Порядок встановлення інвалідності чітко прописано в Постанові КМУ «Питання медико-соціальної експертизи» від 03.12.2009 № 1317

Медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.

Медико-соціальна експертиза осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, які за станом здоров'я не можуть з'явитися на засідання комісії, проводиться за місцем їх проживання, а також у стаціонарних відділеннях центрів соціального обслуговування, тимчасового проживання у закладах соціального захисту для безпритульних громадян та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, або в стаціонарі, де така особа перебуває на лікуванні.

Комісія за участю представників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань приймає рішення щодо продовження строку тимчасової непрацездатності:

особам, що звертаються для встановлення інвалідності, у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим же захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців;

хворого на туберкульоз - після 10 місяців безперервного лікування або 12 місяців лікування з перервами протягом останніх двох років.

Комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для встановлення інвалідності, протягом семи днів з дня надходження документів, зазначених у пункті 3 цього Положення.

Якщо комісія не прийняла рішення про продовження строку тимчасової непрацездатності, листок непрацездатності закривається датою проведення огляду.

Датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення.

Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюються до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.

Інвалідність, що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, встановлюється на підставі результатів огляду потерпілого членами комісії та акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. N 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., N 35, ст. 2337), або на підставі рішення суду про встановлення факту отримання травми на виробництві.

Інвалідність, що настала внаслідок професійного захворювання, передбаченого переліком професійних захворювань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. N 1662 (Офіційний вісник України, 2000 р., N 45, ст. 1940), встановлюється у разі наявності акта розслідування хронічного професійного захворювання, складеного за формою згідно з додатком 15 до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. N 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., N 35, ст. 2337), та висновку спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, який має право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань.

Ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов'язаних у період проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках з метою виплати страхових сум за державним обов'язковим особистим страхуванням у день розгляду комісією таких документів:

1) копії свідоцтва про хворобу, виданого за затвердженою Міноборони формою військово-лікувальним закладом або районним військовим комісаріатом у разі визнання військово-лікарською комісією військовослужбовця або військовозобов'язаного в період проходження служби (зборів) не придатним за станом здоров'я для подальшого проходження служби (зборів) унаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання. Ступінь втрати працездатності застрахованого військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється з дня проведення військово-лікарською комісією його огляду, але не пізніше дати звільнення такого військовослужбовця або військовозобов'язаного з військової служби;

2) довідки про придатність військовослужбовця або військовозобов'язаного до військової служби, що видана військоволікувальним закладом або районним закладом чи військовим комісаріатом за затвердженою Міноборони формою, якщо:

застрахованого визнано обмежено придатним до військової служби (зборів) або професійної діяльності у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів), але не підлягає звільненню з військової служби (зборів);

ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов'язаного встановлюється на підставі поданих військово-лікарською комісією документів;

застрахованого визнано військово-лікарською комісією придатним до військової служби (зборів) у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів). Ступінь втрати працездатності застрахованого встановлює комісія після закінчення його лікування.

Причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

Інвалідність, що настала в осіб до 18-річного віку внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни чи з їх наслідками, встановлюється відповідно до медичних документів, які підтверджують факт поранення чи захворювання, або рішення суду щодо зазначених подій та висновків лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я.

Комісія визначає ступінь втрати здоров'я, групу і час настання інвалідності та їх причинний зв'язок з Чорнобильською катастрофою на підставі експертного висновку, визначеного в установленому порядку МОЗ лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, міжвідомчої експертної ради чи постанови військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання з Чорнобильською катастрофою та за наявності:

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції з відміткою про перереєстрацію або посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

посвідчення потерпілої дитини серії "Д" та вкладишу до нього для потерпілих дітей-інвалідів при досягненні ними 18 років.

Особи, що належать до категорії постраждалих із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, подають, крім посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції з відміткою про перереєстрацію або посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та посвідчення потерпілої дитини серії "Д" та вкладишу до нього для потерпілих дітей-інвалідів при досягненні ними 18 років, відповідний експертний висновок уповноваженого лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, міжвідомчої експертної ради чи постанову військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання, що призвело до інвалідності, з іншими ядерними аваріями, ядерними випробуваннями або військовими навчаннями із застосуванням ядерної зброї, порушенням правил експлуатації обладнання з радіаційною речовиною, порушенням правил зберігання і поховання радіоактивних речовин.

