Ознаки держави

Держава - огранізація суспільства, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби та інтереси. Дана організація є всеохоплюючою (стосовно членів суспільства), територіальною (на одній території), єдиною (охоплює все суспільство як єдине ціле), офіційною (репрезентує суспільство), універсальною (різні сфери суспільного життя), верховною (вище за значенням та силою об’єднання суспільства) та централізованою (ієрархічною).

Ознаки держави слідуючі:

1.За соціологією:

· сукупність людей (народ);

· верховенна над ним влада;

· територія як межа влади.

2.За Енгельсом:

· розподіленння підданих потериторіальним одиницям;

· запровадження особливої публічної влади, яка не співпадає з населенням;

· стагнення податків з населення, отримання від нього займів для утримання державного апарату.

3.Сучасний погляд:

· територіальна єдність політичної влади в масштабах всієї країни (громадянство);

· спеціальний апарат управління суспільством, для його нормального функціонування;

· організація суспільного життя на правових началах для всього населення (монополія влади);

наявність суверенітету (зовнішнього, внутрішнього, державного, народного, національного

11.Форми правління.Монархічні і республіканські форми.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.

1)Обмежена монархія. Іноді їх називають парламентськими або конституційними.

2)Дуалістична монархія — коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра.

3)Теократична монархія — коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою.

4)Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представн. орган певних класів або всього населення.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. 1)Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент.

2)Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом.

3)Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр.

12. Поняття колізії правових норм та шляхи вирішення протиріч.

Колізія правових норм - (від лат. Colisio - зіткнення) розбіжність змісту двох чи кількох актів нормативного характеру.

Практичне значення має так зване розв’язання колізії, тобто визначення того акту, який має бути застосований до даних правовідносин.

При цьому слід керуватись такими првилами:

1. Законодавство колишнього СРСР застосовується з тих питань, що не врегулбовані законодавством України за умови, що воно не суперечить Конституції та законам України;

2. У випадку колізії актів різної юридичної сили - діють акти, що мають більшу юридичну силу (Конституція-закон-підзаконний акт);

3. Коли в колізії акти, що мають однакову юридичну силу - застосовується акт, що прийнятий пізніше;

4. У разі розбіжності змісту (конкуренції) загальної та спеціальної норми - керуються правилами спеціальної норми.

Порядок розв’язання колізій іноді зазначається в тексті самого акту.

13 Влада і соціальні норми у первісно-общинному суспільстві.

Первісно-общинний лад, то є той час, коли існувало Суспільство, але не існувала Держава. В той час життя будувалось на засадах природнього самоуправління. Рівень виробництва був досить низьким, що і сприяло потребі людей до об’єднання в роди, племена чи їх об’єднання, які були основною організацією тогочасного суспільства.

Рід - об’єднання людей, що засноване на кровному родстві, а також на спільності майна чи праці. Рід був особисний, а не територіальний союз. Роди об’єднувались в племена чи навіть їх союзи.

Влада носила усуспільнений характер. Владні функції здійснювали усі дорослі члени роду. Вибирались старійшини, рада, воєнноначальники та жреці з найдостойнійших з представників роду. Але чіткого апарату управління не було.

В той час діяли не норми права, а соціальні норми - звичаї - історично складені правила поведінки, які ввійшли в звичку внаслідок неоднороазового застосування, в продовж довгого часу, в зв’язку з чим стали життєвою потребою. Деякі з них одночасно були і релігійними нормами. Суттєвим було відсутність різниці між правами та обов’язками - право сприймалось, як обов’язок

14. Держава та громадські організації.

Політична система суспільства - це організаційне вираження усієї сукупності державних та суспільних організацій, в тому числі трудові колективи, які приймають участь в політичному житті країни.

Окрім держави існують такі організації як політичні партії, профспілки, творчі об’єднання, молодіжні, жіночі та релігійні організації, органи суспільної самодіяльності, суспільної допомоги, виробничі кооперативи та асоціації, акціонерні товариства, приватні заклади та організації. Держава займає всеж домінуюче місце серед даних органів, тому, що вона є єдиною повновладною організацією в межах усієї країни, визначає основні напрямки розвитку суспільства з урахуванням інтересів усіх та кожного, та виступає як офіційний представник в середині країни та на міжнародній арені.

