Виставляння

Їжа

Бджоли

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Слухай сюди. Одного року на День незалежності весь клан Кейсі вирушає на пікнік. Барбекю з маршмалоу[37]та пересмаженою тваринною плоттю. Усі тітоньки й дядечки, усі кузени й кузини, цілий акр Кейсі розсипався тут і там на коцах або складаних садових стільчиках, поїдаючи кукурудзу. Усі обіймаються та ручкаються з усіма.

Навіть надворі покоління, яке все контролює, яке всім володіє, – дорослі – сидить за столом для пікніка. Решта – на землі. Склад дорослих трохи змінився після смерті Естер, і Хетті, і Бел, але не надто.

Того сонячного дня спершу одна бджола, а потім друга дзижчить біля дорослого столу. Старенькі бабульки відганяють їх помахом. Потім стіл вкрився комахами. Дорослі були повністю обліплені бджолами.

Шериф Бейкон Карлайл (☼ ворог дитинства): Пізніше судмедексперт питав: хто‑небудь із покійних тримав бджіл раніше? Він вимагав, щоб йому сказали: чи хтось із них працював із вуликами? Щось таке (він назвав це «ройовий атрактант») могло пояснити причину атаки.

З польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Феромон Насонова. Пластиковий слоїк завбільшки з мізинець міститиме стільки бджолиного атрактанту, скільки виробляють п’ять тисяч бджіл, коли рояться й викидають аромат у повітря. Apis mellifera, бджола медоносна, слідує за цим запахом, шукає будь‑які щілини чи діри, в яких можна створити новий вулик.

Прихлопування таких бджіл змушує їх викидати «тривожний» феромон, що приваблює ще більше бджіл для атаки. А що їхніми головними природними ворогами є ведмеді, атакуючи, бджоли зосереджуються на очах, носі й відкритому роті агресора – до будь‑яких місць, що видаються їм темною дірою, бджоли будуть лізти. Той вуглекислий газ, який видихатимуть жертви, робитиме комах іще агресивнішими.

Сам по собі ройовий атрактант має приємний, ледь чутний цитрусовий запах. Майже невловний для людини. Позаяк феромон Насонова такий дієвий, то кращим способом зберігати його є покласти пластиковий слоїк до запечатаної скляної пляшки, а пляшку захистити глибоким заморожуванням.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Це була ніби хмара, що заступила сонце, здоровезний чорний сучий шторм. Який гуде. Посеред ясного сонячного дня починало дощити. Але замість води дощило бджолиними жалами. Зуб даю. Згори лився добірний біль.

Ехо Лоуренс: Люди бігли до своїх машин, верещали, поки їхні роти не заповнювалися бджолами, вони похлиналися бджолами, покусані й задушені насмерть. Поки втрутився окружний інфекційний контроль, Рентів дядечко Клем був мертвий. Так само як тітонька Петті або дядечко Клетус. Дядечко Уолт помер у лікарні.

Шот Даньюн: Жопоголові з ФБР, які розпитували про Руйнувальні Ночі після Рентової смерті, – цим агентикам дуже сподобалась історія з бджолами. Вони ледве встигали строчити в записниках.

Ехо Лоуренс: Попустися. Ніхто не називав це вбивством. Поки що ні.

Шот Даньюн: Чи не дивно? Це було ніби щось зі Старого Заповіту: Пікнік Смертоносної Бджоли, Удар Мишачого Гівна, Блошина Чума й Фатальний Павучий Капелюшок. Коли був наступний обід з нагоди Дня подяки, після восьми старечих смертей, решта покоління відсиділася вдома. Старійшини Кейсі повернули дорослий стіл своїм зрілим дітям. Осада закінчилась. Естафету було передано.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Способом зупинити час – як піщані мандали для буддистів чи прикрашання яєць для Айрін Кейсі – для Рента було лизання пизди. Він частенько втискався головою мені між ніг і засував у мене язика. Він підіймався на лікті, причмокував губами – з підборіддя в нього крапало – і казав: «Ти на сніданок їла щось із корицею…» Він облизував губи та закочував очі, кажучи: «Не французький тост… щось інше». Рент пихтів і чавкав, а тоді підіймався з сяйливими очима та казав: «На сніданок ти випила чашку чаю “Констант Коммент”[38]. От звідки кориця».

