормою, і є основна специфічна риса, що відрізняє правові норми від інших соціальних норм.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Злочини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умовах життя індивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві — це боротьба індивіда проти існуючих капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Дата добавления: 2015-05-26