Недержавне медичне страхування 1 страница

Тема 10

Тема 9

Форми державних запозичень

Тема 8

Тема 7

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ

Лекція 11

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Мета: дослідити сутність, причини виникнення й джерела покриття бюджетного дефіциту, а також важелі регулювання бюджетного дефіциту

1. Економічний зміст та сутність бюджетного дефіциту

2. Причини виникнення та джерела покриття бюджетного дефіциту

3. Регулювання бюджетного дефіциту

____________________________

1. Економічний зміст та сутність бюджетного дефіциту

Дефіцит бюджету – це об’єктивні економічні відносини між учас­никами суспільного виробництва щодо використання бюджетних коштів згідно з наявними джерелами доходів. Дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету: нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою у них для фінансування державних витрат. Прийняття бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється при наявності обґрунтованих джерел його фінансування.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над доходами. Його розмір є важливим показником економіки країни. Дефіцит залежить як від економічних, так і від со­ціаль­них, політичних, екологічних чинників.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з іншого – законами інфляції. Коли бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об’єктивно набирає активної економічної форми, якщо до законів інфляції – пасивної.

Регулювання бюд­жетного дефіциту полягає у тому, щоб з ура­хуванням грошового потенціалу за допомогою маневрування фінансовими ресурсами активною і пасивною формами бюджетного дефіциту адаптуватися до росту граничних суспільних витрат виробництва.

Визначення розміру дефіциту бюджету може базуватися
на таких положеннях:

§ дефіцит бюджету є різницею між видатками та надходженнями;

§ величина надходжень та видатків залежить від низки факторів;

§ видатки згруповано за ознакою напрямку використання у три елементи;

§ надходження бюджету визначено як функцію залежності від двох агрегованих елементів;

§ кожний елемент формування доходної та видаткової частин залежить від інших чинників.

Дефіцит бюджету є одним із макроекономічних показників, що характеризують стійкість економічної системи. Ефективна економічна сис­тема дозволяє регулювати співвідношення доходів і видатків таким чином, що сальдо бюджету є позитивним або має незначний дефіцит.

Українські та закордонні фахівці визначають різні види бюджетного дефіциту, порівняльну характеристику яких подано у табл. 11.1.

Таблиця 11.1

Порівняльна характеристика видів бюджетного дефіциту

Український досвід	Зарубіжний досвід
Вид	Сутність	Вид	Сутність
За формою прояву: відкритий   прихований	офіційно визнається у законі “Про державний бюджет” на поточний рік; офіційно не визнається;	Наочно-реальний	різниця між загальними доходами і загальнодержавними податками та витратами на державні закупівлі та трансфертні платежі
За причинами виникнення: вимушений   свідомий	обумовлений недостатністю фінансових ресурсів внаслідок низького рівня ВВП; обумовлений характером фінансової політики держави (зниження рівня оподаткування для стимулювання економіки);	Структурний	різниця між загальнодержавними доходами та витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття
За напрямом фінансування: пасивний   активний	покриття поточних витрат; спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприяє зростанню ВВП	Циклічний	різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитом

2. Причини виникнення та джерела покриття бюджетного дефіциту

Дефіцит бюджету в Україні викликано як загальними причинами, так й особливостями розвитку її економічної системи. Перелік причин виникнення бюджетного дефіциту подано у табл. 11.2.

Таблиця11.2

Загальні причини бюджетного дефіциту

Причини бюджетного дефіциту в Україні (кінець ХХ – початок ХХI ст.)

1. Виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха, техногенні аварії) 2. Зміна економічного устрою 3. Криза політичної системи 4. Некомпетентність керівництва держави 5. Незадовільна робота державних служб 6. Необхідність здійснення крупних державних вкладень 7. Надання безкоштовної допомоги іншим державам 8. Структурна незбалансованість народного господарства 9. Значний обіг “тіньового” капіталу 10. Недосконалість податкової системи 11. Низька ефективність суспільного виробництва 12. Нераціональна структура бюджетних витрат 13. Неможливість одержання міжнародних кредитів 14. Низький рівень життя населення 15. Низький рівень соціального забез­печення

1. Перехід від адміністративної економіки до ринкової. 2. Ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції. 3. Неефективність податкової системи. 4. Висока питома вага збиткових підприємств. 5. Велика частка “тіньової” економіки. 6. Низький рівень життя більшої частини населення України. 7. Необґрунтовано великі витрати бюджетних коштів на фінансування деяких сфер (державного управління, законодавчої та виконавчої влади тощо).

