Поняття та види судових експертиз. 1 страница

У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах.

До спеціальних знань належать будь-які знання та уміння об’єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному рівню.

Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні у справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дає змогу пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об’єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому насправді є потреба, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину у справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.

Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів:

-

- криміналістичні,

- судово-медичні,

- судово-психіатричні,

- судово-психологічні,

- судово-фармацевтичні та

- фармакологічні,

- фізико-технічні,

- хімічні,

- товарознавчі,

- екологічні та

- деякі інші.

У свою чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на:

- традиційні та

- нетрадиційні.

Традиційні охоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів та ін.

Нетрадиційні включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покриття тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.

Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична.

Криміналістична експертиза — це лабораторне дослідження об’єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об’єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. Її об’єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залежно від об’єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на:

- почеркознавчу,

- техніко-криміналістичну експертизу документів,

- трасологічну,

- судово-балістичну та ін.

Судово-медичні експертизи поділяються на:

- експертизи трупа,

- живих осіб та

- речових доказів.

Завдання їх полягає у встановленні причини смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової належності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.

Судові експертизи поділяються на такі:

1) первинні та повторні. Повторні призначаються у разі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам (статті 75, 203 КПК);

2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить зрозумілою, і доручається тому самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК);

3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі — групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання;

4) однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь одній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні і ветеринарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає окремий висновок.

Стаття 242. Підстави проведення експертизи

1. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.

2. Слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:

1) встановлення причин смерті;

2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;

4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;

5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального кодексу України.

3. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.

Стаття 243. Порядок залучення експерта

1. Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого.

2. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.

3. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.

Стаття 244. Розгляд слідчим суддею клопотання про залучення експерта

1. У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта особа, що заявила відповідне клопотання, має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді.

3. Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п’яти днів із дня його надходження до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов’язковою.

4. Слідчий суддя, встановивши, що клопотання подано без додержання вимог частини другої цієї статті, повертає його особі, яка його подала, про що постановляє ухвалу.

5. Під час розгляду клопотання слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання.

6. Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що:

1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;

2) вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.

7. До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.

8. При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суддя у разі необхідності має право за клопотанням особи, що звернулася з клопотанням про залучення експерта, вирішити питання про отримання зразків для експертизи відповідно положень статті 245 цього Кодексу.

9. Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається особі, за клопотанням якої він був залучений.

52. Система судово-експертних установ в Україні.

Стаття 7. Суб'єкти судово-експертної діяльності

Судово-експертну діяльність здійснюють державні
спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах,
визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками
зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства
юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні
та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я
України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної
прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється
судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням
криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних
експертиз.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються
виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи
або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися
крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей
знань.

53. Поняття спеціальних знань та форми їх використання.

Поняття "спеціальні пізнання" з `явилося в кримінальному процес, коли для вирішення питань, що стосуються виявлення, виявлення, вилучення, закріплення, досліди та оцінки доказів, стали запрошувати осіб, що володіють знаннями в галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла.

Спеціальні знання включають навички й уміння. Навичками називаються дії фахівця, які доведені до автоматизму і виконуються економічно і правильно. Вміння це здатність фахівця ефективно, швидко і якісно виконувати цикл дій (роботу) в будь-яких, часом екстремальних умовах.

Таким чином, спеціальні пізнання це сукупність знань, навичок та вмінь у певній галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла, набутих у результаті спеціальної підготовки або професійного досвіду і застосовуваних для розслідування злочинів, проведення оперативних заходів, виконання спеціальних досліджень та судових експертиз.

Спеціальні пізнання слідчого це сукупність теоретичних знань, практичних умінь і навичок у галузі науки (крім правової), техніки, мистецтва або ремесла, придбаних за допомогою спеціальної підготовки або професійного досвіду і застосовуються з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Процесуальної форми застосування спеціальних знань є участь фахівців у провадженні слідчих дій. Залучення фахівців до розслідування злочинних посягань обумовлено вимогою закону і особливостями обстановки злочину, коли необхідно своєчасно виявити, правильно вилучити, закріпити і досліджувати докази. В якості фахівців можуть виступати співробітники експертних установ та особи, що володіють знаннями в різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла.

