Фото 2. Фото 3

Мал. 2.

Схема наземного наступу військ міжнародної коаліції

В грудні 1991 р. Радянський Союз розпався, поступившись міс­цем Співдружності незалежних Держав (СНД), які негайно виз­нали США. Правонаступником СРСР стала Російська Федерація. Зібрав­шись 30-31 липня 1991 року в Москві на самміт, який назвуть «пер­шим саммітом після закінчення «холодної війни», Дж. Буш і М. Горбачов (Дивись фото 2, 3) прагнуть встановити довготривале партнерство, символом якого повинно стати спільне скликання мир­ної конференції щодо Ближнього Сходу.

Миха́йло Сергі́йович Горбачо́в Джордж Герберт Вокер Буш

М. Горбачов (нар. 2 березня 1931 р. – радянський політичний діяч та єдиний в історії Президент СРСР, при владі в 1985-1991 роках).

Дж. Буш (англ. George Herbert Walker Bush; нар. 1924 у містечку Мілтон, штат Массачусетс; 41-й президент США (1989-1993), рес­публіканець).

31 липня дві держави підписують договір про СНО-1 (Стра­тегічні наступальні озброєння), який передбачає скорочення на 25-30% їх стратегічні наступальні озброєння (відстань понад 5500 км). Це далеко від оголошеної на початку переговорів цифри в 50%. На справді, кількість бойоголовок двох великих держав повинно було скоротитись з 12081 до 10395 для США і з 10841 до 8040 для Радянського Союзу. Це найважливіша, з усіх укладених після 1945 р., угода двох держав про роззброєння. Президенти Дж. Буш (27 вересня 1991 р.) і М. Горбачов (5 жовтня 1991 р.) виступають з рядом «смі­ливих пропозицій». США приймають рішення про односторонню лік­відацію своїх запасів ядерної тактичної зброї наземного і морського базування і закликають СРСР ліквідувати всі балістичні ракети з ядерними бойоголовками. В результаті короткої зустрічі Дж. Буша і Бориса Єльцина 1 лютого 1992 р. в Кемп-Девіді, американо-росій­ський самміт в Вашингтоні (16-17 червня 1992 р.) дозволив двом державам підписати Хартію співробітництва і дружби, домовитись про ще більше скорочення своїх стратегічних ядерних озброєнь. Дж. Буш вперше офіційно проголосив закінчення «холодної війни». Обидві сторони оголосили, що більше не вважають одна одну потен­ційними противниками. По Лісабонському протоколу (23 травня 1992 р.) США добиваються приєднання до угод про роззброєння утворених на місці Радянського Союзу держав та їх без’ядерний статус, окрім Росії. В жовтні 1992 р. вступив в силу оголошений США 9-місячний мора­торій на всі види ядерних випробувань, а також прийнятий в США закон про підтримку свободи (Freedom Support Act), який передбачав ряд програм в підтримку вільного ринку і демократичних реформ в Росії та інших державах СНД. У вигляді поправки до закону прийнята програма Нанна-Лугара, яка передбачала американське сприяння Росії та іншим країнам СНД у вирішенні проблем ліквідації зброї масового ураження. У 1991-1992 рр. президент Дж. Буш проголосив стосовно політичної кризи в Югославії, що виникла на етнічному ґрунті внаслідок розпаду федеративної держави, стратегію, яка перед­бачала, що США не будуть прямо втручатись в югославські події, а обмежаться доставкою гуманітарної допомоги і розміщенням спосте­рігачів у сусідніх з Югославією країнах. У 1991-1992 роках внаслідок етнічних конфліктів, що переросли у громадянську війну, Югославія розділена на Федеративну Республіку Югославія, Хорватію, Боснію і Герцеговину, Словенію та Македонію. Ці події увійшли в історію під назвою Югославські війни. Югославські війни або Війна в Югославії – ряд військових конфліктів, що відбувалися на території колишньої республіки Югославії у період між 1991 та 2001 роками і були проявом дезінтеграційних процесів в державі, що полягали у праг­ненні народів Югославії здобути свою державну незалежність та у прагненні переважно сербських сил не допустити цього. Завер­шились війни утворенням нових незалежних держав. Югославські війни головним чином відбувались між сербами, які прагнули зберегти Югославську державу та народами, що добивались незалежності від неї – хорватами, боснійцями, словенцями та албанцями, а також між хорватами і боснійцями у Боснії та Герцеговині і між македонцями та албанцями в Республіці Македонія. Югославські війни відбувались на території усіх шести колишніх республік Югославії і призвели до перетворення них на незалежні держави. Безпосереднім результатом конфлікту стало проголошення сьомої незалежної держави Косова. Югославські війни стали одним з наймасштабніших військових конф­ліктів XX століття, вони супроводжувались значними руйнуваннями, великими людськими жертвами та великою кількістю скоєних війсь­кових злочинів (Дивись фото 4 – Вуковарська водонапірна башта пошкоджена в ході битви за Вуковар – один з символів Югославських воєн).

