Структура електронних переліків порушників сплати податку на прибуток

Найменування переліку	Змістовна характеристика переліку платників податку на прибуток
Перелік № 1	«Неподана звітність з податку на прибуток по платниках, які не звітують більше 1 року»
Перелік № 2	«Неподана звітність з податку на прибуток по платниках, які не звітують до 1 року, у т. ч. які не прозвітували за останній термін»
Перелік № 3	«Звітність з нульовими показниками»
Перелік № 4	«Невчасно подана звітність (по мірі надходження звітів)»
Перелік № 5	«Підприємства, які мінімізують податкові зобов’язання при визначенні податку на прибуток»

Дані підрозділи протягом наступних семи робочих днів розглядають надані переліки підприємств та опрацьовують всю наявну інформацію про них з метою підготовки супроводжувальної службової записки для формування інформаційно-аналітичної довідки по кожному підприємству окремо.

Перелік № 1 (підприємства, які не звітують більше одного року) передається також до підрозділу обліку платників податків з метою формування матеріалів для подальшого звернення до суду з позовом про ліквідацію юридичної особи. За умов відсутності у такого платника заборгованостей перед бюджетом податкові органи вправі розглянути питання про скасування державної реєстрації такого суб’єкта підприємництва.

Стосовно платників, які не подали звітність вперше (перелік № 2), підрозділ із адміністрування податку впродовж п’яти днів з моменту отримання переліку направляє на підприємство письмове повідомлення про необхідність подання звітності та прибуття до ДПІ для надання відповідних пояснень. На основі складеного акта про несвоєчасне подання звітності приймається рішення про застосування штрафних санкцій. По підприємствах, керівники яких впродовж місяця не з’явилися на письмове запрошення, готується доповідна записка керівнику інспекції про необхідність проведення позапланових виїзних перевірок для встановлення місцезнаходження платника податку.

Основна увага податкових органів при здійсненні контролю за сплатою податку на прибуток приділяється переліку № 5. Окрім підрозділу з адміністрування даного податку та податкової міліції даний перелік направляється також іншим структурним підрозділам ДПІ: підрозділу з аудиту юридичних осіб; підрозділу по боротьбі з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом; юридичному підрозділу; підрозділу по контролю у сфері зовнішньо-економічної діяльності; підрозділам з адміністрування платежів за ресурси та місцевих податків та зборів; підрозділу стягнення податкового боргу з метою запобігання можливих збитків з боку недобросовісних платників.

Податкова практика показує, що опрацювання (обробка, передавання) звітних даних в електронному режимі, дає можливість скоротити терміни податкової роботи, підвищити її ефективність, забезпечити належний рівень аналітичного узагальнення та визначити продуктивні напрями податкового контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва.

До числа таких напрямів, що отримали поширення в роботі органів ДФС при адмініструванні податку на прибуток, належать:

а) відбір суб’єктів господарювання для документальних перевірок на підставі визначених критеріїв:

- суми отриманих доходів;

- суми задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування;

- суми нарахованого податку на прибуток;

- коефіцієнта податкового навантаження;

- відношення розміру амортизаційних відрахувань до розміру отриманого доходу, %;

- кількості працюючих;

- розміру обсягів постачання товарів (робіт, послуг) за місяць;

б) оперативна передача результатів здійсненого відбору всім визначеним підрозділам органів ДФС для відпрацювання наявної інформації про цих платників та вжиття дієвих заходів із упередження мінімізації та ухилення від сплати податків;

в) аналіз і систематизація наявної інформації із внутрішніх та зовнішніх джерел;

г) формування інформаційно-аналітичної довідки на підставі аналізу податкової звітності, інформації стосовно вчинених дій і встановлених фактів виявлених порушень;

ґ) упередження виникнення різноманітних схем ухилення від оподаткування.

