Звалища

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Якщо зважити видовищність, кульмінацією культури Руйнувальних Ночей мали б бути Ялинкові Ночі. Задумка була, як і завжди, дібрати такий прапорець, який невтаємничена публіка могла б оминути увагою як буденний, звичайний – чи принаймні випадковий.

Серед прапорців‑випадковостей були кавові чашки та пакунки з ланчем. Квач‑команди використовували ці прапорці під час «Ойбля»‑ночей, наприклад під час Кавової «ойбля»‑гри, учасники якої виявляли себе за допомогою великого дорожнього кухля, приклеєного чи прикрученого до даху машини. Справжню каву туди наливали за бажанням. У випадку «ойбля»‑гри «Брунатна валізка» команди приклеювали собі на дахи брунатні валізки для ланчу. Для загальної маси ці прапорці були кумедними випадковостями, і невтаємничені водії, можливо, проїжджали повз, регочучи й тицяючи пальцями, намагаючись привернути увагу колеги й допомогти в проблемі заблукалого предмета.

Перегони «Малятко на борту» використовували інший тип прапорця‑оказії. Ясна річ, суспільна реакція була куди менш веселою при вигляді машини, що жене, стрімко маневруючи в потоці автомобілів, із дитячим сидінням та малям, нібито забутим на даху.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Аукціоністи починають торги з п'ятдесяти доларів, кажучи: «…Мені почулося п’ятдесят? Хто хоче дати мені початкову ціну в п’ятдесят баксів за лот номер один?»

Це «На буксирі в Семмі», тому сьогодні має бути ніч вівторка. У середу поліційний розпродаж конфіскованого майна в «Радіо‑пошуку». Організовано, скажіть? По п’ятницях ми були б на «Патрульному буксирі», оглядаючи тачки. Машини, конфісковані у злочинців. Покинуті машини. Машини, арештовані за ордером на обшук чи через несплачені паркувальні талони. Машини, за якими ніхто не звернувся, прибуксовані з платних парковок. Усі вони за безцінь відходять тому, хто назве найбільшу ціну.

Якщо ви хочете знайти машину, на якій можна поїздити кілька днів, обмалювавши й обліпивши її різною хернею з усіх боків, а тоді впилятися в іншу тачку зі звалища, – це ваш ринок. У вікнах деяких машин, написані неоново‑яскравим восковим олівцем жовтого чи помаранчевого кольору, видніють написи: «Зламаний реминь ГРМ». Або: «Тріснла підвска». На одному великому чотиридвернику, все ще закаляному зубною пастою з напису «ЩОЙНО ОДРУЖЕНІ» та обвішаному бляшанками, накреслено на вітровому склі: «Вищрблені вистпи кулчків».

Машина, виставлена на торг просто зараз, побита й пом’ята, – на приборній панелі ви все ще знайдете кірку засохлої крові з прилиплим до неї волоссям.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Лялька немовляти й кріселко були, ясна річ, прикручені. Більшість команд весь час використовували ту саму просвердлену дірку й ті самі болти – щотижня, міняючи дитяче сидіння на кухоль кави або на валізку для ланчу. Інші команди, в міру того як їхні машини вкривалися вм’ятинами та подряпинами й ставали дедалі менш привабливими як ціль, – ці команди починали розвивати основну тему. Замість кухля для кави вони могли прикрутити собі на дах еспресо‑автомат і тацю з кавовими чашечками та блюдцями. Кошик французьких булочок з шоколадом. Тонку срібну вазочку з єдиною червоною трояндою, що тремтить у стрімкому потоці повітря.

Шот Даньюн: Аукціоніст монотонно торохтить: «…сімдесят п’ять, сімдесят п’ять, хто дасть вісімдесят. Хто запропонує ціну вісімдесят доларів? Здається, я чув вісімдесят?..»

Рент і Ехо все ще нишпорять по майданчику, зазираючи під капоти. Ехо показує на покорчені, заіржавілі мінівени, все ще розцяцьковані клаптями крепованого паперу й написаними гуашшю словами: «Вперед, командо! Тигри, вперед!» Сидіння й підлога всіяні снеками й фаст‑фудними обгортками, залишеними тут, коли команда забралася з авта тієї Ночі Футбольної Матусі.

