Припинення договору ренти

Забезпечення виконання договору ренти.

Належне виконання договору ренти передбачає, що його сторони одержувач і платник ренти належним чином здійснюють свої суб’єктивні права та обов’язки відповідно до умов досягнутої домовленості про укладення договору ренти, вимог закону, або усталених звичаїв ділового обороту. З метою стимулювання сторін договору ренти до належного виконання умов договору ренти в ньому можуть передбачатися різні способи забезпечення його виконання. Деякі з них можуть встановлюватися тільки домовленістю сторін договору ренти, а деякі з них виникають імперативно, у силу припису закону (п-ти. 1, 2 ст. 735 ЦК), у наслідок одного факту укладення договору ренти.

Серед допустимих способів забезпечення виконання договору ренти можуть бути всі ті, що передбачаються в ЦК України, окрім притримання (ст. 594 ЦК), оскільки притримання можливе лише по відношенню до зустрічних договірних зобов’язань. Зобов’язання ренти як нами було з’ясовано вище є одностороннім, а не зустрічним. Отже, притримувати в ньому нічого.

У доповнення до способів забезпечення виконання зобов’язань, що передбачаються в ЦК України, для договору ренти є характерними іще один спосіб забезпечення виплати ренти. Він полягає в страхуванні ризику невиконання платником ренти свого обов’язку ренти (п. 3 ст. 735 ЦК). Майже всі способи забезпечення виконання договору ренти носять акцесорний характер. Про встановлення того чи іншого способу забезпечення виконання договору ренти повинно чітко зазначатися в документі, яким підтверджується факт укладення договору ренти (статті. 547, 732 ЦК).

Специфічною особливістю забезпечення виконання договору ренти є те, що обраним способом забезпечення виконання договірного зобов’язання ренти має забезпечуватися виконання й окремого рентного платежу, і цілком усього зобов’язання ренти. Відповідно при виборі способу виконання договору ренти його сторони повинні враховувати вартість предмету забезпечення або передбачати можливість його відновлення після звернення стягнення на його субстанцію. З урахуванням сказаного під способами забезпечення виконання договору ренти варто розуміти передбачені домовленістю його сторін або законом спеціальні засоби, які в достатній мірі гарантують виконання основного зобов’язання ренти та стимулюють платника ренти до належної поведінки.

Загальновідомо, що звичайним способом припинення договірного зобов’язання вважається його виконання боржником: належним чином, відповідному кредитору, в обумовлений договором строк, час і місці.

Припинення договору ренти шляхом його виконання на умовах і в порядку, що передбачається договором або законом залежить від наступних моментів.

Момент перший. У договорі ренти під виконанням варто розуміти здійснення платником ренти належним чином своїх обов’язків по виплаті ренти одержувачу ренти, у результаті чого договір ренти припиняє своє існування. Це, твердження потребує певного уточнення, оскільки специфічність виконання періодичного зобов’язання ренти полягає в тому, що під ним може розумітися, і здійснення окремого рентного платежу, і здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких воно складається. Після здійснення окремого рентного платежу договір ренти не припиняє свого існування, оскільки таким чином виконується лише частина зобов’язання ренти. У такий спосіб погашається тільки окрема вимога ренти. Договір ренти припиняє своє існування тільки після здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов’язання ренти. Отже, під виконанням договору ренти, яке веде до припинення договору ренти, варто розуміти здійснення платником ренти всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов’язання ренти. Таким чином, момент припинення договору ренти пов’язується з виплатою останнього рентного платежу, який має сплатити платник ренти.