6.4. Контрольна діяльність податкових органів в ході проведення документальної перевірки

Документальну перевірку діяльності господарських підприємств розглядають провідним елементом контрольної функції державного податкового менеджменту за оподаткуванням прибутку. Головною метою її проведення є дослідження достовірності задекларованих звітних даних. Підтвердження або спростування показників податкової звітності досягається за рахунок перевірки відповідних первинних облікових і звітних документів. Аналіз першоджерел виявляє правомірність формування прибутку, як бази оподаткування, для цілей розрахунку податку.

До комплексу перевірочних заходів відносять такі основні напрями контрольної роботи органів ДФС.

Перевірка правильності відображення в податковому обліку результатів попередньої перевірки. Податкові органи перевіряють: а) сплату донарахованих сум податку, штрафів, пені; б) відображення виявлених порушень у звітності. При цьому звертається увага на зміни які відбулись в податковій дисципліні та заходи платника стосовно унеможливлення подібних порушень у майбутніх періодах. Окремо перевіряється порядок виправлення самостійно виявлених помилок та нарахування на них штрафних санкцій.

Перевірка правильності формування структури доходів. Під час такої перевірки враховується мотивація поведінки платника, який зацікавлений в зменшенні суми отриманих доходів з метою мінімізації податку.

Перш за все відстежується черговість подій з реалізації товарної продукції (робіт, послуг) та розрахунків за неї. Згідно Податкового Кодексу облік доходів здійснюється платником податку за методом «нарахувань», сутність якого полягає в тому, що доходи платника вважаються отриманими з часу придбання (отримання) прав на ці доходи, тобто, незалежного від того чи набув він право власності на них чи ні. За таким порядком суму оподаткованих доходів платники податків зобов’язані формувати за фактом їх виникнення, а не фактичного одержання (незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів). При цьому звертається увага на те, що суми попередньої оплати та авансів, отриманих в рахунок оплати товарів, робіт, послуг не враховуються при визначені об’єкта оподаткування.

Для перевірки повноти та достовірності формування доходів податкові органи використовують первинні документи обліку, платіжні документи, інші фінансові документи.

Особливу увагу фахівці податкових органів звертають на порядок формування цінової політики підприємства, де вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг) має визначатись виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайні ціни. Для цілей такої перевірки звичайні ціни кореспондуються з цінами, що отримали ствердження на вільному конкурентному ринку. Виявлення фактів заниження ціни реалізації виготовленої продукції є приводом для проведення нарахувань додаткових податкових зобов’язань.

Перевірці також підлягають доходи платника, отримані в іноземній валюті. Останні мають бути перераховані в гривні за офіційним обмінним курсом НБУ, який діяв на дату отримання таких доходів. В наступних податкових періодах, за умов наявності іноземної валюти на рахунках платника, позитивні курсові різниці повинні бути включені до складу доходів. Аналогічно - суми від’ємних курсових різниць відносять до складу інших витрат. Перерахунок іноземної валюти, у зв’язку зі зміною курсу національної грошової одиниці, впродовж звітного періоду не дозволяється.

До складу доходів мають бути включені також доходи з пасивних джерел: дивіденди, відсотки, роялті, лізингові платежі. Враховується, що у відповідності з чинним законодавством до складу доходів платника податку включаються дивіденди, отримані лише від нерезидентів. Аналізуються укладені договори лізингу, де головна увага податківців приділяється умовам їх укладення, які повинні відповідати ринковим вимогам.

Якщо платник отримав тимчасову фінансову допомогу від іншого контрагента і не повернув її впродовж звітного періоду, дохід такого платника має бути збільшений на суму умовно нарахованих відсотків за кожний день їх використання у розмірі облікової ставки НБУ.

У дохід мають бути включені суми акцизного збору, що сплачені покупцем підакцизних товарів на користь платника. В той же час у дохід не включаються суми ПДВ, отримані у складі ціни реалізації товарів (робіт, послуг).

До числа порушень порядку формування доходів платника відносять також не включення до їх складу суми штрафів, неустойки, пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням суду, а також сум кредиторської заборгованості, за якими минув строк позовної давності.