З одного тільки мого смаку та запаху він розкривав цілий мій день: чай, цільнозерновий тост без масла, чистий йогурт, чорниці, сендвіч із темпе[39], одне авокадо, склянка апельсинового соку та буряковий салат.

«І в тебе було замовлення на фаст‑фудові цибуляні кільця, – каже він плямкаючи. – Велике замовлення».

Я називала його «Пиздомедіум».

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Коли більшість людей сиділа за столом, проказували молитву, передавали одне одному їжу та їли її, давали собі ради з добавкою, пригощалися пирогом і кавою, тоді випивали ще чашечку кави й починали прибирати тарілки, – за той самий час родина Кейсі могла тільки відкусити один шматочок. Один шматочок м’ясного хліба чи запіканки з тунця, і все ще його жувати. Не просто повільно їсти – не розмовляти, не читати книжки, не дивитись телевізора. Уся їхня увага зосереджувалась на їхніх ротах, на жуванні, смакуванні, відчутті.

Ехо Лоуренс: Подивіться на речі реально. Більшість мужиків рахують кожний рух свого язика. Щоразу, відриваючись, щоб ковтнути повітря, вони засікають час твого задоволення. І лизання за лизання: ти знаєш, що все це покривається з верхом тим задоволенням, яке даєш їм ти. Тому, поки вони лижуть, ти не можеш розслабитися й завестися, бо знаєш, що лічильник‑то мотає. Кожен рух язика – інвестиція в майбутній мінет.

Навіть ті типи, що ненавидять бухгалтерію га рахунки, ті, хто тільки зниже плечима на запитання про ощадний рахунок або баланс по кредиту, – навіть вони точно підрахують, скільки разів їхній язик пройшовся по твоїй киці. І яке їх чекає відшкодування. Сексуальний еквівалент сачків та рахівників.

Усі мужики – крім Рента Кейсі. Він устромив у тебе язика – і можуть проминути роки. Гори можуть зруйнуватися.

Една Перрі (☼ сусідка дитинства): Якщо за Різдвяною вечерею в Англії знаходиш у їжі бруньку гвоздики, то це значить, що ти негідник. Автоматично. Якщо маленький шматочок прутика – ти ідіот. Без заперечень. А якщо ти відкушуєш від чогось, а там шматочок тканини, – усім ясно, що ти хвойда. Просто уявіть: тебе оголошують хвойдою просто за різдвяним столом, – але Айрін Кейсі присягається, що прочитала таке в книжці.

Ехо Лоуренс: Одного разу, улаштувавшись у мене між ніг обличчям, Рент випірнув подихати і, знімаючи з язика лобкову волосинку, сказав: «Що сьогодні сталося? Щось погане…»

Я сказала йому забути про це.

Він лизнув мене й закотив очі, лизнув знову і сказав: «Штраф за парковку? Ні, щось гірше…»

Я сказала йому забути. Я сказала, що нічого не сталося.

Рент лизнув мене знову, тільки тепер повільніше, проводячи язиком знизу догори, його дихання було гарячим, і він подивився вгору й уп’явся в мене очима, аж доки я не поглянула вниз на нього. Він сказав: «Мені шкода». Рент сказав: «Ти сьогодні втратила роботу, правда?»

Мою тупу йобану роботу, де я продавала йобані мобільні телефони.

Отак він міг дізнатися про все на світі своїм носом, а також на смак. Таким був Рент Кейсі. Ніколи не помилявся.

І між оргазмами я розплакалась.

З польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): У кожної сім'ї є власне Святе Письмо, але більшість не може його сформулювати. Це історії, які люди переповідають, щоби підживити свою ідентичність: хто вони, звідки прийшли, чому поводяться саме так.

Рент часто казав: «Кожна сім'я – це звичайний маленький культ».

Безін Карлайл (☼ сусід дитинства): Тільки не смійтеся, але у Франції, Айрін Кейсі розповідала, у торт запікають металевий талісман. Традиція така: той, кому на укус потрапить талісман, готує наступну вечерю, але французики такі жадюги, що вони радніше проковтнуть його. Щоб не треба було пригощати.

Зі свого чтива Айрін, казала, дізналася, що мексиканці запікають у їжу маленьку лялечку Ісуса. Іспанці вкидають дріб'язок. Айрін показала мені маленьку брошуру про готування всяких вигадливих пирогів, де все цс розказано. Повна історія пирогів з усього світу.

