Вовкулаки II

Вівіка Броулі (ζ танцівниця): Бачите, яка на одній моїй нозі гладенька й біла шкіра – наче кусень мила? До нападу я мала гарні ноги. Бозна‑скільки чоловіків мені це казали. Неважливо, була я роздягнена чи ні, варто було скинути туфлі, як дехто з клієнтів одразу розщедрювався на чайові.

Фібі Трюффо, д.ф. (☼ епідеміолог): У розпал Пелопоннеської війни в 431 році до н.е. Фукідід писав про пошесть, що поширилась на північ з Ефіопії, через Єгипет і Лівію. Мешканці Афін потерпали від лихоманок, чхання та жахливого кашлю. Їхні тіла палали червоним від ціанозу, поки тисячі страждальців не скидали з себе одяг, і нестерпна спрага не топила їх у глибокій прохолодній воді громадських криниць та водоймищ. Місто‑держава було деморалізоване, його флот – послаблений. Таким чином кір знищив цивілізацію давніх греків.

У першому столітті до н.е. смертельно небезпечний різновид віспи вигнав гуннів з їхніх рідних земель у Монголії на захід, у напрямку Риму. Остаточним ворогом великої армії Наполеона стала Rickettsia prowazekii, інакше відома як тиф.

Наші найвидатніші цивілізації завжди гинули під тиском епідемії.

Карло Тієнґо (ζ менеджер нічного клубу): Вів? Будьте певні, в ті часи всі танцюристи форсували який‑небудь ефект, щоби залишатися під кайфом, принаймні поки вони виступають. Більшість наших танцюристів бавилися опіатними ефектами, які постачав клуб.

Не зовсім легально, майте на увазі, але просто у виконанні. Хтось ловить кайф – справжній, первинний кайф, – а тоді співпереживає якийсь епізод з конвеєра, припустімо якийсь транскрипт Малої Беккі. Виводить своє переживання, а потім ми беремо й проганяємо через цей транскрипт від’ємне рівняння, щоб відфільтрувати оригінальну Маленьку Беккі. Залишається чистий опіатний ефект. Радіокайф. Просто прихід, який ми можемо транслювати локально на сцену й закільцювати так, щоб ефект ніколи не припинявся. Танцівниця входить у кайфову освітлену пляму – і ніщо на світі її вже не цікавить.

Фібі Трюффо, д.ф.: У 1347 році англійці були нацією хліборобів, яка вирощувала й експортувала зерно. Того ж року італійські купці привезли до Генуї «чорну смерть», і до 1377‑го року півтора мільйона англійців – третина всього населення – були мертві. Оскільки аграрні роботи суттєво скоротились, вся економіка переключилася з постачання зерна на розведення овець, – й англійська феодальна система завалилась.

Вівіка Броулі: Берні працював охоронцем на вході. Це просто жах – те, що сталося. Вони шматували його на частини, так, вони це робили, поки не з'явилися копи.

Карло Тієнґо: 3 клієнтами, зауважте, зовсім інша історія. Наш бізнес – продавати разове, первинне переживання. Якщо ми ловимо когось, хто записує чи виводить свої переживання в клубі, ми його виштовхуємо втришия, причому назавжди.

Щоб захистити нашу продукцію, ми зробили частиною політики закладу транслювання змішуючого ефекту. Вирубає всі активні порти. Вони виснуть. Якби ми так не вчинили, зараз тут сидів би повний перший ряд записувачів, які б виводили кожну танцівницю, щоб викласти її в мережу. Один‑єдиний виведений «танець на колінах»[65]може зламати кар'єру якомусь нещасному дівчиську. Перший гівнюк платить за те, щоби побути з нею, зате кожен наступний може отримати це за так.

Фібі Трюффо, д.ф.: Під час Великої чуми в Лондоні в 1665 році кількість померлих коливалася від 100 до 400 осіб на тиждень до першого липня. На початку липня ця цифра виросла до 2000. До кінця липня щотижня помирало 6500 людей, а до кінця серпня – 7000. Звичайним поширювачем бубонної чуми були блохи, що паразитували на європейських чорних пацюках (Rattus rattus), натомість вибух нової хвилі інфекції був спричинений зміною шляху її передачі. Замість укусів бліх, збудник хвороби, Pasteurella pestis, почав розповсюджуватися від людини до людини через краплинки слини та слизу, що вилітали під час чхання та кашлю.