Момент другий. Припинення договору ренти виконанням можливе тільки у відношенні строкового договору ренти. При цьому розуміється здійснення платником ренти всіх виплат ренти до закінчення тривання строку строкового договору ренти (події). По відношенню до безстрокового договору ренти припинення його шляхом виконання неможливе. Скільки б платник безстрокового договору ренти не виконував своїх окремих зобов’язань, періодично виплачуючи ренту, це не приведе до його припинення. Сукупний об’єм усіх виплат ренти, у даному випадку, є невідомим через невизначеність зобов’язання ренти, яке є тому невизначеним, що невизначений строк договору ренти. Відповідно до цього є невідомим, скільки буде тривати виконання безстрокового договору ренти й коли, у решті решт, настане той момент, коли воно припиниться. Безстрокове зобов’язання ренти в безстроковому договорі ренти буде нагадувати про себе через певні проміжки часу, не даром таке зобов’язання ренти дістало назву вічної ренти. Таким чином, припинення договору ренти шляхом виконання можливе тільки у відношенні строкового договору ренти.

Також, припинення договору ренти можливе шляхом: внесення відступного (ст. 600 ЦК), заліку (ст. 601 ЦК), новації (ст. 604 ЦК), прощення боргу (ст. 605 ЦК), поєднання боржника й кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК), неможливість виконання договірного зобов’язання (ст. 607 ЦК), смерть фізичної особи (ст. 608 ЦК), ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК) і інші підстави, що передбачаються в законі або в договорі (ст. 598 ЦК). До яких, ми віднесемо: розірвання договору (ст. 651 ЦК), як шляхом односторонньої відмови (п. 3 ст. 651, ст. 739 ЦК), так і на вимогу однієї зі сторін договору (п. 2 ст. 598, ст. 740 ЦК), а також припинення зобов’язання за давністю (ст. 256, 257 ЦК).

Згідно ст. 600 ЦК України припинення зобов’язання можливе за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання, відступного встановлюються сторонами. Метою такої домовленості є припинення зобов’язання боржника.

Новація договору ренти можлива, наприклад, шляхом заміни зобов’язання ренти в позикове зобов’язання. При новації періодичного зобов’язання ренти в позикове зобов’язання відбувається його трансформація з періодичного (багато дійового, повторюваного) у одноразове (однодійове), тобто змінюється спосіб виконання. Якщо новується безстрокове зобов’язання ренти, то разом із тим відбувається його перетворення з невизначеного у визначене, оскільки його предметом стає не невідома кількість надання, а конкретна визначена грошова сума або майнова річ. Тобто змінюється (окреслюється) предмет виконання. І окрім того встановлюється строк виконання, який у договорі безстрокової ренти є невизначеним.

Сторони договору ренти в будь-який час після його укладення можуть домовитись про звільнення боржника від виконання договору ренти, у результаті чого договір ренти припиняє своє існування. Звільнення боржника від виконання окремих виплат ренти припиняє виконання договору ренти тільки в цій частині й не звільняє боржника від виконання договору в цілому. Тому домовленість про прощення боргу в договорі ренти повинна стосуватися звільнення боржника від виконання його зобов’язання в цілому, а не в окремій його частині. Тільки повне звільнення боржника від виконання його зобов’язання ренти веде до припинення договору ренти.

Припинення договору ренти, що викликане збігом боржника й кредитора в одній особі може відбуватися як у договірному, так і в спадковому порядку. У договірному порядку договір ренти припиняє своє існування тоді, коли кредитор за договором купівлі-продажу набуває право власності на нерухоме майно обтяжене рентою (п. 2 ст. 735). Його припинення, у даному випадку, обумовлене тим, що зобов’язання ренти має переходити на кожного нового власника цього нерухомого майна. У момент набуття права власності на майно, що обтяжене рентою, обов’язок ренти не переходить на одержувача ренти, а припиняє своє існування раз і назавжди, оскільки саме в цей момент відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. Відповідно із припиненням обов’язку ренти одержувач ренти втрачає своє право вимоги ренти й перестає бути суб’єктом договору ренти. Таким чином, у договірному порядку збіг боржника й кредитора в одній особі відбувається в момент набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою. З моменту набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою договір ренти припиняє своє існування.

