Експертне опитування

Дослідження соціальних процесів не можна цілком формалізувати, оскільки на стан і динаміку соціальних систем впливає багато факторів, у тому числі випадкові обставини. Саме тому дослідники звертаються до евристичних методів і процедур, зокрема до експертних оцінок. За допомогою експертів можна виявити глибинні тенденції розвитку того чи іншого явища. Опитування експертів може бути очним, заочним, а також проведеним у вигляді дискусії на задану тему (за типом "круглого столу").

Основний інструмент експертних опитувань – анкета чи бланк-інтерв’ю, розроблені за спеціальною програмою. Складаючи анкету для експертних опитувань, варто пам’ятати, що деякі технічні і методичні прийоми, широко використовувані в масових опитуваннях, утрачають своє значення при опитуванні такої специфічної аудиторії, як експерти. Так, в експертній анкеті не варто застосовувати контрольні запитання, тести чи будь-які інші прийоми, котрі мають на меті виявити "приховані" позиції респондента. Більше того, використання подібних прийомів може завдати помітної, оскільки спроба приховати від експерта мету дослідження може призвести до втрати довіри до організаторів дослідження.

Вимоги до добору експертів. Експертом уважають особу, яка має спеціальні знання у певній галузі людської діяльності. Як правило, це досвідчені і кваліфіковані фахівці, здатні оцінити і спрогнозувати ті чи інші події. Але не всякий фахівець може брати участь в експертному опитуванні. Основною вимогою до добору експертів є те, що вони не повинні працювати в управлінських структурах і брати участь у прийнятті рішень. Тільки в цьому випадку можна гарантувати об’єктивність їхніх оцінок.

Можливі причини низької валідності експертного опитування. Сприйняття експертом об’єкта дослідження (наприклад, відомого політика, партії чи конкретного ЗМІ) завжди матиме певний відсоток суб’єктивності, попри всі його намагання бути об’єктивним. Оскільки різні експерти даватимуть різні оцінки, виникає проблема виміру надійності самого експерта.

Ще одна проблема – це підвищення надійності оцінок за рахунок зняття систематичних перекручувань. Причиною таких перекручувань може бути вплив на експертну оцінку гарного чи поганого ставлення експерта до оцінюваного об’єкта (" ефект ореола "), а також вплив різниці в соціальному статусі експерта й оцінюваної особи.

Крім правил добору експертів, є ще правила оптимізації їхньої роботи і правила обробки результатів експертного опитування. Для підвищення надійності експертних оцінок розроблено спеціальні вимоги до процесу опитування експертів:

· щодо кожного досліджуваного питання треба зібрати думки не менше десяти експертів;

· експерт повинен мати можливість спостерігати за оцінюваним об’єктом достатньо тривалий час;

· оцінювані характеристики треба визначати в термінах, які не мають емоційного забарвлення (наприклад, якщо досліджується така риса, як "товариськість об’єкта", то при опитуванні експертів її краще називати "готовність заговорити з незнайомою людиною");

· експерти мають оцінювати досліджуваний об’єкт за однією характеристикою протягом одного разу. Наприклад, не варто оцінювати одного політика відразу за всім комплексом характеристик. Замість цього експертові пропонують упорядкувати групу політиків за однією ознакою (наприклад, просити експерта проранжувати 20 чоловік за їхньою "товариськістю", визначеною як "схильність до спілкування", чи як "готовність заговорити з незнайомою людиною"). В інший день, коли експерт уже забув про порядок розташування за товариськістю, йому дають завдання оцінити цих самих політиків за іншою рисою і так далі.

Експертні оцінки. Метод експертних оцінок ґрунтується на неформалізованих, смислових судженнях експертів з різних аспектів досліджуваної проблеми. Звичайно, думка кожного експерта є його суб’єктивною думкою. Тому достовірність експертизи залежить від загальної кількості опитаних експертів; процентного співвідношення різних фахівців; особистісних характеристик експертів (компетентність, креативність, конформність, аналітичність і широта мислення, самокритичність); методики одержання експертних оцінок.

Коли треба врахувати не індивідуальні, а колективні переваги, доцільно застосовувати групові експертні оцінки, які віддзеркалюють колективні чи суспільні інтереси.

