Провадження у справах про банкрутство. Арбітражним процесуальним кодексом України (АПК) згідно зі ст

Арбітражним процесуальним кодексом України (АПК) згідно зі ст. 4 Закону України"Про банкрутство" регулюється провадження у справах про банкрутство, з урахуван­ням особливостей, передбачених цим Законом.

Таким чином, суди розглядаючи справи про банкрутство, повинні застосовувати ті статті або відповідні частини статей АПК, які мають універсальний для судового розгляду характер. Не можуть застосовуватись упровадженні зі справ про банкрутство статті АПК, що регулюють винятково вирішення господарських спо­рів у позовному провадженні, вони застосову­ються у провадженні зі справ про банкрутство з урахуванням змісту процесуального режиму цієї категорії справ. Тому гос­подарські суди у процесуальних документах повинні посила­тись як на відповідні статті АПК, так і на пункти цього роз'яснення.

З процедур встановлення факту неплатоспроможності боржни­ка та безспірності вимог кредитора складаються провадження у справах про банкрутство, що ініціює проваджен­ня (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлен­ня всіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом.

Процедура задоволення вимог кре­диторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута є останнім етапом провадження. Усі процедури являють собою цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, мета якого полягає в задоволенні вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника.

Справи про банкрутство розглядаються господарськими судами Республіки Крим, областей, міст Киє­ва та Севастополя за місцем знаходження боржника, яке ви­значається місцезнаходженням його постійно діючого органу (згідно зі ст. 15 АПК та ст. 30 Цивільного кодексу (ЦК) України).

Діючий орган надсилає господарському суду матеріали справи за встановленою підсудністю відповідно до вимог АПК у разі непідсудності справи про банкрутство.

Підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби (ЗУ).

Прокурори так само мають право звертатися до господарського суду із заявами в ін­тересах громадян і держави в порядку, передбаченому зако­ном відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України та п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру". Ст. 29 АПК визначає повноваження прокурора.

Кредитори є сторонами у справах про банкрутство, а у ви­падках, передбачених ст. 11 Закону, — збори або комітет кре­диторів і боржник (після винесення ухвали в передбаченому законом порядку боржник набуває статусу банкрута).

Господарський суд має виходити з такого, порушуючи справу про банкрутство за заявою кредитора.

Право на порушення справи про банк­рутство мають кредитори, яке підтверджене належними документами про майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. У разі, якщо боржник неспроможний задовольнити протягом од­ного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами, то зазначені документи повинні містити відповідну інформацію.

Як доказ неплатоспроможності боржника кредитор повинен подати копію неоплаченого розрахункового документа про безспірне стягнення коштів з банківського або кореспондентсь­кого рахунка боржника з довідкою банку, який здійснює роз­рахунково-касове обслуговування боржника, про те, що цей документ вміщений до картотеки на окремий позабалансовий рахунок "Розрахункові документи, обов'язкові до сплати". Через місяць від дня вміщення його розрахункового докумен­та про безспірне стягнення коштів до картотеки кредитор має право звернутися до суду з відповідною заявою.

В частині вимог, не забезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги, кредитор, чия вимога забезпечена заставою, має право звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство.

У ст. 2 Декрету Кабінету Мі­ністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" від 21 січня 1993 р. № 8-93 зазначені кредиторами, крім органів держав­ної податкової і контрольно-ревізійної служб можуть бути та­кож органи стягнення, оскіль­ки ці органи уповноважені державою здійснювати її функції щодо стягнення недоїмок та фінансових санкцій з платників до дер­жавного бюджету, державних цільових чи позабюджетних фондів.

В точно розра­хованій сумі в національній валюті України мають бути заявлені усі вимоги кредиторів. Вимога підлягає конвертації заявником у національну валюту за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання вимоги до суду, якщо вона заявлена в іншій валюті. Заяви кредиторів повинні містити підстави вимоги та докази, що обґрунтовують вимогу (документи, що підтвер­джують борг), окрім розмі­ру вимоги.

Заява боржника про порушення справи про банкрутство містить:

ü назву суду, до якого вона подається;

ü найменування боржника, його місцезнаходження;

ü назви банків, що здійснюють розрахунково-касове обслу­говування, їх місцезнаходження;

ü перелік його кредиторів і боргів;

ü перелік документів, що додаються до заяви.

