Стратегічний розвиток виробничого потенціалу підприємства

Визначальною умовою забезпечення стратегічного розвитку виробничого потенціалу підприємств у сучасних економічних реаліях є функціонування такої системи управління підприємством, що відповідає певним вимогам. Вона повинна забезпечити беззбиткову роботу підприємства, досягнення ним стратегічних і тактичних цілей, враховуючи та адекватно реагуючи на впливи внутрішнього та зовнішнього середовища. Відповідно до змін рівнів нестабільності оточуючого середовища світова управлінська практика розробила ряд методів організації діяльності підприємств в таких умовах. Найбільш поширеними та визначальними складовими системи управління підприємством, що спрямовані на перспективу і забезпечують необхідні умови розвитку виробничого потенціалу підприємств, є довгострокове та стратегічне планування.

Відмінність між цими системами полягає, за І. Ансоффом, у різному «трактуванні майбутнього» [1,]. Так, якщо у системі довгостроковогопланування передбачення майбутнього відбувається шляхом екстраполяції тенденцій зростання, що склались на сьогоднішній день, то у системі стратегічного планування відкидається можливість вивчення майбутнього шляхом екстраполяції. Тобто, «відсутнє припущення про те, що майбутнєобов’язково повинно бути краще минулого» [1,]. М. Мескон визначає стратегічне планування як набір рішень, прийнятих керівництвом, які приводять до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей [2,].

З точки зору необхідності стратегічного розвитку виробничого потенціалу підприємства стратегію можна визначити як спланований комплекс заходів з реалізації потенційних можливостей підприємства у напрямі досягнення його стратегічних цілей. Звідси найбільш суттєвим аспектом стратегічного планування є вибір цілей підприємства, при цьому зважаючи на те, що цілі, визначені підприємством, повинні узгоджуватись між собою та забезпечувати досягнення основної мети діяльності підприємства.

Сучасне законодавство однозначно трактує основну мету діяльності підприємств як отримання відповідного прибутку (доходу) [3]. Однак у ринкових умовах господарювання отримання прибутку є внутрішньою проблемою підприємства. Але оскільки підприємства є відкритими системами, то у кінцевому випадку вони зможуть вижити лише за рахунок задоволення потреб, що знаходяться за їх межами. Отримання прибутку залишається беззаперечно однією з основних цілей діяльності підприємства, проте для отримання прибутку воно повинно слідкувати за змінами середовища, у якому функціонує, корегуючи загальну мету (місію) підприємства.

Таким чином, можна вважати, що підприємства створюються для виробництва необхідних суспільству матеріальних благ та надання різноманітних послуг споживачам, безпосереднім стимулом для чого є перспектива отримання прибутку. Середовище діяльності підприємства є тим фактором, що визначає можливість та доцільність тих чи інших господарських дій, спрямованих на реалізацію управлінських рішень. Виробничий потенціал підприємства є основною складовою його внутрішнього середовища, який визначає здатність до існування підприємства і можливості досягнення його стратегічних цілей. Належний рівень стратегічного розвитку, у свою чергу, забезпечується можливостями, що формуються у оточуючому (зовнішньому) середовищі підприємства.

За допомогою аналізу зовнішнього середовища підприємство може створити перелік загроз і можливостей, з якими воно стикається у цьому середовищі. Цей перелік має включати проранжовані фактори і оцінку їх впливу на підприємство. Наступною проблемою, яку вирішує керівництво, це визначення наявності на підприємстві внутрішніх сил для того, щоб скористатися зовнішніми можливостями, а також виявлення внутрішніх слабких сторін, що можуть ускладнити проблеми, пов’язані із зовнішніми загрозами. Методична оцінка функціональних зон організації, що призначена для виявлення її стратегічних сильних і слабких сторін – аналіз внутрішнього середовища організації. Внутрішнє середовище підприємства охоплює основні функціональні елементи виробничого потенціалу – фінанси, маркетинг, виробництво, персонал, інновації, менеджмент і передбачає їх дослідження.