Карло Тієнґо: Це через сказ у нас пізніше стало так багато роботи. Ці збоченці підчеплюють його й не можуть більше форсувати все це зужите паскудство з мережі. Вони змушені приходити до центру й платити за первинні переживання. Повірте, я мав би здогадатись. Кожної вівторкової ночі ми бачимо більше ніж шістьох людей у залі, а це тривожний знак. Тієї ночі, коли ми втратили Берні, довкола сцени сиділо не менше п’ятдесяти слиньків. Їх судомило. Слина звисала довгими нитками з кутиків їхніх ротів. Вони мружаться навіть при тьмяному світлі. Усі ці вияви – явні синдроми сказу.

Фібі Трюффо, д.ф.: Розпочавшись у 1490‑му, нова епідемія поширилася в Європі та Азії. Першим симптомом була невелика виразка в місці зараження, яка зникала через три‑вісім тижнів, залишивши по собі ледь помітний шрам. Протягом кількох тижнів жертва здавалася здоровою. Китайці називали це «кантонською неміччю». Японці – «китайською неміччю». Для французів це була «іспанська неміч». В англійців же вона називалася «французький сип». Сучасна її назва походить від пастуха, якого Ґіроламо Фракасторо вигадав у поемі «Syphilis sive Morbus Gallicus» [66].

Вівіка Броулі: Один із моїх постійних клієнтів, такий лисуватий ночувальник, мав не надто добрий вигляд. Він сидів, поклавши обидва лікті на оббитий край сцени, й стікав слиною – слина бігла в нього по підборіддю, аж блищала. Наше правило – «ніяких доторків», але він простягає п’ять доларів, складених повздовж, ніби хоче засунути мені їх між пальцями ніг. Він далекобійник, якщо я все правильно пам’ятаю.

Раніше я завжди робила французький педикюр, тоді, коли пальців на ногах у мене було ще десять. Тепер, якби я зняла в салоні свої туфлі, педикюрниця втекла б із криками.

Фібі Трюффо, д.ф.: У своїй пізній латентній стадії третинний сифіліс послаблює стінки кровоносних судин, призводячи до смерті від серцевої недостатності чи нападу. Хвороба вражає й центральну нервову систему, ушкоджуючи мозок. Симптоми включають зміни особистості, позначені маніакальним оптимізмом та підвищеною збудливістю, які закінчуються прогресивним паралічем. Ця гіперактивність у поєднанні з розгальмовуванням, спричиненим уже згаданими ушкодженнями мозку, може також спонукати хворого шукати насолоди в нестримній, безсистемній сексуальній активності, яка сприяє поширенню хвороби та виправдовує широковідому другу назву сифілісу – «хвороба Купідона».

Карло Тієнґо: Вів виставляє свою ступню, як завжди, коли бере чайові. Слинько – просто збоченець, який зайшов після роботи в день зарплатні. Він встає зі свого стільця й перехиляється через край сцени. Вів сидить, відкинувшись назад на руки, й тицяє ногою йому в лице, саме так, як ці дрочили люблять. Потім вона починає кричати.

Вівіка Броулі: Бачите, отут на моїй нозі, де мають бути три маленькі пальці? Оце він так уп’явся своїм ротом. Лисий далекобійник. Він тримає мене обома руками за щиколотку та кусає, а я кричу й кличу Берні. Карло стоїть за баром і нічого не робить. Іншою п’ятою я б’ю лисого в лоба, в очі. У цю мить Берні хапає його ззаду за плечі та розвертає.

Звук, із яким його зуби зійшлися, оце «клац» і досі звучить у мене в голові. З тієї миті, коли я почула це «клац», моя нога має такий вигляд.

Фібі Трюффо, д.ф.: До 1564 року Іван IV, перший цар Усія Русі, дозволяв свободу думки та слова. Іван приймав звернення від своїх підданих незалежно від того, до якої верстви вони належали, і навіть найбідніші громадяни мали до нього доступ. Із трьох його синів один помер у віці шести місяців, другий був байдужим і тупуватим, а третій приєднався до батька, коли старіючий цар поволі виправдав своє прізвисько «Іван Грозний».

Усі три сини страждали від уродженого сифілісу. Коли церебральний сифіліс їхнього батька почав прогресувати після 1564‑го, він стратив тисячі людей через спалення та варіння живцем. У місті Новгороді батько й син провели п’ять тижнів, шмагаючи в’язнів до смерті, смажачи їх живцем чи топлячи під річковою кригою. 19 листопада 1581 року він насмерть заколов свого сина, названого на його честь, списом зі сталевим наконечником.

