Основні психологічні теорії детермінації девіантної поведінки

ТЕМА: Основні чинники та психологічна характеристика десоціалізації особистості

ЛЕКЦІЯ 2

Мета:

а) навчальна – дати студентам знання щодо основних чинників та психологічної характеристики десоціалізації особистості, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, їх майбутньою спеціальністю.

б) виховна мета: виховувати зацікавленість дисципліною, почуття відповідальності, сприяти формуванню пізнавального інтересу;

в) розвиваюча мета: включити аудиторію у процес наукового пошуку, разом заново осмислити цей процес, підводячи студентів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

Завдання:

1. Розкрити основні психологічні теорії детермінації девіантної поведінки.

2. Обгрунтувати загальні та спеціальні чинники девіантної поведінки.

3. Охарактеризувати психологічні механізми формування девіантності.

4. Розкрити сутність та основні різновиди девіантної поведінки неповнолітніх.

План лекції:

1. Основні психологічні теорії детермінації девіантної поведінки.

2. Загальні та спеціальні чинники девіантної поведінки підлітків. Психологічні механізми формування девіантності.

3. Психологічні механізми формування девіантності.

4. Сутність та основні різновиди девіантної поведінки неповнолітніх.

Література:

1. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: курс лекцій. / О.І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2009. – С. 1-31.

2. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки: навчальний посібник / Н.Ю.Максимова. – К.: «Київський університет», 2012. – 308 с.

1. Мойсеєва О.Є. Психологічна корекція агресивності у дітей і підлітків.: Навчально-методичний посібник /О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 170 с.

4. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії в дитячому та підлітковому віці: монографія / О.Є. Мойсеєва. – К.: «3 Медіа», 2010. – 212 с.

1. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії: вікові та генетичні виміри: Навчально-методичний посібник / О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 128 с.
2. Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості / В.В. Рибалка. – К.: Шк. світ, 2009. – 128 с.

Зміст лекції

У психологічній науці існує достатньо велика кількість психологічних підходів до пояснення причин девіантної поведінки.

Так, відповідно до психоаналітичного підходу, девіантна поведінка особистості виявляється тоді, коли психологічний захист, спрямований на зменшення напруги внаслідок неефективної взаємодії трьох підструктур особистості (Ід, Его і Супер-Его), є недостатнім для повноцінного функціонування особистості (3. Фрейд).

Причинами девіантної поведінки, на думку А. Адлера, є недостатня або викривлена компенсація почуття неповноцінності, а за К. Хорні – почуття тривоги, що призводить до неврозів. Е. Фром пояснює девіантну поведінку особистості через певні психологічні механізми (конформізм, руйнівна поведінка та ін.), за допомогою яких людина вирішує суперечності між прагненням ствердити себе як індивідуальність і прагненням бути включеною до людської спільноти.

Представники біхевіоризму (Б. Скіннер, А. Бандура та ін.) стверджують, що девіантна поведінка соціально зумовлена і є реакцією на певні підкріплення зовнішнього середовища, тобто стає результатом соціального навчання.

Згідно з когнітивним напрямом психології (А.Бек, Г. Келлі та ін.), основою девіантної поведінки є неадекватні схеми мислення, особистісні конструкти, що спричинюють неадекватне сприймання й інтерпретацію інформації і, відповідно, неадекватні почуття та дії.

На думку А. Елліса, у девіантної особистості формуються ірраціональні установки, зокрема, установки повинності (впевненості особистості в існуванні універсальних принципів, що мають бути реалізовані будь-що), катастрофічні установки (оцінка будь-яких подій, що відбуваються в житті особи, як жахливих, катастрофічних), оціночні установки (окремі аспекти інших людей та їх поведінки ототожнюються з їхньою особистістю загалом) та ін.

У межах гуманістичного підходу (А. Маслоу) девіантна поведінка може бути наслідком блокування процесу самореалізації і фрустрації базових потреб, коли самоактуалізація через духовність та творчість трансформується у самоствердження у вигляді девіантної поведінки.

За К. Роджерсом, ця тенденція посилюється через відсутність «позитивної безумовної уваги», безумовного прийняття особистості дитини дорослими такою, яка вона є.

Згідно поглядів В. Франкла, в основі девіантної поведінки особистості лежить втрата сенсу життя і екцзистенційний вакуум – переживання безглуздості життя, його спустошеності.

На думку Ганса Юргена Айзенка, схильність до асоціальної (девіантної) поведінки визначається складним співвідношенням генетично обумовлених особливостей нервової системи: екстраверсією – інтраверсією, нейротизмом (рівнем емоційної нестабільності) та психотизмом (рівнем ненормальності). Згідно з гіпотезою Айзенка, найбільше число злочинців, делінквентів і девіантів зустрічається серед осіб із високим рівнем екстраверсії, нейротизму та психотизму і особливо, як показали подальші дослідження, останніх.

На думку С. Гроффа, особливості перинатального періоду є визначальним у формуванні більшості біопсихічних аномалій (психічних відхилень, сексуальних збочень, алкоголізму та наркоманії тощо). Починаючи з моменту запліднення й до народження, у дитини формуються певні образи, на ґрунті яких у майбутньому виникають всі уявлення про оточуючий світ і власне місце у ньому. Інформація про негативні переживання зародку, рвучись із підсвідомості, здатна викликати хвороби та нещасні випадки, депресивні розлади, а також проституцію, гомосексуалізм, прагнення до насильства та інші форми девіацій, які загалом ми відносимо до соціальних.

Дата добавления: 2017-01-13