Ступінь втрати здоров'я, група і причинний зв'язок інвалідності осіб, що зазнали політичних репресій, встановлюються на підставі висновків лікувально-профілактичних закладів про виникнення захворювання у період політичних репресій.

Ступінь стійкого обмеження життєдіяльності у хворих для направлення їх у стаціонарні установи соціального обслуговування, недержавні організації, що надають соціальні послуги інвалідам, встановлюється згідно з висновками лікувально-профілактичних закладів та з урахуванням можливості перебування хворих у таких закладах.

Рішення про необхідність виділення інвалідові автомобіля з ручним керуванням приймається комісією відповідно до висновку лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я згідно з переліком медичних показань і протипоказань, затвердженим в установленому порядку МОЗ за погодженням з Мінпраці.

У разі встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров'я комісія розробляє на підставі плану медичної реабілітації, що обов'язково надається лікарем, або за участю лікаря індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначаються обсяги та види реабілітаційних заходів, методи та строки їх здійснення, засоби реабілітації та відповідальні за виконання. Комісія відповідає за якість розроблення індивідуальної програми реабілітації інваліда та здійснює у межах своїх повноважень контроль за її виконанням.

Повторний огляд інвалідів з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.

Повторний огляд інвалідів, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такого інваліда, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду чи прокуратури.

Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання інваліда, а також інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнення шістдесяти років - у чоловіків та п'ятдесяти п'яти років - у жінок.

У разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або інвалід має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.

МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер.

Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

1. Повноваження обласних управлінь праці та соціального захисту населення.

1) проводить моніторинг у сфері праці, зайнятості, трудової міграції, загальнообов’язкового державного соціального страхування, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, а також регіонального прожиткового мінімуму; аналізує та прогнозує соціально-трудові відносини в області;

2) організовує на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення угоди між місцевими органами виконавчої влади, об’єднаннями роботодавців та профспілок, іншими уповноваженими представниками працівників;

3) аналізує стан укладення колективних договорів на підприємствах;

4) подає пропозиції до програм соціально-економічного та культурного розвитку;

5) бере участь у розроблені та здійсненні заходів, спрямованих на посилення мотивації до праці, удосконалення її організації, оплати та нормування;

6) вивчає процесів, які відбуваються на ринку праці та у сфері професійної освіти;

7) вивчає стан трудової міграції в області, готує пропозиції щодо регулювання міграційних потоків, бере участь у проведенні перевірок додержання ліцензійних умов проживання господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордон;

8) бере участь в установленому порядку в розробленні мобілізаційних заходів та бронюванні військовозобов’язаних у період мобілізації та на воєнний час;

9) забезпечує діяльність комісії у справах альтернативної (невійськової) служби;

10) забезпечує соціальний захист працівників, зайнятих на роботах з шкідливими та важкими умовами праці;

11) вивчає стан додержання законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

12) здійснює державний контроль за своєчасною виплатою заробітної плати працівникам;

13) координує і контролює роботу підрозділів, що здійснюють виплати пенсій органами Пенсійного фонду України;

14) проводить роботу з надання державної соціальної допомоги і підтримки малозабезпеченим громадян;

15) забезпечує створення банку даних інвалідів; сприяє інтеграції інвалідів у суспільство, безперешкодному їх доступу до об’єктів соціальної інфраструктури;

16) сприяє розвитку центрів професійної реабілітації інвалідів;

17) організовує роботу із забезпечення інвалідів транспортними засобами, протезно-ортопедичними виробами, іншими засобами технічної реабілітації, спеціальними засобами пересування і самообслуговування, а також матеріального та соціально-побутового обслуговування; організовує, координує та здійснює контроль за забезпеченням інвалідів, ветеранів війни та праці санаторно-курортним лікуванням;

18) вивчає стан матеріально-побутового забезпечення та потреби соціально незахищених громадян;

19) забезпечує створення бази даних одиноких громадян, які потребують соціального обслуговування та соціальних послуг, сприяє розвиткові в інтернатних установах та стаціонарних відділеннях територіальних центрів підсобного господарства і виробництва для задоволення потреб цих установ; координує та контролює у межах своєї компетенції діяльність суб’єктів, що надають соціальні послуги;

1. Умови пенсійного забезпечення за вислугу років працівникам органів внутрішніх справ.