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Як я пригадую, Чет і Бадді не були з тих, хто їсть повільно. Я їх у цьому натренувала. Це було над мої сили: спекти їм власними руками торт «Пожива диявола»[40]й дивитися, як Чет і Бадді ковтають його за три укуси. Ці двоє давились одним куснем, потім другим, аж поки від торта лишався тільки брудний таріль. Навіть поїдаючи мої страви, вони обговорювали якісь плани, або читали каталог, або слухали новини по радіо. Весь час жили за місяці в мабутньому. За милі звідси попереду.

Єдиним винятком була їжа, яку вони самі добували для столу. Щоразу, як Чет підстрелював гуску, ми сиділи й наввипередки торохтіли, як гарно вона смакує. Або якщо Бадді вивуджував форель, знову ж таки сім’я проводила цілий вечір за їжею. Бо у форелі кісточки. А жуючи гуску, треба стерегтися сталевого шроту. Це ціна, яку треба віддати, коли не зважаєш на те, що їси. Отримуєш риб’ячу кістку в горло і задушуєшся насмерть, або гострою кісткою тобі пробиває піднебіння. Або випльовуєш задній зуб, обламаний об шріт.

З польових нотаток фіна Тейлора Сіммза: Святе Письмо дому Кейсі говорить: «Секретний складник усього смачного – це щось, що може зробити боляче».

Не те щоб вона намірялася робити боляче людям. Айрін мінувала їжу тільки через надмір турботи. Якби їй було начхати, вона б годувала їх замороженими обідами і вважала, що справу зроблено.

Безін Карлайл: Ну, не забувайте. В основному я бачила Кейсі в церкві. На недільній службі та після – на вечерях усклад, які організовувала фермерська спілка.

Секретний складник, який змушував людей по‑справжньому розсмаковувати персиковий коблер[41], – вишневі кісточки, що на них всі боялися натрапити. Можна випадково навіть щелепу зламати. Секретом хлібного пудинга з яблуками була вмішана в нього купа гострих скалок із горіхової шкаралущі.

Поїдаючи її запіканку з тунця, ти не пасталакав і не гортав мимохідь «Нешнал Джіогрефік». Твої очі й вуха опинялись у тебе в роті. Весь твій світ опинявся в тебе в роті, обережно намацуючи маленькі бганочки фольги, які Айрін Кейсі ховала в шматочках тунця. Побічним ефектом повільного жування було природне, глибоке розкуштовування і те, що вся їжа смакувала краще. Можливо, інші пані були куди вправнішими куховарками, але цього ніхто не помічав.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Рентів тато додержував правила: «Якщо щось схоже на випадковість, на тебе ніхто не розсердиться».

Айрін Кейсі: У чоловіків є схильність до поспіху, вони завжди рвуться, щоб швидше закінчити роботу.

Ехо Лоуренс: Ось вам секрет самотньої дівчини: з чоловіком треба повечеряти на першому побаченні, бо так можна дізнатися, як він буде тебе трахати. Хамло, що вмить глитає свою порцію, навіть не глянувши, що жує, – з таким типом у ліжко не залазь.

Боді Карлайл: Місіс Кейсі пекла такі торти на день народження, що доводилося горіти з сорому за свою ліниву матусю. Інколи це був шоколадний локомотив, що тягнув поїзд, із одним вагоном – вишневим пирогом, іншим – ванільним, а за ними платформи й цистерни, кожен зі своїм смаком, поки потяг не завершувався кленовим гальмівним вагоном. Але навіть не намагайтеся скуштувати її торт, бо доведеться ласувати сосновими трісками й кров’ю.

Лоґан Елліот (☼ друг дитинства): Насправді, якщо ти не жував як слід її їжу, то її їжа жувала тебе.

Айрін Кейсі: Я зрозуміла, що доки їжа сильніше смакує, аніж робить боляче, ти їстимеш. Доки ти більше насолоджуєшся, ніж страждаєш.