Карло Тієнґо: Бенжамін Сірл, люди називали його Берні, він був здоровезний. Як мінімум три сотні фунтів. Грав у професійний футбол[67]за «Рейдерів» один сезон. Берні розвернув психа. Відірвав його щелепи від ноги Вів і розвернув, а шиз одразу встромив свої зуби Берні в шию. У вену, яка там збоку е. Спритник.

Фібі Трюффо, д.ф.: Серед скалічених та загиблих через сифіліс були англійський король Генріх VIII, французькі королі Карл VIII та Франциск І. Серед митців – художники Бенвенуто Челліні та Тулуз‑Лотрек, а також письменник Гі де Мопассан.

У Парижі 1500 року третина мешканців була носіями сифілісу. За свідченнями Еразма Роттердамського, тих французьких аристократів, які не були заражені хворобою, люди їхнього кола вважали за неотесаних та грубих. У 1579 році військовий лікар Вільям Клоуз повідомляв, що три чверті лондонців заражені сифілісом.

Вівіка Броулі: Дивно, що саме запам’ятовується в таких випадках: я дивлюсь на свою ногу і бачу – звідти стирчить дріт. Срібний дріт і рожевий пластик. І на одну божевільну мить я думаю – я робот, я якийсь андроїд. І я тільки зараз про це дізнаюся… Але насправді ні. Я обдовбана форсованим ефектом, я стікаю кров’ю, і я шокована. Але я не андроїд.

А той дріт – то в лисого чувака був протез на частині верхніх зубів, і два штучних зуба все ще стирчать із моєї ступні. Його справжні зуби встромлені Берні в горло.

Фібі Трюффо, д.ф.: Як і у випадку з бубонною чумою, швидкість поширення сифілісу зросла в зв’язку зі змінами організму‑збудника. Найпевніше, хвороба не завезена з Нового Світу, а була спершу африканським шкірним захворюванням, відомим під назвою «тропічна фрамбезія», яке поширювалося переважно через контакти між дітьми, що грались оголеними. З бактеріологічної точки зору ці хвороби ідентичні, хоча тропічна фрамбезія передається через будь‑який фізичний контакт, викликаючи сип на шкірі. Оскільки в холоднішому кліматі Європи був необхідний одяг, тропічна фрамбезія стала хворобою, що передається через основний спосіб привітання – поцілунок у губи. Тільки коли сифіліс поширився до масштабів епідемії, європейці відмовилися від поцілунків на користь рукостискання і хвороба набула своєї нинішньої венеричної форми.

Карло Тієнґо: Може, це від вигляду крові чи ще від чого, але всі до одного слиняві збоченці, які тільки були в клубі, навалюються на Берні. Вів та інші дівчата замикаються в гримувальній. Бармен і я, ми замикаємося в офісі та дзвонимо в поліцію. Двері там з цільного дуба, товстенні, як телефонний довідник, але ми все одно чуємо, як Берні волає про допомогу.

Фібі Трюффо, д.ф.: Буде не так уже й химерно припустити, що нинішня епідемія сказу – так само як чума або сифіліс – походить від випадкових контактів, стаючи інфекційною хворобою, звичайною для перенаселених міст. Як і сифіліс, ця недуга приводить хворого у збуджений стан, у якому він найчастіше шукає та інфікує інших. На додаток шкода, яку ліссавірус наносить центральній нервовій системі, заважає інфікованому форсувати або якимось іншим способом отримувати задоволення від усамітнених радощів мозкових транскриптів. Ця неможливість посилює ймовірність того, що заражена особа шукатиме насолоди поза домом, поринаючи в такі ризиковані соціальні контакти, як Руйнувальні Ночі або хаотичний секс.

Вівіка Броулі: Бідолашний Берні. Коли копи всіх перестріляли, їм довелося робити розтин шлунків, для того щоб знайти всі частини, які ці люди відірвали. Вуха Берні, його ніс і губи. Хірурги в шпиталі показали мені пальці ніг у ванночці з солоною водою та запропонували пришити їх наново. На нігтях усе ще був чудовий французький педикюр із білими кінчиками.

Але я тільки подивилася на ті пальці, пожовані й напівперетравлені тим далекобійником, та сказала лікарям: «Відчепіться».

Дата добавления: 2015-07-02