Поняття та види судових експертиз. 4 страница

При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху мають бути доведені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

1) чи є дана подія дорожньо-транспортною, її вид;

2) дорожня обстановка в момент події (місце, час та ін.);

3) які транспортні засоби були задіяні у події, їх технічний стан (як до події, так і після неї);

4) наслідки, що сталися внаслідок злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху (смерть, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, характер і розміри матеріального збитку), що дуже важливо для кваліфікації злочину;

5) спосіб вчинення дорожньо-транспортної події;

6) хто постраждав, поведінка учасників події;

7) яка безпосередня причина дорожньо-транспортної події;

8) ступінь вини кожного учасника події (водія, працівника автопідприємства, пасажира, пішохода та ін.);

9) які положення правил дорожнього руху чи експлуатації транспортних засобів були порушені винним;

10) чи є причинний зв’язок між допущеними порушеннями правил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів і наслідками, що сталися;

11) обставини, що сприяли злочину (недоліки в організації руху транспорту і пішоходів, неналежний контроль за випуском транспорту і водія на лінію, недоліки в контролі за технічним станом доріг і вулиць, у підготовці водіїв транспортних засобів, пропаганді правил дорожнього руху серед його учасників та ін.).

Огляд місця події. У справах даної категорії огляд місця події є одним з найбільш важливих способів збирання доказів. Аби їх не втратити, у разі одержання повідомлення про аварію на огляд місця події слід виїжджати негайно, оскільки сліди дорожньо-транспортної події (особливо ті, що знаходяться на його периферії) можуть бути знищені рухом транспорту і пішоходів, зупинити який на значний проміжок часу не завжди можливо. Крім того, обстановка місця події може бути викривлена діями заінтересованих осіб (водій може змінити довжину сліду гальмування, виправити прим’ятини на корпусі автомобіля, привести у зламаний стан окремі вузли транспортного засобу тощо). Погодні умови (дощ, сніг, вітер, сонце) також впливають на збереження слідів дорожньо-транспортної події.

Огляд місця події, проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно, дозволяє встановити такі дані:

1) умови і точне місце злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху;

2) час його вчинення;

3) вид дорожньо-транспортної події;

4) механізм події, що містить послідовність і направленість дій його учасників;

5) предмети і сліди, що залишилися на місці події;

6) орієнтовну швидкість руху транспорту і пішохода;

7) учасників події;

8) заходи, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події;

9) технічний стан транспортних засобів;

10) причини дорожньо-транспортної події;

11) ознаки, що вказують на напрямок руху транспорту, що зник;

12) відомості про очевидців і свідків..

Основними об’єктами огляду місця дорожньо-транспортної події є:

1) ділянка вулиці чи дороги, де сталася аварія (з прилеглою територією);

2) труп;

3) транспортні засоби, що брали участь у дорожньо-транспортній події.

На початку огляду з’ясовується і фіксується (у протоколі, на схемі) дорожня обстановка: назва вулиці (або інші топографічні дані) і спосіб регулювання руху на ній; тип дорожнього покриття (асфальтобетон, бетон, кругляк, ґрунтова дорога тощо) і його стан (сухе, вологе, взяте кригою, засніжене тощо); ширина проїжджої частини (за наявності осьової лінії визначається відстань від цієї лінії до тротуару, узбіччя);

Особливо важливо виявити і зафіксувати (виміром, описом, фотозйомкою) сліди гальмування, бо за їх довжиною вираховуються швидкість руху машини в момент аварії (як правило, чим довший шлях гальмування, тим більшою була швидкість руху), повний зупинний шлях, встановлюється технічна можливість уникнення наїзду на перешкоду і стан гальмівної системи транспортного засобу.

Шлях гальмування становить відстань, яку автомобіль долає в загальмованому стані, тобто від моменту початку гальмування до повної зупинки. Сліди гальмування на поверхні дороги залишаються як у вигляді подовжніх смуг різної довжини (сліди ковзання — «юзу»), так і поєднання слідів протектора і слідів ковзання. Тому довжина шляху гальмування вимірюється від початкового відбитку протектора (а за його відсутності — від початку сліду ковзання, що треба особливо відзначити у протоколі) до закінчення чітко видимого сліду протектора (або сліду ковзання). У протоколі огляду місця події необхідно також зазначити вид слідів гальмування (сліди протектора або «юзу», суцільні чи переривчасті), довжину кожного відрізка сліду і відстань між ними.

