Поняття та структура національної безпеки України. 1 страница

Система забезпечення національної безпеки України.

Поняття та структура національної безпеки України.

Розділ 16. НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ.

В сучасному світі проблема національної безпеки виділилась в окрему галузь політичної науки та політичної діяльності, значення якої постійно зростає. Від рівня національної безпеки залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу з одночасним поглибленням його національної різноманітності, революція у військовій сфері призвели до зміни загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної та національної безпеки.

Найбільш гостро проблема національної безпеки стоїть перед сучасними посткомуністичними державами, у тому числі й перед Україною, що знаходяться в перехідному періоді. Він характеризується загостренням соціальних протиріч, які провокують конфлікти в різних сферах життя суспільства, загрожують його національній безпеці. Створення ефективної системи забезпечення національної безпеки України, модернізація її військової політики у відповідності з вимогами часу є складовою частиною державотворчих процесів в Україні. Існування України як суверенної і стабільної держави, її прогресивний розвиток, самозбереження і безпека неможливі без розробки і впровадження цілеспрямованої системи політики захисту національних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз. Все це обумовлює актуальність проблем національної безпеки і військової політики України.

Проблеми національної безпеки належать до найголовніших, найскладніших багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя. Теорія національної безпеки – це метанаука, яка поєднує в собі прикладні аспекти соціальних, воєнних, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості і соціальних спільнот різного рівня. В зв’язку з цим при вивченні національної безпеки використовують багато категорій, зокрема такі: безпека, національна безпека, національні інтереси, об’єкти національної безпеки, суб’єкти національної безпеки, фактори забезпечення безпеки, загрози, небезпека, система забезпечення національної безпеки, принципи національної безпеки, функції національної безпеки та інші.

Безпека – це стан, коли кому, чому-небудь, ніщо і ніхто не загрожує; одночасно – це і діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної загубити їх, знищити матеріальні і духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку. Наявність безпеки є необхідною умовою та одним з основних мотивів життєздатності людини, суспільства, держави і світового співтовариства.

З виникненням національних держав, перетворенням їх в основного суб’єкта міжнародних відносин безпека набула характеру національної безпеки. Англійський філософ і політичний мислитель Томас Гобс (1558 – 1679 рр.) свого часу сказав: національна безпека – не просто центр державницької діяльності, вона – головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гобс, взагалі неможлива будь-яка держава.

Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації – політичної, державно-громадської спільноти як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб’єкта міжнародних відносин.

У сучасному взаємопов’язаному, взаємозалежному світі одною із найвищих цінностей стала самостійна державність. ХХ ст. стало тріумфом національних держав. Якщо перед першою світовою війною в світі існувало 62 незалежні держави, в 1946 р. – 74 держави, то до кінця ХХ ст. їх число збільшилось більше ніж втричі, до 193 держав. Національна безпека відображає стан захищеності національних інтересів самостійних держав. Ігнорування національних держав, їх суверенітету та інтересів – це хибний шлях, що веде до конфліктів.

У ХХ ст. поняття національної безпеки було вперше введено в політичний лексикон в посланні президента Т.Рузвельта Конгресу США у 1904 р., де він обгрунтовував приєднання зони Панамського каналу інтересами національної безпеки. Основні ідеї сучасного розуміння національної безпеки були викладені у “Законі про національну безпеку”, прийнятому у США в 1947 р. Для забезпечення національної безпеки США передбачалося вирішення трьох головних завдань:

• зміцнення координації між зовнішньою, внутрішньою і військовою політикою;

• підвищення потенціалу і можливостей розвідки;

• раціоналізація “оборонного співробітництва” зі збройними силами.

Національна безпека продовжувалась розглядатись переважно у військово-політичному аспекті, як проблема оборони держави.

Для розвитку сучасного людства є властивим зростання національної свідомості. В цьому явищі відображено не тільки елементи здорової реакції на експансію у світі глобалізму, але і підтвердження того, що національний фактор залишається джерелом історичного прогресу.

Нація – це не минуща цінність, а модерна форма самоорганізації суспільства, завдяки якій універсальні права людини різноманітних етнічних, культурних меншин та економічних спільнот набувають конкретного змістового наповнення. Об’єднюючи етнічну своєрідність та економічну універсальність суспільного життя, нація не дозволяє першій перетворитись на архаїчну спільноту фундаменталістського або расово-нацистського типу, а другій – на нівелюючий будь-яку культурну самобутність комунізм або космополітичний націоналізм.