Пенсія за вислугу років призначається:

а) працівникам органів внутрішніх справ, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше

б) працівникам органів внутрішніх справ, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку

Пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років – 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення

Мінімальний розмір пенсії за вислугу років, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

1. Порядок та умови призначення допомоги по тимчасовій втраті працездатності.

Правове регулювання умов та порядку надання допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється на підставі статей 35, 36, 37 та інших Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народжен­ням та похованням".

Слід підкреслити, що згідно з цим Законом допомога по тимчасовій непра­цездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечен­ня, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Це положення знаходить свою подальшу конкретизацію залежно від розміру до­помоги, від тривалості страхового стажу особи.

Допомога надається у разі настання в такої особи одного з таких страхових Випадків: тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві; необхідності догляду за хворою дитиною; необхідності догляду за хворим членом сім'ї; догляду за ди­тиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби; тимчасового пере­ведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу; протезування з поміщенням у стаціонар протезно-орто­педичного підприємства; санаторно-курортного лікування.

Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захво­рювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, ви­значаються Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообо­в'язкового державного соціального страхування". У разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещас­ним випадком на виробництві, під час перебування у щорічній (основній чи додатковій) відпустці допомога надається у порядку та розмірах, установле­них цим Законом.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або трав­ми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш як за 75 календарних днів протягом календарного року.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина, за висновком лікаря, потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів. Якщо хвора дитина потребує стаціонарного ліку­вання, допомога виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її перебування в стаціонарі разом з хворою дитиною.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім догляду за хворою дитиною віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більш як за 3 календарні дні, а у виняткових ви­падках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин, — не більш як за 7 календарних днів. Допомога по тимчасовій непрацездат­ності в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює до­гляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, по догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо за­страхована особа перебувала у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.

У разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медично­го висновку на легшу, нижче оплачувану роботу цій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається в розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення.

Допомога по тимчасовій непрацездатності також надається в разі здійснен­ня протезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно-ортопедич­ного підприємства. Вона надається застрахованій особі з першого дня за весь період перебування на цьому підприємстві з урахуванням часу на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства і назад.

У разі здійснення санаторно-курортного лікування допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Законом України від 4 листопада 2004 р. № 2152-IV були внесені зміни до статті 35 у напрямі підвищення гарантій окремим категоріям громадян. Зокрема було встановлено, що застрахованій особі, яка направляється на лікування в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм безпосередньо зі стаціонару лікувального закладу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за весь час перебування у санаторно-курортному закладі (з ураху­ванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і у зворотному на­прямку) у порядку і розмірах, встановлених Законом України "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

Допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 16 років, надається за весь період санаторно-курор­тного лікування дитини-інваліда (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і назад) за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за нею.

У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимча­совій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непра­цездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'явля­ються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну екс­пертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим осо­бам залежно від страхового стажу в таких розмірах: 60 % середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років; 80 % середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років; 100 % середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років; 100 % середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до категорій 1—4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; вете­ранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

1. Поняття та види трудового стажу.

Трудовий стаж — це час трудової або іншої суспільно корисної діяльності працівника, що включає час роботи і час відпочинку та відповідно оплачується у визначеній формі, юридичне значення якого полягає в існуванні прямої залежності між тривалістю трудового стажу та розміром соціальних виплат.