Огляд транспорту проводиться з метою виявлення слідів, речових доказів, пошкоджень, що виникли внаслідок дорожньої події, та встановлення його технічного стану. Для досягнення поставленої мети огляд необхідно проводити з участю спеціаліста-автотехніка та криміналіста.

Судово-медична експертиза. Відповідно до чинного законодавства кримінальна відповідальність настає лише при заподіянні потерпілому середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, наслідком яких може бути і смертельний випадок, значення судово-медичної експертизи при розслідуванні дорожньо-транспортних подій зросло.

Допит водія. Залежно від наявних у розпорядженні слідчого матеріалів водій транспортного засобу, який брав участь у дорожній події, допитується як свідок або підозрюваний. Перед допитом треба перевірити всі документи водія (паспорт, посвідчення водія, маршрутний лист, технічний паспорт), що допоможе встановити дані про його особу, кваліфікацію і дисциплінованість, куди і з яким вантажем направлявся, власника транспортного засобу та ін.

Допит потерпілого. Потерпілого бажано допитувати невідкладно, оскільки розрив у часі між подією і допитом сприяє забуванню окремих деталей події. Крім того, водій чи його родичі можуть впливати на потерпілого, намагаючись схилити його до давання неправдивих свідчень. Якщо потерпілий відразу був доставлений до лікувального закладу, то допит його проводиться тільки з дозволу лікаря.

Допит свідків. При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху як свідки допитуються пішоходи, пасажири, водії транспортних засобів, які не брали участі в події, працівники міліції, медичних закладів, транспортних організацій та ін. Особливо докладно повинні бути допитані свідки-очевидці, які спостерігали за подією.

Розшук водія і транспортного засобу. У тих випадках, коли водій зник з місця події на транспортному засобі, для розшуку використовуються відомості, одержані під час огляду місця події та допитів очевидців і потерпілих. Якщо подія сталася недавно, то за показаннями очевидців, по слідах шин, краплях води і мастила, по бризках з калюж і деяких інших ознаках визначається напрямок, в якому поїхав транспорт, і організується переслідування по «гарячих слідах». Якщо водій зник, а транспорт залишився на місці події, то його власник встановлюється за номером аналогічним чином. Для розшуку особи, яка перебувала за кермом у момент події, використовується інформація, що одержується від очевидців (ознаки зовнішності, напрямок, в якому зник) та при огляді місця події (сліди рук на держаках керування транспортом, різноманітні предмети і документи, що належать водію). Передусім перевіряються особи, які мають будь-яке відношення до даного транспортного засобу (родичі, знайомі власника та ін.) або відомості про яких містяться в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені за викрадення транспорту).

Оперативно-розшукові дії щодо виявлення і затримання водія, який зник, і його транспорту провадяться органами ДАІ за участю інших підрозділів органів внутрішніх справ.

Поряд із судово-медичною експертизою у справах даної категорії частіше за все призначається автотехнічна, судово-біологічна, трасологічна і судово-хімічна експертизи.

На розгляд судової автотехнічної експертизи ставляться питання, спрямовані на встановлення:

а) технічного стану транспортних засобів (які несправності, що загрожують безпеці руху, має система, механізм, вузол даного транспортного засобу; коли — до ДТП або в процесі її розвитку — виникли дані несправності; яка причина відмови даного механізму, системи транспортного засобу; чи є причинний зв’язок між даною несправністю і наїздом, перекиданням, сутичкою; чи мав водій технічну можливість запобігти події за наявності даної несправності тощо);

б) дій учасників події (як повинен був діяти водій у дорожніх обставинах, що склалися, з метою забезпечення безпеки руху; чи мав водій технічну можливість запобігти наїзду, зіткненню, перекиданню з моменту виникнення небезпеки для руху; чи відповідали дії водія технічним вимогам Правил дорожнього руху);

Судово-біологічна експертиза призначається для дослідження виявлених на місці події або на транспортному засобі слідів крові, волосся та інших об’єктів біологічного походження.

