Додаткові методи обстеження при захворюваннях дихальної системи

З. Синдром дихальної (легеневої) недостатності.

Основні механізми розвитку дихальної (легеневої) недостатності:

• зниження процесів вентиляції, перфузії та дифузії газів (О2, СО2) на рівні альвеоло-капілярних мембран.
• порушення альвеолярної вентиляції (проходження в альвеоли щохвилинно менше 4-5 літрів повітря.
• пригнічення функції дихального центру (інтоксикація, коматозні стани, гіпертермія).
• ураження нервів, які інервують дихальні м’язи (міастенія, ботулізм, правець, полі- міозити, травми).
• зниження рухомості грудної клітини (деформації, кіфосколіоз, плевральні злуки, асцит, метеоризм, ожиріння, масивний плеврит).
• зниження еластичності легень (емфізема, пневмосклероз, бронхообструкція).

3 типи дихальної (легеневої) недостатності (з прикладами діагнозів):

• Обструктивний тип (бронхіальна астма, обструктивний бронхіт, звуження трахеї, бронхів, ларингоспазм, стиснення бронхів пухлиною).
• Рестриктивний тип (пневмосклероз, пневмоторакс, гідроторакс, кіфосколіоз, ожиріння).
• Змішаний тип (переважно при легеневому серці).

Ступені дихальної (легеневої) недостатності:

• ДН І – задишка при помірному фізичному навантаженні.
• ДН ІІ –задишка при незначному фізичному навантаженні.
• ДН ІІІ – задишка у спокої.

Основні симтоми дихальної (легеневої) недостатності:

- Скарги:

• Задишка.
• Тахіпное.
• Тахікардія.

- Огляд грудної клітки: емфізематозна, кіфосколіотична або характерна для інших хронічних легеневих процесів

- Пальпація:

· залежить від характеру легеневого процесу, чаще всього послаблене голосове тремтіння.

• залежить від характеру легеневого процесу.

- Аускультація: послаблене везикулярне дихання, бронхофонія, як правило, посилена.

- Функціональні проби:

• індекс Тіффно (ОФВ 1/ ЖЄЛ) зменшений
• збільшення хвилинного об"єму дихання
• артеріальна гіпоксемія
• венозна гіперкапнія.

1. Рентгенологічні дослідження.

Ренгенологічним методом виявляють хвороби легень, які супроводжуються морфологічними змінами, здатними поглинати рентгенівські промені.

Ренгенографія. Застосовують оглядову ренгенографію у прямій, передній або задній проекції, боковій, косих проекціях та прицільні рентгенограми.

Ренгенограму звичайно виконують на висоті вдиху. Лише для точнішого виявлення межі колабованої легені та плевральних зрошень при спонтанному пневмотораксі інформативнішою є рентгенограма, зроблена під час видиху.

Рентгеноскопія дозволяє обстежити пацієнта в різних позиціях, а також дає певне уявлення про функцію органів. Під час рентгеноскопії можна визначити місце для плевральної пункції. Недоліками рентгеноскопії є значне променеве навантаження.

Флюорографія грунтується на фотографуванні тіньового зображення з екрану на фотографічну плівку. Застосовують в основному для масових профілактичних обстежень населення.

Томографія - це пошарове дослідження легень або іншого органа. Томограми виконують на різній глибині з проміжком 1-2 см. Томографія дозволяє уточнити характер патологічної тіні, її структуру, виявити невидимі на оглядовій рентгенограмі порожнини розпаду, бронхоектази. Велике значення має томографія для виявлення збільшених внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.

Комп’ютерна томографія. За її допомогою отримують зображення поперечних зрізів людського тіла на різних рівнях. Перевага комп’ютерної томографії полягає в тому, що за її допомогою вдається відрізнити тканини і утвори з невеликою (до 0,5%) різницею щільності. За допомогою цього методу можна виявити збільшені медіастенальні лімфатичні вузли діаметром 1 см, невеликі субплевральні та плевральні вогнища діаметром 3-6 мм, емфізематозні були, бронхоектази тощо.

Бронхографія - рентгенологічне дослідження заповненою контрастною речовиною бронхіального дерева. Метод має найбільше діагностичне значення для виявлення бронхоектазів та залишкових порожнин у легенях.

Ангіопульмонографія і бронхіальна артеріографія - це рентгеноконтрастні методи дослідження легеневих судин малого (ангіопульмонографія) кола кровообігу. Методи дозволяють діагностувати тромбози або емболії легеневої артерії, вади розвитку легень, причини легеневої кровотечі.

