Методологічні підходи до визначення ефективної структури фінансового сектору

Функціональні складові структури фінансового сектору є найбільш важливими з огляду на дослідження його якісних характеристик. Нагадаємо, що структура фінансового сектору за функціональною побудовою визначається як сукупність стійких операцій і процедур, а також їх зв’язків, орієнтованих на кінцевий результат, життєво важливий з погляду всієї системи або її окремих частин. Отже, поряд з поняттям оптимальної структури протягом останнього часу в теоретичних дослідженнях частіше стали застосовувати термін ефективної структури.

Термін “ефективний” використовується в кількох значеннях, зокрема: такий, що призводить до необхідних результатів; забезпечує найбільший ефект; є найбільш досконалим та дієвим.

У сучасній науковій літературі ефективну структуру фінансового сектору розглядають в таких аспектах:

- як структуру інституційного оточення: визначення оптимальної кількості фінансових установ, розміру їх статутного капіталу, обсягу присутності іноземного капіталу в національній фінансовій системі;

- як структуру фінансового сектору, що забезпечує певну економічну ефективність (прибутковість) фінансових установ як суб’єктів господарювання;

- як структуру фінансового сектору, ефективну з точки зору виконання покладених на нього функцій;

- як структуру, що забезпечує соціально-економічну ефективність фінансового сектору з точки зору сприяння ефективності функціонування економічної системи держави.

Слід підкреслити, що аналіз структури фінансового сектору в площині перших двох зазначених аспектів є більш традиційним і зосереджує увагу на кількісних показниках діяльності фінансово-кредитних установ. У свою чергу, ступінь виконання фінансовим сектором покладених на нього функцій є менш досліджуваним та віддзеркалює якісні характеристики розвитку фінансового сектору.

Проведене дослідження дозволило визначити, що ефективною слід вважати таку структуру фінансового сектору, яка не лише відповідає певним кількісним параметрам його розвитку, але й забезпечує ефективне виконання фінансовим сектором покладених на нього функцій, що визначає соціально-економічну ефективність фінансового сектору з точки зору сприяння ефективності функціонування економічної системи в цілому.

Формування ефективної структури фінансового сектору має винятково важливе значення для забезпечення нормальних умов функціонування фінансової системи та може слугувати основою стабільного та ефективного розвитку економіки, а критеріями формування ефективної структури мають бути: висока ліквідність, дохідність і керованість фінансового сектору країни, що забезпечує стабільність фінансової системи в цілому.

Зарубіжні фахівці аналізують структуру фінансового сектору, насамперед, з позиції оцінки її стійкості до фінансових криз та забезпечення

світової фінансової стабільності. Можна навести досить яскравий приклад щодо тлумачення поняття “ефективна структура фінансового сектору” в контексті його зв’язку з забезпеченням стабільності функціонування фінансової системи в цілому. Наприклад, структура фінансових секторів двох умовних економік є однаковою за кількісними показниками, але за ознаками стійкості фінансових установ спостерігаються певні розбіжності. Значна кількість фінансових установ однієї з країн має низький рівень довіри, функція з мобілізації заощаджень виконується ними неефективно, в умовах суттєвого коливання цін на фінансові активи знижується здатність фінансових установ відповідати за договірними зобов’язаннями, – все це впливає на ефективність виконання фінансовим сектором покладених на нього функцій та ставить під загрозу стабільність фінансової системи.

Зазначимо, що проблема формування ефективної структури фінансового сектору в контексті забезпечення фінансової стабільності бере початок з самміту країн Великої сімки в Неаполі у 1994 р., коли вперше після низки фінансових криз було поставлено питання про відповідність існуючої фінансової структури, створеної після Другої світової війни, потребам сучасної світової економіки. Дебати з цього питання посилилися після мексиканської фінансової кризи 1994 – 1995 рр. і фінансової кризи в Азії. Починаючи з 1980 р. фінансові кризи сталися майже у 75% країн світу.

Забезпечення стабільності функціонування фінансових систем та стійкості фінансового сектору набувають особливої актуальності в сучасних умовах. Глобалізація, за твердженням зарубіжних фахівців, призвела до сприйняття міжнародної фінансової стабільності як глобального суспільного блага, що має перевагу над національними цілями та інтересами. Ця теза знайшла своє підтвердження в спрямованості окремих робочих та офіційних документів МВФ, а саме: OP/02/212 “Financial Soundness Indicators: Analitical Aspects and Country Practices”; WP/04/187 “Defining Financial Stability”, WP/04/120 “Private Finance and Public Policy”, WP/04/101 “Toward a Framework for Safeguarding Financial Stability” та ін.