В державах сучасного світу національна безпека стала невід’ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається словом з багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей, або системи і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного благополуччя, а не тільки фізичне виживання індивідів всередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої і військової політики та інші фактори.

У Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України, схваленій Верховною Радою України 16 січня 1997 р., це поняття визначено як “стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за яких забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.

Одночасно, національна безпека є системою оптимізації взаємовідносин між усвідомленими загрозами та ресурсами, що має суспільство для протидії цим загрозам. Загрози для суспільства існують завжди, а рівень захищеності від них ніколи не буває максимальним. Тому національна безпека є динамічним засобом досягнення і підтримки балансу між реальними та потенційними загрозами, з одного боку, та здатністю суб’єкта протидіяти їм, з другого.

Національна безпека функціонує через систему різноманітних відносин між особою і суспільством, між громадянином і державою, між суспільством і державою, між різними державами. Тому національна безпека – це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав і свобод людини і громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства і суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Головними об’єктами національної безпеки виступають:

• людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;

• суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

• держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;

• нація та інші національні спільноти, її самобутність та чинники саморозвитку;

• соціальні спільності, їх функціональні ролі та фактори розвитку;

• природа, природне середовище – його безпосередній стан.

Суб’єктами національної безпеки є держава, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, громадяни, громадські організації та об’єднання. Основним суб’єктом забезпечення національної безпеки є держава. Суб’єкти національної безпеки є суб’єктами політичної, економічної, соціальної, інтелектуальної та інших видів діяльності, на основі яких виникає стан захищеності інтересів громадянина, суспільства, держави.

Національна безпека України за суспільними сферами функціонування поділяється на такі головні види: політичну, економічну, державну, соціальну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, гуманітарну та воєнну безпеку. Вони характеризуються певною специфічною своєрідністю, але знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. Вказані елементи є однаково важливими для формування комплексної системи безпеки, але залежно від історичних обставин, різноманітних факторів кожна складова може набувати особливого значення.

Політична безпека – це стан захищеності політичних інтересів особи, соціальних груп, держав від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності. В багатьох випадках вона ототожнюється з державною безпекою, проте її зміст значно ширший. Політична безпека, як центральний елемент національної безпеки означає безпеку всього політичного життя, захищеність прав і свобод громадян, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань, рухів, цілісності і незалежності держави від політичної сваволі і екстремізму в середині держави, політичного тиску та агресивних устремлінь на міжнародній арені.

Найбільш прийнятною формою політичної організації, що забезпечує політичну безпеку є представницька демократія через яку реалізуються різноманітні групові інтереси. Видатний англійський філософ Томас Гоббс підкреслив, що саме представницька форма демократії здатна привести різні інтереси в суспільстві до спільного знаменника цивілізованими формами і методами.

Під державною безпекою розуміють захищеність державних інституцій, необхідних для виконання функцій з управління загальносуспільними справами. До них належить державний суверенітет, територіальна цілісність, державний кордон, конституційний лад, державна влада, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал.

Економічна безпека – це стан захищеності національної економіки, який забезпечує здійснення економічного суверенітету, економічне зростання в умовах системи міжнародних взаємозв’язків. Це такий стан національної економіки і кредитно-фінансової системи, який дає можливість: 1) гарантувати економічний розвиток держави на підставі досягнень науково-технічного прогресу; 2) зберігати або швидко оновлювати виробництво в умовах припинення зовнішніх поставок або надзвичайних ситуацій внутрішнього характеру; 3) забезпечувати стійке фінансування своєї кредитно-грошової системи і задоволення потреб суспільства за несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Сутність економічної безпеки полягає в спроможності держави створити необхідні матеріальні передумови для всебічного розвитку суспільства, виступати самостійним суб’єктом мікрогосподарських зв’язків. Економічна безпека передбачає захист економічного життя від незаконних і підривних фінансово-економічних дій окремих громадян, організацій та інших держав. Вона пов’язана з захистом економічних прав і свобод, майна громадян, громадських організацій та держави з забезпеченням економічної рівноправності, свободи торгівлі, економічної діяльності в межах чинного законодавства. Найважливішим фактором економічної безпеки є відповідність системи економічних та виробничих відносин не лише потребам виробництва, але й економічного розвитку країни.

Можна виділити кілька напрямків економічної безпеки: демографічна, продовольча, ресурсна, питноводна, енергетична, цінова, фінансово-грошова, кримінальна.