Не залишаться поза увагою податківців доходи, які не враховані в обчисленні доходу періодів, що передують звітному, і виявлені на момент перевірки.

Перевірка правильності формування структури витрат. Наступний блок питань стосується правомірності відображення в податковій декларації витрат підприємства: операційних та інших витрат. При цьому враховується, що недобросовісні платники намагаються завищити їх суму для мінімізації об’єкта оподаткування.

Головна увага в даній перевірці спрямовується в таких напрямах:

- дослідження дати формування витрат;

- дослідження вартісних показників витрат;

- ідентифікація витрат.

Строки формування витрат платника податків визначаються аналогічно, як для обліку його доходів, за методом «нарахувань», згідно якого датою включення витрат для розрахунку об’єкта оподаткування визнається не дата фактичного здійснення платежів, а дата їх нарахування. Так, зокрема, датою зарахування витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг платники зобов’язані визнавати дату того звітного періоду в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, робіт, послуг. А датою зарахування витрат на здійснення кредитно-депозитних операцій ‒ дату визнання платником процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів).

Наступний крок перевірки фокусується на операціях з придбання матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та ін. Для цього перевіряють укладені контракти, банківські документи, витратні касові ордери, товарно-транспортні накладні та ін. Особлива увага податківців приділяється афільованим контрагентам, тобто таким, що належать одному власнику або оформлені на пов’язаних осіб (у розумінні податкового законодавства), у т. ч. тих що мають офшорний статус. Виявлення таких зв’язків потребує додаткового вивчення цінових пропозицій та механізмів проведення розрахунків. По операціях з нерезидентами, розташованими в офшорних зонах, до складу платники мають право відносити лише 85% фактичних витрат по таких операціях.

Ідентифікація витрат проводиться у відповідності з вимогами чинного законодавства. На зменшення бази оподаткування зараховуються не всі витрати підприємства, а лише ті, які підпадають згідно ст. 38 Податкового кодексу під категорію виробничих.

До їх числа, зокрема, відносять витрати на формуванням фонду заробітної плати (ФЗП) підприємства. При перевірці цього питання податкові інспектори повинні переконатись, щоб у складі таких витрат не значилися ті, які не пов’язані з оплатою праці на виробництві: дивіденди, витрати на фінансування особистих потреб найманих працівників, допомога по тимчасовій непрацездатності, соціальні допомоги, визначені колективним договором, доплати до державних пенсій працюючим пенсіонерам, витрати на не профільне навчання працівників та ін.

Перевірка порядку формування ФЗП на підприємстві повинна передбачати також дослідження правильності соціальних нарахувань на ФЗП, а саме єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сума якого також відноситься на збільшення витратної частини суб’єкта підприємництва.

На предмет відповідності витратам, що зменшують суму оподаткованого прибутку, перевіряються також суми безнадійної заборгованості та суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах. Така перевірка, в першому випадку, включає дослідження результативності претензійно-позовної роботи, що проводилась на підприємстві, у другому - причин такого віднесення, шляхом аналізу: допущених помилок і виявлених у звітному податковому періоді; знищених або зіпсованих документів, установлених правилами податкового обліку, і підтверджених на дату проведення перевірки.

Якщо платник податку на протязі звітного періоду здійснював ремонтні роботи з поліпшення основних засобів, то ідентифікацію таких витрат податківці проводять за такими правилами. Результати ремонту ОЗ повинні розподілятись пропорційно фактичним витратам, понесених платником податку, збільшуючи при цьому їх балансову вартість.

Наступним аналітичним кроком в напрямку ідентифікації витрат обирається аналіз інших податків та зборів, що відображені в їх складі. Згідно чинного законодавства до витрат відносяться суми витрат на сплату акцизного збору, земельного податку, мита, державного мита та ін. Перевірка їх достовірності потребує окремих фахових знань, оскільки кожен з них містить свої процедури нарахування та порядок сплати. В податковій практиці до перевірки таких питань додатково залучаються фахівці з підрозділів непрямого оподаткування, ресурсних платежів, місцевих податків та зборів, зовнішньоекономічної діяльності та ін.

