Основні терміни. Відповідно до використання певних методологічних підходів у дослідженні закономірностей та проблем трансформації капіта­лізму у сучасних наукових джерелах

4.

3.

2.

Відповідно до використання певних методологічних підходів у дослідженні закономірностей та проблем трансформації капіта­лізму у сучасних наукових джерелах розрізняють:

- концепції, засновані на методі технологічного детермінізму;

- концепції соціалізації капіталу;

- концепції глобалізації та екологізації;

- концепції соціал-демократичного та неомарксистського спрямування.

До концепцій, підґрунтям яких є метод технологіч­ного детермінізму та аналіз структурних зрушень в економіці відносять:

- концепцію індустріального суспільства;

- концепції постіндустріального суспільства;

- концепцію третинного сектору - суспільство послуг;

- теорії інформаційного (комп'ютерного, електронного тощо) суспільства.

Концепції соціалізації капіталу:

- теорія колективного капіталізму, теорія народного капіталізму;

- теорія соціального ринкового господарства;

- концепції держави загального добробуту, суспільства спо­живання, суспільства «якості життя»;

- концепції «регульованого капіталізму»;

- концепція змішаної економічної системи, теорія конверген­ції, «економіка автономних організацій»;

- теорія фірми на принципах самоуправління, концепції надання працівникам власності та участі у прибутках, «економіка участі» тощо.

Концепції глобалізації та екологізації:

- теорії Римського клубу, концепції гуманізації та екологізації суспільного розвитку;

- концепції ноосфери, техносфери, «універсалізму», альтернативістики, «екологічний план Маршалла» для країн третього світу, концепції відносної нестачі ресур­сів;

- теорії глобалізації тощо.

Концепції соціал-демократичного та неомарксистського на­пряму:

- дослідження культури та творчості, змісту творчої праці, розвитку особистості як процесу творчості;

- концепції монополістичного та державно-монополістичного капіталізму тощо.

За будь-яких умов трансформацію економічної системи капіталізму слід розглядати:

по-перше, як внутрішньосистемний процес;

по-друге, як процес природно-еволюційних змін у системі та самої системи, що викликані історичною та об'єктивною логікою розвитку капіталістичного способу виробництва у єдності таких його складових, як продуктивні сили, технологічний спосіб вироб­ництва, соціально-економічні відносини;

по-третє, цей процес протягом усього життєвого циклу капіта­лізму залишається саме внутрішньосистемним, наслідком подо­лання притаманних капіталізму, на кожному із його історичних етапів розвитку, суперечностей;

по-четверте - у процесі трансформації поступово, але по­стійно формуються нові інституціональні форми економічного та соціального життя, які, з одного боку, збагачують наявну метасистему, з другого - свідчать про те, що ця система ще не пройшла пік свого розвитку.

Усі названі вище специфічні ознаки трансформації прита­манні капіталістичній економічній системі, що свідчить про значну тривалість і стабільність стадії розвитку даної системи, а також про те, що внутрішньосистемні процеси трансформації капіталізму не порушили основних внутрішніх важелів його існування.

Якщо стати на позицію інституціонально-технологічного під­ходу у характеристиці ознак, за якими можна розрізняти різні іс­торичні епохи та цикли у житті суспільства, тобто виокремлюва­ти такі його форми, як доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну, слід буде визнати, що більшість з них прохо­дять свої життєві цикли у межах однієї капіталістичної економіч­ної системи, базові елементи якої фактично (мотивація, відноси­ни власності, механізми регулювання) залишалися незмінними у своїй основі, раз по раз збагачуючись, оновлюючись, стаючи привабливішими для дедалі ширших верств населення та різних його соціальних груп.

Сутність індустріалізації виявляється у процесі формування у народному господар­стві окремих країн технологічних систем, пов'язаних із масовим застосуванням машинного виробництва, домінуванням в еконо­міці промислового виробництва.