При розслідуванні дорожньо-транспортних подій досить часто виникає необхідність проводити криміналістичні експертизи, серед яких слід виділити трасологічну (в тому числі цілого за частинами), дактилоскопічну і техніко-криміналістичну експертизу документів. По слідах протекторів шин, слідах на транспортному засобі і одязі потерпілого трасологічна експертиза встановлює: конкретний транспортний засіб, що брав участь у події; його тип, модель (групову належність); напрямок руху; механізм слiдоутворення; послідовність виникнення слідів та ін.

Трасологічна експертиза цілого за частиною призначається у разі виявлення на місці події скалок розсіювачів фар, уламків деталей і виявлення транспорту зі схожими пошкодженнями (розтрощене скло фари, відсутня частина деталі). Досліджуючи лінії розлому, їх рельєф, структуру і склад частин, експерт може встановити, чи не були раніше одним цілим частини транспортного засобу та уламки (скалки), виявлені на місці події.

Судово-хімічна експертиза дає можливість визначити якісний і кількісний склад хімічних елементів, що містяться в досліджуваній речовині; однорідність паливно-мастильних матеріалів, нафтопродуктів, рідкого і сипкого вантажу, лакофарбувального покриття, волокон тканин, виявлених на місці події, постраждалому і на транспортному засобі.

Інші слідчі дії. При необхідності у справах даної категорії можуть бути проведені виїмка (одягу потерпілих, документів водія чи підприємства, за яким закріплений транспорт, документів, що характеризують його технічний стан), пред’явлення для впізнання (трупа, предметів, що належать учасникам події, транспортного засобу, водія), очні ставки (між свідком і водієм, між водіями).

67. Методика розслідування підпалів та порушень правил протипожежної безпеки.

Підпали та інші злочини, пов’язані з виникненням пожеж, спричиняють збитки господарству, майну, життю та здоров’ю громадян. Основним завданням при розслідуванні цих злочинів є дослідження всіх обставин, пов’язаних із пожежею, встановленням причин, виявленням винних у її виникненні. Кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК), незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК) та ін.

До основних способів приховування підпалів належать знищення слідів злочину, знарядь і засобів підпалу, інсценування обстановки, що вказує на випадкове виникнення пожежі. Способи приховування пожежі внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки такі: маскування слідів (знищення приладу, внесення змін в обстановку, фальсифікація документів, що підтверджують справність обладнання та наявність протипожежного захисту тощо), іноді інсценування підпалу.

Найбільш типовими слідами, пов’язаними із вчиненням названих злочинів, є сліди дії полум’я (попіл, залишки матеріалів, що не згоріли, сліди плавлення і пальних речовин), а також дії окремих осіб (сліди взуття, рук, знарядь злому, транспортних засобів тощо).

Основними джерелами відомостей про обставини злочину і особу злочинця можуть бути першочергові слідчі та оперативно-розшукові дії: огляд місця події, виявлення та допит свідків, призначення і проведення окремих видів експертиз.

Обставини, що підлягають з’ясуванню у справах про пожежі, визначаються залежно від характеру події. Так, у справах про підпали необхідно з’ясувати:

1) спосіб вчинення і використані засоби;

2) об’єкти;

3) винну особу;

4) співучасників;

5) мотиви і мету злочину;

6) чи не було вчинено якого-небудь іншого злочину;

7) наслідки;

8) матеріальну шкоду;

9) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину.

Огляд місця події у справах про пожежі повинен проводитися негайно. Для цього запрошуються фахівці — інженер-електрик, інженер-будівельник (якщо є дані про те, що поширенню пожежі сприяли конструктивні дефекти будівництва), інженер-хімік (якщо є припущення про можливе самозаймання речовини) та інші спеціалісти — відповідно до специфіки об’єкта, що оглядається.

Допит свідків і потерпілих у справах про пожежі проводиться, як правило, після огляду місця події. Обсяг і характер питань, що з’ясовуються у свідків та потерпілих, зумовлені слідчими версіями, спрямованими на встановлення причин пожежі. Однак до моменту допиту вони не завжди бувають чітко сформульовані.

Призначення експертиз. Найчастіше у справах про пожежі призначається пожежно-технічна експертиза.