В основі зв’язку між державою та громадським організаціями та трудовими колективами лежать принципи співпраці, взаємодопомоги та взаємопідтримки.

Держава в політичній систмі суспільства виконує слідуючі функції:

Þнадає конституційне право громадянам на об’єднання в громадсько-політичні організації та сприяє їх функціонуванню з дотриманням принципів демократичного суспільства.

Þвизначає правовий стан деяких політико-громадських утворень.

Þїх діяльність знаходиться під охороною держави.

15.Предмет і метод правового регулювання.

Правове регулювання — це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів.

ознаки правового регулювання:

- правове регулювання — різновид соціального регулювання;

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

- правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

- правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

- правове регул. гарантує доведення норм права до їх виконання.

Предмет правового регулювання — це суспільні відносини, на які звернено правове регулювання.

Методи правового регулювання — це способи, засоби і прийоми, за допомогою яких правове регулювання здійснюється. Виділяють два основних методи правового регулювання:

Перший метод — метод децентралізованого регулювання — автономний. Він побудований на координації цілей та інтересів сторін у суспільних відносинах та застосовується для регламентації рівних за становищем (рівноправних) суб’єктів, які задовольняють свої приватні інтереси. Другий метод — метод централізованого, або імперативного, наказового регулювання. Він базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин — вони не є рівними за статусом. За його допомогою регулюються відносини, в яких пріоритет надається загальносоціальному інтересу. В державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає держава, яка здійснює централізоване управління суспільними процесами та наділена владними повноваженнями. Тому централізований, імперативний метод використовується в публічно-правових галузях (конституційне, адміністративне, кримінальне право).

16.Причини виникнення держави:психологічна теорія.

За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Петражицький (1867—1931).

Існування держави та суспільства зумовлено психологічною потребою людини жити в рамках організованого суспільства, з метою колективного співіснування (Петрарка, Фрезер, Ковалевський).

17.Зміст правовідносин.

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Правовідносини мають складну будову і охоплюють:1) суб'єктів; 2) об'єкти; 3) зміст правовідносин.

Зміст правовідносин — це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників даних правовідносин.

Суб'єктивне юридичне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення його інтересів і забезпечуються державою

Юридичні обов'язки - закріплена нормами права міра небхідної, найбільш розумної та доцільної, поведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

18 Право як регулятор суспільних відносин.

Право - це система формально визначених норм (правил поведінки), які встановлені або санкціоновані державою у спеціальному порядку, є загально-обов’язковими для всього населення, державних органів та посадових осіб, охороняється державною владою від порушень, виражає волю народу опосередковано через преставників або безпосередньо і направлені на регулювання та охорону суспільних відносин.

Воно виникає в державно-організованому суспільстві як основний регулятор суспільних відносин. Погляди на право еволюціонували з розвитком суспільства.

Право - соціальне явище без якого не можливе існування цивілізованого суспільства; - повинно відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам суспільства вцілому; - як право приватної власності є основою всіх прав людини; - міра поведінки, встановлена та охоронювана державою.

Кант. Право - сукупність умов при яких свавілля одного може бути погоджено з свавіллям іншого по спільному для них правилу свободи.

Недивлячись на різність в поглядах виділяють такі риси права, як регулятора суспільних відносин: правові норми встановлюються державою в офіційних актах; охороняються та гарантуються до виконання примусом держави; загальнообов’язковість даної системи норм для всього населення на всій території дії норми; виражає загальну та індивідуальну волю громадян в гармонійному взаємозв’язку. В силу вказаних ознак право виступає як регулятор суспільних відносин та забезпечує вільний розвиток особи.

19.Поняття законності.Боротьба з правопорушеннями.

Законність — це багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Принципи законності:

1)єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-

правових актів на всій території їхньої дії та щодо однойменних суб'єктів;

2)верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного

життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та

законам;

3)контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких

порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

4)неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення

закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку

держави, відповідних органів.

Правопору́шення — протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) деякого спроможного суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства, держави або особи i тягне за собою юридичну відповідальність.

20. Тлумачення норм права: обмежувальне, поширене, судове.

Тлумачення - це діяльність по уясненню та роз’ясненню змісту юридичної норми з метою їх правильного застосування та реалізації.