Наслідком такого процесу є перетворення країн із аграрних або аграрно-індустріальних, в індустріальні або індустріально-аграрні, де широкого розвитку набуває суспільний поділ праці, понад 60 % працездатного населення зайнято у промисловості, а головним ро­бочим органом є руки.

В умовах розвитку товарно-грошових відносин, дії ринкових законів, індустріалізація сприяє формуванню та швидкому роз­витку не тільки господарства капіталістичного типу, а й впливає на усі сфери суспільного розвитку: систему со­ціально-економічних відносин, управління, політичний устрій країн, культуру тощо.

Безпосередньою основою формування індустріального типу господарства та індустріального суспільства став промисловий переворот першої половини XIX ст. у країнах Європи (насампе­ред у Великій Британії та Нідерландах) та у США, пов'язаний із вибухом технічного прогресу, що дало змогу забезпечити розширене використання і відтворення технологій, заснованих на масо­вому виробництві машин і систем машин.

Поширенню та прискоренню процесів індустріалізації у краї­нах Європи та інших регіонів планети сприяли й такі чинники:

- загальний рівень розвитку країни на момент індустріалізації;

- розміри внутрішнього ринку;

- фактор часу;

- ефективність обраної економічної стратегії.

Однобічний процес ін­дустріалізації, який сприяє якісним і кількісним змінам у розвит­ку продуктивних сил лише у промисловості, негатив­но впливає на становлення нового капіталістичного суспільства, гальмуючи ці процеси.

Унаслідок об'єктивних закономірностей розвитку капіталізму якісна трансформація продуктивних сил та соціально-економічних відносин в аграрному секторі почалася значно піз­ніше, ніж у промисловості. Пов'язане це передусім з особливо­стями відносин власності, що склалися, відсутністю достатньої кількості капіталів та інтересу з боку промислового капіталу.

Фактично масова активізація процесів індустріалізації аграрно­го сектору економіки розпочалася вже у XX ст., спочатку у США, Канаді, Великій Британії, Новій Зеландії, а згодом, у 50-х рр. - у європейських країнах.

Наслідки індустріалізації аграрного сектору виявляються:

- у широкому комплексному застосуванні машин та устаткування для виробництва продукції в усіх галузях сільського господарства;

- у швидкому зростанні продуктивності праці;

- у значному зростанні концентрації та спеціалізації виробництва, появі нових форм сільськогосподарських підприємств;

- у стрімкій концентрації капіталів, що функціонують в аграрному секторі.

За різнобарвності процесів індустріа­лізації народного господарства та формування індустріального суспільства в Європі вже у другій половині XIX ст. почали формуватися інституціональні основи майбутнього єди­ного економічного простору.

Епоха індустріалізації стала основою виникнення та швидкого розвитку нових форм концентрації та централізації ка­піталу як у виробничій, так і у фінансовій сфері.

Водночас динамічні процеси індустріалізації супроводжува­лися й виникненням системи притаманних їм внутрішніх суперечностей. Основні причини та чинники цих су­перечностей закладалися самим характером процесів первіс­ного нагромадження капіталу; масовим вилученням власності у дрібних товаровиробників тощо.

Індустріальне суспільство називають «суспільство димних труб», «суспільство нагромадження техніки і капіталів», яке пройшло за короткий час шлях від промислової революції до кризового стану ево­люційної стагнації внаслідок руйнування механізмів саморозвит­ку. Адже монополізація економічного життя, заперечуючи демо­кратичний характер прийняття рішень, свободу економічної діяльності, розширюючи виробництво, водночас скорочувала базу попиту та споживання.

Життєвий цикл індустріального суспільства вже на по­чатку XX ст. вступив у спадну фазу. Постійне нарощування інвестицій в економіку не забезпечувало зростання прибутку, навпаки, відбувалося падіння середньої норми прибут­ку, темпів економічного зростання, стагнація, зростанні безробіт­тя, економічні кризи. Потреба у якісних змінах технологічного способу виробницт­ва ставала дедалі нагальнішою.