Якщо на місці події знайдено труп, призначається судово-медична експертиза, яка вирішує такі питання:

1) причина смерті;

2) час настання смерті;

3) характер і походження ушкоджень на трупі;

4) чи викликані ушкодження обвалом частин будівлі, що горіла;

5) прижиттєво чи посмертно спричинені вогнем ушкодження та ін.

Так, дослідження золи, надісланої на судово-хімічну експертизу у справі про підпал промтоварного магазину, спростувало заяву завідувача магазином про те, що згоріло близько 300 м натурального шовку в рулонах. Дані судово-хімічного дослідження вказували на те, що зола за своїм характером і походженням є продуктом згоряння бавовняної тканини і гумового взуття.

Обшук повинен бути проведений своєчасно і ретельно. Під час обшуку слідчий може виявити знаряддя і засоби підпалу, взуття, в якому підпалювач був на місці події, рушник, ганчірки, одяг зі слідами пальних речовин, залишки тканин або частин предметів, знайдених на місці підпалу. Також можуть бути знайдені пляшки з пальними рідинами; листи з погрозами підпалу або такі, що свідчать про неприязні стосунки, та інші матеріали. Обшуку в приміщенні передує особистий обшук підозрюваного: кишень одягу, взуття, де можуть бути сліди пальних речовин, кіптява, сажа або сліди дії вогню. На виявлене під час обшуку майно підозрюваного в підпалі накладається арешт з метою забезпечення відшкодування матеріальних збитків.

Типові версії про причини пожеж:

1) недотримання вимог пожежної безпеки;

2) підпал (мотиви його можуть бути конкретизовані — через помсту, з метою приховання іншого злочину тощо);

3) самозаймання речовин чи матеріалів внаслідок неправильного їх зберігання;

4) стихійні явища (удар блискавки та ін.).

Допит підозрюваного. Залежно від даних, отриманих внаслідок проведення початкових слідчих дій, і обставин, пов’язаних із затриманням підозрюваного, його допит має певну специфіку. Якщо підозрюваного затримано на місці події, то під час його допиту слід з’ясувати: чому він там опинився, що робив, яку мету переслідував, яке відношення має до об’єкта пожежі, в яких стосунках перебуває з особами, які мешкають чи працюють на цьому об’єкті, чи не погрожував він кому-небудь підпалом, чи не є його дії актом помсти тощо. Він також повинен пояснити свою поведінку (чому був на місці події, чому тікав та ін.), походження плям пальної рідини на одязі, слідів обпалення на тілі, інші обставини, пов’язані з його затриманням.

Допит обвинуваченого передбачає з’ясування широкого кола обставин. При підготовці до нього необхідні: а) аналіз зібраних на початковому етапі розслідування доказів і визначення кола питань; б) вивчення даних про особу обвинуваченого; в) обрання прийомів допиту, визначення доказів, що можуть бути використані для викриття обвинуваченого у разі заперечення ним вини.

68. Методика розслідування злочинів у сфері комп’ютерних технологій.

Злочинність в галузі комп'ютерних технологій - це суспільно небезпечна діяльність чи бездіяльність, що здійснюється з використанням засобів обчислювальної техніки з метою спричинення майнового або суспільного збитку інтересам держави, підприємств, організацій, відомств, громадських формувань та громадян, а також правам особистості. При цьому комп'ютери можуть виступати як об'єкт, а також як знаряддя вчинення злочинів.

Криміналістична характеристика такого виду злочинів відрізняється від відомих криміналістичній науці злочинних посягань певною специфікою. В першу чергу, до неї повинні входити криміналістично значимі відомості про особу правопорушника, мотивації та цілі його злочинної поведінки, типових способах, предметах і місцях посягань, а також відомості про потерпілу сторону.
Як свідчить практика, комп'ютерна техніка може використовуватися у таких типових злочинних цілях: розкрадання коштів з грошових фондів, фальсифікація платіжних документів; крадіжка машинного часу, отримання фальшивих документів, підробка рахунків та платіжних відомостей, приписка надурочних годин роботи, фіктивне підвищення по службі, внесення змін у машинну інформацію, переведення грошей на фіктивні рахунки, впровадження комп'ютерних вірусів з метою вимагання і т. п.