Безін Карлайл: Взагалі, вечері всклад, організовані фермерською спілкою, мали б бути суспільною подією, яка дає людям можливість поспілкуватися, приділити одне одному увагу. Не візьміть це близько до серця, але щоразу, як Айрін Кейсі приносила свій курячий пиріг або «трибобовий салат»[42], люди, замість соціалізуватися, зосереджено витягали з рота всякий непотріб. Її страви були непогані, але заступали собою товариські теревені. Замість товариства, яке вкотре пережовує, хто поставив синець під оком його дружині чи хто розважається з її чоловіком, у кінці кожного колективного обіду залишалася хіба що купка справжнього сміття біля кожної тарілки. Горбок із кісточок, камінчиків, скріпок. Цілі бруньки гвоздики, гострі, мов канцелярські кнопки.

Една Перрі: На Різдво в чужоземних народів є традиція пекти торт, сховавши в ньому маніпусіньке малятко‑Ісуса. Вони кажуть, що той, хто знайде фігурку малого Христа, буде особливо благословенний цього року. Просто маленький ляльковий малюк з пластику. Але Айрін Кейсі зазвичай вмішувала в своє тісто стільки ж ложок маленького Ісуса, скільки борошна й цукру. Засувала малятко‑Христа до кожного кусника. Можливо, вона просто хотіла, щоб якомога більше людей відчуло себе пестунчиками долі, але це завжди виходило якось ненормально: товариство, що відригує цілі зграї, цілі приплоди голеньких, рожевих пластикових Спасителів. Родить цих мокрих немовлят з власних вуст. Величезні відбитки зубів угризлися та вчепилися Спасителю в усміхнене лице. Різдвяний обід усклад в будинку фермерської спілки, і народ сидить за довгими столами, прикрашеними червоним гофрованим папером, і всі відкашлюють цих заслинених маленьких Христів – це ніколи не здавалося так уже доброчесно.

Безін Карлайл: Так само як не завжди кращою дитиною є та, яку ти любиш найбільше, – інколи це дитя, яке приносить тобі найбільше клопоту, – так і люди запам’ятали тільки ту їжу, яку на колективні обіди приносила Айрін Кейсі. Про іншу їжу, куди ліпшу, як‑от горіхові брусочки Ґленди Гендерсен чи запечене грушеве пюре Саллі Пібоді, – про цю їжу ніхто й не згадував удруге – просто тому, що вона не душила вас до напівсмерті.

Ехо Лоуренс: Того разу після оргазму я відчуваю в собі якийсь тиск, не біль, а швидше щось таке, як коли тампон усередині перекошує. Ніби мені варто сходити пі‑пі. Рент засуває в мене два пальці й витягає щось рожеве. Гладке й лискуче від слини.

Навіть голі, ми ніколи не дотикаємося. Висохлий та в’язкий чи мокрий та слизький, завжди відчувається тонкий шар поту, чи слини, чи сперми.

Так само спираючись на обидва лікті, Рент розглядає щось на своїй долоні.

Ніби він щойно висмоктав цю рожеву штуку з мене.

Тож, ясна річ, мені доводиться сісти й подивитись. Але це просто жарт.

Маленька лялечка. Немовля, зроблене з рожевого пластику. І Рент каже: «А це як тут опинилось?» Мантра його матусі.

Він шкіриться до мене й каже: «Ця штука тут перетворює мене на короля фортуни…»

Майже не має значення, що з його слиною я дістала сказ.

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): У понеділок уранці я зазвичай почувався виснаженим, бо цілу ніч у неділю не спав, зазубрюючи алгебру. Містер Вайланд задавав домашніх завдань на шість‑вісім годин тарування, і я завжди залишав їх на останню хвилину. Заплющивши очі, я все ще можу чути голос очевидця, дівчини, яка виводила ці заняття. Оскільки неможливо вивести думки – а тільки різний чуттєвий мотлох типу смаку, запаху, звуку та вигляду – то очевидець проговорює кожен крок свого рівняння, базікає без упину, поки ти дивишся, як крейда в її руці видряпує цифри на дошці.

Її голос говорить: «Якщо X дорівнює косинус Y, a Y більший за Z, то детермінант X має включати…» І на цьому я засинаю. Усе ще форсую, але вже хроплю на весь дух. Усе, що я знаю вранці в понеділок, це запах крейдяного пилу. І стукіт: щоразу стукає, коли її крейда торкається дошки, щоб провести нову лінію. Не інтерактивної дошки «Smart Board» і навіть не білої дошки, по якійпишуть фломастером, а отак жалюгідно – звичайної класної дошки. Через десятки років я все ще можу сказати, що очевидець була правшею і носила червоного светра з довгими рукавами, які високо закасувала на зап’ястках. Вічний присмак чорної кави у неї в роті. Рука найттаймера, хтось мені був сказав. Ніякої засмаги на тильному боці. І він, і кісточки, і долоня – все одного кольору.

