Це треба знати.

Творення дієприкметників

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч-(-юч-), для дієслів II дієвідміни ач-(-яч-):

ріж/уть +уч(ий) —> ріжучий,

пала/ють + юч(ий) —> палаючий,

леж/ать + ач(ий) —> лежачий,

го/ять + яч(ий) —> гоячий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти за допомогою суфікса -л-: дозрі/ти + л(ий) —> дозрілий).

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми (минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -т-:

викона/ли + н(ий) —> виконаний,

поши/ли + т(ий) —> пошитий,

обговорюва/ли + н(ий) —> обговорюваний.

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-:

побачи/ти + ен(ий) —> побачений.

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([б], [п], [ф], [м], [в], перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]: вислови/ти + ен(ий) —> висловлений.



15.

Категорія способу — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, встановлюване тим, хто говорить. Категорія способу містить форми дійсного способу, наказового і умовного.

Дійсний спосіб. Дієслова дійсного способу означають реальні дії, які відбуваються чи відбувалися, або ірреальні, які відбуватимуться в майбутньому і не мають модального значення: «Цілий загін зупинився біля цього озера, дехто промивав рани, дехто хотів напитися, коні стихаіржали» (Ю. Яновський); «А йому байдуже; сяде собі, заспіває: "Ой не шуми, луже!» (Т. Шевченко).

Категорія дійсного способу тісно пов'язана з категорією часу, вона існує тільки в його формах: у теперішньому й майбутньому часі — в особових, у минулому — в родових.

Наказовий спосіб виражає наказ, заклик, прохання, спонукання до виконання якоїсь дії: «Любіть Вітчизну, єдину у світі» (П. Тичина); «Ростіть, ростіть,огірочки, в чотири листочки» (нар. пісня); «Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино, та посійся не словами, а розумом, ниво» (Т.Шевченко). Ці модальні відтінки передаються в усному мовленні інтонацією.

Дієслова наказового способу не мають категорії часу, але мають категорію особи: 2-гу особу однини, 1-шу й 2-гу особу множини — прості форми; 1-шу й 3-тю особу однини, 3-тю особу множини — описові форми. Творяться прості особові форми наказового способу від основ теперішнього часу.

Умовний спосіб виражає дію ірреальну, тобто не ту, що вже відбулася або відбудеться, а лише бажану або можливу за певних умов: «Я жив би двічі іпомер би двічі, якби було нам два життя дано» (М. Бажан); «Немає такої людини, дорослої чи малої, яка б не любила лісу» (О. Довженко).

Утворюється умовний спосіб поєднанням форм минулого часу з відокремленою часткою би (б). Частка би вживається після слів, що закінчуються на приголоснии звук; після дієслів, що закінчуються на голосний, ставиться частка б: читав би, ходив би, знав би, читала б, ходила б, знала б; читали б, ходили б, знали б. Частка би (б) може стояти після дієслова, перед ним, може бути відділена від дієслова іншими словами: «Без людської праці вся земля від краю до краюзаросла б бур'янами» (О.Довженко). Дієсловам умовного способу категорія часу не властива. Значення умови їм характерне тільки в реченні. Умовний спосіб дієслів може виражати значення спонукальне і бажальне. Форми умовного спонукального можуть утворюватись описово — додаванням до форм умовного способу наказової частки хай (нехай): Нехай би вони самі це зробили. Хай би він заспівав нам. Бажальне значення умовного способу передається поєднанням дієслова минулого часу, що виражає ввічливе прохання, побажання, з неозначеною формою дієслова. Речення з цими формами не мають паралельних відповідників з дієсловами наказового способу, як це, наприклад, мають конструкції з умовним спонукальним. Пор.: 1. Речення з умовним бажальним:«Тебе б я слухала довіку, куме мій, аби б хотів співати» (Л. Глібов). 2. Речення з умовним спонукальним: «Краще б ви поїхали нашими кіньми» (І. Тобілевич).

16.

Дієслівна категорія виду виражає дію з погляду того, як вона розвивається в часі. З допомогою категорії виду передається дія, яка сповна реалізована чи спрямована на реалізацію, або дія постійна, безперервна, що перебуває в процесі розгортання і становлення.

Видові значення наявні в усіх дієсловах. Залежно від контексту вони можуть бути доконаного або недоконаного виду.

Форми доконаного виду виражають дію, що має певну межу тривання: 1) дію повністю завершену чи завершену на певному етапі виконання (сніг випав, сонце зійшло, колона рушила, дитина заплакала); 2) дію, повторювану до певної межі (попереписував вірші, попідпирав двері); 3) дію одноразову, раптову (стукнув, смикнув, крикнув).

Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності: (сонце сходить, двері підпирають, стукає, смикає), багаторазовість дії (постукувати, покрикувати).

Видове значення не впливає на семантику дієслова. Те саме дієслово може мати як доконаний, так і недоконаний вид: надписати — надписав — надпишу (доконаний вид); надписувати — надписую — надписував — надписуватиму — буду надписувати (недоконаний вид).

Дієслова, що тотожні за своїм лексичним значенням і мають тільки різний вид, творять видові пари: розповідати — розповісти; читати — прочитати, стояти — стати, допікати — допекти. Формальне вираження виду при цьому може бути морфологічним або контекстуальним.

До морфологічного засобу вираження виду під час творення видових пар належить:

1)Суфіксальний спосіб творення: чергування або зміна суфіксів співвідносних основ: -овува-/-ува-(-юва-): мобілізовувати — мобілізувати, організовувати — організувати, завойовувати — завоювати, переадресовувати — переадресувати, обраховувати — обрахувати; -ува- (-юва-) / -и-(-і-):зменшувати — зменшити, зближувати — зблизити, розклеювати — розклеїти; -ува- /-а-: записувати — записати, об'єднувати — об'єднати, розпитувати — розпитати; -а- / -ну- (зі значенням одноразовості, раптовості): кричати — крикнути, грюкати — грюкнути, стукати — стукнути, хапати — хапнути. Дієслова доконаного виду цього типу творення можуть бути з суфіксом -ону-: грюконути, рубонути, хапонути. Відтінок згрубілості, властивий цим дієсловам, надає тексту характеру розмовності: -ва- / Ø: ставати — стати, дівати — діти; -а- / Ø: лягати — лягти, одягати — одягти, стирати — стерти, перебігати — перебігти, витікати — витекти; -а- / -и-: рішати — рішити, рушати — рушити, ступати — ступити, виряджати — вирядити.

2) Префіксальний спосіб творення. Для творення дієслів доконаного виду від співвідносних основ недоконаного виду найчастіше використовуються префікси в-, з-(с-), за-, на-, по-, про-. Вони лише змінюють вид дієслова, не вносячи в його семантику ніяких додаткових відтінків: молити — вмолити, робити — зробити, питати — спитати, в'янути — зав'янути, кликати — покликати, інформувати — поінформувати. Це один з найпродуктивніших способів творення дієслів доконаного виду. Проте не кожний префікс може бути тільки видотворчим. Більшість із них є словотворчими. Вони вносять у семантику дієслова додатковий відтінок, розширюють або звужують його
лексичне значення.

3) Комбінований спосіб творення. Цим способом творяться видові пари: безпрефіксне дієслово недоконаного виду — співвідносне префіксальне дієслово доконаного виду зі зміною або чергуванням суфікса основи: бродити — забрести, чіпляти — зачепити.

У ряді випадків творення видових пар супроводжується чергуванням кінцевих приголосних основи та кореневих голосних: заводити — завести, виїжджати — виїхати, стирати — стерти.

4) Зрідка видові пари творяться шляхом семантичного зближення різнокореневих (суплетивних) основ: брати — взяти, ловити — впіймати, говорити — сказати, шукати — знайти.

В українській мові частина дієслів не має видової пари. Ці дієслова виступають або у формі недоконаного, або у формі доконаного виду. їх можна погрупувати за семантикою та морфемною структурою — за наявністю відповідних афіксів.

До одновидових безпрефіксних дієслів недоконаного виду належать дієслова на -увати зі значенням ставлення до об'єкта (годувати, гордувати, командувати), на -ати, -ити дієслова мовлення (говорити, базікати, твердити), пересування і переміщення (ходити, возити, літати, носити, тягати), мислення (марити, мріяти) та ін. До одновидових дієслів недоконаного виду відносяться також дієслова з префіксом по- зі значенням повторюваності дії: пописувати, почитувати, подумувати, поглядувати, походжати.

До одновидових дієслів доконаного виду належать переважно префіксальні дієслова:

1) з префіксом роз-, які вказують на результати дії (розговоритися, розноситися, розкричатися),

2) з префіксом на-, які виражають вичерпність виконуваної дії (находитися, начитатися, надивитися, нагостюватися, напрацюватися),

3) з префіксами за-, про- (запрацюватися, заплакати, затремтіти, пропрацювати, проплакати),

4) з подвійним префіксом попо- на позначення імперативної завершеної дії (поповодити, попоходити, поподумати, попожити).