Ознаки тлумачення:

· Може здійснювати будь-який суб’єкт.

· Зміст тлумачення - повне розкриття смислу державних велінь, що закріплені в нормативних актах;

· Об’єкт тлумачення - норма права, або її елементи.

· Здійснюється за допомогою певних засобів і прийомів.

· Мета - забезпечення правильного застосування та реалізації юридичної норми.

· Результат тлумачення - правила розуміння змісту юридичної норми.

Є два види тлумачення Тлумачення-уяснення - розумовий процес по становлення змісту юридичної норми, який не виходить за рамки свідомості інтерпритатора.

Способи тлумачення: Мовний (текстово-філологічний); Систематичний (з’ясування зв’язків між нормами); Цільовий (телеологічний) - виявлення цілей норми; Історичний; Функціональний; Логічний.

Види тлумачення-уяснення: буквальне (адекватне); обмежувальне (коли текс є ширшим чим зміст); поширювальне (зміст норми ширше ніж текст).

Тлумачення-роз’яснення - встановлення змісту юридичної норми та його об’єктивний вираз у актах тлумачаення джля потреб інших суб’єктів.

Види: Офіційне - роз’яснення змісту яке є формально-обов’язкове для інших суб’єктів. Воно поділяється на: аутентичне, делеговане

За сферою дії офіційне поділяється на загальне і індивідуальне

21.типологія держав за теорією цивілізацієї А.Тойнбі.

А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:

• первинні;

• вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності.

Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:

1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;

2) політика держави — не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;

3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

22. Правосвідомість: поняття, структура, роль у суспільному житті.

До форм суспільної свідомості відноситься і правосвідомість.

Правосвідомість - сукупність ідей, поглядів, почуттів, традицій, переживань, які виражають відношення людей до правових явищ суспільного життя. Це уявлення про законодавство, законність, правосуддя, про правомірну поведінку.

Особливості правосвідомісті:

1. В правосвідомісті віддзеркалюється лише ті явища, які складають правову сторону життя суспільства. Воно охоплює процес створення правових норм, реалізацію їх вимог в суспільному житті. Політичні, моральні та інші ідеї і уявлення також активно впливають на формування та реалізацію норм права. Але перш ніж отримати вираз в правових нормах, в практиці їх застосування, вони повинні пройти через правосвідомість, тобто отримати правову форму у вигляді правових ідей та уявлень.

2. В способі відображення явищ суспільного життя. Цей процес проходить через спеціальні юридичні поняття і категорії (правомірність, неправомірність, правовідносини, законність, юридична відповідальність...)

В структурному відношенні правосвідомість складається з двох елементів: наукової правосвідомості (правової ідеології - - система поглядів і уявлень, які в теоретичній формі віддзеркалюють правові явища суспільного життя (вміщується внаукових дослідженнях, монографіях...)) та буденної свідомості (правової психології - це сукупність почуттів, звичок, настроїв, традицій, в яких виражається відношення різних соціальних груп, професіональних колективів, окремих індивідів до права, законності, системи правових закладів, що функціонують в суспільстві.).

23.Імперативні та диспозитивні норми права.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права).

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

24 Визначення поняття “держава”.

Існує безліч дифініцій поняття держава.

Арістотель. Г. - соединение многих родов и деревень ради лучшей, совершенной жизни.

Цицерон. Д. - союз людей, що об’єднані метою загального блага та началами права.

Трубецкой. Д. - союз людей, що властвують самостійно і в межах певної території.

Гумпілович. Д. - природньо виникла організація володіння, призначена для охорони певного правопорядку.

Гегель. Д. - дійсність моральної ідеї, субстанційна воля, яка мислить і знає себе, і виконує все як вона знає та на скільки вона знає.

Маркс. Д. - машина для пригнічення одного класу іншим, для утримання та підкори.

Алєксєєв. Д. - це політична організація класового суспільства, яка виражає в концентрованій формі інтереси та волю пануючого класу, має в наявності спеціальний апарат примусу, і надає своїм приписам обов’язкову силу для населення усієї країни.

Сучасне визначення. Д.- організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення, здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов’язкових норм поведінки і механізму їх впровадження у життя.

Дата добавления: 2015-05-31