Сутність та основні різновиди девіантної поведінки неповнолітніх

При характеристиці певних відхилень, поряд із терміном «девіантна поведінка», як синоніми використовують поняття делінквентної, аномальної, ненормативної, дезадаптивної, асоціальної, неадекватної, деструктивної, злочинної поведінки, соціальної патології. Єдиною спільною ознакою даних понять є відхилення різного ступеня інтенсивності в ту чи іншу сторону і в силу різноманітних причин від загальноприйнятої нормативної поведінки.

Девіантна поведінка завжди пов’язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності, поширених в тій чи іншій групі, нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, установкам, цінностям. Засади дослідження девіантної поведінки започатковані Е. Дюркгеймом, Р. Мертоном, Т. Парсонсом та ін. При визначенні причин девіантної поведінки неповнолітніх думки вчених розходяться, і в психології обговорюються наступні аспекти: порушення в становленні, формуванні і розвитку особистості (А. Є. Личко, А. В. Петровський); порушення в діяльнісній стадії онтогенезу (Д. Б. Ельконін, М. Ю. Кондратьєв); вплив соціального середовища, способу життя близьких та рідних людей на характерологічні та особистісні зміни особистості (А. Бандура, Г. М. Миньковський, А. В. Петровський та ін.); вплив соціокультурних особливостей (Л. Б. Філонов); членство в неформальних групах, де панують антисоціальні норми (А. В. Петровський, М. В. Розін); наявність кризи підліткового віку (Е. Еріксон, Д. І. Фельдштейн, Л. Б. Філонов); вплив засобів масової інформації (кіно- та відеопродукції з елементами насильства та сексуальної розпусти) на особистість неповнолітнього (М. В. Цилуйко); вплив комп’ютерних ігор (О. Ю. Єрмолаєв, Т. М. Марютіна, М. Лук’яненков).

Як вже зазначалося, трактування причин девіантної поведінки тісно пов’язане з розумінням самої природи цього соціально-психологічного явища. Людська поведінка складається з біологічних, соціальних та психологічних компонентів. В залежності від того, якому з них в рамках тієї чи іншої теорії надається головне значення, визначаються і головні причини цієї поведінки (біологічні, соціологічні та психологічні концепції детермінації девіантної поведінки).

На нашу думку, особливої уваги заслуговує проблема девіантної поведінки неповнолітніх, оскільки саме в цей період відбувається формування та становлення людини як особистості, і від вибору життєвого шляху залежить майбутнє не лише окремого неповнолітнього, а й суспільства в цілому.

За даними вікової психології, до групи «неповнолітні» відносять осіб віком 11-18 років (11-15 – підлітки, 16-18 – юнацький вік). Період неповноліття характеризується важливими змінами в усіх проявах і в усіх сферах життя. Особливо яскраво це спостерігається у поведінкових реакціях. В період неповноліття, статевого дозрівання, поведінка в значній мірі визначається характерними для цього періоду життя реакціями емансипації, групування з ровесниками, захоплення (хобі), імітації, а також формуванням сексуального ваблення.

Анатомо-фізіологічні зміни обумовлені статевим дозріванням, тобто змінюються будова і пропорції тіла, зовнішність, фізіологічні процеси, причому така перебудова відбувається нерівномірно (гетерохронно), наприклад, може мати місце як акселерація, так і ретардація) і, в результаті, суттєво впливає на мотивацію, самооцінку, потреби, образ «Я», взаємостосунки з оточенням.

Період так званого «дорослішання» характеризується змінами в емоційно-почуттєвій сфері (підвищена чутливість, емоційність, імпульсивні прояви, неадекватна реакція на зовнішні події); завищеним рівнем домагань, переоцінкою власних можливостей; прагненням об’єднатися у групи (потреба у спілкуванні, комфорті, самоствердженні); наявністю певного уподобання, причому хобі може мати як позитивну (заняття спортом, музикою, наукою), так і негативну (захоплення комп’ютерними іграми, віртуальними знайомствами, шкідливими звичками) спрямованість; формуванням «мінімуму особистості» (14-16 років) та «мінімуму соціально зрілої особистості» (16-18 років); зміною таких важливих процесів, як мислення, відчуття, сприйняття, у повній мірі проявляються риси темпераменту, здібності, задатки. Формується адекватна чи деформована правосвідомість в залежності від того, якою мірою неповнолітній засвоїв соціальні норми, від чого й буде залежати вибір подальшого життєвого шляху.

