За край світа зазирас

За кого ж ти розіп’явся?..

За думою дума роєм вилітає

Задзвонили в усі дзвони

Заговорять і Дніпро, і гори! І потече сторіками кров у сине море

Заворушилася пустиня

За вас правда, за вас слава І воля святая!

І вам слава, сині гори, Кригою окуті. І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая/

Кавказ

— Щерб. 2001, 115–116.

Заворушилася пустиня.

Мов із тісної домовини

На той остатній страшний суд

Мерці за правдою встають.

То не вмерлі, не убиті,

Не суда просити!

Ні, то люди, живі люди,

В кайдани залиті.

Із нор золото виносять,

Щоб пельку залити

Неситому!..

Сон («У всякого своя доля...»)

Павучок злегка поворухнув лапкою – й затремтіли маріонетки, щільніш притискалися до павутиння, й заворушилася пустиня. Зінець Н. Павучок. Сюжет із театру життя // Україна. – 1991. – № 9.

СОВПАДЕНИЕ???

— Щерб. 2001, 116.

Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро і гори! І потече сторіками Кров у сине море Дітей ваших... і не буде Кому помагати.

І мертвим, і живим, і ненарожденним.

…Ще Божий суд відбудеться-таки, Й до ніг йому поклоняться всі лиця. Ще заговорять гори і Дніпро, І ваша кров сторіками тектиме. Воздається вам за кривду й за добро, Що ви накрали з чадами своїми. Гнатюк І. Із циклу «Правда-мста» // Літературна Україна. – 1993. 11 листопада.

— Щерб. 2001, 117.

У неділеньку у святую У досвітнюю годину У славному-преславному Місті Чигирині Задзвонили в усі дзвони, З гармати стріляли, Превелебную громаду Докупи скликали.

«У неділеньку святую...»

«Задзвонили усі дзвони». ЧемерисВ. Стаття // Літературна Україна. – 1998, 1 жовтня.

— Щерб. 2001, 118.

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить.

Гоголю

— Щерб. 2001, 11–11.

За кого ж ти розіп’явся,

Христе, сине Божий?

За нас, добрих, чи за слово

Істини... чи, може,

Щоб ми з тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

Кавказ

Нема нічого. Знищено н«»ї Тільки засохлі пташині і людські відходи, тільки розкидані пляшки иід горілки, обдерті стіни, звалище якогось сміття і консервних банок... За кого ж ти розіп’явся!.. Мишко А. Синявська трагедія // Слово. – 1990. 22 грудня.

— Щерб. 2001, 119.

У всякого своя доля І свій шлях широкий, Той мурує, той руйнує, Той неситим оком – За край світа зазирає9 Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину. %

Сон («У всякого своя доля...»)

Мене дивують ті російські інтелігенти (і навіть високого інтелек ального польоту!), які ніяк не можуть чи не хочуть збагнути, що ісі самобутній, повноправний український народ з українською кулі рою, високорозвиненою мовою, давньою історією. <…> Один печалиться з того, що Україна, ба те, «отпала от России». Інший ніяк не змириться, що «город русск славьі Севастополь» опинився за рубежем. Що, знову мало територі Очевидно, не треба постійно «зазирати за край світу» і там шука причин своїх негараздів та можливість їх поправити. Чуйко В. На шляху остаточного знищення? // Літературна Україна. – 1993, 9 вересня.

— Щерб. 2001, 119–120.

Дата добавления: 2017-01-14