Єдине, що не давало мені засипатися, було те, що Рент Кейсі не знав узагалі ні хріна, а містер Вайланд виставляв оцінки на кривій[43]. Найчастіше в понеділок Рент ще вдосвіта стукав у вікно моєї спальні. Ми блукали за двома захисними смугами, поки Рент не знаходив собі діру. Із засуканим рукавом, засунувши себе під землю по саме плече, Рент просив мене вчити його. Алгебри. Історії. Соціології. Він винуватив у цьому павучі укуси, отруту чи сказ, але скаржився, що його порт не працює. Що він підключений, але не форсує ні фіга.

Денні Перрі (☼ друг дитинства): Рент Кейсі лягав на живіт у пісок, спирався ліктями обабіч нори й засував туди ніс. Просто на запах, понюхавши якусь брудну діру, Рент міг визначити кроля, чи койота, чи скунса, чи смертоносного павука. Міг навіть сказати, яким саме там павук.

Щоби стати другом Рента Кейсі, завжди треба було пройти певне випробування. Хлопакам доводилося засунути руку в темну нору, на яку він укаже, по самий лікоть, не переймаючись, хто там усередині.

Боді Карлайл: Ми в пустелі – дивимося, як із‑за обрію прибуває світло, вогненні кольори, я розповідаю Ренту про федеральний акт СЕКСОТ і про те, яка бліда й моторошна в Алгебри рука. Рука, що ніколи не бачила сонця. Смак чиєїсь кави досі в моєму роті.

І Рент каже: «От лайно». Він лізе вільною рукою за пояс своїх штанів і стискує зуби.

«Павучий стояк, – каже він. – Завжди починається після укусу». І він ялозить у себе в матні, щоб приховати стирчак.

З польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Хронічний пріапізм – один із неосновних симптомів отруєння алатротоксином. Використовуючи свої спричинені отрутою ерекції, Рент розправлявся з усіма конкурентами, які ще лишалися в місцевій громаді. Він міг ніколи не повертатися додому, але ніколи й не мав цього робити. Це дещо, відоме багатіям, але незрозуміле решті, – ніколи не спалюй мости. Яке марнотратство. Натомість продай їх.

Келші Елліот (☼ подруга дитинства): Наш учитель геометрії, містер Вайланд, той самий, що ганяє нас першим і другим курсами алгебри та витягає до дошки, демонструючи твою обмеженість усьому класу, – він складає руки на грудях, водить язиком по внутрішньому бокові своєї щоки, опускає очі на Рента й каже: «У вас якась проблема, містере Кейсі?»

І Кейсі нахиляє голову, притискаючи донизу підборіддя, трохи здіймає стегна, показує обома вказівними пальцями на свою матню, де блискавка надулась, висунулась, випнулась так туго, що можна бачити сріблясті сталеві ікла всередині. «Містере Вайланд, сер, – каже Рент, – у мене тут нестерпна ерекція, що триває вже дві години…»

їй‑богу. Лунає здивоване зітхання, але не з ряду відмінничків, що сидять попереду. Це швидше ті, хто вчиться на В й вірить у те, що чує. Кілька рядів позаду класу, переважно слабенькі трієчники, гигочуть не розтуляючи вуст – крізь зуби.

«Будучи так само зрілим чоловіком, містере Вайланд, – каже Рент, – ви можете оцінити всю болючість і потенційну травматичність подібної ситуації».

Містер Вайланд – усе повітря заразом виходить з нього. Одним видихом. Його складені руки западають у скулену грудну клітину. Його губи роззявлюються, відвисають так, що видно потемнілі від тютюну нижні зуби кольору кістки.

«Як ви думаєте: може, з цим треба комусь показатися?» – продовжує Рент, насуплюючи брови, між якими залягають стривожені зморшки.