Причини виникнення дефіциту бюджету

Зменшення і повну ліквідацію бюджетного дефіциту може бути забез­печено лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють.
Розуміння подолання бюджетного дефіциту нерозривно пов’язано з понят­тям його фінансування.

Джерелами фінансування дефіциту бюджету в Україні згідно
з Бюджетним Кодексом є:

§ державні внутрішні позики;

§ державні зовнішні позики;

§ внутрішні позики органів влади Автономної Республіки Крим;

§ внутрішні та зовнішні позики органів місцевого самоврядування.

За нормами Бюджетного кодексу України емісійні кошти НБУ
не можуть бути джерелом фінансування дефіциту державного бюджету.

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внут­рішніх позик шляхом випуску цінних паперів кількість товарів і послуг у народному господарстві не змінюється. Наслідки заборгованості залежать від економічної кон’юнктури, а також стану ринків праці і капіталу.

За наявності у населення вільних коштів і низького попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних витрат, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, є чинникомсприянню економічного росту країни. Якщо уряд України має можливість реалізації суб’єктам господарювання і населенню цінних паперів у розмірах,
достатніх для покриття бюджетного дефіциту, то збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання.
Такий перерозподіл використання ВВП не становить небезпеки
для економіки країни.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає можливість здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Повернення боргу та його обслуговування будуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує відповідного збільшення імпорту товарів і послуг. Важливо мати
на увазі, що за умов кредитного фінансування державних витрат відбувається перерозподіл у часі бюджетних витрат, частину з яких доведеться відшкодовувати наступним поколінням.

Незважаючи на чітке визначення джерел фінансування дефіциту бюджету Бюджетним кодексом, пошук ресурсів для погашення бюджетного дефіциту має свої особливості: його фінансування з 2002 р. здійс­нювалось за рахунок внутрішніх, зовнішніх позик та коштів від приватизації державного майна.Надходження від приватизації були заплановані в обсязі, що перекриває витрати по обслуговуванню заборгованості за державними позиками минулих періодів (у 2002 р. – за зовнішніми позиками, у 2003 р. – за внутрішніми позиками). Використання коштів від приватизації державного майна як джерела фінансування дефіциту бюджету суперечить вимогам використання приватизаційних ресурсів виключно на розвиток виробництва та розширення народного господарства, але на даний момент це майже єдине реальне джерело.

Бюджетні дефіцити пов’язують з ви­сокими процентними ставками у зв’язку з тим, що держава, пред’являючи масштабний попит на кредитні ресур­си, сприяє зростанню цін на них.

Інструменти залучення фінансових ресурсів повинні відповідати сутнісній характеристиці бюджетного дефіциту і мати строки погашення більше одного року. Інакше з’являться негативні наслідки
щодо обслуговування державного боргу.

3. Регулювання бюджетного дефіциту

Незважаючи на певні успіхи нашої держави у фінансовій стабілізації економіки, залишається без змін на краще найважливіший фактор, що її визначає – дефіцит державного бюджету. Заходи монетарної політики, якими законодавчі та виконавчі органи влади намагалися впливати на нього, не дали істотних результатів, оскільки не були пов’язані зі стимулюванням економіки.

Виникає необхідність встановлення взаємозв’язку між розміром бюджетного дефіциту, причинами, що його зумовлюють, і темпами економічного зростання. Це має стати основою для обґрунтування заходів грошової, кредитної та податкової політики, які повинні застосовуватися для скорочення бюджетного дефіциту.

