Тема XIV

Тест

1. Який тип виховання обстоював М.Пирогов:

а) національне; б) загальнолюдське; в) прагматичне; г) загальне.

2. Домінуючий метод навчання молодших школярів у М.Пирогова:

а) гра; б) бесіда; в) дискусія; г) психодрама.

3. Тип початкової школи, яку пропонував відкрити М. Корф:

а) школа - дитячий садок; б) школа для найменшеньких;

в) малокомплектна школа; г) середня школа.

4. Вид діяльності школярів, який Л.Толстой вважав визначальним:

а) екскурсії; б) творчі вправи; в) читанная; г)ігри.

ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

(друга половина XIX століття)

1. Ідея національної школи М. Драгоманова.

2. Освітня діяльність Наукового товариства імені Т. Шевченка.

3. Ідея національного шкільництва М. Грушевського.

4. Загальна характеристика освіти на західноукраїнських землях.

5. Педагогічні погляди Ю. Федьковича.

Література: [1, 2, 5, 6, 7, 14, 16, 22]

Ключові слова:«Емський указ», Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, Українське Наукове Товариство, «Киевская Старина», Український соціологічний інститут; «руська трійця», товариство «Просвіта», Українська Академія Наук.

1. Ідея національної школи М. Драгоманова

М.П. Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в м. Гадячі на Полтавщині. Раннім і різнобічним розвитком він передовсім зобов'язаний своїм батькам та оточенню. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Галицькому повітовому училищі, пізніше — в Полтавській гімназії. Восени 1859 року Драгоманов стає студентом історико-філологічного факультету Київського університету.

Займаючись просвітницькою діяльністю, М. Драгоманов мріяв про той час, коли у вихованні будуть враховуватись кращі народні традиції; він прагнув створити українську енциклопедію; (розробив план до неї).

Особливо його хвилювало становище сільських учителів. М. Драгоманов вважав, що вчителі повинні чітко усвідомлювати мету педагогічної діяльності — виховання нової людини. Це завдання ставили перед собою різні педагоги, вони і розуміли його по-різному, залежно від соціально-політичних ідеалів. У М.Драгоманова цей ідеал спирався на демократичну, гуманістичну й патріотичну основу національної свідомості, яка поєднувалась з толерантністю у взаєминах між людьми, з правдою і справедливістю [14, 16, 23].

М.Драгоманов надавав великого значення вихованню дитини в сім'ї, тобто саме батьківському вихованню. Дбаючи про виховання тогочасної української молоді, М.Драгоманов орієнтує її на найвищі людські взірці духу і праці, нагадуючи ще й про неодмінну високу моральну якість самовіддано служити рідному народу, а не бути його «провінційним родичем, прихвоснем чужого».

2. Освітня діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка

В 1873 р. з ініціативи Олександра Кониського у Львові виникло Товариство імені Т. Шевченка. За його ж пропозицією в 1892 р. це товариство було перейменовано на Наукове товариство ім. Т. Шевченка.З 1894 року обов’язки голови НТШ виконував Михайло Грушевський [3].

Товариство стало провідним українським центром на зразок європейських академій наук. В його рамках діяло три наукових секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-лікарська, а також цілий ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. В НТШ працювали М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, І. Горбачевський, І. Пудюй, І. Раковський. Товариство заснувало власне видавництво, силами якого науковці І. Франко, К. Студинський, О. Колесса, Ф. Вовк, В. Гнатюк, І. Верхратський та інші започаткували кілька серійних видань, таких як «Записки НТШ» (120 томів), «Пам'ятки українсько-руської мови», «Етнографічний збірник» (38 томів), «Матеріали до української етнології» (26 томів), «Збірник філологічної секції» (23 томи), «Українсько-руський Архів». Ці видання збагатили українську науку вагомими працями переважно в галузі українознавства, стали потужним засобом піднесення рівня національної культури.

Під впливом Товариства в Галичині стали виходити різні літературні часописи. Слідом за «Правдою» з'явився літературний часопис «3оря» (1880), потім «Життя і слово» (1894), а з 1898 р. — «Літературно-Науковий Вісник». Двотижневий часопис «Зоря» (редактор О. Партицький, а потім В. Лукач та О. Барковський) виходив у Львові з 1880 р. до 1897 року.

Заходами діячів Товариства головний на Західній Україні Львівський університет, хоча і повільно, через перешкоди з боку поляків, поступово робив кроки на шляху до українізації: збільшувалася кількість українських кафедр, української професури.