Соціальна безпека відображає стан захищеності соціальних інтересів особи, соціальних груп та суспільства в цілому. Від соціальної безпеки залежить забезпечення нормальних умов життя суспільства, недопущення деградації окремих соціальних груп, саме виживання української нації. Вона є таким станом правових норм та інститутів безпеки, що забезпечують захист прав і свобод людини, духовних і матеріальних цінностей суспільства.

Інформаційна безпека суспільства і держави характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних впливів. Інформаційна безпека особистості відображає рівень і якість її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеність її психіки та свідомості від небезпечних інформаційних впливів – маніпулювання, дезінформування та інше. Це такий стан правових норм та відповідних інститутів, що забезпечує постійну наявність достовірної інформації для прийняття обгрунтованих управлінських та політичних рішень та захист інформаційних ресурсів держави.

Екологічна безпека – це стан правових норм і відповідних інститутів, що гарантує захист навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення повноцінної життєдіяльності людини.

У найблищі десятиріччя найактуальнішими будуть питання глобальної економічної безпеки:

1. потепління клімату внаслідок парникового ефекту;

2. руйнування озонового шару;

3. забруднення поверхні океанів нафтовою плівкою;

4. збільшення кількості кислотних дощів;

5. проблема ядерної безпеки та ядерних відходів;

6. знищення лісів і порушення балансу кисню та ін.

Науково-технічна безпека – це стан захищеності наукового потенціалу держави, наявних в країні конкурентноспроможних технологій, а також недопущення та усунення наслідків технологічної недосконалості і господарської діяльності.

В сучасних умовах поняття національної безпеки розширюється за рахунок включення в нього все нових сфер суспільного життя. Так, в стратегію національної безпеки США у ХХІ ст. включено гуманітарний аспект – систему освіти, що стало офіційним підтвердженням політики, яку проводили США – стимулювання наукової сфери, створення найкращих умов для розвитку інтелектуального потенціалу держави. Світовий досвід показує: життєвий рівень населення, соціально-економічна ситуація в країні визначаються ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей.

Тому національна безпека немислима без інтелектуальної безпеки, як складової частини гуманітарної безпеки. Гуманітарна безпека України охоплює духовне життя суспільства. Це стан захищеності гуманітарного потенціалу нації: її фізичного та психічного здоров’я, соціального благополуччя, моральності, духовності, інтелектуального ресурсу, психологічної єдності, гуманітарної активності. Інтелектуальна безпека передбачає створення необхідних передумов для розвитку і функціонування інтелектуального потенціалу – системи освіти і науки, інтелектуальної власності, комп’ютерного забезпечення, системи зв’язку, бази даних на друкованих та електронних носіях.

Фундаментом національної безпеки України поряд з економічною безпекою є воєнна безпека. За обставин наростання загроз національній безпеці воєнна безпека може набувати пріоритетного значення.

Воєнна безпека – це стан захищеності прав і свобод громадян, базових інтересів та цінностей суспільства і суверенної держави від можливих зазіхань із застосуванням воєнної сили. Деякі науковці під воєнною безпекою розуміють певний стан міждержавних відносин і обороноздатності держави, при яких ймовірність війни зводиться до мінімуму або протидіє залученню до неї країни.

Особливістю воєнної безпеки є те, що вона є частиною державної безпеки і в той же час функціонує як самостійне явище. Воєнні аспекти мають всі інші види безпеки – соціальну, економічну, екологічну, інформаційну тощо.

Поняття воєнної безпеки тісно пов’язане з воєнною небезпекою – системою політичних, економічних, воєнних та інших факторів у відносинах між державами, яка за певних обставин і умов здатна привести ці держави до воєнного конфлікту того чи іншого маштабу.Воєнна небезпека для України, як і для інших держав, полягає у можливості стати об’єктом воєнної агресії з боку іншої держави або союзу держав, а також внаслідок цієї агресії.

За маштабами функціонування національна безпека України споріднена, взаємодіє із міжнародною безпекою. По суті національна безпека – це забезпечення міжнародної безпеки в межах самостійних національних держав. Міжнародна безпека функціонує також на регіональному рівні (регіональна безпека та всезагальному, всесвітньому рівні (глобальна безпека).

Міжнародна безпека – це такий стан відносин між державами і народами, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якого народи можуть без втручання, тиску реалізувати свій суверенітет, право на самовизначення, обрати напрями соціально-політичної самореалізації. Міжнародна безпека – це також діяльність держав і міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, а також універсальна система механізмів і гарантій, що виключають застосування сили в міжнародних стосунках, захоплення чужих територій, втручання у внутрішні справи інших держав. У світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світового співтовариства, яка здійснюється на принципах роззброєння, дотримання демократії, поваги суверенітету, регулювання воєнних конфліктів, що виникають в тих чи інших регіонах світу. Україна розглядає міжнародну безпеку як важливу умову і фактор своєї національної безпеки.