У розвинених країнах переважають неемісійні форми фінансування бюджетного дефіциту, які не призводять до інфляції: реалізація державних цінних паперів на фінансовому ринку; одержання міжнародних кредитів.

Масштабність бюджетного дефіциту і перехід до його фінансування за рахунок державних цінних паперів зумовлюють зростання державного внутрішнього боргу й вартості його обслуговування. Це обме­жує можливості скорочення бюджетного дефіциту, підриває довіру до уряду
і викликає необхідність підвищення процентів за державний кредит.

В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит негативно впливає на соціально-економічний розвиток держави та рівень життя населення. Тому особливу актуальність набувають питання вивчення причин його виникнення і розроблення напрямів зниження. Світовий досвід свідчить, що величина бюджетного дефіциту не має перевищувати 5% вартості ВВП. Наявність дефіциту, що перевищує максимально допустимі розміри, потребує здійснення заходів щодо його скорочення.

Основні заходи щодо зниження бюджетного дефіциту представлено на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Основні заходи щодо зниження бюджетного дефіциту

Дефіцитність бюджету пов’язано з деякими видами податкових вилучень. Тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності – формуванні дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій,
а також на принципах обов’яз­ковості й рівномірної завантаженості при спла­ті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників, неприпустимості масового надання податко­вих пільг окремим суб’єктам підприємницької діяльності. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зни­ження податкових ставок у процесі податкових реформ – розширенням податкової бази за рахунок їх скасування.

Існує в Україні і проблема стягування ПДВ, що накопичувалася
з 1997 року. Без поліпшення адміністрування цього податку надалі співвідношення між отриманими від нього і повернутими коштами збалансується, тобто нетто-надходження будуть нульовими.

Для вирішення проблеми дефіцитності бюджету доцільно:

§ поліпшити управління державним майном, що приведе до зменшення кількості дотаційних підприємств державної форми власності;

§ здійснювати ефективну податкову політику, яка базується на прин­ципах стабільності, прозорості та чіткості, а також поєднанні фіскальної і стимулюючої функцій податків;

§ підвищити роль перспективного бюджетного планування;

§ змінити ситуацію, за якої найбільш прибутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери;

§ інвестувати бюджетні кошти у галузі народного господарства;

§ зменшити витрати виробництва через використання нових технологій;

§ заборонити НБУ надавати кредити урядовим структурам без належного оформлення заборгованості держав­ними цінними паперами.

Питання для самоконтролю:

1.Назвіть основні заходи зниження бюджетного дефіциту.

2.Назвіть методи розрахунку бюджетного дефіциту.

3.В чому полягають особливості застосування кожного методу розрахунку бюджетного дефіциту?

4.Наведіть приклад застосування кожного методу розрахунку бюджетного дефіциту.

ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

Лекція 12

ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

Мета: зрозуміти у чому полягає призначення і роль державного кредиту, форми державних запозичень

1. Економічна сутність, призначення і роль державного кредиту

3. Класифікація державного кредиту

_______________________________

1. Економічна сутність, призначення і роль державного кредиту

Державний кредит є специфічною ланкою державних фінансів, яка не має окремого фінансового фонду та органу управління. В якості складової фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави (бюджету і позабюджетних фондів).

За економічною сутністю державний кредитуявляєсобою сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава може виступати в якості позичальника, кредитора або гаранта.

Як економічна категорія, він знаходиться на стику двох видів грошових відносин – фінансів і кредиту з поєднанням їх особливостей. Як один із видів кредиту, він відрізняється від інших фінансових категорій, оскільки функціонує, на відміну від них, на принципах зворотності, терміновості і платності. Водночас державний кредит відрізняється від інших видів кредиту, що відображено у табл. 12.1