Геометричне рівняння, накреслене крейдою на дошці, зникає, щезає з класу. Стає не більше ніж набазграними крейдяним пилом нерозбірливими кривулями поруч із сороміцьким, брудним дивом підліткового сторчака. У мізках містер Вайланд блискавично обраховує правильну відповідь. Він стоїть і виставляє себе тупаком перед цілим класом.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Містер Вайланд у безвихідній пастці. Якщо він відважує Ренту запотиличник, просто сміється й наказує шмаркатому покидьку сісти й зосередитися на цифрах, школа опиняється перед загрозою судового позиву. А що коли в малого справді ургентна ситуація і його штука стане багровою та відвалиться? Шкільний округ буде змушений виділити на урегулювання цієї проблеми ще десять мільйонів доларів на бюджетних читаннях. Звісно, Рент виявляв деструктивну поведінку в минулому. Звісно, Рент міг би повідомити про ситуацію не в такій викличній формі, та все це не зарахується на засіданні суду, коли містер Вайланд стоятиме за кафедрою свідка й розповідатиме журі присяжних, чому він висміював та принижував учня, який імовірно помирав від гангрени.

Келші Елліот: Легке тріпотіння повік містера Вайланда, посмикування вуха та судомні рухи адамового яблука – ось і все, що видає напружену роботу його думки. Його бліде обличчя стає рожевим, а тоді й темно‑червоним. Усе його обличчя майже таке ж червоне, як язик. Ніби час зупинився.

«Містере Вайланд», – звертається хлопчачий голос.

Денні Перрі викидає руку вгору та каже: «Гей, містере В!» Він вимахує рукою, його пальці швидко стріпуються в повітрі, і Денні каже: «Мені також треба до медичного кабінету. З тією ж проблемою».

Бренда Джордан (☼ подруга дитинства): Наскільки я пригадую, Рент мав хіба дві сорочки. Оа, ні джинси.

Принаймні це все, що ми бачили. Одна й та сама зелена сорочка в шотландську клітинку з довгими рукавами, які ховали місиво шрамів на його руках. І ще блакитна, з довгими рукавами, з тонкого полотна, з перламутровими кнопками замість ґудзиків. Можна було чути, коли Рент нервує, бо тоді він розстібав і застібав кнопки і ззаду класної кімнати долинало негучне клацання.

Кеммі Елліот: Зі сторчаком, що контуром випинається з однієї сторони джинсів, майже пульсуючи в такт із серцебиттям, Рент іде до медпункту. Кнопки на його сорочці клацають гучно й швидко, мов попкорн.

Сайлас Гендерсен (☼ друг дитинства): Найдавніша жіноча відмовка від будь‑яких занять – сказати, що в тебе «болі». Просто шифр, який дає шанс випити кілька таблеток аспірину й прогульбасити півсеместровий іспит із тригонометрії. Якщо подумати, у пацанів нічого такого немає.

Лоуелл Річардс (☼ учитель): Сформувався чіткий логічний зв’язок між сонячною погодою та кількістю хлопців, що потерпають від хворобливої ерекції пеніса. Власне, незручність була не так у самих пенісах, як у неможливості приховати їх у такому набряклому стані. Ба більше, юрист округу зауважив, що ввести дрескод, який передбачає стриману, скромну, щільну нижню білизну, буде нереально, і це тільки погіршить ситуацію, привернувши надмірну увагу до питання.

Наші головні зусилля були спрямовані на те, щоб. вирішити питання налитих фалосів непрямо, обхідними шляхами. Юрист округу порадив не засуджувати прямо ерегування на території школи. Жоден повноважний представник округу не мав визнавати, намагатися приховати або припинити жодні помітні ерекції.

Кеммі Елліот: Найбільшою таємницею Рентового життя був його одяг. Удома він мав шафу, вщерть напаковану сорочками, брюками, джинсами та жилетками. Вішаки були почеплені так щільно, що поперечина в гардеробі прогнулась посередині під вагою. Проблема була в тому, що Айрін Кейсі не могла не творити. У неї не виходило не виражати себе. Вона весь час опановувала нові навички, вишиваючи соняхи чи листя плюща. Усміхнені півмісяці та зірки. Пробувала аплікації‑самоклійки та фарби з блискітками. Хромовані заклепки. Батик та «виварювання». Місіс Кейсі сиділа скулившись по півночі й шила до сліпоти при слабенькому світлі, намагаючись перетворити звичайний одяг у щось особливе.

Рентову гідністі ніяк не вражали блискучі веселки та вишивка на одязі старшокласника, але він не міг стерпіти того, що діти казали про роботу його мами. А діти казали, що з неї жахливий художник. Казали, що в неї нема й на дрібку таланту. Він не носив своє серце на рукаві. Більше було схоже на те, що вона пришила Ренту на рукав своє власне.