Список кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, а також довідка обслуговуючого банку (банків) про наявність ко­штів на його рахунку та платіжні документи, які не оплачені за браком коштів і вміщені в картотеку додаються до заяви боржника, а також обов'язково мають бути додані його установчі документи та документи, що свідчать про його фінансове і майнове ста­новище (претензії, позови, виконавчі документи тощо).

Якщо боржник не є юридич­ною особою або не включений до Реєстру суб'єктів підприєм­ницької діяльності Господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про пору­шення справи про банкрутство; подано заяву про визнання банкрутом юридичної особи, яку ліквідовано або реорганізовано (крім ре­організації у формі перетворення) відповідно до п. 4 ст. 34

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту ви­ключення його з Державного реєстру України згідно ЗУ "Про підприємства в Україні". Зазначене пра­вило поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльно­сті. Перетворення – це вид реорганізації, у процесі якого змінюється організаційно-правова форма юридич­ної особи, наприклад, створення відкритих акціонерних това­риств у процесі корпоратизації унітарних державних підпри­ємств; вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.

Відповідно до ст. 63 АПК Господарський суд повертає заяву про порушення справи про банкрутство, крім випадків, пе­редбачених п. 5-7 ч. 1 ст. 63 АПК, а в ч. 2 ст. 5 Закону Господарський суд повер­тає заяву, якщо вона подана до закінчення передбаченого строку.

У разі неподання боржником аудиторського висновку Господарський суд повертає його заяву також.

Заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняття судом поста­нови про визнання боржника банкрутом (ст.6 ЗУ).

П. 9 ч. 1 ст. 63 АПК передбачає наслідки, спричинені відкликанням заяви кредитора до порушення провадження у справі. У тому випадку, якщо заяву кредитора відкликано після порушення прова­дження у справі, останнє підлягає залишенню без розгляду, якщо протягом терміну, зазначеного у ст. 10 Закону, надій­шли заяви інших кредиторів з вимогами до боржника, які ви­знано судом, останній залишає заяву первісного кредитора без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 81 АПК) і провадження у справі триває.

Лише за пись­мовою згодою всіх осіб, які визнані судом кредиторами здійснюється відкликання заяви боржником відпо­відно до вимог ст. 10 Закону.

Суддею визначається порядок ведення попереднього і наступних засідань у спра­ві про банкрутство.

Суд повинен остаточно з'ясувати обґрунто­ваність заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника у попередньому засіданні, яке проводиться у строк, встанов­лений ст. 8 Закону. У разі звернення до суду без­посередньо боржника в попередньому засіданні з'ясовуються ознаки його реальної чи потенційної неплатоспроможності.

Суд своєю ухвалою зобов'язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Ка­бінету Міністрів України (газети "Голос України" і "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство. Воно повинно обов'язково містити рекві­зити, зазначені у ст. 8 Закону. Примірник газети з надрукованим оголошенням заявник повинен подати до суду.

Оскільки законом не обмежується строк подання заявником зазначеного оголошення, суд може своєю ухвалою призначити його, якщо заяви про порушення справи про банкрутство на­дійшли і від інших кредиторів.

Всім виявленим кредиторам надсилається зазначена ухвала. Суд має право залишити заяву про порушення справи про банкрутство без розгля­ду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 АПК, якщо заявник не виконає вимоги ухвали щодо публікації оголошення у призначений строк. Суд зобов'язує подати відповідне оголошення кредитора, чия заява про порушення справи про банкрутство надійшла другою, якщо а наявності є інші заяви про порушення справи про банкрутство. Ця ухвала надсила­ється також усім виявленим кредиторам.

Суд у разі потреби за результатами попереднього засідання ухвалою призначає розпорядника майна боржника.

Відповідно до ст. 9 Закону розпорядник майна здійснює по­вноваження щодо розпорядження і контролю за майном борж­ника. Він має право давати обов'язкові приписи або наклада­ти заборону на дії адміністрації юридичної особи боржника в разі здійснення останньою актів відчуження або іншого передання майна, що належить їй на певній підставі. Водночас роз­порядник майна не має права втручатися в оперативну госпо­дарську діяльність адміністрації юридичної особи.

Господарський суд згідно зі ст. 9 Закону покладає функції розпорядника майна на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, на Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник — державне підприємство, організація, або на іншу особу за пропозицією боржника чи кредитора. Повноваження розпорядника від імені зазначених установ здійснюють їх службові осо­би відповідно до законодавства, статуту (положення) або інших установчих документів цих органів у разі призначення розпорядником банку або Фонду держав­ного майна, або іншої юридичної особи.

Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядни­ком майна за пропозицією боржника чи кредитора.

Функції розпорядника майна покладаються на Національ­ний банк України у разі порушення справи про банкрутство комерційного бан­ку, а щодо банкрутства страхових компаній — на Укрстрахнагляд.

За жодних умов не може бути призначений розпорядником майна боржника кредитор у справі про банкрутство.

Згідно зі ст. 119 АПК у разі ухиляння зазначених органів від делегування свого представника для виконання функцій розпорядника майна боржника ці органи можуть бути притягнуті до відповідальнос­ті.

Призначення розпорядника майна не виключає вжиття пе­редбачених ст. 67 АПК заходів забезпечення майнових інтере­сів кредиторів, тобто поєднання цих інститутів.

Якщо адміністрація юри­дичної особи боржника ігнорує законні приписи розпорядника майна, або з власної ініціативи господарський суд за заявою кредиторів може вжити заходів, передбачених ст. 67 АПК, щодо майна боржника з метою забезпечення май­нових інтересів кредиторів.

Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з порушенням справи про банкрутство або після цього на будь-якій ста­дії провадження у справі про банкрутство.

Заходи забезпечення майнових інтересів кредиторів у процедурі банкрутства:

• накладення арешту на майно або грошові кошти, що на­лежать боржникові, а також іншим особам, які відповід­но до актів законодавства або установчих документів боржника відповідають за його зобов'язаннями;

• заборона боржникові вчиняти певні дії, наприклад, щодо відчуження в будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо;

• заборона власникові майна боржника або уповноважено­му ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквіда­ції юридичної особи-боржника;

· зупинення стягнення, зверненого на майнові активи боржника, на підставі виконавчого або іншого документа, за яким списання здійснюється в безспірному порядку.

Згідно зі ст. 10 Закону після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі заяви з май­новими вимогами до боржника кредитори мають право подавати всі незалежно від настання терміну виконання зобов'язань. Наприклад, банки можуть подавати заяви про повернення кредитних коштів, навіть якщо строк їх повернення за договором кредиту не настав.

З вимогами про по­гашення заборгованості, що випливає з трудових відносин, у порядку, передбаченому ст. 10 Закону мають право звертатися працівники підприємства-боржника, які припинили трудо­ві відносини до порушення провадження у справі про банк­рутство. Це стосується і пра­цівників підприємства-боржника, які не припинили трудових відносин, підлягають задоволенню на підставі п. 2 ст. 21 За­кону.

Згідно ст.10 кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутст­во, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника в межах місячного терміну, на­віть, якщо ці вимоги мають спірний характер.

Та ж ст. говорить, що кредитор, майнові вимоги якого за­безпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника на суму, що не забезпечена заставою, або на суму різниці між роз­міром повної вимоги і фактичною виручкою від продажу пред­мета застави.

Після винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом кредитори, що мають майнові вимоги за борговими зобов'я­заннями з наростаючими сумами пені, відсотками, можуть по­давати заяви, тому що згідно ст. 15 Закону саме з дати прийняття цієї постанови припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута. Тому суд відповідно до ст. 53 АПК має підстави для відновлення стро­ку, встановленого ст. 10 Закону.

Суд розглядає документи всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника, і за результа­тами розгляду ухвалою стосовно кожного кредитора окремо визнає або відхиляє ці вимоги (повністю або частково, ст.10). Визначену суму в національній валюті України і підстави для визнання її боргом повинна містити ухвала про визнання майнової вимоги кредитора. Вимога підлягає конвертації в національну валюту України за курсом, встановленим Національним бан­ком України на дату звернення з цією вимогою до господарсь­кого суду, якщо вимогу заявлено в ін­шій валюті.

У межах провадження справи про банкрутство Господарські суди розглядають усі майнові вимоги кредито­рів.

Встановлено три процесуальні строки у провадженні у справах про банкрутство.

1. провадження у справі має бути порушене не пізніше п'я­ти днів з дня надходження заяви (ст. 7 Закону);

2. попереднє засідання у справі проводиться не пізніше як через місяць з дня порушення провадження у справі (ст. 8 За­кону);

3. виявлення кредиторів і санаторів здійснюється в місяч­ний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство (ст. 10 Закону).