Трудовий стаж буває таких видів: загальний, безперервний та спеціальний. Трудовий стаж може вимірюватись у днях, місяцях, роках. Будь-які види діяльності без оплати в трудовий стаж не зараховуються. Лише у передбачених законом випадках у стаж входять періоди перерв у діяльності, навіть ті, що не оплачуються (наприклад, відпустка по догляду за дитиною віком від 3 до 6 років), а також час навчання у вищих і середніх спеціальних закладах. Форма оплати діяльності не має значення: це може бути зарплата, стипендія, інші форми винагороди.

Трудовий стаж є юридичним фактом, який породжує різні види пенсійних правовідносин (за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника). Він має значення для визначення розмірів пенсій. Від тривалості трудового стажу залежить розмір допомоги з тимчасової непрацездатності. Правила обчислення стажу досить різні.

Загальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв.

Загальний трудовий стаж має значення для призначення пенсії, надбавки до пенсії, для надання деяких видів допомог. Законом України «Про пенсійне забезпечення» (ст. 56) встановлено, що до стажу включається будь-яка робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню. Це означає, що до пенсійного стажу включається індивідуальна трудова діяльність, у тому числі зайнятих у колективах орендарів, робота за цивільно-правовим договором, якщо сплачувалися внески в Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування. У стаж роботи включається творча діяльність письменників, художників, композиторів та інших творчих працівників.

У трудовий стаж включається: (до 2004 року) навчання у вищих навчальних закладах, в аспірантурі, докторантурі. Раніше таке навчання включалось до загального стажу, якщо йому передувала робота чи служба в армії. До стажу входить час догляду за дітьми (до досягнення ними трьох років), за дитиною-інвалідом до досягнення нею 16 років, догляд за пенсіонером, який потребує постійного стороннього догляду за висновком медичної установи.

У стаж роботи при призначенні пенсії за віком включається час інвалідності в зв’язку з нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням.

Зараховується у трудовий стаж і період проживання дружин військовослужбовців офіцерського складу з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їхнього працевлаштування за фахом (не більше 10 років).

Як правило, в стаж зараховується час фактичної роботи, але іноді він обчислюється в пільговому порядку. Так, сезонні роботи, визначені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку сезонних робіт і сезонних галузей» від 28.03.97, зараховуються за повний рік роботи.

У зв’язку з проведенням пенсійної реформи інститут трудового стажу, втратив своє значення. Його замінив інститут страхового стажу — це сумарна тривалість періодів трудової діяльності застрахованої особи протягом її життя, за які сплачувались страхові внески.

Спеціальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу за її змістом або за умовами праці, в тому числі й кліматичними.

Спеціальним стажем вважаються роботи визначені Списками № 1 та № 2. Список № 1 визначає підземні, особливо шкідливі та особливо тяжкі умови праці. Список № 2 визначає інші роботи зі шкідливими і важкими умовами праці.

У стаж, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається фактичний час виконання робіт безпосередньо у виробництвах, цехах, ділянках, відділеннях за професіями і посадами, визначеними Списками № 1 і № 2, якщо працівник зайнятий на цих роботах повний робочий день. Робота за сумісництвом не зараховується до спеціального трудового стажу. Крім названих робіт, віднесених до спеціального стажу, законодавством встановлено ряд інших видів робіт і професій, що за своїм змістом є спеціальним ста­жем (трактористи-машиністи, сільськогосподарські працівники — доярки, свинарки, робітниці текстильного виробництва).

Ст. 13—14 Закону «Про пенсійне забезпечення» чітко визначаються тривалість спеціального трудового стажу і вік працівника, що дають право на пенсію на пільгових умовах (тільки для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах і в металургії, вік не має значення).

Вислуга років — це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Пенсія призначається як компенсація втраченої працездатності за професією.

Неперервний трудовий стаж — це тривалість останньої неперервної діяльності працівника на тому самому підприємстві, в установі, організації, в який може зараховуватися час попередньої роботи у визначеному порядку. На сьогодні неперервний стаж втратив своє попереднє значення.

1. Основні риси пенсійних правовідносин.

1. Пенсійні правовідносини можуть існувати лише при наявності норм пенсійного законодавства.

