Загальна характеристика делінквентної поведінки неповнолітніх

Тема: Психологічні особливості делінквентної поведінки

ЛЕКЦІЯ 3

Мета:

а) навчальна – дати студентам знання щодо психологічних особливостей делінквентної поведінки, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, їх майбутньою спеціальністю.

б) виховна мета: виховувати зацікавленість дисципліною, почуття відповідальності, сприяти формуванню пізнавального інтересу;

в) розвиваюча мета: включити аудиторію у процес наукового пошуку, разом заново осмислити цей процес, підводячи студентів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

Завдання:

1. Охарактеризувати делінквентної поведінку.

2. Розкрити психологічну характеристику злочинців.

3. Охарактеризувати групова злочинність як соціально-психологічний феномен.

План лекції:

4. Загальна характеристика делінквентної поведінки.

5. Психологічна характеристика злочинності.

6. Групова злочинність неповнолітніх як соціально-психологічний феномен.

Література:

1. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: курс лекцій. / О.І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2009. – 186 с.

2. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки: навчальний посібник / Н.Ю.Максимова. – К.: «Київський університет», 2012. – 308 с.

3. Мойсеєва О.Є. Психологічна корекція агресивності у дітей і підлітків.: Навчально-методичний посібник /О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 170 с.

4. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії в дитячому та підлітковому віці: монографія / О.Є. Мойсеєва. – К.: «3 Медіа», 2010. – 212 с.

5. Мойсеєва О.Є. Психологія агресії: вікові та генетичні виміри: Навчально-методичний посібник / О.Є. Мойсеєва. – К.: КММ, 2010. – 128 с.

6. Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості / В.В. Рибалка. – К.: Шк. світ, 2009. – 128 с.

7. Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх: посіб. / [Л. І. Мороз, Р. Г. Коваль, Д. М. Тичина та ін.]; за наук. ред. Л. І. Мороз. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. – 210 с.

8. Тичина Д. М. Психолого-правові засади попередження корисливої злочинності дітей: дис.... канд. юрид. наук: 19.00.06 / Тичина Д. М. – К., 2010. – 207 с.

Зміст лекції

Проаналізувавши погляди провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, можна дійти до висновку, що вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості може виявлятися в тих чи інших формах поведінкових розладів, зокрема, у вигляді девіантної поведінки. При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають набувати антигромадського характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особи, що становить погрозу для людей через порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку як одну з форм девіантної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересів громадян, але не досягає тяжкості злочину.

Делінквентна поведінка – це поведінковий розлад, що має прояв у сукупністі протиправних вчинків, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.

Делінквент — неповнолітній із соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересів громадян. Це переважно психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованим соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням або асоціальним впливом певного середовища.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини.

Серед типових проступків виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб).

Правопорушення – це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство.

Злочин – протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згвалтування, вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).

Найчастіше окреслюють три групи чинників ризику делінквентної поведінки: біологічні, психологічні і соціальні.

Ключовими моментами для розуміння біологічної сторони проблеми підліткових криз є процес статевого дозрівання і нестійкість віці різних фізіологічних систем, в першу чергу, – нервової.

До основних психологічних чинників, що визначають делінквентну поведінку, відносяться мотиви і потреби. Делінквентна поведінка підлітків детермінується або прагненням задовольнити наявні потреби, або реакцією на фрустрацію значущих потреб.

До соціальних чинників, що відіграють значну роль в генезисі девіантної поведінки, слід віднести, насамперед, несприятливі умови оточення і виховання, соціальну нерівність. Морально-етичний чинник девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, психології накопичувальності й відчуженні особистості.

Підлітковий вік сам по собі є значним девіантним чинником у житті неповнолітнього. Існує взаємозв’язок негативних властивостей різних типів темпераменту та особливостей характеру; ймовірну делінквентну значимість мають певні типи акцентуацій характеру (гіпертимний, епілептоїдний, істероїдний, лабільний, нестійкий, конформний), а також затримки психічного розвитку та межовий розумовий розвиток, соціально дезадаптована та адиктивна поведінка.