Таблиця 12.1

Особливості державного кредиту

Найменування характеристики	Особливості
Причина появи	Виникає при фінансових труднощах у держав; необхідності врегулювання розриву між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами; на покриття бюджетного дефіциту.
Умови угоди	Забезпечення зацікавленості кредиторів у добровільній передачі коштів у користування позичальника шляхом зобов’я­зання держави виплачувати їм визначений дохід
Напрями витрачання мобілізованих ресурсів	Відповідно поточним потребам народного господарства і для фінансування надзвичайних витрат
Забезпечення	Майно територіальної одиниці або будь-який її прибуток, що знаходиться у державній власності
Поверненість	Як кредитор, держава за рахунок коштів бюджету надає на плат­ній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам; Як гарант, держава приймає на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань фізичних чи юридичних осіб
Платність	Обумовлено виплатою відсоткової ставки за державними цінним паперам
Строковість	Обумовлено строком дії державних цінних паперів (у випадку, коли держава виступає позичальником)

При класичній формі державно-кредитних відносин держава виступає позичальникомкоштів: залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб. Отримані через державну позику кошти надходять
у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Функціонування державного кредиту випливає з особливостей фор­мування і часу використання доходів фізичних і юридичних осіб. Тимчасово вільні кошти з’являються у населення у зв’язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних тощо. Коливання в одержанні прибутку від реалізації продукції і послуг пов’я­зано з тривалістю виробничого циклу, сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси юридичних осіб утворюються у вигляді нерівномірності здійснення капітальних вкладень у виробництво та соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути і резервні фонди підприємств. Із зростанням ефективності суспільного виробництва збільшуються можливості залучення коштів у сферу державного кредиту. Позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави
і відображатись у дохідній частині бюджету. Кошти цього фонду мають спрямовуватися на покриття дефіциту бюджету чи додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. При цьому розвиток фактично йде на дефіцитній основі, за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної систем.

Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості ВВП: у сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу.

Об’єктивну необхідність використання державного кредиту обумовлено постійною суперечністю між величиною суспільних потреб
і можливостями щодо їх задоволення за рахунок бюджетних коштів. Регулювання економіки, реалізація соціальної політики, виконання державою функцій щодо оборони та управління, міжнародна діяльність вимагають постійного збільшення бюджетних витрат при обмеженості доходів. Тому при наявності вільних грошових ресурсів у фізичних та юридичних осіб органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, державні запозичення здійснюються тоді, коли вичерпано інші джерела формування доходів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для дер­­жавних фінансів і грошового обігу країни порівняно з грошовими прийомами (емісія грошей) збалансування доходів і витрат. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

При дефіциті бюджету додатково мобілізовані ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами, а у разі позитивного бюджетного сальдо – безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, виступає важливим чинником прискорення її соціально-економічного розвитку.

2, 3 Форми державних запозичень. Класифікація державного кредиту.

Форми державного кредиту представлено на рис. 12.1.

Рис. 7.1. Форми державного кредиту

Державні позикияк основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються залученням тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб на фінансування суспільних потреб шляхом емісії і реалізації різних видів державних цінних паперів центральним урядом або місцевими органами влади.Характеристику державних позик подано на рис. 12.2.

Рис. 12.2. Характеристика державних позик

Найбільш поширеним видом державних цінних паперів є облігація, яка виступає як державне боргове зобов’язання, що надає право власнику після закінчення певного терміну повернути суму позики та отримати відсотки. Держава встановлює номінальну вартість облігацій, яка ви­ражає суму, надану власником державі у тимчасове користування. Саме вона виплачується під час погашення, і на неї нараховуються відсотки. Водночас, реальна прибутковість облігацій може бути вищою або нижчою номінального процента. Це пояснюється тим, що облігації реалізуються за курсовою ціною, яка відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею і залежить від ряду чинників: насиченості ринку державними цінними паперами, стану господарчої кон’юнктури, рівню довіри населення до уряду.

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, що спрямовується тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів; як правило, ними оформляються короткострокові позики.