2. Підставою для виникнення цього виду правовідносин обов’язково служить юридичний склад (сукупність юридичних фактів)

3. Пенсійні правовідносини мають тривалий характер, тобто не обмежені в часі. Наприклад пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров’я. Хоча з цього правила існують винятки, наприклад правовідносини з пенсійного забезпечення неповнолітніх дітей у зв’язку із втратою їхнього годувальника продовжуються до досягнення ними 18 – літнього віку, а якщо вони вчаться (є студентами, курсантами, слухачами, стажерами), то до закінчення навчальних закладів, але не більше, ніж до досягнення ними 23-річного віку.

4) Пенсійні правовідносини мають вольовий характер, в якому відбивається як воля держави, так і воля самих учасників пенсійних правовідносин.

5) Пенсійні правовідносини – майнові правовідносини, оскільки виникають з приводу надання непрацездатним, престарілим та іншим особам, яки передбачені законодавством, матеріального забезпечення у вигляді грошових коштів шляхом перерозподілу суспільних спеціалізованих фондів.

6) Застосування принципу диференціації розмірів пенсій. Диференціація відбувається залежно від виду, сфери та характеру трудової діяльності, тривалості трудового, страхового стажу, розміру заробітку, суми внесків до Накопичуваного фонду й недержавних пенсійних фондів та інших факторів.

7) Пенсійні відносини охороняються державою.

8) У пенсійних правовідносинах відсутні засади взаємності. Обов’язок органу, що здійснює пенсійне забезпечення, і відповідне суб’єктивне право пенсіонера не зумовлені певною дією пенсіонера у відповідь на дію органу. Пенсіонеру надане право вимагати певного виду пенсійного забезпечення за наявності встановлених законом підстав, а на відповідний орган покладено обов’язок надати його в суворій відповідності до норм пенсійного права, оскільки пенсія зазвичай призначається за трудову діяльність.

9) Пенсійні правовідносини характеризуються тим, що їх суб’єкти мають певні взаємні права і на них покладаються відповідні обов’язки. Обсяг прав і обов’язків встановлюється нормами права. Правовідносини з пенсійного забезпечення двосторонні: праву одного суб’єкту відповідає обов’язок іншого. Наприклад орган, що здійснює пенсійне забезпечення повинен у встановлені строки призначити пенсію, а пенсіонер має право вимагати своєчасного її призначення. Одночасно пенсіонер повинен сповістити районне(міське) управління соціального захисту про різні обставини, які тягнуть за собою зміну розміру пенсії або припинення її виплати, а управління вправі вимагати своєчасного надання цих даних.

1. Пенсії за вислугу років суддям.

Стаж роботи на посаді судді не менше 20 років і вихід у відставку.
Судді у відставці, які мають не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія чи щомісячне довічне утримання в розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи після 20 років не посаді судді розмір щорічного довічного грошового утримання збільшується на 2% заробітку, але не більше 90% заробітку судді.
Суддя у відставці, який має стаж на посаді судді менше 20 років і досягнув 55-річного віку /для жінок 50 років /, розмір щомісячного грошового утримання нараховується пропорційно кількості повних років роботи на посаді судці.

1. Умови призначення допомоги одиноким матерям (неповним сім’ям).

Питання добре висвітлене у ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в ст.18¹ – 18³.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації
актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) мають вдови та вдівці з дітьми.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності відповідної довідки державного органу реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги реєстрації народжень відомостей про батька (матір) дитини.

Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам (вдовам, вдівцям), матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

1. Пенсії за вислугу років спеціалістам народного господарства. Категорії осіб.

Право на пенсію за вислугу років мають:

а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, — за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар’єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі;

б) працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах: чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

При цьому період роботи безпосередньо в польових умовах протягом півроку або більше півроку зараховується за рік роботи, менше;

в) робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, — за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України: чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі;

г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах: чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі;

д) плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз’їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки — після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки — після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі;

працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості — за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку: чоловіки — при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 25 років; жінки — при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 20 років;

е) працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку;

є) спортсмени — заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу — члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років — у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку;

ж) артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

1. Види документів, які підтверджують трудовий (страховий) стаж.

1. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

2. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення,характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

3. Для підтвердження військової служби, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв’язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин.

4. Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.

5. Необхідно також відмітити порядок підтвердження трудового стажу показаннями свідків.

Так, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв’язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на трудову пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

1. Поняття сукупного прибутку і/та його основний розмір при визначенні доплат до пенсії та допомоги.

Сукупний прибуток - показник чистого надходження грошових коштів від усієї сукупності операцій. Визначається як різниця між валовим прибутком і змінними витратами від операційної діяльності.

Для обчислення суми доходів ураховуються доходи в грошовій та натуральній формі, а також в іноземній валюті за кордоном.

При визначенні сукупного доходу органи, що призначають допомогу, користуються усіма офіційними джерелами, які містять інформацію про доходи громадян, у тому числі інформацією органів державних податкових адміністрацій.

Доходи, отримані в натуральній формі, зараховуються до сукупного доходу за середніми (ринковими) споживчими цінами відповідного регіону, що були на період, за який вони одержані;

Для непрацюючих громадян, яким призначено пенсію вперше, або якщо вони залишили роботу у період, за який враховуються доходи, і не мають інших доходів, крім пенсії та доходів від особистого підсобного господарства, земельних ділянок, наданих для потреб городництва, сінокосіння і випасання худоби, та земельної частки (паю), виділеної внаслідок розпаювання землі, в сукупному доході на розсуд пенсіонера ураховується дохід за зазначений період або розмір призначеної щомісячної пенсії та доходи від земельних ділянок;

Доходи від особистого підсобного господарства, земельних ділянок, наданих для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби, та земельної частки (паю), виділеної внаслідок розпаювання землі, ураховуються за нормативами, які затверджуються місцевими органами виконавчої влади на календарний рік. При цьому доходи від
особистого підсобного господарства враховуються як доходи, отримані від земельної ділянки особистого підсобного господарства площею понад 0,06 гектара.

Доходи, отримані в іноземній валюті, перераховуються в грошову одиницю, що діє в Україні, за курсом Національного банку України на дату їх отримання, у разі затримки у виплаті доходу - на дату звернення за призначенням соціальної допомоги; для непрацюючих громадян, яким призначено пенсію вперше, або якщо вони залишили роботу у період, за який враховуються доходи, і не мають інших доходів, крім пенсії та доходів від особистого підсобного господарства, земельних ділянок, наданих для потреб городництва, сінокосіння і випасання худоби, та земельної частки (паю), виділеної внаслідок розпаювання землі, в сукупному доході на розсуд пенсіонера ураховується дохід за зазначений період або розмір призначеної щомісячної пенсії та доходи від земельних ділянок.

Доходи осіб, які працюють за трудовою угодою у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності враховуються за даними фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які виплачують доходи, але в розмірі не менше ніж зазначено в трудовій угоді.

1. Основні види нормативних актів, що регулюють соціальне забезпечення.

Право соціального забезпечення як система загальнообов'язкових правил і норм знаходить своє зовнішнє вираження у формі відповідних юридичних документів — законів, підзаконних актів, міжнародних пактів, конвенцій, двосторонніх та багатосторонніх договорів

Залежно від підгалузей та правових інститутів нормативно-правові акти соціального забезпечення можна систематизувати з огляду на зміст врегульовуваних ними соціально-забезпечувальних відносин на:

1) загальне законодавство;

2) нормативно-правові акти, що врегульовують:

— організаційно-правові основи соціального страхування;

— пенсійне забезпечення;

— систему допомог;

— соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— соціальний захист інвалідів;

— соціальний захист ветеранів війни та праці;

Види:

1. Конституція закріпляє у ст. 46 Пенсії, інші види соціаль­них виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожитко­вого мінімуму, встановленого законом. ст. 47 Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається держа­вою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону

2. Закони, що регулюють найважливіші суспільні відноси­ни у сфері соціального забезпечення фізичних осіб. До них, зокрема, належать такі: Закон України "Про загальнообов'­язкове державне пенсійне страхування", Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробі­ття", Закон України "Про пенсійне забезпечення" та інше.

Дата добавления: 2015-05-31