55. Оцінка та використання висновку експерта у доказуванні.

Стаття 101. Висновок експерта

1. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

3. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

7. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку.

8. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

9. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

10. Висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Стаття 94. Оцінка доказів

1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

22. Поняття та загальна структура криміналістичної методики як складової криміналістики.

Даний розділ криміналістики традиційно в системі науки називається методикою розслідування окремих видів злочинів. Методика розслідування злочинів може розглядатися у двох аспектах.

По-перше, це сам процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних видів злочинів.

По-друге, це розділ науки криміналістики, який містить систему комплексних криміналістичних рекомендацій щодо виявлення, розслідування та профілактики окремих видів злочинів. Саме у взаємозв’язку цих двох напрямів — практичного і теоретичного — методика розслідування злочинів виявляє своє призначення, сприяючи розробці наукових рекомендацій і запровадженню їх у практику розслідування злочинів.

Методика розслідування злочинів, як структурна частина науки криміналістики, органічно пов’язана з іншими її розділами — загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою. У цілісній науковій системі криміналістики, безпосередньо спрямованій на повне відображення досягнутих знань, властивостей і закономірностей об’єкта пізнання, методика розслідування є, як зазначалося, заключним розділом, синтезуючим наукові положення криміналістичної техніки й тактики щодо завдань і програм виявлення і розкриття окремих видів злочинів. У цьому розумінні методика розслідування злочинів може розглядатися як особлива частина криміналістики.

Внутрішня система розділу методики розслідування складається з двох основних частин:

1) загальної методики розслідування злочинів (поняття, об’єкт дослідження, завдання, принципи, місце у системі криміналістики та зв’язок з іншими галузями знань);

2) окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методики їх розслідування, структура окремих методик розслідування).

Об’єкт дослідження методики розслідування. Зазвичай об’єктом дослідження криміналістики є процес розслідування злочинів. В окремих випадках, намагаючись спеціалізувати і конкретизувати цей об’єкт, надати йому суто криміналістичної спрямованості, говорять про процес розкриття злочинів. При такому підході поза об’єктом дослідження залишається найважливіша діяльність з боротьби зі злочинністю, з її найбільш небезпечною формою — організованою злочинністю — сфера виявлення злочинів. Як свідчить практика боротьби зі злочинністю останніх років та нові напрями законодавчого регулювання, об’єктом дослідження методики розслідування мають стати всі етапи, а разом з ними напрями та форми боротьби зі злочинами: виявлення, відшукання, розкриття, розслідування та попередження їх.

Завдання методики розслідування (як і в цілому науки криміналістики) полягають у сприянні найбільш успішному здійсненню конституційних положень про захист інтересів держави, законних інтересів та прав громадян, у вирішенні завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), оперативно-розшукової діяльності (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), у сприянні досягненню мети боротьби з організованою злочинністю (статті 2, 3 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

Завдання методики розслідування безпосередньо пов’язані із завданнями кримінального законодавства, що полягають у правовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1 КК).

57. Структура і види окремих методик розслідування злочинів.

Структура окремих методик розслідування злочинів. Кожна окрема методика розслідування являє собою результат наукового дослідження, узагальнення практики розслідування певного виду злочинів, характеристики його як явища, що відображається у специфічних проявах наслідків, слідах.

У криміналістиці розроблена структура окремих методик розслідування, узагальнений варіант якої можна подати так:

а) криміналістична характеристика даного виду злочину;

б) типові слідчі ситуації на стадії виявлення злочину та етапах його розслідування;

в) криміналістичні питання порушення кримінальної справи;

г) слідчі версії, обставини, що підлягають з’ясуванню;

ґ) організація і планування розслідування;

д) першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи;

е) особливості проведення окремих слідчих дій та їх комплексів (тактичних операцій);

є) забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контролюючими та іншими державними органами, об’єднаннями громадян;

ж) заходи криміналістичної профілактики.