Основою національної безпеки є захист національних інтересів. Визначальну роль інтересів у визначенні поведінки і дій людини, нації, соціальної групи, держави відзначали багато мислителів і політичних діячів – від філософів Стародавньої Греції до сучасних теоретиків політичної науки. Лорд Пальмерстон висловив відомий афоризм: “В Англії немає вічних друзів чи ворогів, в Англії є вічні інтереси”.

Перше визначення національної безпеки в категоріях національних інтересів належить американському журналісту і соціологу У.Ліппману. “Держава перебуває в стані безпеки, – писав У.Ліппман, – коли її доводиться приносити в жертву свої законні інтереси з метою уникати війни і коли вона в стані при необхідності захистити ці інтереси шляхом війни”. Основоположник концепції “політичного реалізму” Г.Моргентау стверджував, що “відправною точкою політики будь-якої держави має бути концепція національних інтересів, визначена в термінах сили”. Незважаючи на різноманітність підходів до визначення національних інтересів, наявність наукових і політичних дискусій про їх роль в політичній діяльності, вони були і залишаються інтегральним і визначальним компонентом національної безпеки.

Національні інтереси – це визначальні потреби суспільства (держави), які співвідносяться з його (її) базовими цінностями і виражаються у вигляді програмних нормативних цілей у певних законодавчих актах.

Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, існування і розвитку природи, людини, національних і соціальних груп, суспільства і держави, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення. Це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Національні інтереси не є абстракцією, а реальною конкретністю, через яку реалізується потреба нації у виживанні, самозбереженні, забезпеченні своєї безпеки. Національні інтереси передбачають захист, збереження і розвиток тих благ і цінностей, що їх дане суспільство вважає для себе істотними.

Система національних інтересів України визначається сукупністю основних інтересів особистості, суспільства і держави.

На сучасному етапі інтереси особистості полягають в реальному забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод, у підвищенні рівня і якості життя у фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.

Інтереси суспільстваполягають у досягненні і підтримуванні соціальної і національної злагоди, розвитку і зміцнення демократії, національному відродженні України.

Інтереси державиполягають у захисті самостійності, суверенітету і територіальної цілісності України, захисті конституційного ладу, встановленні політичної, економічної і соціальної стабільності, в забезпеченні принципів правової держави, розвитку міжнародного співробітництва на основі рівноправного партнерства, забезпеченні ефективної оборони держави.

Національні інтереси України складні і багатогранні. Це створює можливість класифікації, типології національних інтересів на основі багатьох критеріїв. За роллю національних інтересів в системі національної безпеки їх поділяють на життєво важливі, другорядні, критичні. За тривалістю зв’язків із суб’єктами національної безпеки можна виділити необхідні (постійні) і другорядні (змінні) національні інтереси. Національні інтереси поділяються також:

за сферами функціонування - на політичні, економічні, соціальні, інформаційні, духовні, зовнішні та внутрішні, національні інтереси у військовій сфері;

за характером взаємовідносин між інтересами різних суб’єктів – на співпадаючі і взаємовиключаючі, дійсні та уявні. Інколи виділяють ендогенні і екзогенні, корелюючі, аспіраційні та оперативні, екзистенціональні і функціональні національні інтереси.

Основним базовим національним інтресом України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту політичного та економічного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес стає загальновизнаним як в масовій свідомості, так і серед політичної еліти. Його реалізація є передумовою безпеки, трансформації суспільства, соціального і культурного розвитку всіх громадян України.

Вищим національним інтересом України є розвиток її як впливової світової держави, яка здатна відігравати значну роль у забезпеченні міжнародної і європейської безпеки, політико-економічної стабільності у Європі, гарантування розвитку світового порядку на демократичних засадах, вирішенні глобальних проблем у сучасності.

Україна з об’єктивних обставин має перспективи стати однією з найбільш впливових держав Європи, що має не лише регіональні, але і власні глобальні інтереси, реалізація і захист яких є важливим завданням політики національної безпеки, відправною точкою аналізу взаємодії України з іншими державами як на регіональному так і на глобальному рівнях.