Слід виокремити основні причини, які спонукають неповнолітніх до девіантної, а згодом і до неправомірної, злочинної поведінки.

1. Диспропорційна майнова і, як наслідок, психологічна стратифікація населення. В основі девіантної поведінки лежить, насамперед, соціальна нерівність. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя, розшаруванні суспільства на багатих і бідних, у труднощах, що постають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання, в обмеженні соціально прийнятних способів одержання високого заробітку. Морально-етичний фактор девіантої поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, відчуженні особистості.

2. Криза в системі суспільного виховання, хиби в державному працевлаштуванні, соціальному становленні неповнолітніх. Навчальні заклади неспроможні ефективно виконувати свої функції, оскільки в суспільстві домінує культ індивідуалізму, швидкого збагачення. Як результат, кумирами серед значної частини неповнолітніх стали бізнесмени, топ-моделі, приватні охоронці, особи, що надають ескорт-послуги та за додаткову оплату – сексуальні послуги. Найбільш здібні педагоги переходять до елітних, напівприватних навчальних закладів (ліцеїв, коледжів тощо), решта стрімко втрачає чи взагалі не має авторитету серед учнів. За час існування незалежної України із неповнолітніх сформувалося ціле покоління, зайняте сумнівною посередницькою, комерційною діяльністю, тіньовим бізнесом.

3. Соціальна дезадаптація – пияцтво, наркоманія, токсикоманія, проституція. За офіційними даними, у стані сп’яніння скоюється 20-35% усіх злочинів неповнолітніх. Але така статистика не відображає реального стану, оскільки не враховує, по-перше, латентність, а по-друге, злочини, які вчинюються у тверезому стані з метою отримання засобів для придбання алкоголю, наркотиків, інших одурманюючих речовин. З цією метою здійснюється, зокрема, близько половини крадіжок, що складають 70% усіх зареєстрованих злочинів неповнолітніх.

Неповнолітні девіанти – алкоголіки, наркомани, повії – у більшості випадків є вихідцями з неблагополучних сімей. Підлітки, які живуть у деградуючих сім’ях, де батьки сваряться, вживають алкоголь, наркотики, ведуть асоціальний спосіб життя, звичайно заражаються цими недугами ще в дитинстві.

4. Важливою причиною виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх є несприятлива ситуація в сім’ї, деформовані чи відсутні стосунки з рідними. Йдеться, насамперед, про неповні сім’ї, відсутність батьків, наявність судимості у рідних, особливо у матері. Щорічно в Україні виявляється близько 12 тис. неповнолітніх, які взагалі не підтримують ніяких стосунків із батьками.

Батьки не приділяють достатньої уваги дітям, через що останні відчувають себе відчуженими, зайвими. Трапляються ситуації, коли неповнолітніх використовують як засіб боротьби з протилежною стороною в сім’ї при розлученні. Неповнолітні накопичують образу на батьків, займають презирливо-засуджуючу позицію до одного чи обох із них. Психологічний захист чи компенсація відбуваються через контакт та об’єднання із собі подібними і тими однолітками, які можуть зрозуміти, допомогти порадою, як «віддячити» дорослим. Одним із таких способів «відплати» можуть стати поведінка та вчинки, які суперечать загальноприйнятим нормам.

5. На поведінці неповнолітніх позначаються труднощі перехідного віку. Перехід у доросле життя супроводжується бурхливою перебудовою психіки: перебудовуються такі важливі психічні процеси, як мислення, відчуття, сприйняття, змінюється світ емоцій.

Перебудова «Я-концепції» – процес дуже складний і може супроводжуватися особистісними розладами. Загальновідомо, що «Я-концепція» – система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням і самим собою.