У більшості випадків метою такого виду злочинів є вигода. В останній час ці злочини вчиняються також за політичними мотивами (шпіонаж, тероризм), із-за дослідницького інтересу (студенти, професіонали-програмісти), із хуліганських мотивів та з метою помсти.
Особи, які скоюють злочини в галузі комп'ютерних технологій, можуть бути поділені на п'ять категорій.
Перша категорія осіб - це порушники правил користування ЕОМ. Сюди відноситься несанкціоноване використання комп'ютерів, розповсюдження вірусів і т. п.

Наступна категорія осіб - це так звані "хакери" (одержимі програмісти). Це найбільш підготовлені у технічному відношенні особи, які, вчиняючи злочини, часто не переслідують при цьому прямих матеріальних вигод. Для них має значення самоствердження, помста за образу, бажання пошуткувати і т. п.

Близька до розглянутої вище групи ще одна, що включає осіб, які страждають від нового виду психічних захворювань - інформаційними хворобами (комп'ютерними фобіями). Слід відмітити, що при наявності подібних фактів в процесі розкриття та розслідування злочину призначається судово-психіатрична експертиза на предмет встановлення осудності злочинця в момент скоєння ним злочинних дій. Злочинні дії цієї групи осіб в основному пов'язані з фізичним знищенням або пошкодженням засобів комп'ютерної техніки без наявності злочинного умислу, з частковою чи повною втратою контролю над своїми діями.

На більш високій соціальній сходинці знаходяться так звані респектабельні злочинці: бухгалтери, скарбники, адвокати, віце-президенти компаній і т. п. Для них властиві незаконне використання комп'ютера з метою моделювання передбачаємих злочинів, комп'ютерний шантаж конкурентів, фальсифікація та містифікація інформації і т. п. Ціль таких злочинних дій - отримання матеріальної вигоди чи покриття інших злочинних дій.

Вища категорія - це особи, які займаються комп'ютерним шпигунством. Це підготовлені спеціалісти - професіонали. Їх ціллю є отримання важливих стратегічних даних про супротивника в економічній, політичній, технічній та інших галузях.

Як приклад можна навести судовий розгляд у відомій справі Роберта Т.Моріса про впровадження програми - черв'яка у мережу INTERNET у 1988 р. Ця програма не нанесла прямої матеріальної шкоди, тому що не були викрадені чи пошкоджені дані. Однак комп'ютерні центри втратили мільйони за час, який було втрачено на виявлення цієї програми, коли не могла виконуватися ніяка інша робота, а також час, що втрачено на перевірку та відновлення працездатності систем. Під час судового процесу обвинувачений підтвердив впровадження програми - черв'яка, але заявив, що це було зроблено без злого умислу, в результаті він був засуджений умовно. І таких випадків, коли умовне осудження вибиралося як покарання, чимало.

Способи вчинення злочинів в галузі комп'ютерних технологій.

Найважливішим й визначальним елементом криміналістичної характеристики будь-якого злочину є спосіб його скоєння.

Якщо за основу класифікації покласти метод, що використовувався злочинцем для отримання доступу до засобів обчислювальної техніки, можна виділити такі п'ять основних груп:

1) вилучення засобів комп'ютерної техніки;
2) перехоплення інформації;
3) несанкціонований доступ;
4) маніпулювання даними та керуючими командами;
5) комплексні методи.

Характерною рисою першої групи способів скоєння злочинів є те, що в них засоби комп'ютерної техніки завжди виступають тільки як предмет злочинного посягання, а як знаряддя скоєння злочину використовуються інші інструменти чи технічні засоби (або без їхнього використання), які не є засобами комп'ютерної техніки.

До другої групи відносять способи, де злочинцями використовуються методи аудіовізуального та електромагнітного перехоплення інформації. В цій та наступних групах, що розглядаються, засоби комп'ютерної техніки виступають як предмет, так і знаряддя скоєння злочину.

Перехоплення інформації поділяють на безпосереднє (активне), електромагнітне (пасивне), аудіоперехоплення, відеоперехоплення, а також спосіб, що носить назву "прибирання сміття".