Метод Дельфі. Ефективним способом збирання інформації про групові переваги експертів є метод Дельфі [3] Згідно з цим методом, проводиться серія письмових опитувань експертів. При цьому експертів не збирають разом у певний час в одному приміщенні, а просто розсилають їм анкети, які експерти повертають у визначений термін. Дослідники аналізують і узагальнюють дані анкет. Установлюється спільна думка групи стосовно досліджуваного питання.

Експертиза здійснюється в кілька етапів. Після кожного етапу учасникам (експертам) повідомляють результати проведеного опитування, а саме: усереднену "спільну" думку і певний інтервал думок, близьких до усередненої. Експерти, думки яких випадають за межі цього інтервалу (тобто помітно відрізняються від усередненої думки), додатково обґрунтовують правомірність своїх суджень. Поетапна процедура уточнення суджень експертів здійснюється доти, доки не будуть зведені до мінімуму крайні оцінки.

Перевагою методу Дельфі є несуттєвість таких чинників, як вплив експертів один на одного і пристосування до думки більшості, які виникають в інших методах групових опитувань.

Ділові ігри. Групові переваги можна виявити, використовуючи референдум, конференцію, ділову нараду чи ділову гру. Референдум варто використовувати лише тоді, коли проблему вибору можна вирішити простою більшістю голосів. Дискусії у формі конференції, ділової наради містять ширші можливості, ніж референдум. Водночас вони мають недоліки, одним з яких є те, що під час дискусії далеко не завжди учасники приходять до спільної думки. Частіше буває навпаки, що вкрай утруднює пошук компромісного рішення. І навіть якщо компромісу досягнуто, отриману інформацію важко розглядати як достовірну. Це спричинене впливом на процес вибору таких психологічних чинників, як нав’язування думки певної групи іншим учасникам; приналежність конкретних учасників до професійних, статусних чи інших груп; психологічна атмосфера, настрій і под.

Дуже перспективним способом одержання групових експертних оцінок є ділова гра. Ділова гра – це імітація діяльності для досягнення поставлених цілей, яка відбувається на моделі досліджуваного об’єкта. Ділова гра може бути не лише способом одержання групової експертної оцінки. Її можна використовувати для розробки варіантів рішення певної проблеми, особливо тоді, коли ця проблема є новою і ще не вироблено налагоджених механізмів її розв’язання.

Відповідно до цілей і завдань гри заздалегідь складають її сценарій. У ньому обумовлюють розподіл ролей, основні правила проведення гри, форми контролю і підведення підсумків, принципи стимулювання активності учасників. Уважається, що ділові ігри експертів доцільно проводити:

· коли досліджувану проблему (ситуацію) важко формалізувати (в журналістикознавстві об’єктом дослідження часто виступають суспільні явища, які є типовим прикладом погано формалізовуваних процесів);

· коли оптимальне рішення проблеми не відоме;

· коли можна швидко побачити, як відбуватимуться зміни в моделі об’єкта залежно від рішень учасників гри.

Виробляється колективна думка і вибирається певний варіант розвитку моделі досліджуваного об’єкта. При цьому аналізується безліч можливих варіантів і враховуються інтереси учасників гри. Компромісне рішення досягається шляхом розв’язання розбіжностей, які виникають під час обговорення, подолання конфліктів між учасниками.

Найбільш ефективним видом ділової гри є мозковий штурм (мозкова атака). Цей метод дає змогу провести багатоаспектний, комплексний аналіз проблеми. Процес розв’язання проблеми поділяється на кілька етапів: генерація ідей, критика, конструктивне опрацювання ідей у класичній формі. На першому етапі формується банк ідей. Будь-яка ідея приймається без критики, навіть якщо вона виглядає абсурдною. На другому – ідеї піддаються критичному аналізові. На третьому етапі здійснюється пошук варіантів їхньої реалізації.

Мозковий штурм має шість основних правил:

· на етапі генерації ідей абсолютно заборонена критика в будь-якій формі (у тому числі іронія і мовчання);

· заохочуються оригінальні, навіть фантастичні ідеї;

· усі відповіді учасників фіксуються;

· відповіді повинні бути стислими і прийматися без обґрунтування;

· синтез, критика й оцінка ідей проводяться спеціальною групою в конструктивній формі;

· усі учасники повинні бути адміністративно, юридично незалежні один від одного.