При певній розмитості поняття «девіантна поведінка», ним визначаються цілком реальні і помітні соціальні явища, що виявляються в різних видах і формах: злочинність, наркоманія, пияцтво, алкоголізм, самогубство, проституція, втечі з дому, бродяжництво, вандалізм, ігроманія та ін. Навіть далеко не повний перелік та аналіз дозволяє краще зрозуміти ці складні елементи суспільного життя, конкретніше уявити собі природу девіантної поведінки в цілому, а можливо, й позбутися деяких звичних ілюзій і міфів.

Одна з класифікацій типів та форм девіантної поведінки неповнолітніх запропонована В. С. Менделевичем. Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушення тих чи інших норм суспільства він поділяє девіантну поведінку на: а) делінквентну; б) адиктивну; в) патохарактерологічний тип; г) психопатологічний тип; д) тип девіантної поведінки, заснований на гіперздібностях.

Автор виділяє наступні форми девіантної поведінки: агресія, аутоагресія, зловживання токсичними речовинами, порушення харчової поведінки, аномалії сексуальної поведінки, надцінні психологічні захоплення, надцінні патопсихологічні захоплення, характерологічні реакції, комунікативні девіації, аморальна поведінка, неетична поведінка.

Ю. А. Клейберг до основних форм девіантної поведінки неповнолытных відносить: творчість, втечі з дому та бродяжництво, страх та нав’язливість, наркотизм, алкоголізм, вандалізм, графіті (настінні написи), гомосексуалізм, самогубство.

Проведений нами аналіз засвідчує, що найбільш поширеними та яскраво вираженими формами девіантної поведінки неповнолітніх слід вважати наступні.

1. Втечі з дому і бродяжництво, пов’язані з проблемою соціального аутсайдерства. Соціальні аутсайдери – це люди, які не змогли самореалізуватися в житті, не змогли знайти гідне місце в суспільстві в силу об’єктивних і суб’єктивних причин та опинилися в найнижчих його прошарках. Бродяжництво є однією з крайніх форм аутсайдерства. За Р. Мертоном, це поведінка, яка є результатом подвійного конфлікту – невдачі в прагненні досягти мети законними засобами і неможливість вдатися до незаконних способів унаслідок внутрішньої заборони.

Причинами втечі з дому та бродяжництва неповнолітніх можуть бути як об’єктивні (житлова проблема, погіршення соціально-економічної і політичної ситуації в країні, стихійні лиха, погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів країни), так і суб’єктивні (обумовлені психологічними особливостями особи) причини. Але в більшості випадків простежується поєднання об’єктивних і суб’єктивних причин, що формує внутрішню мотивацію бродяжництва, і в результаті стає звичним способом життя.

Дослідження С. А. Бадмаєва, А. Л. Гройсмана, В. Ф. Матвєєва показують, що втечі, які повторюються, переважно бувають в період 7-16 років у хлопчиків. Починаючи з 14-15 років, втечі та бродяжництво проявляються рідше, а потім поступово зникають. Це може бути своєрідною формою вираження протесту чи образи на вчителів, батьків (страх перед покаранням за проступок чи незадовільну оцінку), або ж через поганий настрій, що негативно впливає на критичну оцінку ситуації, яка склалася.

2. Адиктивні форми поведінки – наркотизм, алкоголізм, комп’ютерна ігроманія. Відомо, що вживання алкоголю та інших психотропних речовин призводить до зміни стану свідомості. Найбільш яскравим показником зміненого стану при вживанні алкоголю або наркотиків є ейфорія.

Наркотична ейфорія аналогічна алкогольній: той же стан радісного збудження, ілюзія повного щастя, піднесений настрій, веселощі, приємні тілесні відчуття. Однак існує і ряд компонентів, властивих тільки наркотикам: відчуття своєї значущості, всемогутності; інколи (залежно від виду та дози наркотиків) – яскраві галюцинації, нереальне сприйняття часу, кольору, форм, розміру предметів, відстані і звуків.

Поруч із наркоманією існує токсикоманія. Дане явище можуть викликати хімічні, біологічні, рослинні засоби. Серед неповнолітніх найбільш поширеною формою токсикоманії є вдихання випарів бензину, лакофарбних розчинників, клею чи інших хімічних речовин.