58. Загальна характеристика нетрадиційних методик розслідування злочинів.

Нетрадиційною методикою розслідування кримінальної справи про певний вид злочину є систематизовані наукові положення і пропоновані відповідні рекомендації щодо розкриття і розслідування тих діянь, коли довести участь обвинуваченого в їх вчиненні неможливо з об'єктивних причин - об'єкт посягання назавжди зник або доступ до нього неможливий. За таких умов проведення огляду місця події фактично нереально, що позбавляє можливості суб'єкта криміналістичної діяльності виявити сліди злочину, інші речові докази, з'ясувати обстановку злочину, а також інші обставини, які мають значення для кримінальної справи про злочин. Наприклад, в СРСР мав місце факт, коли в космосі з технічних причин космонавт не зміг увімкнути двигун космічного літального апарата, щоб повернутися на Землю. При цьому він декілька діб розмовляв з допомогою радіозв'язку із землянами, згодом радіозв'язок припинився. Засоби масової інформації повідомили, що космонавт загинув, повертаючись з космосу. Проте це була неправда. Відомі непоодинокі випадки, коли було і є неможливим проведення огляду кораблів підводних човнів, що затонули.

Нетрадиційні методики розслідування злочинів можуть бути обумовлені такими особливостями:
- вид злочину;
- спосіб вчинення і приховання злочину;
- специфічність (незвичайність) залишення злочинцями слідів.
Таким чином, визначення нетрадиційних методик розслідуван ня злочинів обумовлюється їх криміналістичною характеристи кою. Нетрадиційні методики розслідування злочинів можуть також застосовуватися суб'єктами криміналістичної діяльності в інших випадках. Такі методики застосовуються щодо розслідуван ня особливо складних і нескладних злочинів. Усе залежить від слідчої ситуації в розслідуваній кримінальній справі про злочин, інших обставин.

59. Криміналістична характеристика злочинів: поняття і структура.

Криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістично значущими.

Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики:

- система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв’язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках.

Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми — компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв’язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

60. Методика розслідування вбивств

Вбивство є злочином проти життя особи і являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 КК). Найважливішим завданням оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а у деяких випадках інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з’ясування даних, що складають криміналістичну характеристику вбивств, тобто сукупності криміналістично значущих елементів, які допомагають найбільш швидкому розслідуванню. До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

1) спосіб вчинення;

2) спосіб приховування;

3) місце, час та обстановка;

4) «слідова картина»;

5) особа злочинця;

6) особа потерпілого.

Так, при розгляді першого елемента характеристики — способу вчинення злочину — важливо з’ясувати, як саме вбивство було вчинено — в умовах неочевидності або очевидності. З’ясування цієї обставини впливає на планування та організацію розслідування. У першому випадку факт вчинення вбивства неочевидний, і особа, яка вчинила цей злочин, невідома. Завданням розслідування є встановлення особи злочинця, обставин вчинення злочину та особи потерпілого.

Вбивство, вчинене в умовах очевидності, характеризується тим, що особа злочинця відома, злочин вчинено в присутності інших осіб. Завданням розслідування є встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів, встановлення особи потерпілого і мотивів убивства.

Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики вбивств.

Спосіб вчинення. Такі способи надзвичайно різноманітні: застосування вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія високої температури, утоплення та ін. Спосіб вчинення часто вказує на особу злочинця і дозволяє висувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів учинення злочину. Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені у процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховування. Найбільш традиційними способами приховування є: знищення слідів злочину; приховування чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховування особи потерпілого. Як правило, такі дії пов’язані з бажанням вбивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Час, місце та обстановка події злочину. Звичайно злочинець обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства — це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Також це може бути транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно містить велику кількість слідів і речових доказів, що визначають напрям розслідування і висунення слідчих версій.

Дата добавления: 2015-06-04