Ехо відчиняє водійські дверцята купе, на даху якого все ще прив'язана вицвіла штучна різдвяна ялинка. Одним пальцем вона тицяє в кнопку на стерео, але нічого не відбувається. Вона тицяє ще раз, сильніше, і звідти вискакує диск. «Моя улюблена збірка для гонок», – каже вона й крутить диском у Рента перед очима. Ехо каже: «Думала, я вже ніколи її не почую».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: 3 наближенням Дня подяки простенька забута на даху чашка з кавою виростала в індичку з пап'є‑маше, пофарбовану та залаковану до лискучо‑брунатного стану. У тонконогі келихи, що розхлюпували червоне вино. У сільнички та перечниці. Й у високі білі свічки в латунних свічниках, з яскравими язичками полум'я на батарейках. Експозиція таких масштабів, як правило, значила, що це остання гонка, яку команда проводить у цьому конкретному автомобілі. Встановлення тарелів із бататами й зеленими бобами вимагало просвердлювання десятків дірок крізь дах і стелю.

Для цих пишних автопроводів, які називали «Похороном» або «Останнім забігом», команди приїжджали на маршрут або поле не пізніше ніж за годину до вікна. Поки офіційно не почнуться гонки, ці машини дефілюють у своїх прикрасах та хизуються ними, влаштовуючи грандіозне, прощання, перш ніж нічний заїзд викине їх на звалище.

Шот Даньюн: Художник‑записувач усередині мене все ще шукає миттєвостей, гідних виведення. Я все тягнусь назад і торкаюсь порта, готовий клацнути вимикачем. Можливо, вивести цікавий момент з побаченого на власні очі. Те, який вигляд має поїдена іржею машина. Або те, як Рент усміхається до Ехо, коли тільки краєчок її дупи виглядає з‑під напіврозкритого капота, а її голос, приглушений мастилом та листовим залізом, каже: «Ця поворотна затулка зовсім зайобана».

За кілька тарадайок від нас понівечений хардтоп сидить у багнюці по самі ободи. На кришці багажника яскраво‑рожевою фарбою, іскристо‑рожевим лаком для нігтів навкіс написано: «Вишнева Бомбочка III». Поруч із цією руїною стоїть Тіна Щосьтам.

Коли Тінині пальці стискаються в кулаки й вона, люто місячи грязюку, починає просуватися в напрямку задниці Ехо, я врубаю свій порт, щоб вивести цю криваву бійню.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Як я вже згадував, в плані чистої видовищності ніщо не може змагатися з Ялинковими Ночами. На ці рідкісні перегони всі машини, як старі, так і нові, приїжджають якнайраніше, щоб похизуватись. Спочатку задумувалося прив'язувати вічнозелену різдвяну ялинку до даху автомобіля, ніби ви – щаслива родина, що везе деревце додому від риночку на перехресті чи просто з лісу. Але, як і у випадку з самотньою кавовою чашкою, що розрослася в цілу учту, нехитрої зеленої сосенки невдовзі стало недостатньо.

Команди використовували штучні ялинки, звісно ж прив'язані до даху вздовж; обрубок стовбура зазвичай стирчав над капотом, а мотузки надійно притягували деревце до бамперів. Розпочавши з оригінальної Ялинкової Ночі, команди стали обвішувати гілки сріблястою мішурою. Вони прикручували яскраві зірки до верхівки, що звисала, підстрибуючи, над багажником. Люди приклеювали чи прив’язували дротом сяйливі прикраси поміж гілочками. Не пізніше ніж за дві години до вікна Ялинкової Ночі гравці виїжджають на парад; згори на їхніх машинах сяють вогниками їхні ялинки, й дроти тягнуться через вікно до підкурювача або електропроводки. Різдвяні гімни гримлять із кожної стереосистеми. У ту мить, коли починається вікно, всі ці різдвяні вогні хутко згасають. Машини з параду затихають. Команди кидаються врозтіч, і починається справжнє полювання.