Вперше визначення фінансової нестабільності дав у 1933 р. І.Фішер у своїй роботі “Теорія боргової дефляції в умовах Великої Депресії,” пояснюючи нестабільність макроекономічними циклами, і, зокрема, динамікою сукупної заборгованості в економіці З того часу науковцями запропоновано багато визначень фінансової стабільності та нестабільності, які відповідають різним етапам і умовам розвитку фінансових ринків і фінансового сектору та з різним ступенем точності й деталізації пояснюють природу цього явища.

Так, наприклад, Александров В.В. і Задорожний Г.В. зазначають: “Стійкість функціонування динамічної системи є узагальнюючим поняттям, яке складається із великої групи факторів, що безпосередньо впливають на стійкість. Втрата стійкості в загальному випадку може відбуватися через зміни параметрів системи, через наявність непередбачених при створенні системи зовнішніх впливів або при порушенні зв’язків у системі, коли змінюється структура системи (в останньому випадку кажуть про структурну нестійкість)” “Під стабільністю зазвичай розуміють збереження в певних межах параметру, що спостерігається, який в існуючих умовах може змінюватися ”.

Однак більшість науковців визначають поняття стабільності через фактори, які впливають на стан фінансової системи і можуть вивести її з рівноваги. Так, Ф.Мишкін називає п’ять факторів економічного середовища, що призводять до загострення проблем несприятливого вибору і “спричиняють фінансову кризу: збільшення процентної ставки; падіння курсів на ринку акцій; непередбачене падіння загального рівня цін; зростання невизначеності; банківська паніка ”

Фахівці Інституту економіки перехідного періоду до таких факторів відносять банківські паніки, безвідповідальну поведінку банків, асиметрію інформації, “ефект зараження” та коливання цін активів на фінансових ринках Головне, на чому зосереджують увагу науковці, – це необхідність забезпечення стабільних умов функціонування як фінансового, так і нефінансового секторів економіки, безперервності грошових потоків і недопущення банкрутства суб’єктів господарювання, зокрема у фінансовому секторі, та пов’язують проблеми фінансової стабільності з проблемами економічної безпеки і фінансового суверенітету країни

В економічній літературі поряд із терміном “стабільність (stability) фінансової системи” використовується термін “стійкість (soundness) фінансової системи”. Дані терміни дуже часто вживаються як синоніми, або їм надаються аналогічні визначення. На думку В.О.Зінченка, стійкість – “це такий стан банківської системи, при якому реалізується сутність і призначення банківської системи в економіці, адекватно і ефективно виконуються її функції, а також забезпечується здатність відновлювати цей стан після будь-яких відхилень від безпечних параметрів, викликаних дією кризових моментів (спадом економіки, фінансовою кризою, трансформацією економіки)”

На нашу думку, термін “стійкість” доцільно застосовувати для аналізу окремих елементів фінансової системи або фінансових установ, тобто на мікрорівні

Проведене дослідження дозволило встановити, що не існує єдиного підходу до визначення термінів “фінансова стійкість”, “стійкість фінансової системи”, “стійкість фінансового сектору”. Наприклад, фахівці ЄЦБ, ототожнюючи поняття „стабільність” та „стійкість”, розглядають фінансову стабільність у широкому значенні, – як ситуацію, коли окремі складові або фінансова система в цілому здатні протидіяти шокам без подальшого розвитку кумулятивних процесів, що порушують трансформацію заощаджень в інвестиції та проведення платіжних операцій в економіці, а у більш вузькому значенні, – як стійкість окремих елементів фінансової сиcтеми, зокрема банківського сектору.

Відповідно до такого підходу фінансова стійкість розглядається як ситуація, коли в національній банківській системі не відбуваються банкрутства банків; або як ситуація, коли національна банківська система є стійкою та прибутковою і повністю відповідає національному законодавству, а також принципам управління ризиками, встановленими Базельським комітетом. Однак, у сучасних умовах недоцільно розглядати стійкість та надійність лише окремих елементів фінансової системи, адже для забезпечення економічної стабільності необхідно аналізувати стійкість фінансового сектору в цілому.

