Тема XVII

Тести

Тести

1. За І.Франком («Грицева шкільна наука») дітей навчали граматиці методом:

а) звуковим; б) цілих слів; в) буквоскладовим; г) складовим.

2. Автор “Букваря Южноруського”:

а) Т. Лубенець; б) Х. Алчевська; в) Т. Шевченко; г) І.Франко.

4. «Наш друг» це:

а) нарис Л. Українки; б) підручник К. Ушинського;

в)підручник М. Корфа; г) книга Х. Алчевської.

5. Автор оповідання «Школа»:

а) Л. Українка; б) Т. Лубенець; в) М. Корф; г) І.Франко.

Тема XVІ

ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА УКРАЇНИ (ЕТАПИ УНР ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ: 20-ті роки)

1. Розробка завдань та змісту національної освіти в УНР.

2. Ідея національної школи С. Русової.

3. Ідея національного рідномовного виховання І. Огієнка.

4. Особливості розбудови загальної, професійної й вищої школи.

5. Національний виховний ідеал Г. Ващенка.

Література: [1, 2, 5, 6, 14, 16, 22]

Ключові слова: Всеукраїнська вчительська спілка, Педагогічна Академія, «Український буквар», «Українські шкільні мотиви», Народний Комісаріат Освіти, «Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології», педологія, антропологія, анатомія, фізіологія, історія, етнографія.

1. Розробка завдань та змісту національної освіти в УНР

Історія засвідчує, що відновлення діяльності «Просвіт» за доби Центральної Ради (1917 - 1918) відбувалося в процесі становлення незалежності української держави [7, 17, 18, 23].

У червні 1917 р. універсал Центральної Ради проголосив автономію України і створив перший структурний підрозділ для управління системою освіти — Генеральний Секретаріат Освіти. Його діяльність очолював голова дещо раніше створеної Ради Товариства Шкільної Освіти Іван Стешенко.

Центральна Рада розробила структуру управління освітою, відновила діяльність Всеукраїнської вчительської спілки. Всеукраїнська вчительська спілка визначила основні напрямки своєї діяльності. У сфері підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів — організацію короткотермінових курсів та наступне відкриття спеціальних навчальних закладів (вищі педагогічні курси у м. Києві, що надавали додаткову освіту вчителям, були перетворені 1917 р. у Педагогічну Академію). У сфері розбудови середньої освіти — розгортання широкої мережі українських шкіл (початкових, середніх та гімназій). У сфері науково-педагогічній — організацію Українського Національного Університету (1917 р.), розробку та видання науково-педагогічної та методичної літератури, створення української наукової термінології, українського правопису тощо. У сфері матеріального забезпечення освіти — залучення приватного капіталу, коштів релігійних конфесій та громадських організацій до фінансування навчальних закладів.

2. Ідея національної школи С. Русової

Софія Русова (1856-1940) народилася у с. Олешня на Чернігівщині. 3 1861 р. проживала у Києві, закінчила гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкриття дитячого садка на 20 вихованців. Завдяки знайомству з сім'єю Старицьких, С. Русова стала прихильницею української культури, познайомилася з П. Чубинським, М. Лисенком, М. Драгомановим, О. Пчілкою, П. Житецьким.

У 1874 р. С. Русова прибула до Петербурга разом зі своїм нареченим, відомим українським етнографом і фольклористом О.О. Русовим. Вона працювала у петербурзьких школах, пізніше — у дитячих садках Чернігова і Харкова, у Харківському Товаристві розповсюдження грамотності. Практична педагогічна діяльність справила вирішальний вплив на формування педагогічних поглядів С. Русової. У 1906 р. вона видала «Український буквар» (на основі розробок О. Потебні), в 1911 р. — «Початкову географію» та працю «Про колективне і групове читання» [5, 22].

Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу дошкільних навчальних закладах та школах С. Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Як редактор київського журналу «Світло» (1910—1914), у численних статтях педагог обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Особливе місце в її науково-педагогічних дослідженнях займає проблема дошкільної та позашкільної освіти. Дошкільна освіта та виховання, на думку С. Русової, повинні базуватися на чіткій взаємодії з народною педагогікою і проводитися тільки рідною мовою. Позашкільна освіта має базуватися на системі вечірніх шкіл кількох типів: недільні школи, школи ліквідації неписьменності, повторно-додаткові, фахові і професійні школи, а також народні університети.

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УНР, С. Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій, прочитаний нею у Київському педагогічному інституті, вийшов з друку окремою книжкою «Позашкільна освіта» (1918). Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, педагогічним ідеалом — національно-релігійний.

У 1921 р. С. Русова виїхала за кордон, де продовжила педагогічно-письменницьку діяльність, написала дві відомі роботи: «Західна Європа» та «Позаєвропейські країни» (1922 р.).

