Співвідношення права і закону. Правовий закон

Говорячи про співвідношення права і закону, перш за все, необхідно вирішити проблему: що являє собою сам правовий закон. Багато теоретики держави і права вважають, що правовими слід вважати закони, відповідні правовим критеріям. Тільки в цьому випадку, на їхню думку, право і закон збігаються.

По-перше, відразу напрошується висновок, що є закони, які не відповідають правовим критеріям і, відповідно, з правом не збігаються. По-друге, виникає ціла серія питань, а саме: Який же критерій правових законів? Які закони можна розглядати як збігаються з правом, а які - не можна?
Вичерпної відповіді на ці питання не існує. В різні часи вченими і філософами пропонувалися різні критерії (підстави) розмежування права і закону, правових і неправових законів, але всі вони не є безперечними.

Ще в кінці XIX - початку XX століть у вітчизняній і зарубіжній літературі в якості такого критерію пропонувалося, наприклад, поняття «загальна воля», тобто воля всього суспільства, нації або народу. За логікою подібних суджень правовими слід вважати лише такі закони і нормативні акти, які адекватно відображали б цю «загальну волю». Отже, всі інші нормативні акти автоматично виявлялися б у розряді неправових.
В цілях вирішення проблеми співвідношення права і закону нерідко використовується і така категорія, як правовий ідеал. Деякі автори описують його як «породження індивідуального, суспільного, наукового свідомості про розумне влаштування гуртожитку на принципах добра, справедливості, гуманізму і збереження природного середовища». Посилаючись на відомий вислів древніх римлян про те, що «справедливість і благо є закон законів», автори приходять до висновку, що правовий ідеал якраз і складає зміст правових законів, що це і є не що інше, як «закон законів». Отже, всі інші закони, які не містять у собі правового ідеалу, сообразующегося з принципами добра, справедливості та іншими подібними їм категоріями, не є правовими.

Сучасне поняття правової держави передбачає достатньо високий рівень розвитку права і державності як такої. Юридична сутність правової держави полягає в тому, що його публічна влада виключає свавілля і діє тільки згідно з правом, причому юристи особливо підкреслюють, що під правом тут не можна розуміти закон, який теж може бути свавіллям. Отже, правова держава - це, насамперед, система різного роду гарантій, що захищають соціально-економічні та політичні основи суспільства, а також основні права і свободи особистості.

Легітимний закон не обов'язково буде правовим. У цьому твердженні, зокрема, міститься відповідь на питання про те, чи можна вважати правовими закони (а заодно і держава, яка їх приймає) лише тому, що ці закони прийняті вищим - обраним народом - органом влади. Відповідь негативна: ні демократичне обрання вищих органів влади, не прийняті цією владою закони самі по собі не в змозі забезпечити державі правового статусу. В результаті дії права як продукту природно-історичного розвитку юридичні норми, що діють в рамках правової держави, можуть формуватися і крім нормотворчої діяльності органів влади.

Правовий закон - владно-регулятивний акт, не тільки підкріплюваний і санкціонований державою або іншими соціальними інститутами, але і відповідний (змістовно, формально і процедурно принципам суспільної правосвідомості, існуючих конституційно-правових норм і в силу цього володіє всією повнотою дії в межах даної правової системи.
Для сучасного суспільства поняття і концепція правового закону є одним з фундаментальних принципів легітимації державних актів і дій державно-політичних інститутів, з одного боку, і що закріплюються правовим способом різноманітних потреб суспільства і громадян, з іншого. Найбільш проста й абстрактна формула правового закону представлена дефініцією «Правовий закон є закон, створений і функціонує по праву». При цьому для кожної соціально-політичної системи існує власна або специфічна кон'юнктура визначення існуючих або знову створюваних законів в якості правового закону.

Поняття правового закону багатостороннє і гнучке, воно стає фундаментом сучасної концепції правового суспільства і держави.
Його основні компоненти:

1) правовий закон спирається на конституційні принципи і не може їм суперечити ні формально, ні змістовно;

2) процедура формування і прийняття правового закону завжди багатоступенева і передбачає участь всіх встановлених конституцією гілок влади;

3) загальнообов'язковий характер, тобто правовий закон діє не тільки на всій території держави, але й поширюється на всі категорії населення, виключаючи будь-яку правову дискримінацію;

4) дію правового закону поширюється на всі владно-політичні інстанції та інститути так, що будь-яка дія будь-якого державного органу здійснюється згідно з внутрішніми законами держави;

5) ефективність правового закону прямо залежить від рівня розвитку правосвідомості суспільства, від довіри громадян та їхньої готовності підкорятися приписам та обмежень, накладаються на них законами;

6) правовому регулюванню підлягають лише зовні-діяльні аспекти життя громадян; духовне життя громадянина і його переконання не підлягають владно-правового регулювання;

7) правовий закон гарантує збереження і недоторканність невідчужуваних прав і свобод особистості, особиста гідність громадян та їх безпеку;

8) правовий закон не має зворотної дії» (тобто його регулюванню не підлягають дії, вчинені до моменту набрання правового закону в силу);

9) правовий закон може бути змінений чи відмінений тільки при дотриманні всіх передбачених Конституцією законодавчих процедур;

10) з змістовної точки зору, правовий закон спрямований на забезпечення інтересів більшості громадян держави або держави в цілому, причому повинна бути можливість тієї чи іншої компенсації ущемлення інтересів меншості, неминучого при масштабності і різноманітності сучасних товариств.

Весь комплекс перерахованих ознак правового закону являє собою оптимум сучасного правосвідомості, але говорити про реальну можливість досягнення для кожного законодавчого акту такого статусу не доводиться. У реальному політико-правового життя сучасних суспільств слід говорити лише про більшу чи меншу ступінь наближення правових систем до оптимуму правового закону. При цьому потрібно враховувати і саму залежність його поняття і ролі в житті суспільства від конкретної соціально-історичної ситуації, типу суспільних відносин і владно-політичної організації суспільного життя.

Узагальнюючи вищесказане, можна дати визначення правового закону. Правовий закон-адекватне відображення сутнісних характеристик права, тобто загальнообов'язкову систему норм загальної рівності, свободи і справедливості. Слід підкреслити, що це саме сутнісне визначення правового закону, не зачіпає правовий зміст. Дане визначення носить загальний характер і поширюється на всі типи і системи позитивного права, щоправда, лише в тій мірі й остільки, в якій і оскільки останні відповідають об'єктивній природі і вимогам права і дійсно відображають право, а не свавілля.
Критеріїв правового або неправового характеру закону багато: облік у ньому інтересів людей; застосовність, реалізація закону; ставлення до нього громадської думки; рівень загальної та правової культури суспільства; наукова оцінка закону та ін. У товаристві з суперечливими інтересами однозначна характеристика закону як правового або неправового неможлива.

РОЗДІЛ 2. ІНСТРУМЕНТИ ТА ІНСТИТУТИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ АДЕКВАТНЕ ВИРАЖЕННЯ ПРАВА В НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТАХ

Дата добавления: 2015-05-31