Однак, вже у 1993 р. адміністрація Білла Клінтона Фото 4.

(1993-2000) і Конгрес почали пошук аргументів на користь відправки американських солдатів у Боснію, де європейцям не вдалося припинити громадянську війну, яка розпочалася ще навесні 1992 р. Проблему розв’язано лише у 1995 р., коли через бомбардування об’єднаними силами НАТО сербських позицій у Боснії воро­гуючі сторони погодилися сісти за стіл перего­ворів, які тривали впродовж місяця у м. Дейтрон, штат Огайо, США (т. зв. Дейтонський процес). Наприкінці 1995 р. у Боснії та Герцеговині під керівництвом НАТО розгорнуті сили з виконання Дейтонської угоди, а з грудня наступного року за рішен­ням Ради Північноатлантичного Союзу їх стали замінювати силами стабілізації. Лондон активно підтримував дії США, спрямовані на врегулювання цього конфлікту, беручи участь у розробці мирних домовленостей між ворогуючими сторонами (план Каррінгтона-Куті­лейро, план Венса-Оуена, Дейтонська угода).

3 січня 1993 р. президент Дж. Буш (в останні дні свого прези­дентства) і Єльцин (від імені СНД) підписують в Москві угоду СНО-2, яка окреслила новий і перспективний етап ядерного роззброєння, який передбачав скорочення впродовж 10 років на 2/3 числа страте­гічних ядерних бойоголовок з 10 тис. до 3,5 тис. і ракет наземного базування. П’ять ядерних держав (США, Великобританія, Франція, Росія і Китай) ще зберігають величезний арсенал, але вони змушені його скорочувати. Відбулось підписання Північноамериканської угоди про свободу торгівлі (НАФТА) між США, Канадою і Мексикою, яка передбачала створення до 2005 р. в Західній півкулі зони вільної торгівлі. Угода СНО-2 так і залишалась не ратифікованою Конгресом США. Угода по НАФТА (від англ. – North-American Free Trade Area NAFTA) затверджена Конгресом після довгих дебатів на громадсь­кому та державному рівні в кінці 1993 р. 13 травня 1993 р. США відмовляються від СОІ на користь менш амбіційної програми проти­ракетної оборони. В Москві 14 січня 1994 р. черговий президент Клінтон уклав з українським президентом Леонідом Кравчуком і російським президентом Борисом Єльциним угоду, яка передбачала ліквідацію ядерного арсеналу України.

Нульовою, якщо не мінусовою точкою відліку українсько-аме­риканських відносин можна вважати промову Президента США Джорджа Буша, виголошену 1 серпня 1991 у Києві, в якій він одно­значно висловився за збереження СРСР і підтримку М. Горбачова. Безпрецедентним для США було те, що відправляючись з Москви до Києва, Джордж Буш показав текст цієї промови радянському керівни­кові. Для США це був період болісної переоцінки зовнішньопо­лі­тичних пріоритетів. Державний департамент дотримувався «москово­центричної тенденції», демонстрував фатальне нерозуміння глибин­них процесів, що відбувалися на пострадянському просторі. З іншого боку, тверезомислячі політики, зокрема Генрі Кісінджер, Дик Чейні, Збігнєв Бжезінський (Дивись фото 5, 6, 7) та інші усвідомлювали необхідність визнання державної незалежності України, встановлення з нею повномасштабних міждержавних відносин.

Дата добавления: 2015-07-02