Судом при­значаються строки інших процесуальних дій у цьому провадженні. Ст. 50-53 АПК визначається процесуальний режим цих строків у спра­вах про банкрутство.

У провадженні у справах про банкрутство законом встанов­лено строки для вчинення лише певних процесуальних дій, тому відкладення розгляду справи, перерви в засіданні (ст. 77 АПК), зупинення провадження у справі та його поновлення (ст. 79 АПК) можливі лише до або під час проведення поперед­нього засідання суду.

У господарського суду не­має потреби відкладати розгляд справи, оголошувати перерву чи зупиняти провадження у справі тощо, оскільки вчинення інших процесуальних дій конкретними строками законом не обмежується. У разі потреби суд ухвалою призначає наступний строк для вчинення певної дії.

В разі заміни кредитора його правонаступником внаслідок ре­організації підприємства, організації можливе зупинення провадження у справі про банкрутство. У провадженні у справах про банкрутство неможливе процесуальне правонаступництво боржника, крім випадків реорганізації його юридичної особи у формі перетворення.

Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство в таких випадках (ст. 22 Закону):

1) боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

2) юридичну особу боржника ліквідовано або реорганізова­но (крім реорганізації у формі перетворення);

3) затверджено умови санації юридичної особи боржника (ст. 12 Закону);

4) встановлено відсутність боргу або боржник виконав зобо­в'язання перед усіма кредиторами, або відповідно до за­конодавства з боржника списана заборгованість чи на за­яву боржника кредитори не висунули майнових вимог;

5) припинені зобов'язання, які були підставою для вимог кредиторів, або відповідно до законодавства заборгова­ність боржника реструктуризована;

6) вимоги всіх кредиторів повністю забезпечені заставою;

7) затверджено ліквідаційний баланс.

Провадження у справі про банкрутство може бути припине­но у випадках, передбачених п. 1 і 2 наведеного переліку, на всіх стадіях процесу, тобто як до, так і після визнання борж­ника банкрутом; у випадках, передбачених п. 3-6, — лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 7, — лише після визнання боржника банкрутом.

Ліквідаційну комісію утворюють ліквідатори, що призначаються судом відповідно до ст.16. Ліквідатори обирають зі сво­го складу голову ліквідаційної комісії.

Дії ліквідаційних комісій можуть бути оскаржені в суді:

§ бан­крутом;

§ власником його майна, або уповноваженим ним ор­ганом;

§ особою, яка відповідає за зобов'язаннями юридичної особи банкрута;

§ кожним кредитором окремо або їх зборами чи комітетом;

§ особою, яка, посилаючись на свої права власника або на іншу, передбачену законом чи договором, підставу, оспорює правомірність віднесення майнових об'єктів або кош­тів до ліквідаційної маси, а також прокурором.

Господарсь­ким судам не підвідомчий розгляд скарг на дії ліквідаційної комісії щодо звільнення працівників підприємства-банкрута, оскільки вирішення спорів з трудових правовід­носин входить у компетенцію загальних судів (ст. 24 ЦПК України). Ліквідаційна комісія, здійснюючи свої повноваження, пе­редбачені ст. 15—22 Закону, використовує права органу юридич­ної особи суб'єкта банкрутства (ст. 29 ЦК України).

До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки (стаття 15 Закону). Ліквідаційна комісія виконує такі функції:

v управляє майном банкрута;

v здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута;

v визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею;

v вживає заходів до стягнення дебіторської заборгованості;

v реалізує майно банкру­та.

Також ліквідаційна комісія здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 16 ЗУ "Про підпри­ємства в Україні". Хоча законом передбачено, що в разі визнання під­приємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації підприємства визначаються Законом (ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про підприємства"). Отже, у співвідношенні цих норм наявним є зворотне відсилання до Закону. Нормами закону винятково визначаються порядок утворення і роботи лікві­даційної комісії, а також умови ліквідації збанкрутілого підпри­ємства.

Посилання аналогічного змісту до закону містять:

Ø ст. 19 За­кону України "Про господарські товариства";

Ø ст. 32 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство";

Ø ст. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію";

Ø ст. 29 За­кону України "Про селянське (фермерське) господарство".

У повноваження ліквідаційної комісії не входить розглядати і визнавати май­нові вимоги кредиторів, у провадженні у справах про банкрутство, оскільки це є винятково прерогативою суду.