Дотримання цих правил знімає психологічні бар’єри під час пошуку рішень, сприяє розкріпаченню творчого потенціалу експертів, підсилює їхню зацікавленість.

Для успішного проведення мозкової атаки треба правильно підібрати склад експертів, розробити сценарій, в якому обумовити правила і послідовність гри; розподілити ролі, намітити основні форми контролю за ходом гри, підібрати спеціально підготовлених модераторів, створити комфортну обстановку.

Для забезпечення валідності експертних оцінок, крім правильного добору експертів, дуже важливою є операціоналізація обговорюваних понять – понятійна однозначність досліджуваних категорій, використання всіма експертами спільної термінології (у складних випадках навіть роблять спеціальний словник, де розтлумачують значення деяких понять), а також розробка чітких індикаторів, які дають змогу вимірювати судження експертів;

Література до теми "Опитування"

1. Грушин Б.А. Массовое сознание: опыт определения и проблемы исследования. – М.: Политиздат, 1987. – 368 с. АО 245993

2. Гурвич Ф.М. Методы и процедуры получения экспертной информации // Экономика и математические методы. – 1973, Т. IX.

3. Добров Г.М. Типология прогнозов и анализ метода Дельфи //Анализ тенденций и прогнозирование научно-технического прогресса. – К.: Наукова думка, 1967. – 344 с. ВА38471

4. Клайн П. Создание надежных тестов: личностные опросники, разработка заданий – http://www.psychology.ru/library

5. Корнилова Т.В., Григоренко Е.Л. Сравнение личностных особенностей рассийских и американских студентов (по опроснику А.Эдвардса) // Вопросы психологии, 1995. № 5. – С. 108–115.

6. Массовая информация в советском промышленном городе. Опыт комплексного социологического исследования / Под ред. Б.А. Грушина, Л.А. Оникова. – М., 1980

7. Массовая коммуникация и охрана среды: Опыт социологического исследования. – Таллин: Ээсти раамат, 1987. – 255 с. ВА 463620

8. Методы сбора информации в социологических исследованиях [В 2 кн.] / Отв. ред. В.Г. Андреенков, О.М. Маслова. – М.: Наука, 1990 – Кн. 1: Социологический опрос. – 229 с. В 337065/1

9. Методы сбора информации в социологических исследованиях [В 2 кн.] / Отв. ред. В.Г. Андреенков, О.М. Маслова. – М.: Наука, 1990 – Кн. 2: Организационно-методические проблемы опроса. Анализ документов. Наблюдение. Эксперимент. – 223 с. В 337065/2

10. Мягков А.Ю. Влияние метода сбора данных на вербальное поведение респондентов. – http://www.nir.ru/socio/scipubl/sj/sj99-myag.html

11. Общественное мнение: методологические рекомендации для проведения социологических опросов / Под ред. Ж.Т. Тощенко. – М., 1980

12. Опыт изучения телерадиожурналистики и общественного мнения – Таллин, 1987

13. Пресса и общественное мнение / Под. ред. Е.Г. Андрющенко. – М., 1986.

14. Санмен С., Брэдберн Н. Как правильно задавать вопросы: введение в проектирование массовых обследований / Пер. с англ. – М.: Институт Фонда Общественное мнение, 2002

15. Социология власти: Инф.-аналит. бюллетень. – 2001. – № 2: Массовое сознание в социологическом измерении. Ж 71825

16. Хорошилов В., Шевченко Д. Новые информационные технологии в социологических исследованиях // Социологические исследования. – 1991. – №11.

17. Чередниченко В.В. Применение экспертных оценок в социологических исследованиях // Социологические исследования. – 1981. – №3

18. Шибутани Т. Социальная психология. – М.: Прогресс, 1969. – 535 с. ВА 104306

19. Шмелев А.Г. Психология политического противостояния: тест социального мировоззрения // Психологический журнал. – 1992. – № 5.

20. Экспертные оценки в социологических исследованиях / Отв. ред. С.Б. Крымский. – К.: Наукова думка, 1990. – 76 с.

21. Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – Самара, 1995.

Дата добавления: 2017-01-14