Комп’ютерна ігроманія як нехімічна форма адиктивної поведінки теж призводить до зміни психічного стану шляхом надмірної фіксації на задоволенні від певних видів комп’ютерних ігор.

3. Агресивна поведінка. Агресія – це фізична або вербальна поведінка, направлена на завдання шкоди будь-кому. Агресія може проявлятися в прямій формі, коли неповнолітній не схильний приховувати свою агресивну поведінку від інших, безпосередньо і відкрито вступає в конфлікти з будь-ким із оточуючих. В непрямій формі агресія виявляється в неприязні, єхидстві, сарказмі, іронії. Така поведінка в останні роки стала дуже поширеною серед неповнолітніх, які заради розваги збираються групами і спостерігають за бійками інших, або ж вибирають собі жертву і знущаються з неї.

Існують наступні види агресивних дій (Басс, Даркі): фізична агресія, непряма агресія, схильність до роздратованості, негативізм, образа, підозрілість, вербальна агресія. Різновидом агресивної поведінки є вандалізм – «безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей». Говорячи про вандалізм, дослідники мають на увазі різноманітні види руйнівної поведінки: від засмічення парків і газонів до погромів магазинів під час масових безпорядків.

С. Коен в залежності від домінуючого мотиву руйнування виділяє наступні типи вандалізму (на доданок до тих типів, що називалися нами в лекції-2):

- тактичний вандалізм – руйнування використовується як засіб для досягнення іншої мети (наприклад, щоб не допустити зниження цін, знищуються цілі партії товару);

- ідеологічний вандалізм – руйнівник переслідує соціальну або політичну мету, а об’єкт руйнування має яскраво виражене символічне значення.

Потрібно зауважити, що вандалізм у більшості випадків є характерним саме для періоду неповноліття. Вираження така поведінка знаходить у дрібному вандалізмі – пошкодженні телефонних автоматів, зупинок транспорту, плакатів, ліхтарів, кіосків, дитячих майданчиків, парків відпочинку тощо.

Граффіті – як явище виникло на початку 70-х років ХХ ст. в Нью-Йорку на хвилі хіп-хоп культури. Родоначальники цього жанру використовували звичайні маркери й аерозолі, куплені, як правило, у магазинах. Чимало робочих інструментів виготовлялися також власноруч, у хід ішло практично все: від спеціальних засобів для фарбування взуття до штемпельних фарб. Згодом ця субкультура поширилась не лише в США, але й у більшості європейських країнах. Граффіті складають невід’ємну частину пейзажу сучасних міст і сіл. Їх можна зустріти на стінах будинків, парканах, в транспорті, ліфтах, на сходах, на столах і, навіть, на пам’ятниках культури. Вони виконані всілякими способами – крейдою, ручками, олівцями, маркерами, фарбою, іноді видряпані або вибиті. Графіті містять різноманітні повідомлення, лайки, вислови, малюнки. У зв’язку з постійними політичними змінами, останнім часом на парканах, кіосках, стінах домів, зупинках транспорту з’явилося безліч надписів політичного спрямування.

4. Аутоагресивна поведінка, на відміну від агресивної, направлена на завдання шкоди самому собі, а не оточуючим. Вона проявляється в самогубстві та самопошкодженнях. Неповнолітні, які мають схильність до аутоагресивної поведінки, дуже легко піддаються впливу інших. Цим користуються релігійні фанати, лідери терористичних груп, які схиляють їх на свою сторону та використовують у власних цілях.

5. Нав’язливі страхи. Виникнення різних страхів (фобій) досить характерно для віку неповноліття. Частіше за все, це невротичний страх темноти, самотності, розлуки з батьками та близькими людьми, підвищена увага до свого здоров’я. В одних випадках такі страхи короткочасні (10-20 хв.), досить рідко зустрічаються і, зазвичай, обумовлені якимись емоційно значущими ситуаціями. Вони легко проходять після заспокійливої бесіди. В інших випадках страхи можуть мати форму коротких приступів, які виникають досить часто і мають місце впродовж відносно тривалого періоду часу (1-2 місяці). Причиною таких приступів можуть бути довготривалі, травмуючі психіку дитини ситуації (тяжка хвороба рідних і близьких, невирішений конфлікт в школі чи в родині і т. ін.).