За Д. Беллом, постіндустріальне суспільство - новий принцип соціотехнічної організації та новий спосіб життя, який дає змогу говорити про три типи соціальної організації суспільного виробництва: доіндустріальний (взаємо­дія людини із природою), індустріальний (взаємодія людини із штучною природою за допомогою енергії та машин) і постіндустріальний, пов'язаний із обробкою даних, управлінням інфор­мацією та взаємодією людей).

В. Іноземцев виділяє моделі сучасного постіндустріалізма, які склалися на основі особливостей становлення сус­пільства індустріального у Європі і США:

- індустріальна економіка та індустріальне суспільство виник­ли у США у короткі історичні терміни, їм не передували, як це було у Європі, віки феодалізму, середньовіччя;

- у США постіндустріальний тип економіки не означав нічого, крім соціального порядку, який виникає після завершення етапу індустріального розвитку; зміни у соціальній сфері у США значно відстають від економічних перетворень;

- у Європі становлення постіндустріального типу господарст­ва впливає на формування постматеріальних мотивів діяльності, зростає роль культурних цінностей; стимули індустріального етапу втрачають актуальність; на перший план виходить не рівень, а якість життя;

- на відміну від США, у Європі досягнення інформаційної революції значно ширше використовуються у галузях соціально­го спрямування, пов'язаних із масовим «споживанням» громадя­нами культурних досягнень.

Отже, основою переходу до постіндустріального суспільства, на відміну від постіндустріального типу госпо­дарства, виступають як системні зміни у технологічному способі виробництва, перехід до економіки «виробництва знань», так і зміни у соціальній природі, соціальному стано­вищі людини, яка в нових умовах є не лише індивідуумом, а й членом громадянського суспіль­ства, що формується під впливом складної сукупності еко­номічних і позаекономічних чинників.

У XX ст. найхарактернішою рисою розвит­ку суспільства є завершення автономії економіки, підпо­рядкування економічної функції соціальним цілям. Матеріальною ж основою зміни ролі економіки в суспільстві ста­ли процеси, що відбувалися саме в економіці під впливом розвит­ку НТР, стрімкого скорочення часу між науковими відкриттями та впровадженням їх результатів у виробництво, інші сфери су­спільного життя.

Розвиток НТР привів до структурної пе­ребудови народного господарства, сектору матеріального вироб­ництва, сукупної робочої сили, принципів, характеру та форм її функціонування, взаємодії з іншими суб'єктами господарювання, форм реалізації відносин власності. На зміну індустріальному типу економіки посту­пово приходять господарство та суспільство, головними відмін­ностями яких є сучасні інтелектуальні технології, інформація та знан­ня,які стають вирішальним чинником інновацій, породжуючи цілу низку трансформацій у системі економічних відносин.

Однією з визначальних особливостей постіндустріального суспільства, що формується під впливом НТР, є перехід саме до інноваційного типу економіки, головною рисою якої стає створення ідей. Реалі­зація ідей вимагає творчих підходів не лише від авторів цих ідей, а й від тих, хто займається їх практичним впровадженням, що стрімко збільшує поле інтелектуальної праці.

Специфічною особливістю функціонування світової капіталістичної економічної системи є сього­дні глобалізація процесів соціально-економічного розвитку. Чинниками прискорення глобалістських тенденцій та формами їх реалізації є науково-технічна революція, діяльність транснаціональних монополій, соціалізація економічного життя, гло­балізація проблем безпеки, економічна політика розвинутих держав та міжна­родних фінансово-кредитних організацій. Ці чинники можуть за­безпечувати як позитивну динаміку та результати глобалізації, так і негативні наслідки цього процесу.

Капіталізм. Капіталізм вільної конкуренції. Монополістичний капіталізм. Економічна система сучасного капіталізму. Державно-монополістичний капіталізм. Змішана економіка. Доіндустріальне суспільство. Індустріальний лад. Індустріалізація. Постіндустріальне суспільство. Парадигма.

Дата добавления: 2015-05-26