Запитання. Завдання 2 страница. Гра допомагає наблизити неосяжне, «застати його зне­нацька» , «приручити», ввести в систему координат

Гра допомагає наблизити неосяжне, «застати його зне­нацька», «приручити», ввести в систему координат, у якій з ним можна було б співіснувати. Теорія ігор не пропонує рішень, а є способом мислення про майбутнє, засобом, що спонукає людей до самостійного мислення. Реалізуючи ігрові технології, варто пам'ятати, що гра значно частіше буває подібною до життя, ніж життя до гри.

Гра в політиці є не лише методом дослідження політич­них процесів, а й способом створення нових форм, зв'яз­ків. Під час гри формуються нові правила та відносини, які з часом перетворюються на технології і перестають на­лежати до ігрової сфери.

Експертне оцінювання. Експертна функція супрово­джує будь-яку людську діяльність, оскільки діяти на осно­ві достовірного знання завжди краще. Політична експер­тиза є морально нейтральною процедурою, що не підлягає правовому оцінюванню. Експерт є виробником загально-значущого, суспільно корисного знання, яке використову­ють суспільство, окремі суб'єкти політики. Основними різ­новидами експертного оцінювання є експертне опитуван­ня (заповнення представниками провідних політичних

422 Прикладні політичні дослідження

партій, відомими політологами спеціальних карт, які стосуються конкретної проблеми), індивідуальні передба­чення експертів (використання оцінок експерта-лідера у сфері прогнозування), колективна експертна оцінка (уз­годження думок експертів із певних напрямів розвитку зовнішньої та внутрішньої політики, розвитку політичної ситуації).

Для прогнозування задіюють також методи спостере­ження, опитування тощо, використання яких залежить від поставлених завдань та відведеного строку на розро­блення політичного прогнозування.

Процедури та етапи прогнозування у сфері політики

Підготовка і формулювання прогнозів є тривалим, складним, багатоетапним процесом. У 60-ті роки XX ст. у технологічному прогнозуванні емпірично сформувалися такі основні етапи здійснення прогнозів:

1. Розроблення програми дослідження, тобто перед -прогнозна орієнтація (ППО). У процесі ППО уточнюють об'єкт дослідження, вивчають його внутрішній зміст і ха­рактерні особливості. Це дуже важлива процедура, оскіль­ки нерідко навіть назва об'єкта неоднозначна. Якщо, на­приклад, об'єктом дослідження є опозиція, необхідно з'я­сувати, про яку опозицію йдеться: парламентську чи позапарламентську, системну чи ситуативно орієнтовану, масову чи групову, організовану чи спонтанну тощо. Одно­часно аналізують об'єкт прогнозування на відповідність основним принципам, забезпечують попередню верифіка­цію прогнозу шляхом зіставлення з прогнозами об'єктів-аналогів.

Передпрогнозна орієнтація передбачає також визна­чення предмета і проблематики дослідження; аналіз ха­рактеру і масштабів прогнозу; формулювання мети і зав­дань, робочих гіпотез; визначення методів і процесу орга­нізації дослідження; з'ясування часових параметрів прогнозу. Не менш важливий аналіз проблем, що можуть визріти за певних умов. Для цього визначають коло екс­пертів, принципи добору респондентів, шкали вимірюван­ня, перелік робочих документів.

Програма тактичного прогнозування загалом стано­вить 2—3 авторські аркуші, стратегічного — 10—12. До­повненням до неї є короткий огляд спеціальної літератури, робочі документи: попередні контури (матриця) вихідної

Політичне прогнозування 423

моделі; зразок анкет-інтерв'ю для уточнення і конкретиза­ції параметрів вихідної, пошукової і нормативної моделей; зразок анкети опитування експертів; шкали вимірювання; інструкції інтерв'юеру, кодувальнику з опитування екс­пертів та оброблення його матеріалів; перелік показників уточненої вихідної моделі; конспекти прогнозного тла і пе-редмодельного сценарію; робочі гіпотези пошукової моде­лі; проспект критеріїв побудови нормативної моделі. Кіль­кість, обсяг і характер робочих документів залежать від мети і завдань дослідження.

2. Побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого
об'єкта методами системного аналізу. Відповідно до цього
методу у прогнозуванні використовують об'єктний (вио­
кремлення підсистем шляхом поелементного поділу об'єк­
тів, що мають складну структуру) і функціональний підхо­
ди (членування об'єкта за функціональною ознакою).
Функціональний підхід придатніший за незначної кілько­
сті елементів первинних об'єктів, з яких складається
об'єкт прогнозування. Характеристики і взаємозв'язки
передбачають групування подібних функцій і допомага­
ють відстежувати їх реалізацію поза належністю до пер­
винних об'єктів.

Побудову базової моделі починають зі складання пере­ліку індикаторів (можливих показників), застосовуючи порівняльний аналіз аналогічних моделей, опитування експертів, вивчення наукової літератури, соціологічне опитування. У попередньому переліку показників може бути до сотні (тисячі) одиниць. У процесі їх відбору із пере­ліку залишають лише кілька десятків, які найточніше ві­дображають досліджуваний об'єкт.

Надалі у процесі підготовки базової моделі з кількісної інформації вибудовують динамічні ряди індикаторів за кожним показником, їх аналіз дає змогу виявити тенден­ції предмета дослідження, без чого неможливо зробити прогнозний діагноз — визначення адекватності засто­сування наступних операцій. Результатом цього є створен­ня зручної моделі предмета дослідження з коментарями до неї, які визначають порядок подальшої роботи.

3. Збір даних контексту прогнозування («прогнозного
тла»). Контекстом є сукупність зовнішніх стосовно об'єкта
прогнозування значущих умов. Так, прогноз стабільності
політичної системи передбачає врахування прогнозів еко­
номічного розвитку на перспективу. Кожний об'єкт прог­
нозування перебуває в певному середовищі, яке постійно
змінюється, і є стосовно нього зовнішнім чинником. Тому

424 Прикладні політичні дослідження

базова модель не може бути адекватною меті та завданням дослідження, якщо вона не відповідає аналогічній моделі прогнозного тла. Цю модель будують подібно до попе­редньої. Особливість її полягає в необхідності врахування всіх зовнішніх щодо об'єкта прогнозування чинників — науково-технічних, демографічних, економічних, соціоло­гічних, культурологічних; внутрі- і зовнішньополітичних.

Контекстуальні особливості передбачають урахування висновків фахівців, які не належать до групи, оскільки ін­дикаційне поле прогнозного тла є безмежним і з нього на­багато важче виокремити необхідний мінімум індикату-мів. Як правило, відбирають показники, що найсильніше впливають на динаміку показників профільної моделі. На­приклад, прогнозуючи можливість впровадження двопа­латного парламенту в країні, необхідно дослідити його пе­реваги і недоліки в інших країнах.

4. Побудова домодельних сценаріїв, що включає ек­страполяцію динамічних рядів показників на час попере­дження у прогнозі з метою створення орієнтовної основи наступних операцій. У сценарії поетапно описують транс­формацію об'єкта прогнозування, умови, за яких ці зміни відбуватимуться. Отримані сценарії впорядковують у вза­ємопов'язану сукупність, тобто систему сценаріїв.

Розвинута система побудови сценаріїв постає як сце-наріотехніка — сукупність методологічних правил, мето­дичних прийомів і процедур складання прогнозних сцена­ріїв розвитку подій. Своєї повноти сценування подій набу­ває у грі, коли учасники дослідження розігрують написані сценарії для отримання завершеної картини прогнозованої ситуації. Наприклад, під час побудови сценаріїв і засто­сування емпіричних показників для вивчення перспектив стабільності в африканських країнах колектив аналітиків Північно-Західного університету США послуговувався такими індексами та індикаторами:

а) індекси характеристики політичного процесу (для
країн, що розвиваються): питома вага урядових постів, які
займають військові; кількість конституційних змін з мо­
менту здобуття незалежності; загальна кількість змін у
структурі виконавчої влади; середня кількість військових
переворотів у рік; кількість політичних партій; зміни у
представництві еліт (регіональних, політичних, етнічних,
економічних, релігійних та ін.), у державних органах;

б) індикатори фінансового потенціалу режиму: бюджет
відносно ВВП; зміни у співвідношенні доходів бюджету і
ВНП; середньорічні темпи збільшення бюджетних дохо-

Політичне прогнозування 425

дів; співвідношення загальної суми податкових надхо­джень урядових позик і різних видів допомоги до ВВП; частка прямих податків у доходах держави; зміна частки прямих податків у доходах держави; частка ВВП (бюдже­ту), що витрачається на безплатну освіту;

в) індикатори та індекси репресивного потенціалу пра­влячих кіл: чисельність збройних сил; частка особового складу ВМС і ВПС у збройних силах; темпи збільшення кількості збройних сил; чисельність поліцейського корпу­су; рівень участі військових і поліцейських у громадських безпорядках (кількість випадків і чисельність учасників); відношення обсягу воєнних витрат до ВВП; темпи збіль­шення воєнних витрат у постійних цінах.

5. Створення гіпотетичних (попередніх) пошукових
моделей методами пошукового аналізу з конкретизацією
мінімального, максимального і найвірогіднішого значен­
ня. Результатом наукового прогнозу повинно бути не пе­
редбачення подій, а осмислення проблеми, яку слід роз­
в'язати засобами управління. Важливою його складовою є
аналіз альтернатив, який забезпечує прийняття оптималь­
ного рішення, підвищення рівня його об'єктивності й
ефективності. Такий аналіз сприятиме визначенню діапа­
зону (шкали) можливостей, з'ясуванню меж, за якими по­
чинається катастрофа.

6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей відпо­відно до заданих норм, ідеалів, цілей. Вихідною ланкою базової нормативної моделі є «дерево цілей», яке вибудо­вують, поділяючи об'єкт пізнання на ієрархічно взаємо­пов'язані елементи, а кінцевим її продуктом — «дерево рі­шень». Для нормативного прогнозу важлива оптимізація моделі шляхом визначення ідеального стану досліджува­ного об'єкта, врахування його специфіки і конкретної сус­пільно-політичної обстановки. Критерії оптимуму є похід­ними від системи цінностей суспільства і можливостей їх втілення.

7. Верифікація (оцінювання достовірності, точності та обґрунтованості) прогнозу завдяки методам опитування експертів. При цьому особливу увагу звертають на можли­ві негативні наслідки прийнятих рішень. Верифікація охоплює сукупність критеріїв, способів і процедур, що дає змогу на основі всебічного аналізу оцінити якість прогно­зу. При цьому важлива не лише абсолютна, а й відносна (попередня) верифікація, яка стимулює розвиток науко­вих досліджень і використання їх даних для отримання за­вершальних результатів верифікації.

426 Прикладні політичні дослідження

Поле експертного знання залежить від особливостей проблеми, яка підлягає прогнозуванню, способу її форму­лювання, потенціалу експертів.

Верифікація прогнозу передбачає:

— оцінювання інформаційної якості опису об'єкта,
процесу;

— дотримання принципу додаткового опису (відповідно­сті між зовнішнім і внутрішнім описами об'єкта, балансу між його інформаційними та системними характеристиками);

— визначення ступеня пов'язаності об'єкта із зовніш­нім середовищем (характер зв'язків між зовнішнім середо­вищем і об'єктом);

— оцінювання критерію інтенсивності асиміляції (сту­пінь «розмитості» опису об'єкта і напряму його найінтен-сивнішого «розмиття»);

— установлення ступеня агрегування і елементів його впливу на точність опису об'єкта;

— відповідність між точністю і повнотою опису об'єкта;

— оцінювання статистичного взаємозв'язку між точні­стю і надійністю прогнозу для забезпечення відповідної глибини інтервалу прогнозування.