Спадкування одержувачем ренти нерухомого майна, що обтяжене рентою на його користь, також означає припинення договору ренти. Як і перед цим, зобов’язання ренти припиняється в наслідку набуття права власності на майно, що обтяжене рентою. Від попереднього воно відрізняється тим, що припинення зобов’язання ренти пов’язується не з передачею майна, а із прийняттям його у власність у наслідку спадкового правонаступництва. У момент прийняття спадщини відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. Відповідно, моментом припинення договору ренти при спадковому правонаступництві, у результаті здійснення якого спостерігається збіг боржника й кредитора в одній особі, варто вважати час прийняття спадщини.

Договір довічної ренти завжди припиняється смертю фізичної особи. Строк його тривання може бути обумовлений як життям кредитора, так і життям боржника, а також життям іншої людини, яка взагалі не є стороною договору довічної ренти. Об’єм дієздатності цієї останньої людини не впливає на дійсність договору ренти. У випадку, коли одержувач ренти помре раніше платника ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір, право на одержання ренти переходить до правонаступників одержувача ренти. Вони можуть вимагати виплат ренти тільки впродовж життя платника довічної ренти. У випадку, коли платник ренти помре раніше одержувача ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір. Обов’язок по виплаті ренти може переходити до правонаступників платника ренти. Вони повинні відповідати за виплату ренти тільки в межах успадкованого майна (ст. 1231 ЦК) або відмовитися від договору ренти. Договір безстрокової ренти не може припинятися смертю фізичної особи.

Договір ренти може бути припинений оголошенням фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК) або померлою (ст. 46 ЦК). У випадку, коли оголошена безвісно відсутньою або померлою (ст. 48 ЦК) фізична особа з’явиться, договір довічної ренти має бути поновлений. При чому одержувач ренти, як нам видається, має право вимагати виплат ренти за весь час своєї відсутності.

Припинення договору ренти його розірванням шляхом односторонньої відмови платника ренти. Згідно зі ст. 739 ЦК України припинення договору безстрокової ренти може відбутися шляхом односторонньої відмови платника ренти від виконання зобов’язання безстрокової ренти. Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною (ч. 2, п. 1, ст. 739 ЦК). Про свій намір здійснити відмову від договору безстрокової ренти платник ренти повинен у письмовій формі довести до відома одержувача ренти не менше чим за три місяця до припинення її виплати. Договір ренти припиняється тільки після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними (п. 3, ст. 739 ЦК).

Під умовою повного розрахунку між сторонами договору безстрокової ренти варто розуміти виплату всієї ренти, і разом із тим, виконання умов односторонньої відмови від договору, якщо такі умови в ньому передбачаються. Як правило, у якості таких умов сторони договору ренти передбачають викуп ренти.

Припинення договору ренти шляхом викупу ренти є специфічною рисою договору ренти, яку він успадкував, як уже не раз говорилося, від договору купівлі-продажу. У такий спосіб повертається приблизний грошовий еквівалент того, що було взято в позику. Внесенням частини викупу зобов’язання ренти не припиняється до одержання всієї суми викупу в тому випадку якщо інший порядок викупу не передбачений у договорі.

Припинення договору ренти його розірванням на вимогу одержувача ренти. За загальним правилом (п. 1 ст. 615 ЦК України) передбачається, що в разі порушення зобов’язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. У наслідок односторонньої відмови від зобов’язання частково або в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов’язання або воно припиняється.

Про таку односторонню відмову від договору ренти, у результаті якої він припиняється, мова йде в ст. 740 ЦК. Правом на односторонню відмову від договору ренти в даному випадку наділяється одержувач ренти. Зокрема, йому надається право відмовитися від договору тоді коли:

1.Платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2.Платник безстрокової ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення її виплати;

3.Платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти в розмірі і в строки, що встановлені в договором.

4.В інших випадках встановлених договором ренти.