Лоґан Елліот (☼ друг дитинства): 3 Рентом був цілий натовп нас, охоплених божевіллям. Натовп, що кричав про рівні права для ерегованих, заявляв, що нас притискають, і палив бандажі на шкільній парковці.

ЛейфДжордан(☼ друг дитинства): Рент був нашим захисником, наші вимоги включали терапевтичну їдальню, що функціонуватиме безперевно, адже всім відома неможливість одночасно споживати їжу та зберігати ерекцію. Ми вимагали відкритого, рівного визнання наших біологічних… – і на наступному слові ми застрягли. Чи можна це назвати «труднощів»? «Перепон»? Чи «нашої біологічної недієздатності»? Це останнє слово – ми з ним незле намучилися.

Зрештою всі погодилися на формулюванні «тягар», вимагаючи: «Повного та рівного визнання того природженого тягаря, покладеного на чоловічу анатомію». Послухайте, як приємно й шляхетно звучить оце «тягар».

Боді Карлайл: За всі нудні роки викладання алгебри в містера В було небагато можливостей навчитися, як бути з потенційно небезпечними для життя ургентними сторчаками. Виявляючи себе геометричним ідіотом чи демонструючи всьому класу сторчак, ти однаково втрачаєш гідність. Принаймні саме так поставив цю складну проблему Рент, і містер Вайланд намагався гідно пережити розмірковування під тиском усіх цих завмерлих в очікуванні поглядів.

Лейф Джордан: Може, ми б умовили якогось лікаря назвати це «синдромом хронічного сторчака».

МеріКейнХарві (☼ учителька): Рент Кейсі особисто сказав йому: «Ось. Це моє щеплення від сорому та приниження на уроках геометрії. Віднині й довіку».

Кеммі Елліот: Були діти, начебто виховані, що підіймали руку й казали: «Перепрошую, міс Харві…» Казали: «Понад усе на світі мені б хотілося розібрати зараз це чудове речення, але мене катує цей шматок чавуна, що так почервонів, аж болить…»

Чесне слово. Діти казали: «Може, якщо я трохи подихаю свіжим повітрям…» Поки півкласу не опинялося надворі.

Лоуелл Річардс: Викладачі не наважувались вимагати від учнів чоловічої статі повної включеності в заняття, бо побоювалися, що хлопці, змушені вставати, виказуватимуть непристойне збудження, яке спричинятиме хаос у класі та підриватиме авторитет учителя.

Шериф Бейкон Карлайл (☼ ворог дитинства): Якби ми з вами говорили про природні ерекції, це була б зовсім інша справа. Але це були аптечні, спричинені хімією сторчаки, що з’являлися за бажанням, аби порушити мирну шкільну атмосферу.

Лоуелл Річардс: Попри те що звідусіль долинали чутки про деяких студентів, які вживають препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, юрист округу вирішив, що поки немає достатньої підстави вимагати від учнів аналізу сечі. Юридична рада попередила, що хоч деякі з ерекцій можуть бути результатом уживання незаконно добутих ліків, які відпускаються виключно за рецептом, все‑таки більшість випадків генітального збудження спричинені природою й, отже, підпадають під захист «Закону про американців з обмеженими можливостями». За порадою юриста шкільного округу адміністрація організувала презентацію виключно для учнів чоловічої статі з певних вікових груп.

Д‑р Девід Шмідт (☼ міддлтонський лікар): Мої слайди містили кольорові фото, на яких зображувалися пеніси, уражені довготривалим пріапізмом і, як наслідок, гангреною. Спеціально для цієї лекції я відібрав найтяжчі випадки, зображення членів, у яких крайня плоть, голівка та печеристе тіло потемніли до пурпурово‑чорного або райдужного темно‑зеленого кольорів, типових для розвиненого некрозу в збіднілих на кисень тканинах.

Сайлас Гендерсен: Деякі хлопці брали шнурок і перев’язували собі причандал. Інші носили огірок. Звісно, перев’язувати штуку, наповнену кров’ю, – це могло бути доволі боляче, але постійний контроль за положенням огірка забирав усю увагу. Хай Господь милує, але бачили б ви тих чуваків, які шкандибають перевальцем до сортиру, щоб усе поправити, й на півдорозі з їхньої холоші на підлогу гепається огірок або цукіні.