Верифікація є одним із найважливіших принципів з'ясування істинності та вірогідності наукових тверджень. У соціально-гуманітарній сфері вона найчастіше забезпе­чується емпіричними засобами або логічними доказами;

8. Вироблення рекомендацій для управлінських рі­шень на основі зіставлення пошукових і нормативних мо­делей. Прогноз є інформаційною базою для осіб, задіяних у сфері управління, тому робота над ним не може бути за­вершеною без вироблення рекомендацій на основі зіста­влення пошукових і нормативних даних. Неприпустимо передовіряти цю роботу замовнику, оскільки рекомендації повинні бути максимально об'єктивними, а в нього може ви­никнути бажання підігнати прогнозні дані під свої інтереси. Формулювання рекомендацій передбачає розроблення віро­гідних сценаріїв стану об'єкта у разі їх реалізації із зазначен­ням позитивних і негативних її наслідків. На цьому етапі го­тують попередній звіт дослідження, який охоплює докумен­ти, що засвідчують здійснення всіх попередніх процедур. Ці рекомендації повинні співвідносити пропоновані дії з часо­вими і матеріальними ресурсами потенційних ініціаторів по­літичної діяльності (бюджет, кадрове забезпечення, техніч­на оснащеність), враховувати дистанцію між ідеально спла­нованим рішенням і його адміністративним втіленням. Вони також мають бути максимально реалістичними.

Політичне прогнозування 427

За результатами прогнозу вибудовують сценарії роз­витку політичної ситуації (до п'яти варіантів вірогідних її змін). Можливості сприйняття суб'єктами політики прог­нозних рекомендацій суттєво підвищуються, якщо сцена­рії супроводжуються конкретними пропозиціями щодо здійснення послідовної, поетапної стратегії. Обґрунтуван­ня конкретних кроків суб'єкта політики підвищує систем­ність його політичної поведінки і сприяє утриманню так­тичної ініціативи. Важливим чинником при цьому є й оці­нювання ступеня політичного ризику.

9. Експертиза підготовлених прогнозу і рекомендацій,
доопрацювання їх з урахуванням результатів обговорення;
передавання їх замовнику. Передаючи результати прогно­
зування замовнику, слід враховувати те, що прогнозні вис­
новки можуть бути непопулярними на певний момент і не
відповідати його бажанням. Однак прогнозист зобов'яза­
ний оперувати правдивою інформацією.

Висновок як формалізований результат здійсненого прогнозу залежно від ситуації може містити конкретні оцінки, рекомендації або лише припущення. У ньому ва­жливо зосередити увагу на найважливіших питаннях, по­слідовно описати сприятливі і несприятливі чинники реа­лізації прогнозу; порівняти властивості об'єктів прогнозу­вання з відомими властивостями аналогічних об'єктів; визначити верхні і нижні межі їх розвитку. Зміст доку­мента має бути зрозумілий, чіткий, термінологічно дисци­плінований, позбавлений розмитих суджень, абстрактних понять, очищений від подвійної інтерпретації, жаргонних побутових виразів тощо.

10. Зіставлення матеріалів розробленого прогнозу з но­
вими даними прогнозного контексту і започаткування но­
вого циклу досліджень. Розроблення, обґрунтування прог­
нозу потребує немало часу. Однак оскільки політичне жит­
тя динамічно змінюється, зазнає змін і прогнозний
контекст, що зумовлює необхідність започаткування ново­
го циклу дослідження об'єкта. Крім того, у політиці, яка
тісно пов'язана зі сферою управління, доводиться мати
справу з об'єктами, що потребують постійної уваги, по­
стійного передбачення соціальних наслідків впливу на них.

Результати політичного прогнозування не можна роз­глядати лише з огляду на ступінь достовірності, точності прогнозу. Важливо знати, наскільки прогноз сприяє під­вищенню обґрунтованості, об'єктивності, ефективності розроблених на його основі рішень. Прогнозування повин­не бути таким же безперервним, як і визначення цілей, планування, управління загалом.