У тісному зв’язку з державними позиками перебуває інша форма внутрішнього державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних коштів, ощадні установи надають кредит за рахунок позикових. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми за рахунок позикових коштів без відому їх реаль­ного власника обумовлює виділення цих відносин в особливу форму держав­ного кредиту. Перетворення частини вкладів населення у державні позикиздійснюється через купівлю особливих цінних паперів (казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням безоблігаційних позик шляхом придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Казначейські позики як ще одна форма внутрішнього державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади за рахунок бюд­жетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. Вони забезпечують підтримку життєво важливих для народного господарства економічних структур (в Україні ця форма використовується не дуже активно).

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин,
в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини отримують форму зовнішніх державних позик, які надаються на умовах зворотності, терміновості і платності.

Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається до державного боргу країни. Країнам, що мають значні економічні
і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть надаватися на пільгових умовах з метою сприяння зміцненню їх економічного потенціалу.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські і місцеві органи влади.

Кредиторами можуть виступати фінансово-кредитні установи, юридичні та фізичні особи іноземних держав, міжнародні фінансові інститути, іноземні держави та їх угрупування. Проекти, на які можуть бути надано позички цими кредиторами, поділяються на групи:

§ проекти макроекономічної стабілізації економіки;

§ проекти структурних перетворень у певних секторах економіки;

§ інвестиційні проекти;

§ проекти технічної допомоги.

Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах: під 5–7 річних відсотків на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою країнам, що здійснюють ринкові перетворення. Отримання доходу не є першочерговим завданням кредиторів: погашення позик, виплата процентів по них може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочку погашення позики на 3-5 років після використання кредитних коштів.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав-постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими; надаються
у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті. Погашення за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою.

Питання для самоконтролю:

1. Визначте поняття державногокредиту

2. Дайте характеристику формам державних запозичень

3. Дайте характеристику казначейським зобовязанням

4. Охарактеризуйте класифікацію державного кредиту

Лекція 13

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

Мета: ознайомитися з сутністю й методами управління державним боргом

1. Сутність державного боргу

2. Управління державним боргом

_______________________________

1. Сутність державного боргу

Неминучим і законним наслідком застосування державного кредиту є державний борг.

Державний борг – сума прямих договірних зобов’язань органів державного управління перед економічними суб’єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами.

Державний борг виникає в результаті запозичень у грошовій формі, випуску боргових зобов’язань, прийняття боргів інших економічних суб’єктів, безготівкового випуску боргових зобов’язань.

Державний борг – сума усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами, а також відсотків за ними (включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками державним підприємствам).

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Розрізняють поточний і капітальний державний борг.

Поточний борг – сума основного боргу,що підлягає погашенню в поточному році, й належить до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками.

Капітальний борг – загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Зовнішній борг, у загальному і цілому, визначається як борг, що знаходиться у власності нерезидентів, іноземних кредиторів чи держав.

Формально зовнішніми позиками можна вважати практично усі позики в іноземній валюті. І це буде справедливо майже для усіх країн в сучасних умовах фінансової глобалізації, яка веде до послаблення валютних перспектив країн периферії.

Внутрішній борг – зобов’язання, що виникають перед внутрішніми (резидентами); тоді як зовнішній борг - зобов’язання, що виникають перед іноземними кредиторами (нерезидентами).

Кожна держава має право самостійно визначати класифікаційну ознаку і законодавчо її закріпити. В Україні,зокрема,у Бюджетному кодексі (т.12»Класифікація боргу») законодавчо закріплено, що борг класифікується за типом кредитора (мова іде про категорію кредитора або власника боргових зобов’язань) та за типом боргового зобов’язання (відповідно до засобів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту).

Окрім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на:

Державний прямий (внутрішній і зовнішній) та державний гарантований(внутрішній і зовнішній).

При цьому національний борг формують лише борги центрального уряду, як зовнішні, так і внутрішні. Суспільний борг (у вітчизняній термінології –«державний») формується шляхом симбіозу національного боргу державного сектору господарства.

Боргова політика є важливою складовою фіскальної політики уряду. А тому використання державних позик пов’язано з певними тактичними та стратегічними завданнями податкового та бюджетного регулювання економіки, фінансування бюджетного дефіциту та управління державним боргом.

Дата добавления: 2017-02-01