3. Ідея національного шкільництва М. Грушевського

Постать М.Грушевськогоє видатною в українській культурі. В 1894 році він за порадою свого вчителя Володимира Антоновича, видатного українського історика, переїздить до Львова, обіймає посаду професора історії України у Львівському університеті, на якій перебуває до 1914 р. Одним із головних завдань громадсько-наукової, літературної та освітньої діяльності М. Грушевського у цей період було, за його словами, «обстоювання українства як на російському, так і на галицькому ґрунті» [22].

З 1897 по 1913 роки М. Грушевський керує Науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка; він перетворив Товариство з літературного в науково-літературне і прагнув того, щоб на його ґрунті заснувати в Україні Академію Наук, та світова війна завадила йому цього досягти.

Проте М. Грушевський не обмежувався тільки науковою діяльністю. Він виконував велику культурно-освітню роботу: виступав із публічними доповідями, співробітничав у львівській пресі, заснував загальноукраїнський літературний і науковий місячник «Літературно-Науковий Вісник» (1898), плідна діяльність якого високо оцінена в історії української літератури, культури й освіти. Роком пізніше за його ініціативи з'явилася «Українська Видавнича Спілка» — перше на всю Україну книжкове видавництво. Крім того, він співробітничав у київському щомісячному історико-етнографічному та літературному часописі «Киевская Старина», - відіграв велику роль у розвитку української культури в умовах Російської імперії.

М. Грушевський на власні кошти заснував у Києві школу.Намагаючись забезпечити розвиток українського національного шкільництва в Галичині, він очолював львівську Крайову Шкільну Раду.

У період еміграції ним був створений Український соціологічний інститут (УСІ), програмою якого передбачалося вивчення стану соціального руху в Україні та в світі, а також утворення зв'язків з міжнародними та національними організаціями, інформування цих організацій про соціальний український рух, українську культуру й освіту. Інститут займався активною видавницькою діяльністю: було видано 10 найменувань книг з різних питань.

М.Грушевський прагнув розвинути національну самосвідомість українського народу, пояснити йому, хто він є і звідки з'явився, де його витоки, як йому треба відноситись до своєї материнської мови і навчання своєю мовою. Видатний вчений писав і публікував низку відповідних статей, об'єднував їх у збірки «Хто такі українці і чого вони хочуть», «На порозі Нової України», «Вільна Україна».

М.Грушевський підкреслював, що першим принципом організації народної освіти й національного виховання має бути навчання рідною мовою. Для обґрунтування цього принципу він друкував серії статей. Особливо турбувався М. Грушевський про статус української мови.

4. Характеристика освіти на західноукраїнських землях

Рівень життя людей на західноукраїнських землях, які з 1340 року, в результаті І Приєднання до Польщі майже на 500 років відірвалися від Східної України й попали під польський вплив, на кінець XVIII ст. був дуже низьким. У той час, коли над Дніпром зростала вільна козацька держава, західні землі не зазнали таких потужних народних визвольних рухів як на Правобережжі та Лівобережжі. Вони потерпали від такого кріпацтва й національного пригнічення, якого не знали селяни на Великій Україні.

З метою піднесення освіти серед українського духовенства Йосип II, австрійський цісар, започаткував у Львові в 1783 р. духовну семінарію. У Львові й Перемишлі діяли університети з 4 відділами: філософським, юридичним, медичним і богословським.

Революційні події в Австрії відчутно позначились на свідомості прогресивно налаштованої частини західних українців. В 1848 р. у Львові було створене політичне товариство «Головна Руська Рада», яке обрало позицію відокремлення української мови й українського народу. Відображенням думок і поглядів товариства став тижневик «Зоря Галицька», перший номер якого вийшов 15 травня 1848 року.

«Головна Руська Рада» вирішувала проблеми народної освіти, розповсюджувала популярні книги та навчально-методичну літературу.

Післяреволюційне десятиріччя (1851—1861) було періодом повного занепаду в розвитку освіти. Польська мова повністю витиснула зі шкіл українську і стала єдиною мовою навчання.