Пацани називали це «виставляння», «плямування» чи «засування».

Плямування – це коли береш на кінчик пальця трохи олії або шампуню (чогось достатньо жирного, щоб не засохло) й ставиш темну крапку собі на передок. Типу фальшивої змазки.

Лоуелл Річардс: Успіхи стратегії, обраної округом, залишались мізерними.

Кеммі Елліот: Рент Кейсі вдягав до школи одні й ті самі дві сорочки, бо не зміг би стерпіти, якби діти насміхались над його мамою. Навіть він сам усвідомлював, що вишивані райдуги та плющі, якими вона гаптує холоші його блакитних джинсів, мають геть убогий вигляд. Тож Рент притяг додому дві сорочки з секонд‑генду й пару звичайних джинсів і сховав їх у сараї, де міг перевдягатися дорогою до або зі школи.

Він опинився між двох вогнів. Якби він став носити одяг, спотворений вправами його мами, то слухав би кпини на її адресу доти, доки його серце не розбилося б. Та якби він сказав мамі, щоб вона покинула цяткувати його речі, то сам розбив би її серце.

Денні Перрі: Отож до весняного семестру тиждень, і Рент розпочинає переговори зі шкільною радою щодо наших вимог. За закритими дверима, в учительській, вони розмовляють, поки решта нас чекає в коридорі.

Боді Карлайл: Учительська була для нас табу, ми навіть не знали, що там є двері назовні. Після того як ми казна‑скільки просиділи в коридорі на п’ятих точках, до нас вийшло шкільне керівництво. Але без Рента Кейсі.

Денні Перрі: Виявилося, Рент дав драла через ті таємні двері, що вели надвір, вислизнув від нас, забравши з собою чек на десять тисяч доларів та атестат, який засвідчував, що він закінчив шкільну освіту достроково.

Лоґан Елліот: Осьо вам хрест. Рент залишив нас стирчати там з нашими стояками, тримаючи стенд із гаслами, з членами напоказ, – і він ішов звідти забезпечений всім необхідним, із чеком на кругленьку суму від шкільного округу. Народ і досі кличе його Бенедиктом Арнольдом[44]Стояка.

Сайлас Гендерсен: Без нього Еректильна революція перетворилася на пшик. Утратила силу. Ми стали просто пацанами з овочами в трусах та гумовими жгутами на цюцюрках.

Довіритися Ренту Кейсі було великою помилкою.

Ще більшою помилкою були гумові жгути. Нічого так не мордує, як шматок жгута, закручений і затягнутий, що геть заплутався у твоїй волосні.

Лоуелл Річардс: Ця оборудка вивела Рента на новий шкільний рекорд, забезпечивши йому середній бал 4,0 та найкращі характеристики, плюс рекомендації в кожному виді спорту. Це Ренту Кейсі, котрий за все життя не пнув м’яча й не пробіг жодного кроку.

Та якби він хоч колись заявився на зустріч випускників, то міддлтонські чоловіки стояли б у черзі, щоб його вбити.

Боді Карлайл: Чек на бабки ще до закінчення школи – замість просто диплома. І те й інше просто папірці, які люди погодилися вважати важливими. Дійти згоди – великий крок від брехні до реальності.

Рент розкусив, що реальність – штука, яку можна будувати. Як гроші Зубної Феї. Якщо в брехню вірить достатньо людей, це вже ніяка не брехня.

Мері Кейн Харві: Навіть через стільки років я все ще знаходжу написи: «Рент Кейсі звалив звідси», видряпані на партах у моєму класі.

Лейф Джордан: Аякже, дехто так і не вибачив Ренту його зради. Але більшість хлопців – ми просто відмахнулися. Витрусили зі штанів морквини й продовжили жити своїм життям.

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Ми могли дозволити собі тільки найпростіші речі, але я прикрашала їх вишивкою та заклепками. Хлопці люблять побільше блискучого хрому. Інколи я нашивала особливі прикраси або об’ємні аплікації. Я знаю, Бадді любив ці речі. Він одягав їх до школи й носив дуже бережливо.

Того дня, коли він пішов з дому, Бадді спакував багато одягу, щоби носити його в місті. Він так пишався.

Дата добавления: 2015-07-02