Вивчення середовища підприємства (внутрішнього і зовнішнього) несе в собі певні труднощі методичного характеру. На сьогодні відсутня одностайність у поглядах науковців стосовно черговості здійснення стратегічного аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища. У процесі аналізу внутрішнього середовища може виникати необхідність вивчення зовнішніх чинників, а вивчаючи аспекти зовнішнього середовища може виникнути потреба звернути увагу на внутрішні фактори. Таким чином, зникає чітке часове розмежування між аналізами внутрішнього і зовнішнього середовища, що на наш погляд, дозволяє виконувати аналіз у довільній послідовності.

Результатом аналізу внутрішнього середовища є оцінка існуючого стану функціональних елементів виробничого потенціалу. Взаємодія факторів зовнішнього середовища формує певні стратегічні умови або стратегічний клімат функціонування підприємства, який і є об’єктом аналізу. Наступним етапом аналізу є спільне дослідження виробничого потенціалу та стратегічного клімату. Такий аналіз можна здійснити у двохвимірній системі координат, де по горизонталі відображається стан функціональних елементів виробничого потенціалу та їх невикористані резерви, а по вертикалі – стан стратегічного клімату (умов зовнішнього середовища). Добуток цих показників ілюструє стратегічний розвиток виробничого потенціалу. Відповідно стратегічний розвиток виробничого потенціалу підприємства можна визначити як здатність до зростання його фактичних можливостей через використання внутрішніх резервів та переваг зовнішнього середовища нівелюючи вплив слабких сторін та зовнішніх загроз.

Етапи стратегічного розвитку виробничого потенціалу зображені на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Етапи стратегічного розвитку виробничого потенціалу підприємства

Стратегічний розвиток виробничого потенціалу розкриває не тільки граничні обсяги виробництва тієї чи іншої продукції при найбільш повному використанні матеріальних ресурсів і робочої сили, а й відображає здатність підприємства аналізувати ситуацію, що знаходиться у зовнішньому середовищі. Нарешті, він ілюструє здатність підприємства адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що змінюється, за рахунок постійного спостереження за зміною потреб і попиту на товари та послуги, висуванням і реалізацією конкурентоспроможних ідей, що найкраще задовольняють ці потреби та попит, і пристосування елементів виробничого потенціалу до найбільш повного досягнення підприємством своєї місії.

Тому стратегічний розвиток виробничого потенціалу – поняття відносне: для одних цілей, при одних первинних умовах, що складаються на ринках, він може бути досить високим, при інших – низьким. Так само, як і для різних часових періодів, розвиток виробничого потенціалу може відповідати чи не відповідати вимогам споживачів продукції підприємства.

Висновки

Підсумовуючи проведений в роботі аналіз процесу управління виробничим потенціалом підприємства, ми можемо сформувати такі основні положення, які його характеризують:

-основні засоби виробничого підприємства складають фундаментальну основу його виробничого потенціалу і процес формування будь-якої виробничої програми повинен починатись з забезпеченням її виробничими потужностями

-друга складова процесу управління виробничим потенціалом підприємства – забезпечення всіма необхідними матеріальними ресурсами. Тому другим важливим етапом при розробці виробничої програми є формування її матеріально-технічного забезпечення.

-Кадровий потенціал – одна з найважливіших складових ринкової сили підприємства і запорука його ринкового успіху.

-завершальним етапом в процесі комплексного управління є маркетингова підтримка: треба виробляти продукції стільки, скільки її може бути реалізовано на ринку.

Традиційне підприємство сприймається як ієрархічна організаційна структура. Таке структурне сприйняття підприємства фокусує увагу на завданнях, роботах, організаційних структурах. Однак у випадку об'єднання людей для досягнення визначеного результату виникає поняття "процес". Зміни в процесах ведуть до змін у структурах, ці процеси що відображають.

Інвестиційні рішення не можуть розглядатися в ізоляції від діяльності підприємства в цілому. Інвестиції визначають багато функцій і рішення усередині підприємства, а також повинні співвідноситися з процесами, що відбуваються в зовнішнім середовищі підприємства.

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

— магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Дата добавления: 2015-08-31