За загальним правилом одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання (п. 2 ст. 615 ЦК). Такою мірою відповідальності несправного платника ренти, на наш погляд, є передбачений ст. 741 ЦК порядок розрахунків між сторонами у випадку розірвання договору ренти.

9. Відповідальність сторін у договорі ренти.

Про відповідальність у договорі ренти мова заходить тільки тоді, коли його сторонами порушуються умови досягнутої між ними домовленості в наслідок здійснення цивільного правопорушення. При цьому характер їхньої відповідальності безпосередньо залежить від тих вимог, що до відчужувача майна (як правило ним є одержувач ренти) пред’являються за індивідуально визначеними економічними і юридичними характеристиками переданого майна, а до платника ренти – по належному виконанню добровільно прийнятих на себе обов'язків, основним з яких є обов’язок по виплаті ренти.

Під юридичною підставою цивільно-правової відповідальності в договорі ренти розуміються обставини реальної дійсності, з настанням яких за умовами договору або закону пов’язується виникнення в одержувача або платника ренти додаткового обов’язку по відшкодуванню завданих збитків або шкоди.

Під фактом правопорушення в договорі ренти розуміється противоправна поведінка однієї зі сторін договору, у результаті якої іншій стороні завдаються майнові збитки або немайнова шкода (моральна шкода). У загальних рисах ця противоправна поведінка завжди виражається в недотриманні сторонами умов договору й фактично може виражатися в будь-яких противоправних діях, у результаті яких завдаються майнові збитки або немайнова шкода сторонам договору ренти.

Наслідки, що виникають у результаті вчинення правопорушення в договорі ренти, умовно можна поділити на дві групи. З однієї сторони, це ті матеріальні збитки або немайнова шкода, яку зазнають одержувач чи платник ренти через неналежне виконання протилежною стороною добровільно прийнятих на себе суб’єктивних прав та обов'язків. А, з другої сторони, це ті міри майнової відповідальності, що накладаються на одержувача або платника ренти в результаті неналежного здійснення ними добровільно прийнятих на себе суб’єктивних прав та обов'язків. Міри майнової відповідальності йменуються правовими наслідками цивільно-правової відповідальності за договором ренти.

Правовими наслідком здійснення цивільного правопорушення в договорі ренти вважається покладення на відповідальну за це сторону договору ренти додаткового обов’язку по відшкодуванню матеріальних збитків або немайнової шкоди (п. 4 ст. 611, ст-ті. 623, 1167 ЦК України), сплати неустойки (ст. 549, 736 ЦК) або несення інших мір майнового впливу, що передбачаються договором ренти.

Порушення умов досягнутої домовленості з боку одержувача ренти може бути у вигляді неправомірних дій по передачі в обмін на виплату ренти такого майна, на одержання якого у власність не розраховував платник ренти. У договорі ренти, де одержувачем ренти є третя особа, відповідальним за недоліки в переданому майні, на наш погляд, буде відчужувач майна, а не одержувач ренти, оскільки останній про ці недоліки знати не міг та й не повинний був про них знати. За винятком, зрозуміло тих випадків, коли така відповідальність перекладається договором ренти на третю особу вигодонабувача (одержувача ренти). Таким чином, перед нами випадок, коли мова йде про майнову відповідальність одержувача ренти за істотне порушення умов договору ренти в наслідок чого платник ренти зазнає матеріальних збитків і, можливо разом із тим, немайнової моральної шкоди.

Ці збитки можуть бути у вигляді непередбачених договором ренти майнових витрат у грошовій або натуральній формі з боку платника ренти, які той поніс у зв’язку з порушенням умов договору ренти одержувачем ренти. Так, наприклад, якщо майно передане під виплату ренти не було вільним від прав третіх осіб про що одержувач ренти (відчужувач майна) вчасно не сповістив платника ренти та в подальшому було відсуджене в платника ренти третьою особою, платник ренти не тільки втрачає необхідне для нього (чи його підприємницької діяльності) майно, а разом із тим може понести майнові витрати, пов’язані із судовим процесом або немайнові втрати, що пов’язані з підривом його ділової репутації.