Безпосереднє (активне) перехоплення здійснюється за допомогою безпосереднього підключення до телекомунікаційного обладнання комп'ютера, комп'ютерної системи чи мережі, наприклад, до лінії принтера або телефонного проводу каналу зв'язку, що використовується для передачі комп'ютерної інформації, або безпосередньо через відповідний порт ПК. Методи, що використовуються для підключення з метою отримання паролю або іншої секретної інформації з телекомунікаційних систем, можуть бути реалізовані шляхом підключення до кабелю чи перехвату мікроволн від супутника та наземних радіостанцій.

Електромагнітне (пасивне) перехоплення базується на тому явищі, що робота електронних пристроїв (дисплеї, принтери) супроводжується електромагнітним випромінюванням. Так, сигнали з електронно-лучової трубки дисплея можна приймати, записувати і аналізувати з відстані понад 1000 м за допомогою стандартного телевізійного та відтворюючого устаткування, що може знаходитися, наприклад, у автомобілі.

Аудіоперехоплення - цей спосіб скоєння злочину є достатньо розповсюдженим та найбільш небезпечним. Захистити інформацію при цьому досить складно. Спосіб реалізується шляхом встановлення підслуховуючого пристрою - "таблетки", "клопа", "жучка" і т. п. в апаратуру засобів обробки інформації. При цьому іноді використовуються спеціальні акустичні та вібраційні датчики, які дозволяють знімати інформацію без безпосереднього проникнення до приміщення.

Відеоперехоплення - цей спосіб полягає в діях злочинця, спрямованих на отримання необхідної інформації шляхом використання різноманітної відеооптичної техніки (в тому числі й спеціальної). При цьому можуть використовуватися: підзорна труба, бінокль, пристрій нічного бачення, відео-фотоапаратура з відповідними оптичними насадками і т.п.

Прибирання сміття - цей спосіб скоєння злочину полягає у неправомірному використанні злочинцем технічних відходів інформаційного процесу, що залишені користувачем після роботи з комп'ютерною технікою. Він здійснюється у двох формах: фізичній та електронній.
До третьої групи способів скоєння злочинів відносять дії злочинця, які спрямовані на отримання несанкціонованого доступу до засобів комп'ютерної техніки. До них відносяться такі:

"За дурнем" - цей спосіб часто використовується злочинцем для проникнення у заборонні зони. наприклад, злочинець, держачи в руках предмети, які пов'язані з комп'ютерною технікою, (елементи маскування) чекає біля зачиненої двері таємного приміщення будь-кого, а потім разом з цією особою проникає до приміщення.

"За хвіст" - цей спосіб знімання інформації полягає в тому, що злочинець підключається до лінії зв'язку законного користувача (з використанням засобів комп'ютерного зв'язку) та чекає сигналу, який означає кінець роботи, перехоплює його "на себе", а потім, коли законний користувач закінчує активний режим, здійснює доступ до системи.

"Комп'ютерний абордаж" - здійснюється злочинцем шляхом підбору (випадкового або раніше здобутого) абонентного номеру комп'ютерної системи потерпілої сторони з використанням, наприклад, звичайного телефонного апарату. Потім підбирається пароль доступу до комп'ютерної системи (вручну чи з використанням спеціальних програм - "зломщиків").

"Неспішний вибір" та "пролом". При неспішному виборі здійснюється пошук уразливих місць у захисті комп'ютерної системи, у другому способі виявляються "проломи" у комп'ютерній системі (найчастіше - слабкі місця у програмному забезпеченні), котрі згодом можна використовувати в злочинних цілях.

"Маскарад" - при цьому способі злочинець проникає у комп'ютерну систему, видаючи себе за законного користувача. системи комп'ютерного захисту, які не володіють функціями аутентичної ідентифікації користувача (наприклад, за біометричними параметрами: відбиткам пальців рук, малюнку сітчатки ока, голосу і т.п.) стають незахищеними від цього способу.

"Містифікація" - іноді користувач персонального комп'ютера підключається до чиєїсь системи, будучи впевненим у тому, що працює з необхідним йому абонентом. Цим фактом й користується злочинець, формуючи правдоподібні відповіді на запити володаря інформаційної системи, до якої трапилось підключення, і підтримуючи цю помилку протягом певного часу, отримує необхідну інформацію, наприклад, коди доступу чи відгук на пароль.