Пріоритетними внутрішніми національними інтересами України є:

• гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• досягнення політичної і соціальної стабільності, національної злагоди, гарантування прав українській нації і національним меншинам України;

• гарантування конституційного ладу, створення механізму ефективного державного управління та підвищення стійкості державних інститутів;

• розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців, розвиток етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності усіх національностей, що проживають в Україні;

• зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу;

• створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

• подолання економічної кризи і створення соціально-орієнтованої ринкової економіки;

• збереження та підвищення науково-технічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

• забезпечення технологічного та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природнього середовища та раціональне використання природніх ресурсів;

• забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

• створення ефективної системи національної безпеки на місцевому, регіональному та національному рівнях.

До пріоритетних зовнішніх національних інтересів України належать:

• забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості кордонів;

• інтеграція України у європейський політичний, економічний правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;

• налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування у європейську та світову спільноту при збереженні економічної самостійності;

• недопущення домінування іноземного економічного, політичного та культурного впливу, економічного та культурно-інформаційного імперіалізму;

• досягнення вільного доступу до важливих економічних зон, комунікацій та інформаційних потоків;

• підтримка міжнародного процесу по нерозповсюдженню ядерних технологій, нових видів озброєнь, зниженню чисельного і бойового складу збройних сил;

• участь у будівництві ефективної міжнародної, глобальної та регіональної безпеки.

Потреби розвитку України лише в деяких окремих сферах державного і суспільного життя в окремих регіонах, в тих чи інших часових періодах відображають тимчасові (минущі і проміжні) інтереси. Прикладами таких інтересів можуть бути: подолання економічної кризи, усунення розбіжностей в зовнішньополітичних орієнтаціях регіонів, подолання навмисне створюваного ворогами української незалежності образу України як авторитарної держави, подолання суперечності між необхідністю прискореної модернізації збройних сил України та можливостями державного фінансування їх розбудови та ін.

Національна безпека як стан відносин з приводу захищеності національних інтересів має своїм антиподом загрози і небезпеку. Загрози національній безпеці – це стан відносин, коли існує очевидний намір (обіцянка) однієї держави (держав), юридичних чи фізичних осіб завдати шкоди національним інтересам іншої держави (держав). Загрози становлять потенційну небезпеку національним інтересам. Небезпека національним інтересам – це практичні дії однієї держави (або груп держав), юридичних чи фізичних осіб щодо завдання безпосередньої шкоди національним інтересам іншої держави.

За ступенем можливої шкоди інтересам громадянина, суспільства та держави система небезпек може бути класифікована в такому порядку:

ризик – можливість виникнення ситуації або її існування, за якої формуються передумови протидії процесу реалізації національних інтересів, цінностей, системі забезпечення національної безпеки;

виклик – конкретна протидія захисту національних інтересів та цілей, вирішенню завдань забезпечення національної безпеки у формі офіційних і неофіційних політико-дипломатичних дій, економічної та інформаційної експансії тощо;

небезпека – нанесення шкоди важливим національним інтересам і національній безпеці в обмежених (локальних) маштабах;

загроза – безпосередня небезпека причинення шкоди життєво важливим національним інтересам і національній безпеці, яка виходить за локальні межі і зачіпає основні національні цінності: суверенітет, державність, територіальну недоторканість.

Загрози та небезпеки національній безпеці необхідно розглядати на двох рівнях. По-перше, загрози національній безпеці України, що мають загальносистемний характер і зумовлені об’єктивними особливостями розвитку сучасної цивілізації. Це, насамперед проблеми пов’язані з процесами глобалізації різних сфер суспільного життя, поглибленням суперечностей між глобалізацією і національно-державними формами суспільного розвитку, песимістичними демографічними, екологічними, енергетичними прогнозами на першу половину ХХІ ст., ймовірність не тільки винекнення, але і збільшення кількості локальних конфліктів, винекнення конфліктів між різними цивілізаціями тощо. Зазначені загрози мають глобальний і регіональний характер. По-друге, загрози, зумовлені специфічними проблемами сучасної України як незалежної держави, зокрема системною економічною кризою, повільними темпами трансформаційних процесів в Україні в напрямку до демократії, а також процесів соціальної і політичної структуризації суспільства. За розмахом та маштабами можливих наслідків ці загрози можуть бути загальнонаціональними, локальними, поодинокими.

Загрози і небезпеки можна також класифікувати за сферами суспільного життя, в яких вони виявляються, або за типами національної безпеки.

Загрозами політичній безпеці України слід вважати реальні впливи, які ускладнюють або унеможливлюють здійснення національних політичних інтересів і створюють небезпеку для суверенітету нації і свободи особистості, незалежності, соборності, стабільності і прогресивного розвитку Української держави як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. До них належать:

Дата добавления: 2015-06-28