Ліквідаційні комісії мають право звернення до арбі­тражного суду з клопотанням про винесення ухвали, яка міс­тить приписи стосовно забезпечення реалізації їх повноважень.

Ліквідаційна комісія діє згідно передбаченого порядку в АПК (пред'явлення претензії, подання позову), вживаючи заходів стягнення дебіторської заборгованості. Тому в цих випадках порушується провадження в окремих справах про стягнення заборгованості за позовами юридичних осіб суб'єктів банкрут­ства на загальних підставах.

Майнові активи банкрута, на які може бути звернено стягнення за вимогами кредиторів є ліквідаційною масою. Стягнення може бути звернено на все майно банкрута, яке нале­жить йому на праві власності або повного господарського ві­дання (ч. 1, ст.18) з метою погашення боргу.

До складу ліквідаційної маси не можуть бути включені індивідуально визначені речі, що належать банкрутові на підставі інших речових прав, наприклад, володіння або користування. З ліквідаційної маси виключається орендоване майно.

Орендар відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності відповід­но до ст. 30 ЗУ “Про оренду державного майна”. В ліквідаційну масу водночас включаються речі, визначені родови­ми ознаками, що належать банкрутові на праві володіння або користування. Також у ліквідаційну масу у разі банкрутства потрапляють залучені кошти банків та інших фінансових установ та грошові вклади позикоодержувача, інших осіб, де б вони не зберігалися.

До складу ліквідаційної маси в разі банкрут­ства охоронця включаються здані йому на схов речі, визначені в договорі лише родовими ознаками. В разі відсутності іншої угоди між сторонами договору схову ст. 423 ЦК передбачається, що ці речі переходять у власність охоронця. Також входять об'єкти права інтелек­туальної власності банкрута (ст. 41 Закону України "Про влас­ність"):

v право на винаходи;

v право на корисні моделі;

v промис­лові зразки;

v знаки для товарів та послуг.

Згідно з п. 4 ст. 23 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", п. 4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для това­рів і послуг", п. 4 ст. 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" та ін. права на нематеріальні об’єкти мають вартісну оцінку та можуть бути відчужені ліквідаційною комісією.

Предметом застави є майно банкрута, що включається до складу ліквідаційної маси, але використовується тільки для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Ст. 20-23 Закону України "Про заставу" передбачає звернення стягнення на заставлене банкрутом майно, що здійснюється в порядку, але під контролем ліквідаційної комісії. Якщо виручена грошова сума при реалізації предмета застави перевищує розмір за­безпечених цією заставою вимог заставодержателя, то ця різниця використовується для задоволення незабезпечених заставою вимог кредиторів.

Зазначе­не стягнення має здійснюватись відповідно до вимог ст. 20-23 Закону України "Про заставу", якщо момент звернення стягнення на заставлене боржни­ком майно настав після порушення провадження у справі про банкрутство, але до початку ліквідаційної процедури, і суд не застосував щодо заставленого майна заходів, передбачених АПК України.

Ліквідаційна комісія згідно зі ст. 116 ЦК України має право пред'явити по­зов про виокремлення частки банкрута для звернення на неї стяг­нення, виявивши свою частку у спільному майні.

Зазначена частка підлягає виділенню або вартість його внеску сплачуєть­ся цим товариством відповідно до вимог ст. 16, 55, 57 і 71 За­кону України "Про господарські товариства", а одержані кош­ти включаються до складу ліквідаційної маси, якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником го­сподарського товариства (крім акціонерного) і відповідно вла­сником частки у статутному капіталі товариства.

Для розрахунків з кредиторами використовуються акції на пред’явника, що належать суб’єктові банкрутства, і які потрапляють у ліквідаційну масу. Акції мають бути реалізо­вані відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", якщо суб'єкт банкрут­ства є власником іменних акцій, виручка від їх реалізації потрапляє до ліквідаційної маси.

Стягнення за претензіями кредито­рів може бути звернене і на інше майно у випадках, передбачених іншими законодавчими актами (ч.2 ст.18 Закону). Такими законодавчи­ми актами є:

- Закон України "Про власність" (ст. 7);

- ЦК України (ст. 32);

- Закон України "Про господарські товариства" (ст. 65, 74, 75 і 82).

У наведених законодавчих актах передба­чені випадки, коли за зобов'язаннями юридичних осіб — су­б'єктів банкрутства відповідають інші особи.

Дата добавления: 2015-07-13