2. Радіонуклідна діаностика.

Ці методи грунтуються на внутрішньовенному або інгаляційному введенні препаратів, мічених радіонуклідами, що випромінюють гамма - промені. Розподіл введеного препарату реєструється за допомогою синтиляційної гамма - камери з компютером. Метод використовують для оцінки регіонарного кровообігу і вентиляції легень. Метод допомагає діагностувати тромбоемболію легеневої артерії, вади розвитку легень, кулясті утвори у легенях.

3. Ультразвукове дослідження (УЗД).

УЗД - діагностика вивчає специфічні прояви здорових і патологічно змінених органів тканин за допомогою пружних механічних хвиль. Ультразвук використовують для виявлення змін плеври, для оцінки функції правого шлуночку і тиску легеневій артерії. Метод дозволяє виявити невелику кількість рідини у плевральній порожнині (до 10 мл).

Ультразвук має важливе значення для виявлення змін паренхиматозних органів (особливо черевної порожнини), які можуть бути проявом загального захворювання, що супроводжується змінами в дихальній системі або є джерелом метастатичного ураження легень.

4. Загальні аналізи крові та сечі.

Результати загального аналізу крові в окремих випадках допомагають при встановлені діагнозу. Більше значення має дослідження білої крові, лейкоцитарної формули. При неспецифічних загальних процесах у легенях збільшується кількість лейкоцитів до 15 -30х10 9/л і вище. Високий лейкоцитоз спостерігається при нагнійних процесах. Для неускладнених новоутворів високий лейкоцитоз не характерний. Кількість лейкоцитів збільшується при вузликовому периартеріїті, лейкопенія - при системному червоному вовчаку, саркоїдозі. Лейкоцитоз із вираженою лімфопенією і еозінофілією буває при лімфогрануломатозі. При туберкульозі кількість лейкоцитів підвищується помірно, розвивається лімфопенія.

Швидкість осідання еритроцитів вища при неспецифічних запальних процесах, пухлинах (до 50 мм/год.), нижча при туберкульозі (25-35 мм/год.). Слід пам’ятати, що зміни лейкограми і ШОЕ залежать не стільки від форми патологічного процесу, скільки від його фази і можуть служити для оцінки ефективності лікування.

Показники червоної крові змінюються залежно від ступеня інтоксикації та гіпоксії. На початкових стадіях захворювання кількість еритроцитів і гемоглобину нормальна. При хронічному порушенні газообміну збільшується кількість гемоглобіну. Тривала інтоксикація, повторні кровотечі стають причиною гіпохромної анемії. Зміни в загальному аналізі сечі зумовлені інтоксикацією в гострому періоді неспецифічних запальних процесів або туберкульозу. Це прояв токсіко-інфекційного ураження нирок. В сечі знаходять невелику кількість еритроцитів, білок, рідше циліндри. При хронічних нагнійних процесах у легенях, хронічному деструктивному туберкульозі, на пізніх стадіях раку деколи розвивається амілоїдоз нирок. При дослідженні сечі знаходять протеїнурію, незначну еритроцитурію і лейкоцитурії. На відміну від токсичного ураження нирок, ці зміни стабільні і поступово поглиблюються.

5. Біохімічні показники.

Зміни біохімічних показників крові при захворюваннях легень характеризують активність запального процесу, метаболічні порушення, зміни функції органів і систем, які є наслідком основного легеневого захворювання. Для характеристики активності запального процесу визначають С-реактивний протеїн, сіалові кислоти. Зміни білкового обміну при виснажливих захворюваннях супроводжуються зниженням вмісту загального білка, альбумінів, альбуміно-глобулінового коефіцієнта. При хронічних запальних процесах у фореграмі збільшуються a₂- і b-глобулінові фракції. Значне підвищення g-глобулінів насторожує щодо імунологічного компонента у патогенезі захворювання.

Для діагностики муковісцидозу, крім клінічних симптомів, важливе визначення в секреті потових залоз має вміст натрію і хлору, які при цьому захворюванні підвищені.

6. Туберкулінодіагностика.

Туберкулінові проби використовують з метою діагностики туберкульозу і встановлення ступеня його активності. На практиці використовують внутрішньошкірн пробу Манту з 2 ТО. У дорослих осіб лише гіперергічна реакція на пробу Манту (утворення через 72год. папули даметром 21 мм і більше або ж папули меншого діаметру, але з везикулою чи лімфангоїтом) дозволяє запідозрити туберкульоз, а негативна реакція (відсутність папули) - його заперечити. Для точнішої дагностики виконують підшкірну пробу Коха з використанням від 20 до 100 ТО.Результати тебуркулінових проб завжди необхідно співставляти з даними клініко-рентгенологічного обстеження хворого.