Проведений аналіз дозволяє певним чином систематизувати та узагальнити підходи різних авторів, а також визначити існуючі проблеми та розбіжності стосовно різних точок зору. Так, за визначенням Г.Дж. Шиназі, фінансова система може вважатися стабільною, якщо вона:

1) полегшує ефективний розподіл фінансових ресурсів у просторі та в часі;

2) дозволяє здійснювати оцінку, котирування, розподіл та управління фінансовими ризиками;

3) зберігає здатність виконувати ці найважливіші функції навіть за умов зовнішніх потрясінь або посилення диспропорцій

Слід підкреслити, що ефективність структури фінансового сектору не ототожнюється з необхідністю забезпечення функціонування всіх елементів фінансової системи з максимальною ефективністю. Йдеться лише про здатність обмежувати та усувати диспропорції за допомогою механізму самокоригування. Оскільки фінансова система сприймається як динамічна система, то її стабільність розглядається, насамперед, з точки зору відповідності конкретному стану, якого вона повинна досягти після певних потрясінь

Отже, на наш погляд, ефективною слід вважати таку структуру фінансового сектору, яка забезпечує виконання покладених на нього функцій в контексті забезпечення стабільності фінансової системи в цілому.

Найбільшу увагу проблемам оцінки стабільності фінансових систем приділяють Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, які в 1999 р. розпочали реалізацію спільної з національними наглядовими органами як розвинених країн, так і країн з ринками, що розвиваються, Програми оцінки фінансового сектору (Financial System Assessment Program – FSAP), метою якої є моніторинг вразливих місць функціонування фінансового сектору.

Основна мета реалізації цієї програми полягає у:

- зниженні вірогідності настання та гостроти прояву криз на міжнародних фінансових ринках;

- забезпеченні загальної координації дій міжнародних фінансових інститутів, що здійснюють контроль за глобальними фінансовими процесами (МВФ, Світового банку, Банку Міжнародних розрахунків, Базельського комітету з банківського нагляду, Міжнародної комісії з цінних паперів, Міжнародної асоціації органів страхового нагляду);

- формуванні відповідних інструментів для визначення стабільності фінансового сектору окремих країн.

У сучасних умовах складно запропонувати єдиний підхід до аналізу та моніторингу структури фінансового сектору з метою забезпечення певного рівня стабільності. Крім того, визначення фінансової стабільності та, відповідно, методів її оцінки різняться за країнами та організаціями. У країнах Групи десяти з 2004 р. існує єдина узгоджена система аналізу та моніторингу, розроблена Форумом фінансової стабільності та підтримана Міжнародним валютним фондом.

Відповідно до підходу МВФ, для оцінки фінансової стабільності проводиться моніторинг наступних складових: макроекономічних умов (макропруденційний аналіз); фінансових ринків; фінансових установ; фінансової інфраструктури (систем забезпечення)

За результатами комплексного аналізу фінансової стабільності експерти МВФ присвоюють фінансовій системі одну іх трьох оцінок і залежно від неї пропонують певний комплекс заходів:

1. Фінансова система в цілому стабільна і залишиться такою у коротко- та середньостроковій перспективі. У цьому випадку проводиться превентивна політика, спрямована на підтримку загальної стійкості фінансової системи.

2. Фінансова система знаходиться у межах коридору стійкості, але в її структурі є певні дисбаланси. За таких умов застосовуються коригуючі заходи, які включають інтенсивний нагляд та контроль з боку регуляторів.

3. Фінансова система нестабільна, тобто не спроможна ефективно перерозподіляти ресурси між різними видами діяльності у часі та просторі; оцінювати та управляти фінансовими ризиками; згладжувати наслідки фінансових потрясінь (шоків). У цьому випадку потрібна розробка стратегії протидії та регулювання кризових явищ (рис. 1.3).

Моніторинг та аналіз

Макроекономічні умови

Фінансові ринки

Фінансові інститути

Фінансова інфраструктура

Оцінка рівня стабільності фінансової системи

Порогові значення індикаторів не досягнуті (структура не потребує коригування)

Відхилення порогових значень індикаторів не перевищують допустимі межі (у структурі є певні дисбаланси)

Суттєве перевищення порогових значень індикаторів допустимої межі (структура потребує суттєвого коригування)

Превентивні заходи

Коригуючі заходи

Заходи, спрямовані на подолання кризи

Фінансова стабільність

Рис. 1.3. Послідовність оцінки стабільності фінансової системи за

підходами МВФ

Таким чином, ефективна структура фінансового сектору насамперед спрямована на підвищення його стійкості та забезпечення стабільності функціонування фінансової системи в цілому.

Аналіз структури фінансового сектору з огляду на його відповідність певним критеріям здійснюється на основі використання системи порогових індикаторів, що характеризують поточний стан і надійність фінансових установ, а також умови функціонування фінансових ринків з метою забезпечення стабільності функціонування фінансової системи.