428 Прикладні політичні дослідження

Політик, який прагне успіху, робить все для того, щоб прорахувати і змоделювати результати прийнятих рі­шень, використовуючи власний досвід, творчий потен­ціал, механізми та інструменти політики. Прогнозування в політиці є складною справою у процедурному і методо­логічному сенсах. Тому від початку прогнозування різних напрямів політичного розвитку необхідно чітко визначи­ти його об'єкт, умови існування, взаємозв'язок із суміж­ними явищами, які впливають на прогнозовану систему і процес.

Прогностична діяльність стосується різних сфер полі­тичного життя, будь-яких суб'єктів політичного процесу, механізмів та інструментів здійснення політики. У кожно­му випадку ця діяльність поєднує в собі універсальні та специфічні елементи, потребує системних знань і креатив­ного потенціалу, про що свідчить висвітлення деяких його напрямів.

Попри безсумнівну необхідність прогнозування у сфері політики, його не слід абсолютизувати, оскільки воно має певні обмеження. Проте й не всі об'єкти однаково підляга­ють прогнозному оцінюванню.

Це зобов'язує аналітиків і прогнозистів дбати про вдоско­налення методик і процедур політичного прогнозування, щоб знання слугували суспільству, долаючи несправедливість.

Розвиток політичної системи, формування державної політики

Прогнозування розвитку політичних систем набуло по­ширення у зв'язку з масштабним всесвітнім процесом пе­реходу одночасно кількох десятків країн світу від авто­ритаризму до демократії. У зв'язку з цим, на думку А. Пшеворського, Ф. Шміттера, Д. Лінца та ін. теоретиків, демократія постала як своєрідний політичний проект. Ро­зуміння динаміки її розвитку потребує особливої уваги до з'ясування характеру правлячих еліт, політичних цінно­стей та ідеалів, технологій здійснення влади. При цьому надзвичайно важливу роль відіграє наявний досвід розвит­ку демократії як політичного проекту в розвинутих захід­них країнах.

Прогнозуючи розвиток демократичних порядків у кра­їні, слід спиратися на комплекс основних чинників, які впливають на даний процес. За твердженням російського

Політичне прогнозування 429

політолога А. Мельвіля, на становлення демократії впли­вають такі змінні:

1) зовнішнє міжнародне середовище (міжнародна еко­номічна ситуація, міжнародні та неурядові зв'язки і відно­сини);

2) державо- і націєтвірні чинники (єдина територія, єдина держава, почуття національної ідентичності тощо);

3) загальний соціально-економічний рівень розвитку країни;

4) соціально-класові процеси і умови (ступінь соціаль­ної диференціації й розвитку суспільства, відносини між класами і соціальними групами);

5) соціокультурні й ціннісні чинники, культурно-полі­тичні цінності та орієнтації, які домінують у суспільстві;

6) політичні фактори і процеси (взаємодія партій, гро­мадсько-політичних рухів, організованих груп, їх полі­тичні стратегії і тактики);

7) індивідуальні, особистісні і політико-психологічні чинники (конкретні рішення і дії ключових факторів).

Важливою проблемою є прогнозування розвитку полі­тичної системи на локальному рівні, що сприяє визначен­ню оптимальних шляхів поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів, виробленню основ регіональної по­літики, формуванню основних напрямів саморегуляції на рівні місцевого самоврядування. Прогнозування регіо­нальної політики має ґрунтуватися не лише на загальноде­мократичних принципах, а й враховувати регіональні ва­ріанти демократичного вибору, пов'язані з економічними, соціальними, ментальними особливостями, рівнем само­свідомості населення певного регіону. Політичне прогно­зування в даному напрямі має орієнтуватися на людину, мотиваційну сферу її діяльності.

Оскільки політичні процеси невіддільні від процесів, що відбуваються у правових системах, особливої уваги по­требує конструювання і передбачення ефективної правової політики, яка охоплює:

— формування правової держави і громадянського сус­пільства;

— вдосконалення законодавства і практики його за­стосування;

— створення надійної правової бази здійснюваних ре­форм;

— боротьбу зі злочинністю, вироблення антикорупцій-них заходів;

— подолання правового нігілізму, виховання законо­слухняної особистості та ін.