3. Ідея національного рідномовного виховання І. Огієнка

Іван Огієнко (1881—1971) народився в м. Брусилів Житомирської області. Закінчив Київський університет, де працював доцентом, професором. Вивчав і знав історію школи в Україні.

Написав підручники для українських шкіл: «Рідна мова» (1917), «Рідне писання» (1918), «Українська граматика» (1918), «Українські шкільні мотиви» (1921). Працював вчителем середньої школи та комерційного училища в Києві, приват-доцентом і професором університетів у Києві, Кам'янці-Подільському, Варшаві, Брно, Монітобі, деканом Колегії Святого Андрія Первозванного у Вінніпезі.

Відомою сучасному читачеві науковою працею І. Огієнка є «Українська культура» (1918), де він постає як дослідник історії освіти та культури України. Звертаючись до епохи українського Відродження (XVII—XVIII ст.), вчений зробив висновок про культурно-освітні взаємозв’язки Української держави, про регенерацію української наукової думки у Московській Державі.

У 1918—1920 рр. І. Огієнко керував Міністерством освіти і віросповідань Української Республіки та Кам'янець-Подільським державним українським університетом. За дорученням уряду Директорії він видав наказ про перехід на українську мову викладання в школах усіх типів; створив комісію з опрацювання українського правопису; видав постанову про запровадження обов'язкового безкоштовного навчання дітей шкільного віку [3].

Головним у розвитку духовності української молоді І. Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого, лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І. Огієнка можна вважати: рідномовність, родинність, повага до християнських ідеалів.

4. Особливості розбудови загальної, професійної й вищої школи

у 20-ті роки

Доба УРСР (Української Радянської Соціалістичної Республіки) (1919—1921). В цей період керував системою освіти Народний Комісаріат Освіти, який здійснив наступні кроки в реформуванні освітньої галузі: запровадження єдиної трудової політехнічної школи і пропаганда трудового характеру навчання і виховання; формування соціально-педагогічного напрямку досліджень науковців та вчительства (за підтримки Г. Гринька, Я. Ряппо); запровадження двоступеневої системи освіти (з 8 до 13 років та з 14 до 17); перетворення першого ступеня в дитячий будинок, а другого — в політехнічну школу із залученням до певного виду професійної діяльності.

На початку 20-х років створювались німецькі, польські, чеські, єврейські школи в Україні [3].

Доба непу (1921—1926 рр.). В цей період розвиток освіти в Україні характеризувався проявом двох протилежних тенденцій: залучення до української системи освіти загально радянських педагогічних ідей, що було продиктоване створенням Союзу РСР; формування в освіті Української РСР специфічних рис в організаційному та змістовому відношенні. Основою цієї відмінності став розвиток соціально-педагогічних наук на основі рефлексології, в орієнтації на основі рефлексологічні моделі Західної Європи.

Видатні науковці-педагоги 20-х років — О. Залужний, В. Протопопов, І. Соколянський, Я. Чепіга, Я. Мамонтов — сформували підвалини розвитку цієї науки. Видавався науковий журнал «Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології». Педологія поєднувала такі дисципліни — антропологію, анатомію, фізіологію, історію, етнологію, етнографію. Педагогіка також стала одним із структурних підрозділів рефлексології і повинна була виконувати функцію реалізації теоретичних засад, що розробляла педологія.

5. Національний виховний ідеал Г. Ващенка

Григорій Ващенко народився в с. Богданівка на Полтавщині в козацькій родині. У 1898 році закінчив Полтавську духовну семінарію, у 1903 — Московську Духовну Академію. Проте священиком не став, а після 1917 року активно включився в розбудову українського шкільництва; працював викладачем Полтавського вчительського інституту, згодом — керівником кафедри педагогіки. У 1933 р. його було звільнено з інституту за «пропаганду буржуазного націоналізму». Після війни емігрував до Мюнхена, де працював професором педагогіки Українського Вільного Університету, ректором Богословської Академії.

Г. Ващенко присвятив своє життя створенню української національної педагогіки на основі християнського ідеалу. Його повний курс педагогіки складався з кількох підручників: «Загальні методи навчання», виданий у Полтаві у 1933 р.; «Система освіти у самостійній Україні», «Система навчання», «Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Засоби естетичного виховання», «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру».