7. Мікробіологічна діагностика.

7.1. Виявлення збудників пневмонії.

Визначення збудників пневмонії та їх чутливості до антибіотиків має велике значення для призначення раціональної індивідуальної терапії.

Для мікробіологічного дослідження використовують лише свіже, зібране зранку харкотиння. Важливо досліджувати харкотиння до призначення антибіотиків. Якщо воно відсутнє, досліджують промивні води бронхів. При підозрі на бактеріємію досліджують кров, при плевриті - ексудат.

Схема бактеріологічного дослідження патологічного матеріалу:

- мікроскопія нативних і забарвлених за грамом мазків;

- посів матералу на елективні і диференціально-діагностичні середовища для виділення та ідентифікації збудника;

- визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків;

- визначення патогенних і токсикогенних властивостей мікроорганізмів на лабораторних тваринах;

- типування бактерій;

- імунологічні дослідження спрямовані на визначення антитіл в організмі хворого.

7.2. Визначення мікобактерій туберкульозу (МБТ)

Для визначення мікобактерій туберкульозу використовують харкотиння, промивні води бронхів, плевральну та спинномозкову рідину, тканину, отриману під час біопсії, пунктат лімфатичного вузлу.

Методи виявлення МБТ:

- бактеріоскопічний;

- бактеріологічний;

- біологічний.

8. Інструментальні та біопсійні методи обстеження.

8.1. Ендоскопічні методи дослідження.

Бронхоскопія є одним з найбільш інформативним інструментальним методом дослідження трахеї та бронхів. Діагностична бронхоскопія застосовується з метою візуальної оцінки стану трахеобронхіального дерева, виявлення ендоскопічних симптомів захворювання легень. Взяття матеріалу для цитологічного, гістологічного, бактеріологічного досліджень.

Бронхоскопія показана при кровохарканні та легеневій кровотечі, довготривалому кашлі, немотивованій ядусі, гіповентиляції та ателектазі, захворюваннях органів дихання неясної етіології, а також усім хворим, що підлягають хірургічному втручанню на легенях.

Протипоказання до бронхоскопії слід вважати гостру коронарну недостатність, перенесений інфаркт міокарда (до 6 місяців), вади серця з порушенням кровообігу та серцевого ритму, гіпертонічну хворобу Ш ст.

Бронхоскопію виконують під місцевою анестезією та загальним наркозом.

Торакоскопія - інструментальний метод, що дозволяє провести ендоскопічне дослідження плевральної порожнини. Торакоскопію застосовують при ексудативних плеврітах нез¢ясованої етіології, спонтанному пневмотораксі, пухлинах плеври.

Медіастиноскопія - дослідження переднього середостіння та біопсія збільшенних лімфатичних вузлів.

8.2. Неендоскопічні методи біопсій у пульмонології.

Трансторакальні біопсії - діагностичні дослідження, які виконують через грудну стінку спеціальною голкою при диференціальній діагностиці периферичних новоутворень та дисемінованих процесів у легенях.

8.3. Цитологічне дослідження.

Цитологічне дослідження широко використовують у діагностиці захворювань легень. Матеріал отримують безпосередньо з бронхів або легень. Це харкотиння, матеріал отриманий під час бронхоскопії, катетерізації бронхів, трансторакальній пункції.

Для уникнення помилок цитологічне дослідження необхідно повторювати, а його результати оцінювати в комплексі з даними клініко-рентгенологічних лабораторних та інструментальних досліджень.

9. Тест - терапія.

Під тест -терапією розуміють застосування з диференціально-діагностичною метою короткого курсу лікування з динамічним контролем за його результатами. Діагностика за допомогою тест-терапії є ретроспективною і використовується лише в тих випадках, коли за допомогою інших доступних методів не вдалося встановити дагнозу. Найчастіше призначаають тест-терапію, якщо не вдається відрізнити неспецифічний запальний процес від туберкульозу.

Пробне лікування кортикостероїдами протягом 1-1,5 місяця проводять при підозрі на саркоїдоз. Тест-терапію не слід проводити при підозрі на злоякісну пухлину.

Быльш детально серед діагностичних додаткових методик розглянемо

10. Методики обстеження функціонального стану органів дихання.

Дата добавления: 2015-07-02