У свої практичній діяльності національні органи, відповідальні за забезпечення фінансової стабільності, керуються підготовленими МВФ Настановами для органів нагляду під назвою “Показники фінансової стабільності”, мета яких полягає у роз’ясненні позиції та підходів Фонду стосовно концепцій і визначень термінів, джерел інформації, запровадження єдиних методик розрахунку окремих показників, що використовуються при складанні та поширенні показників фінансової стабільності, які ще називають індикаторами

У 2000 р. МВФ провів аналіз найважливіших для макропруденційного аналізу показників, і в червні 2001р. представив першу систему індикаторів фінансової стабільності Виконавчій раді МВФ. У січні 2004 р. ця система була уточнена і базовий набір показників визнано значущим для всіх країн світу. Практично з цього часу центральні банки провідних країн світу почали створювати відповідні підрозділи для аналізу та прогнозування стабільності функціонування власних фінансових систем. У Німеччині таку роботу проводить Центр досліджень Бундесбанку, в Швеції, Франції, Новій Зеландії та Нідерландах – Департаменти фінансової стабільності, в Греції – Департамент економічних досліджень, у Чехії – Департамент економічних досліджень і фінансової стабільності. Відповідно до своїх функцій зазначені

підрозділи проводять дослідження і моніторинг проблем фінансової стабільності на постійній основі та періодично публікують результати або відповідні звіти про фінансову стабільність.

Розроблені та запропоновані МВФ для оцінки стабільності фінансового сектору індикатори характеризують поточний стан і надійність фінансових установ країни та їхніх корпоративних і індивідуальних контрагентів. Вони включають агреговані дані за групами установ (депозитні корпорації, корпорації фінансового сектору), а також представницькі показники для ринків, на яких фінансові установи здійснюють свої операції. Індикатори фінансової стабільності розраховуються і поширюються з метою здійснення макропруденційного аналізу та оцінки сильних і вразливих сторін фінансових систем, забезпечення нагляду за фінансовими установами і посилення фінансової стабільності, зокрема шляхом зниження ймовірності настання криз фінансових систем і фінансових ринків

В Додатку А наведено перелік показників, рекомендованих МВФ як індикатори фінансової стабільності фінансового сектору. Ця система включає основний набір індикаторів – 12 показників, що відображують стан лише депозитних корпорацій, як основної складової фінансового сектору, та 28 додаткових показників, що характеризують не тільки фінансовий стан депозитних корпорацій, а й діяльність нефінансових корпорацій, домашніх господарств, стан фондового ринку та ринку нерухомості за 12 обов’язковими і 9 додатковими індикаторами для сектору депозитних корпорацій. Разом з Україною в проекті беруть участь 62 країни світу, в тому числі 6 країн колишнього Радянського Союзу: Вірменія, Естонія, Казахстан, Латвія, Литва та Росія.

Побудова системи індикаторів стабільності фінансового сектору базується на врахуванні наступних критеріїв: 1) охоплення найважливіших ринків і установ; 2) аналітична значущість; 3) виявлена корисність; 4) значущість для більшості країн, установ чи кризових ситуацій; 5)доступність; 6) симетричність відображення інформації на рівні сектору; 7) використання агрегованої інформації та 8) використання консолідованого підходу з метою уникнення подвійного обліку капіталу та діяльності.

Аналітичний підхід ЄЦБ до оцінки стабільності фінансової системи дещо відрізняється від підходу МВФ і передбачає наступну послідовність дій: 1) оцінку складових елементів фінансової системи (мікропруденційний аналіз); 2) визначення ризиків та загроз стійкості фінансової системи в майбутньому; 3) оцінку здатності фінансової системи протидіяти можливим кризовим ситуаціям

З урахуванням зазначеного вище, можна зробити висновок, що формування ефективної структури фінансового сектору на основі підвищення його стійкості спрямоване на: забезпечення необхідного підгрунтя для розробки системи попереджувальних заходів щодо забезпечення фінансової стабільності; покращення інформованості урядових органів щодо стану фінансової системи та фінансових ринків;підвищення прозорості функціонування фінансової системи та її складових у процесі інтеграції в світовий фінансовий простір

Механізм побудови та запровадження ефективної структури фінансового сектору, на нашу думку, повинен передбачати послідовну реалізацію низки заходів за певними напрямами:

- визначення ключових індикаторів фінансової стабільності;

- розробка та запровадження механізму оцінки ризиків у процесі взаємодії основних складових фінансової системи;

- забезпечення відповідності національної системи пруденційного нагляду вимогам міжнарожних фінансових організацій;

- уточнення організаційних підходів, визначення функцій та повноважень відповідних регуляторів у процесі моніторингу фінансового сектору;

- розробка оперативної системи збору та розкриття інформації, а також підготовки звітів щодо оцінки стійкості фінансової системи.

Дата добавления: 2015-05-26