Г. Ващенко був переконаний, що українська національна система освіти може існувати тільки на підґрунті ідеалістичного світосприйняття та утвердження християнської моралі шляхом перетворення віри в Бога у внутрішнє переконання людини. Однак його християнський ідеал в сучасному розумінні досить абсолютизований, так само, як дещо переоціненим є розуміння ролі нації в історичному та політичному аспектах. У теоретичному обґрунтуванні педагогічної системи української держави Г. Ващенко виступив як педагог-ідеаліст, він був переконаний, що нового громадянина української держави можна створити навчально-виховними засобами, і тільки. Суттю його педагогічних і філософських поглядів став релігійний консерватизм, спроба обмеження розвитку нової української генерації християнською ідеологією [16].

Творчі завдання і реферати

1. Ідея рідномовного виховання І. Огієнка.

2. Гуманістичні засади виховання дітей С. Русової.

3. Ідея поєднання навчання з працею у школах УРСР (20-ті роки).

4. Характеристика виховного ідеалу Г. Ващенка.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Зміст освіти молодших школярів (за С. Русовою).

2. Назвіть методи виховання дітей (за І.Огієнком).

1. Педагогічний ідеал Г. Ващенка можна охарактеризувати як:

а) професійно-інтелектуальний; б) національно-релігійний;

в) соціально-культурний; г) національно-культурний.

2. Педагогічні праці С. Русової в основному написані для організації:

а) вищої освіти; б) дошкільної та позашкільної освіти;

в) педагогічної освіти; г) середньої освіти.

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА А. МАКАРЕНКА

1. Життя й педагогічна діяльність А. Макаренка

2. Теорія і практика колективу А. Макаренка.

3. Ідея поєднання навчання з продуктивної працею А. Макаренка («Педагогічна поема», «Прапори на баштах»).

4. Проблема сімейного виховання «Книга для батьків», «Лекції про виховання дітей»).

5. Шляхи формування вчителя-вихователя та його педагогічної майстерності.

Література: [1, 2, 3, 5, 6, 14, 16, 17, 22]

Ключові слова: «педагогіка індивідуальної дії», метод «вибуху», «педагогіка паралельної дії», «педагогічний брак», гомогенна група, різновіковий загін, асоціація, суспільно-корисна праця.

1. Життя й педагогічна діяльність А. Макаренка

А.С. Макаренко народився 1 березня 1888 р. в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії. Навчався в Білопільському двокласному училищі, а з 1901 р., після переїзду сім'ї у Крюків — в Кременчуцькому міському чотирикласному училищі.

В 1904 р. закінчив міське училище з відзнакою і продовжив навчання на однорічних педагогічних курсах при цьому ж училищі, і по закінченні їх отримав звання вчителя початкових класів.

1 вересня 1905 р. він розпочав педагогічну діяльність у Крюківському двокласному залізничному училищі, викладав російську мову, літературу і малювання.

У Крюківському училищі А. Макаренко працював 6 років і був переведений на посаду вчителя двокласного залізничного училища на станцію Долинську, колишньої Херсонської губернії.

Після дев'яти років роботи на педагогічній ниві А.Макаренко в 1914 р. вступає до Полтавського учительського інституту, де виявив великий інтерес до літературної творчості.

З вересня 1916 р. по березень 1917 р. його заняття в інституті були перервані призовом в армію, але у зв'язку з короткозорістю він був звільнений від військової служби, і вже 15 червня 1917 р. закінчив учительський інститут, одержавши золоту медаль за твір «Криза сучасної педагогіки».

Закінчивши навчальний заклад, А. Макаренко деякий час працював учителем зразкової школи при Полтавському учительському інституті, а в грудні 1917 р. повернувся до Крюкова і був призначений інспектором (директором) вищого початкового залізничного училища, де в 1905 р. продовжив свою педагогічну діяльність.

Кременчуцький відділ народної освіти не підтримав новацій А.Макаренка, і восени 1919 р. він переїхав до Полтави. Спочатку завідував міським початковим училищем № 2, а з серпня 1920 р. був призначений директором семирічної трудової школи № 10. Але вже у вересні цього року Полтавський губернський відділ народної освіти доручив йому організувати в селі Ковалівці, за 6 кілометрів від Полтави, колонію для неповнолітніх правопорушників і завідувати нею. В 1921 р. колонії присвоїли ім'я Горького.

1926 рік колонія зустріла значними успіхами. У А.Макаренка виникає думка про переселення колонії у Куряж, за 25 кілометрів від Харкова, та об'єднання з Курязькою трудовою колонією.

У червні 1927 р. Макаренко був запрошений керівниками ДПУ, України для участі в організації дитячої трудової комуни на околиці м. Харкова. Деякий час Антон Семенович працював одночасно у двох закладах — в колонії ім. М. Горького і в комуні ім. Ф.Е. Дзержинського.