430 Прикладні політичні дослідження

Аналіз і прогнозування розвитку політичних систем су­проводжується дослідженням характеру і завдань транс­формації у сфері політичних відносин. Важливість прогно­зування політичних відносин пов'язана з тим, що в суча­сному суспільстві жоден соціальний інститут не може виникнути і сформуватися поза відносинами в політичній сфері. У процесі аналізу політичних відносин першочерго­ву увагу звертають на їх сутнісні елементи, які домінують у конкретному випадку. Елементний склад політичних від­носин включає: взаємодію суб'єктів і об'єктів політичних дій; політичні потреби, інтереси та цілі; політичну поведін­ку і політичну волю.

У процесі формування державної політики в різних га­лузях сформувався досвід її поетапного аналітично-прог­ностичного супроводження (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Аналітично-прогностичне супроводження політики

Етап	Мета	Процедура
	Обґрунтування	Формування політики
	наявності проблеми,	починається із визначення
	утвердження	актуальних суспільних шроблем,
	переконання,	включення їх до порядку
	що вона потребує дій	денного органу державної
	з боку влади	влади або надання їй вищого авторитету порівняно з тим, як це було раніше. Для цього необхідно надати переконливі всебічні аргументи з детальним описом її причин, масштабу і значущості, ймовірних наслідків за певних сценаріїв її розвитку
	Розгляд всіх	Після деталізації і включення
	можливих рішень	проблеми до порядку денного органу влади приступають до розроблення можливих шляхів її вирішення (визначення варіантів політики). Для цього порівнюють усі запрограмовані варіанти (альтернативи), розглядаючи їх як взаємовиключні, уникаючи повторень однієї і тієї самої ідеї. Оскільки знайти ідеальний варіант неможливо, зусилля мають бути спрямовані на пошук найреальнішого варіанта політики за певних умов

Політичне прогнозування 431

Продовження таблиці 3.2

	Оцінювання кожного	Після створення варіантів
	варіанта й вибір	на основі оцінних критеріїв
	найдоцільнішого	обирають найприйнятніші. Такими загальноприйнятими оцінними критеріями можуть бути: результативність (здат­ність забезпечити бажаний результат); ефективність (співвіднесення вигод і витрат у контексті фінансового і суспільного впливу); справедливість (гармонізація різних інтересів); реальність (наявність політичних, адміністративних і правових умов для реалізації даного варіанта політики); гнучкість (здатність змінюватись відповідно до нових обставин)
	Вибір органами влади	Після вибору прийнятного
	інструментарію	варіанта політики
	здійснення політики	і затвердження його відповідним
	та організацій-	органом влади він стає
	реалізаторів	державною політикою. Після цього орган державної влади дбає про найдієвіший спосіб реалізації політики. 3 метою розробки дієвого проекту політики він повинен обрати інструменти політики (правові, організаційні або системні заходи), а також організацій-реалізаторів політики (урядових чи неурядових, громадських чи приватних) для реалізації передбачених справ
	Реалізація політики	На цьому етапі політика
	органами влади	реалізується відповідно до
	і здійснення її	її проекту. Необхідно здійсню-
	моніторингу	вати постійний моніторинг політики із залученням різних джерел даних
	Оцінювання	При створенні плану
	результативності	оцінювання результативності
	політики органами	органи державної влади
	державної влади	і організації -реалізатори
	та організаторами-	політики повинні вивчити
	реалізаторами	можливість точного і достовірного вимірювання досягнутих цілей політики, використання зібраних даних

432 Прикладні політичні дослідження

Закінчення таблиці 3.2

		для наступного прийняття рішення. Процес оцінювання передбачає вивчення ефекту державної політики з точки зору намічених цілей, використання засобів. Така діяльність спрямована на залучення багатьох зацікавлених суб'єктів — політиків, чиновників, представників неурядових організацій та ін.