Дисморфобії – необґрунтована впевненість у наявності в себе фізичного недоліку, неприємного для оточуючих, незадоволення власною зовнішністю. Цей феномен зустрічається переважно у дівчат.

6. Порушення харчової поведінки. Харчова поведінка – це ціннісне відношення до їжі та її споживання, стереотип харчування в звичайних умовах та в ситуаціях стресу, орієнтація на образ свого тіла і діяльність із його формування. Нервова анорексія та нервова булімія – це основні порушення харчової поведінки. Останнім часом дівчата, намагаючись слідувати тенденціям моди, часто випробовують різноманітні дієти, які інколи залишать невиправний відбиток на здоров’ї молодого організму.

7. Сексуальні девіації – відхилення від сексуальної норми, а норма, в свою чергу, передбачає поведінку, яка відповідає віковим стандартам. Доступ до заборонених порносайтів у мережі Інтернет зводить нанівець батьківське та шкільне виховання неповнолітніх.

8. Надцінні психологічні захоплення – підвищений інтерес до будь-чого з формуванням пристрасного емоційного відношення (геймблінг, любовні адикції, інтернет-залежність, залежність від комп’ютерних ігор, залежність від мобільних телефонів, телевізійна адикція).

Таким чином, девіантна поведінка неповнолітніх – це поведінка, яка суперечить соціально-культурним нормам. Девіації завжди детермінуються різноманіттям причин, об’єктивних і суб’єктивних обставин, які в кожній конкретній ситуації глибоко індивідуальні і специфічні.

Заключна частина.

Таким чином, на індивідуальному рівні соціальні відхилення є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення. З часом один із них починає домінувати над іншими, набуває для особи надзвичайного значення і проявляється як стійкий спосіб поведінки безвідносно до ситуації та її оцінки значущим соціальним оточенням. Девіантна поведінка – система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормальну (нормативну) поведінку у певній сфері суспільних відносин. Це специфічний спосіб адаптації, знаходження свого «Я», подолання соціальної невизначеності, який завжди детермінується більше чи менше усвідомленим особистісним конфліктом, виникає через несприятливі життєві ситуації та особистісну нездатність конструктивно їх вирішувати. У найбільш загальному вигляді її можна вважати механізмом психологічного захисту особистості.

Первісно девіації виявляються у нетипових, екстремальних соціальних ситуаціях і є, як правило, емоційною реакцією особистості на психологічні колізії і протиріччя; з часом відбувається втрата особистісної ідентифікації з певними соціальними структурами, цінностями, нормами, людина починає діяти стереотипно, втрачається вибірковість і раціональність у її поведінці.

Безсумнівно також, що існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості, а точніше – комплексом властивостей (психологічний тип особистості, що визначає її схильність до реакцій того чи іншого характеру; ступінь соціалізації і ціннісні орієнтації; гострота і значимість психологічного стану, в якому приймаються рішення). Але останні самі по собі, навіть взяті системно, у комплексі, не можуть виступати безпосереднім механізмом девіантної поведінки. Опосередковуючими ланками тут є трансформація ієрархії мотивів під впливом оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) та формування відповідної девіантної спрямованості.

На індивідуальному рівні девіантна поведінка завжди детермінується складною взаємодією зовнішніх і внутрішніх чинників. Вона виникає при наявності (з точки зору даного суб’єкта) нерозв’язного протиріччя між конкретною життєвою ситуацією і соціальною нормою, що приписує або забороняє певну поведінку. Чим складніша ситуація (реально або в уявленні суб’єкта), тим більш ймовірний відступ від соціальної норми.

Питання для самоперевірки:

1. Розкрийте основні психологічні теорії детермінації девіантної поведінки.

2. Обгрунтуйте загальні та спеціальні чинники девіантної поведінки.

3. Охарактеризуйте психологічні механізми формування девіантності.

4. Розкрийте сутність та основні різновиди девіантної поведінки неповнолітніх.

Дата добавления: 2017-01-13