Збитки в платника ренти можуть також виникнути в результаті прострочки одержувача ренти (ст. 613 ЦК України). Він повинен відшкодувати всі зроблені платником ренти витрати, пов’язані зі зберіганням предмету виконання, якщо наприклад, ним є які не будь речі, що швидко псуються.

Збитки в платника ренти можуть також виникнути в результаті зміни місця проживання одержувача ренти, про що той вчасно не попередив платника ренти чи місця знаходження його органів управління (п. 4 ст. 532 ЦК), якщо одержувачем ренти є юридична особа. У цьому випадку, як на нашу думку, на одержувача ренти мають бути перекладені всі витрати платника ренти, що пов’язані з виконанням його зобов’язання ренти за новим місцем проживання або знаходження одержувача ренти.

Відповідальність платника ренти. Якщо мова заходить про майнову відповідальність платника ренти, на увазі мається, що платник ренти своїми противоправними діями порушив умови домовленості, на яких укладався договір ренти, у наслідку чого одержувач ренти зазнав чи може зазнати матеріальних збитків або немайнової шкоди. У загалі відповідальність платника ренти можлива за порушення ним свого обов’язку по виплаті ренти й, зокрема в наслідок прострочки.

Платник ренти вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання ренти або не виконав його в строк встановлений договором або законом (ст. 621, ст. 738 ЦК). Особливістю прострочки платника ренти при виконанні зобов’язання ренти полягає в тому, що його прострочка не може бути за всім зобов’язанням ренти в цілому, вона може настати тільки щодо окремих виплат ренти. У відповідності із цим відповідальність платника ренти має поширюватися тільки на ті вимоги ренти, строк виплати за якими вже настав і не може охоплювати майбутні вимоги, за якими платник ренти ще не є в прострочці.

В якості міри відповідальності за прострочення виплати ренти платник сплачує одержувачу ренти відсотки (ст. 736 ЦК). Згідно п. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 740 ЦК України одержувачу ренти надається право на одностороннє розірвання договору безстрокової ренти, при цьому він може зажадати від несправного платника ренти проведення розрахунків за порушення договору ренти (ст. 741 ЦК). У даному випадку мірами цивільно-правової відповідальності за порушення договору ренти є обов’язкові для платника ренти одноразові виплати або інші дії, які він повинен виконати в порядку розрахунків з одержувачем ренти за вимушене з його сторони розірвання договору безстрокової ренти.

Межі (об’єм) і цивільно-правовий характер такої відповідальності, як правило, наперед визначається домовленістю між сторонами. На той випадок, якщо сторони не передбачать їх, вони визначаються законодавцем з урахуванням – за плату було передане майно під виплату ренти чи безоплатно. У разі розірвання договору ренти, якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна (п-ти. 2, 3 ст. 741 ЦК). Такими окреслює ці міри відповідальності законодавець.

Підставами звільнення від відповідальності сторін договору ренти можуть бути випадок (казус) або непереборна сила (ст. 617 ЦК). У випадку порушення договору ренти через ці об’єктивні обставини відповідальна за неналежне виконання умов договору ренти сторона повинна довести свою неспроможність належного виконання. Оскільки виконання одержувачем ренти умов договору ренти, як правило, не складає для нього обов’язку до моменту передачі майна під виплату ренти, то він може доводити про свою неможливість виконання договору ренти тільки після його виникнення.

Казус і непереборна сила не можуть звільняти платника ренти в цілому від виконання зобов’язання ренти. Адже ці обставини існувати постійно не можуть, вони, як правило, зазвичай є наслідком випадкового збігу обставин або короткочасними природними явищами, які мають не передбачуваний, раптовий та нездоланний характер. Тільки доведення неможливості належного виконання умов договору ренти взагалі через вище названі обставини може звільняти одержувача й платника ренти від відповідальності за порушення договору ренти.

Дата добавления: 2015-07-02