Алемаскін М.А., дослідивши контрольну групу учнів загальноосвітніх шкіл та групу важковиховуваних підлітків, встановив, що останнім властиві наступні якості: брехливість (100%), грубість (82%), слабовілля (80%), лінь (80%), агресивність (72%), безвідповідальність (53%), боягузтво (46%), в той час, як у їх однолітків дані властивості виражені значно менше: лінь (42%), безвідповідальність (16%), грубість (14%), агресивність (12%), брехливість (10%), боягузтво (8%) та слабовілля (2%). Автор також відзначає, що для неповнолітніх із відхиленнями в поведінці характерна афективність, тобто тривалі та стійкі емоційні переживання, результатом яких є відповідні форми поведінки - підвищена вразливість, упертість, негативізм, замкненість, емоційна нестійкість. Підвищена збуджуваність може бути причиною надмірної запальності, неадекватного реагування на зауваження батьків та вчителів, бачення несправедливості там, де її немає. В той же час необхідні моральні принципи відсутні, а у 42% важковиховуваних виявлена наявність власної системи норм (викривлені уявлення про волю, дружбу, благородство). Вони не завжди охоче виконують свої обов'язки, схильні до недисциплінованості, особливо коли стикаються з системою заборон. Більш того, неповнолітні з відхиленнями в поведінці нерідко афішують свої негативні якості, бравують ними. Вони примирливо ставляться до таких рис свого характеру, як відсутність цілеспрямованості, емоційна неврівноваженість, лінь.

Індивідуально-психологічними чинниками, що роблять підлітка підвищено вразливим для шкідливих зовнішніх впливів є:

- емоційна лабільність;

- необ’єктивна оцінка своїх можливостей;

- схильність до ризику; навіюваність;

- агресивність як одна з найважливіших детермінант делінквентності підлітків.

Відповідно до існуючих концепцій етіології агресії, виділяються наступні чинники агресивної поведінки підлітків:

- виховання в офіційних інститутах соціалізації (в сім’ї та в системі освіти, де можуть відбуватися заохочення, сприяння та провокація агресії);

- вплив групи однолітків, а саме – агресивних неформальних молодіжних об’єднань, що базуються на культі сили та протиставленні себе іншим групам;

- вплив підліткової та юнацької субкультури, де можна зустріти досить чіткі „відбитки” агресії; вплив засобів масової комунікації та комп’ютерних технологій, в яких пропагується культ насильства;

- соціальні фрустратори сучасності як конкретні перешкоди на шляху самореалізації молоді;

- ситуативні чинники агресивної поведінки.

Загалом, характеризуючи причини та психологічні особливості делінквентної поведінки неповнолітніх, можна стверджувати:

1) у значної кількості підлітків не сформоване правильне поняття благополучної родини. Їх добрі спогади неадекватні за своєю позитивною наповненістю. В автобіографіях є також вказівка, що на злочинний шлях їх підштовхнули саме члени сім’ї;

2) підлітки-делінквенти мають проблеми в загальноосвітній школі: відвідували школу нерегулярно, деякі – не відвідували зовсім чи й не починали вчитися. Дві третини їх спогадів про школу – негативні; вони не мали улюбленого навчального предмета, інтересу до перебування в школі в позаурочний час, не були учасниками гуртків тощо;

3) частіше за все перший кримінальний досвід підлітки отримують під впливом кримінальних друзів.

Узагальнюючи ознаки, що характеризують психологію підлітків-правопорушників у різних групах, можна запропонувати наступні групові портрети неповнолітніх:

- неповнолітні правопорушники з дисоціальним розладом особистості. Їм властиві: завищена самооцінка, виражена особова незрілість, схильність до демонстративної поведінки, егоїзм, виражене бажання домінувати в групі, висока агресивність, особливо – фізична, вербальна агресія і негативізм, високий рівень моторних автоматизмів.

- неповнолітні правопорушники з іншими формами розладів особистості. Для них характерні субдепресивні реакції на ситуацію притягнення до відповідальності, що позначається на працездатності і продуктивності тривалий час, виражена особова незрілість, демонстративність, дратівливість. Вони також схильні домінувати, роблять все можливе для самоутвердження, готові обстоювати свою думку, переконання, важко переносять суб’єктивно складні ситуації. У них високий рівень агресивності, але виражене відчуття вини.

- неповнолітні правопорушники з розумовою відсталістю. Вони є важким об’єктом для дослідження, оскільки часто не засвоюють інструкцій експериментатора. У них понижена пам’ять, спостерігається неадекватність в поведінці і в процесі експерименту, дуже низька самооцінка.

- неповнолітні правопорушники з органічним ураженням головного мозку. Специфічних ознак для цієї групи не виявлено.

- здорові неповнолітні правопорушники. Їм властиві рівний настрій, хороша увага, особистісна зрілість (принаймні – відповідність зростання), відсутність протиставлення себе суспільству, згода з суспільними стандартами в загальному плані, низький рівень агресивності, відсутність зовнішньо звинувачуючих установок, здатність до альтруїстичних вчинків.

Дата добавления: 2017-01-13