Починаючи з 60-х років, на західноукраїнських землях помітно розвивалась середня освіта — гімназії й реальні училища. Термін навчання в гімназіях становив 8 років, а в реальних училищах — 7. Закінчення гімназії давало право вступу в університет, а реального училища — у вищі спеціальні навчальні заклади. Навчання було платним. Висока плата за навчання, витрати на учнівську форму й утримання — все це було під силу тільки заможним людям. До цього часу навчання проводилося німецькою мовою, а з 1867р. урядовим законом в Галичині вводилася польська мова викладання, на Закарпатті — угорська (мадярська). На Буковині мовою викладання залишилася німецька.

Становлення українських середніх навчальних закладів відбувалося дуже повільно. Тільки в 1874 р. українська мова навчання вводиться в першій (академічній) гімназії Львова. Під кінець панування Австро-Угорщини в Галичині існувало 5 державних українських чоловічих гімназій, в яких навчалося менше 4 тисяч учнів, що становило 22 % всіх учнів гімназій. Крім державних працювали приватні українські чоловічі та приватні утраквістичні (німецько-українські) гімназії.

5. Педагогічні погляди Ю. Федьковича

Одним із редакторів видань товариства «Просвіта» (1872) був поет, діяч з БуковиниЮрій Федькович. Осип Юрій Федькович народився 8 серпня 1834 р. у Сторонці-Путилові на Буковині в родині сільського урядника. Його батько Адальберт Гординський де Федькович походив із польського шляхетського роду, з Галичини. Освіту Юрій отримав у нижчій реальній школі в Чернівцях, куди був змушений переїхати його батько. На 19 році життя Ю. Федькович за порадою батька вступив до війська і служив там 10 років, брав участь у війні з Італією, після звільнення повернувся на Буковину і присвятив себе письменницькій праці. Як простий гуцул-селянин проживав він у Путилові, в будинку своєї матері, займаючись не тільки господарськими та громадськими справами, але й віддаючись також літературній праці. В ріднім селі він здобув таку довіру, що односельчани вибрали його війтом.

Офіційну педагогічну діяльність Ю. Федькович розпочав 1869 року шкільним інспектором Вижницького повіту. Протягом першого року роботи Ю.Федьковичу вдалося підготувати співаник і подати його до Крайової Шкільної Ради з проханням запровадити його в народні школи. Дозвіл було отримано, і в 1870 р. співаник вийшов у Відні під назвою «Співаник для господарських діточок». На розгляд КШР був запропонований також календар для дітей, написаний живою українською мовою. Обґрунтовуючи свій намір використати в ньому фонетичний (а не етимологічний) правопис, Ю. Федькович підкреслював, що саме такий правопис є найлогічнішим з усіх слов'янських, і неухильна потреба в ньому змушує перебороти схоластичні середньовічні норми. У відповідь надійшла відмова КШР. Проте цей календар, як і багато інших педагогічних творів, було видано Ю. Федьковичем у видавництві товариства «Просвіта», коли він увійшов до складу редакції.

Поглядами на народне шкільництво Ю. Федькович випереджав своїх сучасників на Буковині на цілі десятиріччя. Про це свідчать його глибокі інспекторські звіти.

У 1871 р. у Вижниці під керівництвом Ю. Федьковича відбулася перша повітова вчительська конференція. Вона прийняла рішення, в якому пропонувала створити вчительські бібліотеки, де можна було б здійснювати самоосвіту, наполягала на необхідності переходу від так званого етимологічного правопису до фонетичного (Ю.Федькович подав детально розроблений проект такого переходу), упорядкувала положення про запис дітей до школи, звернулася до уряду з вимогою терміново вирішити «прожиточне діло» вчителів.

У червні 1872 року Ю. Федьковича запросили до роботи в редакції видавництва „Просвіта ”. На початку липня він переїхав до Львова, де писав популярні книжечки для народу, серед них – освітні книги, а також драматичні твори для театру «Руської Бесіди ». Проте умови роботи були складними, а заробіток низьким, що й змусило його покинути «Просвіту » та повернутися до Путилова.

Після смерті батька Ю. Федькович оселився в його хаті на околиці Чернівців, деякий час готував до видання свої написані раніше літературно-освітні твори.

Творчі завдання і реферати

1. Етнічні і родинні засади виховання М. Драгоманова.

2. Українознавство як основа поглядів М. Грушевського.

3. Особливості освіти на західноукраїнських землях.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Які ознаки українства як етносу виділяє М. Грушевський?

2. Зміст національного виховання (за М. Драгомановим).

3. Чому Наукове товариство ім. Т.Шевченка вважали провідним

українським науковим центром?

Дата добавления: 2015-06-28