Дієслова недоконаного виду мають три часові форми: теперішній, минулий і майбутній (складну і складену форми), дієслова доконаного виду — минулий і простий майбутній.

17.

Дієслівна категорія стану — це граматична категорія, яка виражає відношення між дією, дійовою особою (суб'єктом дії) і предметом (об'єктом), на який спрямована дія. Вона тісно пов'язана з категорією перехідності / неперехідності і підпорядкована їй. Категорія стану властива не всім дієсловам, а тільки перехідним і співвідносним з ними неперехідним, які утворені за допомогою постфікса -ся. Виявляється вона у формах слова та особливостях керування.

Категорія стану не властива:
1) неперехідним дієсловам без постфікса -ся: сидіти, лежати, стояти, мерзнути, хворіти; 2) дієсловам з постфіксом -ся, які утворені від неперехідних дієслів: сміється, сидиться; 3) безособовим дієсловам на -ся, а також особовим дієсловам, що вживаються в значенні безособових:стається, хочеться, розвидняється; 4) дієсловам на -ся, що не мають співвідносних перехідних дієслів: гордиться, усміхається, боїться.

У сучасній українській мові розрізняється активний і пасивний стани. Окрема група — зворотні дієслова, в яких пасивне значення формується постфіксом -ся.

Активний стан мають усі перехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на прямий додаток — іменник у формі знахідного відмінка без прийменника:«Естафету гострого й дотепного слова Остапа Вишні сьогодні високо і впевнено несуть в Україні його учні» (газ.); «Нині ми всі обстоюємо плюралізм поглядів» (газ.).

Пасивний стан мають неперехідні дієслова з постфіксом -ся, співвідносні за своїм лексичним складом і граматичним значенням з дієсловами активного стану. Вони означають дію, спрямовану на об'єкт, що виступає в реченні у функції підмета. Реальна дійова особа в таких пасивних конструкціях виконує роль додатка, вираженого іменником у формі орудного відмінка без прийменника: «Спеціальні питання обговорюються депутатами в секціях». Пасивний стан може бути виражений також пасивним дієприкметником, неособовою формою предикативного дієприкметника на -но, -то, утвореними від перехідних дієслів. Пор.: Товариство організоване.— Товариство організовано.

Зворотні дієслова означають дію, яка спрямована на дійову особу. Залежно від лексичного зв'язку з іншими словами в реченні зворотні дієслова поділяються на підгрупи.

а) Власне-зворотні дієслова. Виражають конкретну дію, виконавцем якої є дійова особа, на яку ця дія й поширюється. Постфікс -ся в цих формах за своїм значенням дорівнює зворотному займеннику себе в знахідному відмінку:одягатися, умиватися, голитися, взуватися і под.

б) Непрямо-зворотні дієслова. Дія, передана ними, виконується дійовою особою, об'єкт дії виступає у функції непрямого додатка або зовсім усунений:запасатися (їжею), поратися (біля печі).

в) Загально-зворотні дієслова. Вказують на внутрішній стан людини, її настрій, переживання: вертітися, гніватися, сміятися, журитися, турбуватися.

г) Безоб'єктно-зворотні дієслова. Виражають дію, постійно властиву дійовій особі: кропива жалиться, корова б'ється, собака кусається.

ґ) Взаємно-зворотні дієслова. Означають дію, яку виконують дві або кілька дійових осіб, кожна з яких є одночасно і об'єктом дії. Дії суб'єктів спрямовані один на одного: листуватися, радитися, зустрічатися, боротися.

18.

Категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може бути мовець (суб'єкт повідомлення), співрозмовник (слухач - адресат повідомлення) або особа чи предмет, що не беруть безпосередньої участі в комунікативному акті (об'єкт повідомлення).

Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга особа - адресата повідомлення (виконавцем є слухач), третя особа - об'єкта повідомлення (і не мовець, і не слухач): я розповідаю, ми розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає, вони розповідають.

Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу. Виразниками особових значень виступають особові закінчення.

У дієслів минулого часу та умовного способу особове значення виражається синтаксично: я розповідав, ти розповідав, вона розповідала, воно розповідало; я розповів би, ти розповів би, вона розповіла б, вони розповіли б.

Із категорією особи тісно пов'язана категорія числа, що є теж невласне-дієслівною. Форми першої, другої, третьої особи однини протиставляються першій, другій, третій особі множини. Категорія числа дієслів має словозмінний характер.

До словозмінних належить категорія роду. Вона властива дієсловам минулого часу й умовного способу. Родове розрізнення репрезентується відповідними суфіксами: купив, купила, купило, купив би, купила б, купило б.

Дата добавления: 2015-05-31