Шот Даньюн: Аукціоніст каже: «…сорок доларів. Чи дадуть мені сорок доларів? Та годі, народ, дорожче коштує налити повний бак. Чи дадуть мені тридцять?..»

Ехо все ще стоїть нахилена – її руки по лікті в двигуні, лице притиснуте впритул до поворотної затулки, коли Тіна підходить і зупиняється позаду неї зі словами: «Гей, лярво!»

Рент спирається обома ліктями на переднє крило, зазираючи до Ехо під кришку капота.

Аукціоніст каже: «…Мені почулося двадцять п’ять? Двадцять п’ять доларів?..»

І Тіна каже: «Чуєш, припини заявляти на мене брехливі фоли». Тіна каже, звертаючись до заднищ Ехо: «Якщо ти витуриш мене з гри, я почну дзвонити з цим брехливим лайном на тебе».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сімнза: 3 погаслими різдвяними вогнями «ялинкові машини» здаються чорними, кудлатими, колючими… монстрами. Ніжне подзенькування скляних та кришталевих підвісок, що гойдаються на гіллі, – легенький натяк. Команда може проїхати повз будь‑який живопліт або кущ і побачити, як він спалахнув сотнями барв у їхньому дзеркалі заднього виду. Виск шин – і вся ця купа сяйливих вогнів та кольорів протирається боком об їхнє авто й знову зникає без сліду серед ночі.

Шот Даньюн: Аукціоніст каже: «…Двадцять доларів? Можемо ми розпочати торг із двадцяти?..»

І з глибин моторного відсіку, так само притискаючи обличчя до протипожежної перебірки, Ехо каже: «Відвали. Я навіть не знаю твого поточного номера». Усе ще не показуючи Тіні нічого, крім дупи, Ехо каже: «Як я можу заявляти на тебе фоли, якщо я не знаю твого номера?»

Аукціоніст каже: «Двадцять! У нас є двадцять. Хто хоче підняти до двадцяти п’яти?..»

Рент спостерігає за Ехо, так само спершись на лікті, так само притулившись до крила. Я – я все ще спостерігаю, виводжу, щоб мати змогу ще раз програти це вдома.

Тіна каже: «Гей, денне чмо!..» Вона каже до Рента, тепер гучніше: «Ти, з чорними зубами! Дейтаймере!»

Рент підводить очі. Рукава його сорочки закасані, й видно шрами на передпліччях.

І Тіна каже: «Твоя подружка розповіла, чим вона заробляє? На чому вона робить бабки, які витрачає потім на колеса?»

Рент нічого не каже. Просто за звичкою я спльовую. Знов спльовую. Ехо витягає одну руку з моторного відсіку, лікоть згинається, на світ Божий з’являється долоня. Долоня запихає розсувний гайковий ключ до задньої кишені штанів.

І до задниці Ехо, до ключа, що визирає з кишені, Тіна Щосьтам каже: «Твоя подружка, яка тобі так подобається, вона трахається за гроші». Тіна складає руки на грудях, відхиляється назад і кричить: «Твоя люба подружка – паскудна хвойда!»

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Наступного дня після Ялинкової Ночі вулиці палахкотять. Вони сяють. Золоті й сріблясті стрічки сухозлітки зблискують і тремтять на вітру. Потовчені скляні іграшки хрустять під мимоїжджими шинами.

Шот Даньюн: Аукціоніст каже: «Маємо двадцять три. Є пропозиція двадцять три долари. Двадцять три – раз…»

Ехо відступає назад і повертається, щоби поглянути на Тіну.

І Рент каже: «Це правда?»

Аукціоніст каже: «…двадцять три – два…»

Ехо викручує собі шию в один бік, у другий, поки не хруснуть хребці, а тоді каже: «Що правда?»

Рент каже: «Те, що вона сказала…» Він каже: «Ти справді моя подружка?»

І аукціоніст каже: «Продано!»

Дата добавления: 2015-07-02