Педагогічну й адміністративну роботу в комуні А.Макаренко поєднував з літературною. Життя комуни ім. Ф.Е. Дзержинського Антон Семенович відобразив у художньому творі «Марш 30 року». У 1934 р. його було прийнято до Спілки письменників СРСР.

У 1935 р. А. Макаренко призначається на посаду заступника начальника відділу трудових колоній (ВТК) НКВС України і переїжджає в Київ. Восени 1936 р. він також завідував колонією в Броварах біля Києва.

У 1937 р. він переїжджає до Москви й присвячує себе літературній і громадсько-педагогічній діяльності.

У розквіті сил і задумів 1 квітня 1939 р. він раптово помер.

2. Теорія і практика колективу А. Макаренка

А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто живе доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в яку входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою не лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, а більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднував всіх у колективі і був рушієм його розвитку [5, 11, 17, 19, 22].

Використання системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм, прагнення досягти власною працею «завтрашньої радості».

А.С. Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, але він розумів, що здійснити всю виховну роботу лише з допомогою “педагогіки індивідуальної дії” просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на власному досвіді прийшов до твердого переконання, що найдоцільнішим є опосередкований вплив на особистість через спеціально організований з педагогічною метою первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного педагогічно-насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному діловому, товариському і побутовому спілкуванні. Такий вихований вплив він назвав «педагогікою паралельної дії».

А.С. Макаренко розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців.

А.Макаренко вважав найпершою умовою виховання в колективі гармонію інтересів суспільства і особистості, застерігав від формування в колективі «гнилого активу», вождизму. Він помітив, що «гниття починається з користування привілеями».

3. Ідея поєднання навчання з продуктивною працею А. Макаренка

(«Педагогічна поема», «Прапори на баштах»)

А.С. Макаренко здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної продуктивної праці. Це забезпечувало можливість на лише фізично виживати, а й формувати у вихованців оптимістичний погляд на свою подальшу долю. Адже вони знайомилися з реальними виробничими відносинами, отримували надійну професію, організаційні навички, досвід взаємодопомоги, відчуття захищеності у колективі і суспільстві.

Серйозна увага приділялась і навчанню. Вихованці у перші ж дні свого перебування в комуні зараховувалися у шкільну групу відповідно до своїх знань. При комуні діяв робітфак Харківського машинобудівного інституту; майже половина його випускників продовжувала своє навчання у вузах.

4. Проблема сімейного виховання («Книга для батьків», «Лекції про виховання дітей»)

А.С. Макаренка вважають авторитетним спеціалістом-практиком і водночас теоретиком у досить вузькій галузі — перевихованні дітей в закритих виховних закладах, яким він віддав 16 років творчого життя. Але він, не маючи власних дітей, написав «Книгу для батьків» і планував видати не один, а чотири томи цієї книги.

А.С. Макаренко помітив, що найтяжче здійснювати виховання в тих сім'ях, де є лише одна дитина. Характерно, що до нього на перевиховання лише зрідка потрапляли діти з багатодітних сімей. Здебільшого «педагогічний брак» надходив з сімей однодітних, бо там, де росла дитина-одинак, концентрація надмірної батьківської любові діяла на неї згубно і була страшною помилкою в сімейному вихованні.

5. Шляхи формування вчителя-вихователя та його педагогічної майстерності

А.С. Макаренко дуже високо оцінював роль вчителя в суспільстві, називаючи його «інженером дитячих душ». А.Макаренко вказує шляхи формування педагогічної майстерності, а саме:

— розвиток вміння читати обличчя вихованців, їх жести, внутрішні стани, наміри тощо;

— формування вміння керувати своїм обличчям, поведінкою, жестами;

— формування мовної техніки, постановка голосу;

— розвиток емоційно-вольових якостей і комунікативних умінь;

— акторська підготовка, вміння грати в дитячому колективі, розігрувати педагогічний гнів, йти на педагогічно доцільний ризик;

— підготовка до подолання опору вихованців виховним впливам;

— психологічна підготовка, формування дослідницьких навичок майбутнього вчителя.

Великий педагог мріяв, що в педагогічних вищих навчальних закладах будуть розвивати техніку мовлення, поведінки, впливу з метою досягнення майстерності.

Творчі завдання і реферати

1. Ідея формування колективу А. Макаренка: критичний аналіз.

2. Трудове виховання А. Макаренка і сучасність.

3. Шляхи формування вчителя-вихователя за А. Макаренком.

4. Теорія сімейного виховання А. Макаренка і сучасність.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Які погляди А. Макаренка щодо виховання є актуальними?

2. В чому значення досвіду А.Макаренка?

3. Екстраполюйте основи формування педагогічної майстерності вчителя-

вихователя А. Макаренка на сьогодення.

Дата добавления: 2015-06-28