Окремої уваги з боку фахівців податкових органів потребують питання ідентифікації витрат, які, у відповідності з нормами чинного законодавства податкового зараховуються не повністю, а частково. У податковому обліку такі витрати отримали назву витрат подвійного призначення. До їх числа відносять:

- витрати на придбання спецвзуття, спецодягу та спецхарчування. Розповсюдженими помилками їх обліку слід вважати забезпечення спецвзуттям, спецодягом і спецхарчуванням осіб, не пов’язаних трудовими відносинам з підприємством, чи їх використання за іншим не виробничим призначенням;

- витрати, на професійну підготовку фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку. До складу витрат дозволено зараховувати лише ті витрати, що відповідають профілю діяльності підприємства і перераховані на користь вітчизняних закладів освіти;

- витрати на відрядження фізичних осіб. Такі витрати повинні враховуватись у межах фактичних витрат на: проїзд, оплату вартості проживання в готелях; оформлення закордонних паспортів і віз; сум виплачених добових, визначених КМУ;

- витрати на проведення реклами.

- витрати у вигляді роялті, що виплачуються нерезиденту. До складу таких витрат дозволяється зараховувати суми в обсязі, що не перевищують 4% доходу від реалізації продукції (за вирахуванням ПДВ, АП) за рік, що передує звітному, та ін.

За умов виведення з експлуатації матеріальних активів шляхом продажу сума перевищення доходів над балансовою вартістю окремих об’єктів основних засобів та нематеріальних активів повинна бути включена до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу ‒ до складу його витрат.

Перевірка правильності розрахунку амортизаційних відрахувань є третім провідним напрямком документальної перевірки діяльності платника податків. За попередньою аналогією перевірки витрат, з точки зору мінімізації податку, підприємству вигідно завищувати фонд амортизаційних нарахувань, оскільки це також зменшує базу оподаткування.

Для цілей оподаткування прибутку амортизаційний фонд формується за двома джерелами: амортизація основних фондів і амортизація нематеріальних активів. До числа контрольних заходів органів ДФС за розрахунком амортизації основних фондів і нематеріальних активів у ході проведення документальної перевірки, слід віднести:

- застосування методів нарахування амортизації;

- порядок формування груп основних засобів (ОЗ), нематеріальних активів (НМА) і строків нарахування амортизації;

- правильність визначення терміну корисного використання основних засобів і нематеріальних активів;

- правильність розрахунків річної, місячної, квартальної норми амортизації;

- визначення граничних значень нарахування амортизації для груп ОЗ;

- правильність ведення обліку ОЗ у зв’язку з їх списанням, продажем, безоплатним отриманням та переоцінкою;

- правильність відображення в обліку ОЗ ремонтних поліпшень.

Вищезазначений перелік питань охоплює весь комплекс перевірочних заходів для дослідження достовірності обліку і вартісних параметрів амортизаційного фонду на підприємстві.

Перевірка починається з ознайомлення з наказом про затвердження облікової політики, у відповідності з яким:

‒ всі ОЗ і НМА повинні бути класифіковані і розподілені за відповідними амортизаційними групами;

‒ визначені методи нарахування амортизації для кожної з амортизаційних груп,

‒ визначені строки корисного використання об’єктів,

‒ визначені граничні показники ліквідаційної вартості об’єктів та ін.

Основними засобами слід вважати матеріальні активи, що призначені для використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний термін корисного використання яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік. Нематеріальні активи повинні бути представлені в обліку як права власності на результати інтелектуальної діяльності платника податку, а також права користування майном і майновими правами.