"Аварійний" - злочинцем використовується той факт, що у будь-якому комп'ютерному центрі є спеціальна відлагоджувальна програма, яка дозволяє обійти засоби захисту інформації.

"Склад без стін" - несанкціонований доступ до комп'ютерної системи в цьому випадку досягається злочинцем шляхом використання системної поломки, в результаті якої виникає часткове чи повне порушення нормального режиму функціонування систем захисту даних.

До четвертої групи способів скоєння таких злочинів відносять дії злочинців, що пов'язані з використанням методів маніпулювання даними й керуючими командами. До найбільш широко використовуємих з них відноситься "підміна даних або коду" - дії злочинців спрямовані на зміну чи введення нових даних або кодів. Це здійснюється, як правило, при вводі та виводі інформації.

Всі комп'ютерні злочини сьогодні поділяють на два види.

1. Злочини, в котрих об'єктом їх скоєння є ЕОМ, вони пов'язані з втручанням у роботу комп'ютерів чи комп'ютерних мереж. Цей вид злочинів передбачає скоєння таких протиправних дій:
а) зіпсування або заміна даних, програмного забезпечення чи обладнання;
б) розкрадання даних, програмного забезпечення чи обладнання;
в) економічне чи промислове шпигунство, розголошення відомостей, які складають державну або комерційну таємницю.

2. Протиправні дії, для вчинення яких комп'ютер використовується як знаряддя злочину. Цей вид комп'ютерних злочинів включає:
а) комп'ютерний саботаж;
б) вимагання та шпигунство;
в) розтрату;
г) розкрадання коштів;
д) обдурення споживачів, інвесторів чи користувачів.

Правові і техніко-криміналістичні аспекти злочинів, що вчиняються в галузі комп'ютерних технологій.

Міжнародне законодавство щодо комп'ютерної злочинності.

"Мінімальний список" правопорушень у цій галузі було прийнято європейським комітетом з проблем злочинності ради Європи ще у 1990 році та рекомендовано до включення в законодавства європейських країн.

1. Комп'ютерне шахрайство - введення, заміна, знищення комп'ютерних даних чи програм, або інші втручання в процес обробки інформації, які впливають на кінцевий результат, cпричиняють економічну чи майнову втрату з метою отримання незаконної економічної вигоди для себе чи іншої особи.
2. Комп'ютерний підлог - втручання в процес обробки інформації з метою вводу, зміни, виправлення, знищення комп'ютерних даних, програм чи проведення інших акцій, які згідно національного законодавства складають протиправні дії, пов'язані з підробкою (підлогом) та спрямовані на фальсифікацію відомостей чи програмного забезпечення.
3. Пошкодження комп'ютерної інформації чи програм - злочини, що пов'язані із стиранням, руйнуванням, зіпсуванням або приховуванням комп'ютерних даних чи програм суб'єктами, які не наділені такими правами.
4. Комп'ютерний саботаж - протиправні дії, що спрямовані на стирання, приведення у неробочій стан чи фальсифікацію інформації, пошкодження засобів інформаційної техніки шляхом впровадження в комп'ютерні мережі з метою перешкоди функціонуванню комп'ютерів або телекомунікаційних систем.
5. Несанкціонований доступ до комп'ютерних систем - доступ без такого права до комп'ютерних систем чи мереж з порушенням рівня таємності (hacking). Досягається це руйнуванням систем безпеки комп'ютера в обхід системи паролів.
6. Несанкціоноване перехоплення інформації - перехоплення інформації з комп'ютерних систем без дозволу компетентних органів за допомогою технічних засобів, що підключаються до комп'ютерних мереж без такого права.
7. Несанкціоноване копіювання захищених комп'ютерних програм - копіювання, розповсюдження чи передача до публікації без такого права комп'ютерних програм, котрі захищені законом. слід відмітити, що комп'ютерні злочини такого виду вчиняються найчастіше.
Як свідчить проведений ФБР аналіз законодавства, у більшості Європейських країн (наприклад, Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург і т. д.) відмічається тенденція, що полягає у небажанні застосовувати класичні законодавчі положення щодо розкрадання та розтрати майна при несанкціонованому знятті інформації, тому що ці закони, як правило, потребують наявності матеріальних цінностей як об'єкту розкрадання.

Дата добавления: 2015-06-04