На кожному із цих етапів важливо послуговуватися об'єктивною, достовірною інформацією, формулювати аналітично закономірні, некон'юнктурні висновки.

Прогнозування механізмів виникнення, ескалації політичних конфліктів і запобігання їм

У цій сфері політики прогнозування передбачає: всебічне вивчення і осмислення можливих культурних, історичних, соціально-економічних і політичних передумов виникнення конфліктів; відслідковування показників небезпеки ще в за­родковій або на латентній стадіях протікання конфлікту.

Основними показниками небезпеки виникнення кон­флікту є:

1) активізація національних рухів (груп), налаштова­них на безкомпромісне вирішення своїх об'єктивно назрі­лих проблем або суб'єктивно визначених інтересів;

2) виникнення корпоративної інформаційної експансії з жорсткими звинуваченнями на адресу політичних опо­нентів, пошуками «образу ворога», вимогами запрова­дження надзвичайних заходів, що включають обмеження свободи таін.;

3) спонтанна міграція населення, поява біженців;

4)формування «внутрішньогопролетаріату», показни­ками якого є абсентеїзм, соціальна апатія, протестні варі­анти голосування та ін.

Запобігання конфліктам засобом прогнозування перед­бачає аналіз різноманітних джерел інформації, що склада­ють певну систему фактів і всебічно характеризують

Політичне прогнозування 433

об'єкт. Результативність і достовірність прогнозу визнача­ється її обсягами та правдивістю. Інформацію про конфлік­ти містять періодична преса, статистичні дані, політичні огляди, політичні заяви, результати анкетних опитувань, моніторинги громадської думки, матеріали наукових фору­мів та ін.

Важливу роль при прогнозуванні конфліктів, як вважає Л. Юрженко, відіграє різнобічний аналіз контексту, на тлі якого він може спалахнути. Виділяють такі контексти:

— соціальний (розподіл соціальних сил, суспільних потреб; соціально-психологічні настрої різних верств насе­лення);

— економічний (природні та людські ресурси, розви­ток основних фондів і капіталовкладень, життєвий рівень населення, зовнішня торгівля, фінанси, стан народного господарства та його окремих галузей);

— організаційний (рівень функціонування організа­цій, що можуть визначально вплинути на характер кон­флікту);

— науково-технічний (науковий потенціал, інформа­ційне забезпечення).

Прогнозування у сфері політичних конфліктів передба­чає розроблення технологій, розв'язання кризових ситуа­цій і досягнення консенсусу, що включає оптимальне вті­лення методик пошуку згоди між учасниками конфлікт­них ситуацій та забезпечення можливостей управління ними. Управлінню конфліктами часто сприяють ефективні переговори. З метою досягнення успіху в переговорному процесі політологи формулюють рекомендації суб'єктам щодо стилю їхньої поведінки у відносинах з аутсайдером чи сильним опонентом, визначають засоби досягнення взаємо­розуміння з опонентом, пом'якшення його позиції, встано­влюють правила інформування учасників переговорів.

Вирішення, своєчасне прогнозування та професійне врегулювання конфліктів передбачає розроблення ефек­тивних міждисциплінарних методик аналізу та експерти­зи конфліктних ситуацій:

а) оцінювання схильності особистості або соціальної гру­
пи до ескалації чи продуктивного вирішення конфлікту;

б) задіяння партнерських відносин, діалогічного потен­
ціалу групи та психологічної готовності об'єднаних у неї
індивідів до співробітництва і пошуку альтернатив;

в) визначення гостроти, стадії перебігу конфлікту, яв­
них і прихованих особливостей учасників, психологічного
змісту конфлікту (культури, стереотипів поведінки,
схильності до ініціатив учасників конфлікту).

434 Прикладні політичні дослідження

Важливе значення має з'ясування конфліктогенів — вер­бальних і невербальних (бездіяльність, байдужість, презир­ство) компонентів поведінки особистості чи групи, що сприя­ють виникненню та ескалації конфліктів (табл. 3.3).

Дата добавления: 2015-06-04