Для нарахування амортизації, залежно від функціонального призначення й термінів фізичного та морального зносів, усі основні засоби та нематеріальні активи на підприємстві повинні бути розподілені на амортизаційні групи. Для основних засобів відповідно до ст. 141.1 Податкового кодексу визначено 16 груп, а для нематеріальних активів – шість.

Неправильний їх розподіл може призвести до викривлення звітних даних, оскільки для кожної з груп ОЗ і НМА за законодавством визначені свої мінімальні строки корисного використання, нехтування якими може призвести до завищення амортизаційних відрахувань, і як наслідок ‒ до заниження податкових зобов’язань. Так, наприклад, для будівель допустимий терміни корисного їх використання не може бути меншим за 20 років, для споруд ‒ 15 років, для машин та обладнання ‒ 5 років.

При визначенні строків корисного використання об’єктів обліку господарські підприємства повинні враховувати:

– очікуване використання об’єкта з урахуванням його потужності або продуктивності;

– інтенсивність фізичного та морального зносу, що передбачається;

– правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Строк корисного використання об’єктів можуть переглядатись в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим строків, визначених ст.145 Податкового кодексу.

При перевірці правильності застосування амортизаційних методів податківці керуються положеннями, згідно яких для цілей нарахування амортизації платники мають право застосовувати п’ять методів: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний і виробничий.

При цьому податкові органи будуть вважати порушенням, якщо амортизація об’єктів груп 9, 12, 14, 15 буде нараховуватись виключно не прямолінійним і виробничим методами, а іншими. Метод прискореного нарахування дозволено застосовувати лише при нарахуванні амортизації основних засобів, що входять до груп 4 та 5. А на основні засоби груп 1 і 13 амортизація взагалі не нараховується.

Амортизацію об’єктів груп 10, 11 дозволено нараховувати за двома підходами: або у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 % його вартості, а решта 50 % вартості - у місяці їх списання з балансу, або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 % його вартості. Обрання першого чи другого підходу визначається за рішенням суб’єкта підприємництва.

В інших випадках методи нарахування амортизації в межах однієї амортизаційної групи підприємством обирається самостійно. Вибір того чи іншого методу обумовлюється доцільністю його застосування в залежності від специфіки виробничої діяльності, виду матеріального активу тощо.

Так зокрема, при застосуванні прямолінійного методу його недоліком визнають те, що він не враховує інтенсивність використання в процесі виробництва основних засобів в різні роки їх експлуатації. Практика господарської діяльності показує, що знос матеріальних активів збільшується в перші роки експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а в останні роки їх знос знову зростає. Отже, застосування даного методу не забезпечує алокативні пропорції перенесення замортизованої вартості основних засобів, нематеріальних активів на створену продукцію, в результаті чого створюється недоамортизована частина вартості основних засобів, нематеріальних активів, що може призводити до прямих збитків підприємства.

Застосування методу залишкової вартості та кумулятивного є більш прогресивним з точки зору забезпечення інтересів виробничого процесу. Практична пріоритетність використання цих методів пояснюється тим, що найбільші розміри нарахувань амортизації припадають на перші роки експлуатації об’єктів, коли вони фізично та морально ще нові. Це дає можливість заощадити більшу частину фінансових ресурсів, призначених для ремонту амортизуємих об’єктів на початковому етапі їх експлуатації і використати їх в той момент, коли об’єкт потребує завчасного проведення ремонтно-відновлювальних робіт, або повної заміни.

Застосування виробничого методу забезпечує врахування принципу зміни балансової вартості об’єкта обліку пропорційно обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг). Фахівцями вважається простим і раціональним методом, оскільки забезпечує відповідність суми нарахованої амортизації, яка визнається витратами поточного періоду, отриманому прибутку. Краще за все його використовувати в тому випадку, коли відносно активу, на який нараховується знос, можна визначити фактичний обсяг виготовленої продукції. Його використання вважається також оптимальним, коли економічна користь того чи іншого необоротного активу зменшується у зв’язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв’язку з впливом на нього часу. Разом з тим, не дивлячись на очевидні його методологічні переваги, цей метод не знайшов широкого практичного застосування, оскільки на виробництві досить складно визначити як потенціально можливий, так і фактичний обсяг виготовленої продукції.

Нарахування амортизації господарські підприємства повинні проводити щомісячно. Амортизаційні відрахування звітного податкового кварталу визначаються як сума амортизаційних відрахувань за три календарних місяці, обчислених із застосуванням обраного платником податку методу відповідно до кожної амортизаційної групи. Облік та амортизацію основних засобів, нематеріальних активів, платники зобов’язані проводити за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи.

Помилкою буде визнано нарахування амортизації на об’єкти ОЗ, отриманих шляхом безкоштовної передачі, оскільки, у відповідності з вимогами діючого закону, амортизації підлягають витрати на придбання і виготовлення ОЗ, а не сам факт зарахування об’єкта на баланс.

Окрема увага податкових органів в ході перевірки спрямовується на формування первісної вартості об’єкта обліку, до складу якої дозволено включати:

- суми, що сплачуються постачальникам матеріальних активів;

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням прав на об’єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

- витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

- витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

- витрати на виготовлення та введення в експлуатацію матеріального активу;

- інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, придатного до використання.

Балансова вартість основних засобів може бути збільшена також у разі проведення їх ремонтів, модернізації, модифікації, добудови, реконструкції тощо. Сума таких поліпшень збільшує вартість конкретного об’єкта обліку, а не всієї групи.

Перевірці податківцями обов’язково також підлягатиме порядок проведення на підприємстві переоцінки основних засобів, яка повинна проводитись не шляхом застосування процедур дооцінки за нормами закону № 2658 від 12.07.2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а шляхом проведення щорічної індексації їх вартості. Така індексація проводиться за умов, коли річний індекс інфляції перевищить 10%. Збільшення вартості об’єкта основних засобів здійснюється станом на кінець року (дату балансу) та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.

Документальна перевірка охоплює всі аспекти господарської діяльності суб’єкта підприємництва. Вважається головним податковим інструментарієм профілактики та виявлення фактів порушень податкового законодавства, оскільки використовує не лише офіційно затверджену звітність, а й застосовує первинні документами обліку, які можуть або підтвердити,або спростувати задекларовані показники.

Питання для самоперевірки:

1. Що являється об’єктом оподаткування при сплаті податку на прибуток? Як він визначається?

2. Як Ви вважаєте, чи зобов’язані сплачувати податок на прибуток вищі навчальні заклади?

3. Які податкові періоди для подання податкової звітності та сплати податку на прибуток ви знаєте?

4. Назвіть особливості формування доходів та витрат підприємства. Чим вони відрізняються від доходів та витрат, що обліковуються за нормами бухгалтерського обліку?

5. Дайте визначення витрат подвійного призначення? Які податки та збори включаються до складу витрат підприємства?

6. Назвіть загальні заходи податкового контролю органів ДФС при здійсненні камеральної перевірки.

7. Які ви знаєте способи самостійного виправлення в податковій звітності виявлених помилок? Охарактеризуйте переваги та недоліки кожного з способів.

8. Визначте головні критерії, за якими органи ДФС здійснюють відбір суб’єктів господарювання для проведення документальних перевірок.

9. Дайте характеристику системі оподаткування дивідендів.

10. Які і в яких випадках виникають у платника податків – резидента переваги при оподаткуванні нарахованих йому дивідендів за кордоном.

Завдання для самостійної роботи (теми рефератів):

1. Контрольні заходи органів ДФС щодо визначенням об’єкта оподаткування при сплаті податку на прибуток.

2. Податковий контроль обліку основних засобів та сум амортизаційних відрахувань.

3. Загальний порядок адміністрування органами ДФС податку на прибуток підприємств.

4. Моніторингові операції податкових органів за оподаткуванням дивідендів резидентів та нерезидентів.

Дата добавления: 2017-01-14